Нерійус Малюкявічюс – провідний литовський експерт з питань протидії ІПСО у періоди криз і конфліктів. Він є автором двох книг та низки досліджень з протидії пропаганді та дезінформації Росії у Литві. Малюкявічюс також відомий як експерт з дослідження роботи медіа у Грузії та Білорусі, зокрема він аналізує створення «образу ворога» у ЗМІ, контрольованих режимом Лукашенка. Брав участь у великих міжнародних дослідницьких проєктах, зокрема у розробці систем гібридного прогнозування в межах програми IARPA (США). Про те, як посилюються зусилля Росії з дезінформації по всій Європі, як людські емоції Кремль використовує для своїх операцій та чим реально зупинити російську пропаганду, він розповів «Укрінформу».

РОСІЯ ЗАЗНАЛА ВЕЛИКОГО УДАРУ ПІСЛЯ ПРОВАЛУ КИЇВСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ У 2022 РОЦІ

- Отже, з погляду експерта з ІПСО, які головні наративи Росія використовувала проти Литви в останні роки?

- Мабуть, найбільший виклик – це загальна еволюція та ескалація арсеналу інформаційних війн Росії. Насправді ми можемо простежити це протягом десятиліть досвіду таких операцій. Якщо говорити про початкові етапи, вони були зосереджені на російськомовному інформаційному просторі, цільовою аудиторією були так звані "співвітчизники", коли Росія шукали так званих «лояльних людей». Однією з найбільших трансформацій ми можемо вважати вже 2014 рік, коли по всій Європі, й особливо в Литві, з’явилися пропагандистські кампанії з дезінформацією.

Новою тривожною тенденцією є диверсії – як-от підпали в Польщі та Литві (напад на магазин меблів Ikea у травні 2024 року, - авт.). За цими операціями стоїть ретельне планування. Один із виконавців, наприклад, був українським підлітком, завербованим через Telegram-канали. Це створює новий небезпечний аспект – намагання посіяти розбрат і ненависть до українців.

Ми також бачимо інциденти в Балтійському морі – пошкодження підводних кабелів і тому подібне. Важливо й те, що ці операції дедалі більше організовуються у віртуальному просторі – через Telegram та інші чати. Міністерство освіти Литви навіть офіційно рекомендувало школам інформувати учнів про потенційні ризики, пов’язані з такими віртуальними вербуваннями.

Російські, або радянського типу операції, загалом опортуністичні: вони не створюють нову реальність, а використовують уже наявні конфлікти й напруження для нагнітання хаосу.

- Чи активізувалися російські ІПСО в Європі після 2022 року?

- У 2022-му Росія зазнала великого удару після провалу наступальної операції на Київ. Десь протягом року вони були паралізовані, сконцентровані винятково на Україні. У той період навіть російські телевізійні пропагандисти не знали, що говорити. Схожим прикладом стала недавня атака України на стратегічні об'єкти РФ – операція СБУ «Павутина» 1 червня, коли безпілотники вразили чотири аеродроми та пошкодили 41 стратегічний літак.

Але згодом росіяни почали адаптуватися. У 2023 ми вже бачили агресивні атаки, наприклад, на білоруську опозицію, яка перебуває в Литві, включно з фізичними нападами. Далі – хвиля нападів на національні пам’ятки в Литві, які облили фарбою. Винуватці, як виявилося, були завербовані через соцмережі,  їх затримували на кордонах Латвії та Естонії. Це стало переломним моментом – наші спецслужби почали відкрито говорити про ці операції.

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА ДОЛАЄТЬСЯ ПІДВИЩЕННЯМ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ

- Крім дратування, яка справжня загроза цих операцій? На кого вони орієнтовані?

- Це не просто дратування – це цілеспрямована логіка. Росія намагається створити ситуацію, коли проросійські партії в країнах ЄС можуть здобути популярність, кажучи: «Ми повинні задобрити Росію, щоб уникнути агресії». Так РФ фактично переносить конфлікт і війну на нашу територію. І ми, на Заході, досі не готові прийняти цей виклик.

Одна з цілей Росії – атаки на організації та бізнеси, які допомагають Україні. Загалом їхня мета – створення політичного хаосу, щоб відволікти Захід від підтримки України – військової, економічної, політичної. Путін вірить, що зможе пережити цю війну, якщо Захід утратить рішучість.

Це і є гібридна війна: не треба танків і бомб, щоб зруйнувати західну підтримку. Тому Росія й інвестує більше в інформаційні засоби впливу, а в той час кидає проти України максимальну кількість людей і техніки.

- Як ефективно протидіяти цій пропаганді? Адже ми постійно відповідаємо, що це брехня і то брехня, але ми не проактивні. Як бути на крок попереду?

- Ключова ідея полягає в тому, що протидіяти путінській пропаганді можна лише дуже рішучими фізичними діями. І, власне, саме це зараз робить Україна. Іноді Путін затягує нас у малоефективну боротьбу в інформаційному просторі – ми вважаємо, що викриваємо брехню, щось пояснюємо, даємо історичний контекст і так далі.

Я зазвичай ілюструю це тим, як Путін провів інтерв’ю з Такером Карлсоном. Мабуть, усі в Україні пам’ятають, що воно виглядало майже як сатира. Але якщо серйозно, він почав із заяви, що розповість пів хвилини історії – а в підсумку говорив про неї без кінця. Й усі пам’ятають це здивоване обличчя західного журналіста, який нічого не розуміє.

Що ми на Заході зазвичай не усвідомлюємо, так це те, що окрім пропаганди, у Путіна на столі лежить, по суті, пістолет. Що я маю на увазі? Зазвичай російські інформаційні операції – це комплексний, системний підхід до нав’язування волі Кремля. І пропаганда – лише один з інструментів. Інші – це танки, солдати і фізичні зусилля, тобто війна, для реалізації цієї псевдоісторичної вигадки про те, що України нібито не існувало.

А ми на Заході часто опиняємось у наївній ситуації, коли думаємо, що переможемо путінську пропаганду кращими фактами, точнішою інформацією, викриттям усієї цієї неісторичної нісенітниці. Але водночас у нас не вистачає власної рішучості фізично захищати ці цінності, ці ж самі факти й історію.

Тож загалом найкращий підхід – і в стратегічних комунікаціях це повторюється постійно – це комунікація через дію. Це означає, що найкращий спосіб – це ставати сильнішими у сфері оборони, у військовому сенсі – щоб захистити демократичні цінності. І ці гучні гасла про те, що «свобода не дається дарма», – вони мають дуже практичне втілення: якщо ви приходите на нашу територію зі своїми нісенітницями, з псевдо-історичною реальністю і намагаєтеся нав’язати її навіть військовими засобами – ми будемо захищатися на всіх фронтах: як в інформаційному, так і у військовому.

І те, чого нам досі бракує – це готовності справді підтверджувати свої слова діями, у всіх аспектах безпеки. Ба більше – ми маємо не просто говорити, а посилювати передову в Україні всіма необхідними військовими засобами і допомогою. Адже зрештою, саме ви фізично захищаєте реальність, систему безпеки, і всі ціннісні декларації – не словами, а буквально на фронті.

І тому неможливо перемогти Путіна у битві пропаганди, якщо ви не готові інвестувати в демонстрацію своєї реальної волі захищати ці цінності.

УКРАЇНА ВОЮЄ ЗА ЄВРОПУ І ДАЄ НАМ ЧАС

- Якщо повернутися до операції «Павутина», яку 1 червня провела Служба безпеки України – як, на вашу думку, ця успішна операція додатково вплинула на загальну інформаційну боротьбу?

- Я справді вважаю, що ви досягли масштабних результатів. Уся історія українського спротиву цій агресії – це історія того, як Україна змогла зберегти свою суб’єктність у протистоянні з Росією та загалом у міжнародних відносинах. Ви – незалежний і військово сильний гравець, який досягає власних цілей і захищає свій суверенітет.

Адже розрахунок Путіна полягав у тому, що все вирішиться без вас, за вашими спинами – або військовим шляхом, або пізніше за «домовленістю великих гравців» про так званий мир на своїх умовах, без вашої участі. А ви протягом усієї війни демонструєте здатність зберігати свою суб’єктність. І це дуже показово – зокрема, коли йдеться про операції на території Росії, наприклад, проти російських нафтопереробних заводів. Це – ваша ініціатива, і вона стосується не лише дронів чи технологій. Ідеться про вашу суб’єктність, про те, що ви самі формулюєте умови конфлікту – і не лише для Росії, а й для Заходу, який тепер змушений їх враховувати і переосмислювати ситуацію.

Згадаймо хоча б київську операцію – це не було тим, чого очікував Путін. Але найцікавіше, що цього не очікував і Захід, де багато хто припускав, що Зеленський виїде з країни. Це означає, що ви змінюєте правила гри й зберігаєте суб’єктність. І те саме відбувається з атакою на стратегічні об’єкти Росії, зокрема в рамках операції «Павутина».

Це, без сумніву, військова перемога – якщо враховувати удар по  російських стратегічних повітряних силах. Але дуже важливо й те, що тепер «великі гравці» змушені включати вас у формулу щодо вирішення ситуації. І до цієї перемоги додається ще одна – інформаційна: ви зняли всі ці відео, які побачив Захід,  того дня усі рахували збиті літаки, перевіряли відстані на Google Maps. В інформаційному сенсі це стало додатковою перевагою до того, чого ви досягли.

- Якщо я не помиляюся, ви також аналізували ситуацію в Грузії останніми роками, працювали там в університеті й аналітичних центрах. Як сильно, на вашу думку, на урядові рішення в Грузії впливають російські інформаційні операції?

- На жаль, у випадку з Грузією ми можемо говорити про втрату позицій у битві демократій проти автократій. Особливо якщо згадати війну Росії проти Грузії у 2008 році – уявити, що сьогодні в країні буде відверто проросійський уряд, тоді здавалося б неможливим. Але це – попередження для всіх, зокрема й для України: ситуація може змінюватися, а російська стратегія зазвичай є складною, системною та розрахованою на довгострокову перспективу.

Коли ми кажемо, що Росія здатна витримувати військові втрати й вести війну довго, ми маємо на увазі не лише здатність пережити втрати, а й переважити ситуацію іншими способами. Саме це вона і робить – як на Заході, так і щодо Грузії. Вона не просто впливає на уряди або партії. Головна ідея – довгострокова стратегія експорту корупції. Я завжди кажу, що експорт корупції – це навіть потужніший стратегічний ресурс Росії, ніж нафта, газ чи щось інше.

І здійснюється це за класичним сценарієм: знайти «своїх» людей, зв’язатися з ними – і досягати своїх цілей. У випадку з Грузією, окрім усього іншого, важливим чинником для Кремля були тісні зв’язки між православними церквами. Подібна проблема існує й в Україні, але в Грузії вона проявилася інакше: саме через неї з’явилася протидія європейським реформам, коли консервативний порядок денний, який підтримав чинний уряд, отримав підтримку більшості населення. Тому я досить скептично ставлюсь до того, як ситуація розвиватиметься в Грузії... Ви в Україні воюєте не лише за свою країну, а й за Європу. Ви захищаєте Європу й даєте нам час. І це саме стосується і Грузії – ви послаблюєте зусилля Кремля, і, можливо, це відкриє вікно можливостей для молодого покоління грузин, аби змінити ситуацію на свою користь.

ГНІВ І СТРАХ – ГОЛОВНІ ІНСТРУМЕНТИ РОСІЙСЬКОГО ІПСО

- Тут, в Україні, попри те, що ми усі регулярно зазнаємо ударів російських дронів, досі є представники так званої п’ятої колони. На вашу думку, чому російська пропаганда досі така ефективна? І як її можна розпізнати?

- В Україні, як і загалом на Заході, російська пропаганда діє опортуністично. В емоційному сенсі вона використовує вже існуючі обра́зи та незадоволення. Вони працюють із тими групами, які розчаровані своїм соціально-економічним становищем. А гнів – це дуже потужний мотиватор. Варто лише підживлювати цей гнів у різних групах – і ним уже можна маніпулювати. На жаль, під впливом цієї емоції люди можуть робити жахливі речі. В Україні таких людей використовують через Інтернет та соціальні мережі, щоб ті, наприклад, передавали координати або робили інші дурниці. Це нова реальність російських розвідувальних операцій.

А на Заході до гніву додається ще один фактор – страх. Страх, пов’язаний з історією минулих війн, який підживлюється путінськими наративами про потенційну Третю світову або ядерну війну. І радянська, і російська пропаганда завжди чудово працювала з емоціями – це називається «рефлексивний контроль». Росія підживлює ці страхи різними повідомленнями. Один із найкращих прикладів – пости Дмитра Медведєва в Telegram і Twitter. Багато хто з них сміється, особливо в Східній Європі, бо розуміє їхню абсурдність. Але я би сказав, що у західних країнах багато людей, які не настільки обізнані, і коли вони бачать, що якась офіційна особа в Росії пише ці лякаючі речі – то сприймають це серйозно. Тобто Медведєв виконує роль «посланця».

І тут є ще цікавіший момент: Медведєв колись був сприйнятий як ліберальний президент у путінському довгостроковому режимі. Тепер він виглядає як ще гірша версія, ніж Путін. Таким чином, Кремль демонструє Заходу: нібито альтернативи Путіну немає, якщо навіть «ліберал» такий. Тобто Медведєв – це драматичний актор, який виконує призначену йому Путіним роль.

- Тобто Росія зараз, як у тій казці, кричить: «Вовк! Вовк!». Але чи можуть країни НАТО використати це як можливість посилити власну безпеку – так би мовити, про всяк випадок?

- Відповідь проста – кожна дія викликає протидію. І те, чого, можливо, Путін не передбачив до кінця, це те, що своїм військовим тиском і агресивною риторикою він сприяє мобілізації політичного істеблішменту в Європі до реальної підготовки – військової, економічної, посилення обороноздатності. Це вже не гра виключно за путінськими правилами.

Можу навести приклади. У 2007–2008 роках Путін здійснив кібератаки проти Естонії, зокрема Таллінна. У відповідь Естонія створила Центр передового досвіду НАТО з кібербезпеки. Тепер цей центр працює над зміцненням кіберзахисту. Коли Путін вдавався до енергетичних диверсій проти Литви, у Вільнюсі було створено Центр енергетичної безпеки НАТО. Це наш захист від енергетичного шантажу.

Найсвіжіший приклад – Центр стратегічних комунікацій НАТО в Ризі, адже ми постійно перебуваємо на інформаційній передовій. Тож пропаганда Кремля не завжди була успішною. Зараз своїм підходом Путін мобілізує навіть тих, хто раніше був нейтральним, на протидію та підтримку більш жорстких рішень.

- Росія використовує типові наративи: перекручення історичних фактів, захист так званого «російськомовного населення». Вона застосовує це проти України, Литви, Латвії, Казахстану та інших країн. А які конкретні наративи вона використовує проти Литви, і як їх можна розпізнати?

- У випадку Литви, мабуть, один з найцікавіших і найсвіжіших прикладів – це розслідування литовських журналістів, які проаналізували витік електронної переписки. Виявилося, що російські спецслужби через фонд «Правфонд» (Фонд захисту прав співвітчизників за кордоном, створений Путіним у 2011 році) здійснювали певні операції в Литві.

Ідеться не лише про інформаційні атаки – вони шукали юридичних радників, адвокатів, яких могли використати на користь п’ятої колони. У цій справі були навіть політики, які так чи інакше були залучені. У цій великій інформаційній битві Путін найбільше боїться, що Україна перетвориться на справжнє західне демократичне суспільство. Це стане страшним прикладом для російських громадян: мовляв, ось існує альтернатива – український світ проти російського.

А що Путін намагається продавати в країнах Балтії? Часто російські пропагандисти називають нас «злобні балтійські карлики». Тобто ми такі маленькі, але якось змогли зламати Радянський Союз – той великий проєкт, який Путін постійно оспівує. Наша роль у розпаді СРСР – це те, що його по-справжньому злить. Він хоче принизити наші рухи за незалежність, перекрутити саме цей період. А оскільки для нього Радянський Союз – це частина міфології, яку він активно просуває, то ми, своїм існуванням, цю міфологію підриваємо. І саме тому проти нас ведеться системна атака – як і проти українського руху опору, зокрема проти партизанського. Це одна й та сама історія.

УКРАЇНА ПОКАЗУЄ, ЩО СТРАХ МОЖЕ НАДИХАТИ НА ЗАХИСТ

- Якщо я маю справу з маніпулятором і розумію, чого він хоче від мене, йому буде набагато складніше досягти своїх цілей. То чого ж зараз Кремль і Путін хочуть досягти своїми гібридними операціями щодо Литви?

- Це багатошарова стратегія створення страху на Заході. Один із них – це використання дуже гучних, гіперболізованих меседжів, зокрема про можливу ядерну війну, як-то люблять говорити пропагандисти – «ядерний попіл». Далі йде наратив про Третю світову війну – це страшна міфологія майбутнього для деяких аналітиків. Ми бачимо, як реагує Ілон Маск, як реагують інші великі інфлюенсери. Це – гра на цій «страшилці».

Але є й інші шари. Один із них – що наступна атака буде спрямована проти країн НАТО. І знову – це лякаючий сценарій для багатьох у Європі. Я нещодавно був на конференції, де британський журналіст Едвард Лукас сказав, що зараз почувається безпечніше в країнах Балтії, аніж у Лондоні чи Німеччині, де Росія вже здійснює доволі брудні акти саботажу й гібридні атаки.

Найважливіше питання полягає в тому, що страх – це завжди частина реальності. Але питання в іншому: чи паралізує вас страх, чи надає вам сили? Україна якраз показує, що страх може надихати на захист і досягнення цілей. І ніхто ж не каже, що в Україні ніхто нічого не боїться. Ідеться про те, як діяти попри страх.

Я щиро бажаю, щоб навіть у присутності страху ми більше діяли. Адже коли ти демонструєш стійкість, ти фактично стримуєш Путіна від потенційних авантюр. Це як з альпіністами або парашутистами – вони завжди кажуть: «Якщо ти не боїшся, ти, ймовірно, загинеш на наступному сходженні або стрибку». Бо страх змушує тебе ретельно перевірити спорядження, підготуватися. Думаю, саме так ми маємо діяти, слухаючи всю цю воєнну риторику від Путіна – готуватися до кризових ситуацій, до будь-яких сценаріїв – і військово, і в громадянському захисті. Це і є філософський сенс протистояння страху.

- Є латинський вислів "Praemonitus, praemunitus" – «Хто попереджений, той озброєний». Власне, про це йдеться, правильно?

- Абсолютно. І я вважаю, що саме так мають почати говорити наші політики. Бо багато хто з популістів спеціально грає на цьому – вони розуміють, що в суспільстві існує страх, і намагаються від нього дистанціюватися, мовляв, якщо ми просто перестанемо дратувати Росію, то загроза зникне. Але це – повний абсурд і дурість у контексті Путіна.

Я сподіваюся, що буде дедалі більше політиків, які говоритимуть зі своїм суспільством чесно: існують реальні ризики, є очевидні виклики – тож потрібно інвестувати, готуватися, діяти відкрито, прозоро й прямо. І саме це залучить громадян до ініціатив загальної оборони.

Я би сказав, що це правильний підхід. І тоді, сподіваюся, путінська пропаганда зрештою обернеться проти нього – бо ми будемо краще підготовлені.

Розмову вела Анна Костюченко

Фото з архіву Nerijus Maliukevicius