Французький філософ і режисер Бернар-Анрі Леві зняв уже чотири документальні фільми про війну в Україні, починаючи з 2022 року. Усі вони є своєрідною хронікою ключових етапів повномасштабного вторгнення Росії. «Чому Україна» ("Pourquoi l'Ukraine") зосереджувався на перших місяцях повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Другий – "Slava Ukraini" – це документальний щоденник, знятий у другій половині 2022 року, що показує події в Харкові, Бахмуті та Херсоні. Потім був «Героям Слава», знятий влітку 2023 року, який задокументував український контрнаступ. І от нарешті 4 фільм «Наша війна» ("Notre Guerre"). Саме його представив режисер у рамках спеціального показу в день відкриття Каннського фестивалю. Ми поговорили з режисером якраз напередодні цієї прем’єри.

- Що для вас означає показ цього фільму на Каннському фестивалі – знаковій події європейського кінематографу? Чи вважаєте ви, що він може вплинути на сприйняття війни у французькому суспільстві та змінити його?

- Так. І не тільки у Франції. Канни – це глобальна подія. Планетарна резонансна камера. Те, що тут показують, може мати значні наслідки. Я кілька разів пережив це з кількома своїми фільмами, що потрапили до офіційної програми. Це був «Босна!» у 1994 році про облогу Сараєва під час Боснійської війни (в ньому Леві показав трагедію мирного населення та бездіяльність міжнародної спільноти, – ред.) та «Клятва Тобрука» у 2012 році. (Документальна розповідь про ліванську революцію 2011 року та військову кампанію НАТО в Лівії, в якій Леві особисто відіграв роль посередника між лівійськими повстанцями й західними урядами, – ред.)

А в 2016 році – мій документальний фільм про боротьбу курдів проти радикального ісламізму «Пешмерга». (Назва перекладається як «ті, хто дивиться в очі смерті», – ред.)

Немає престижнішої сцени, ніж Каннський кінофестиваль, щоб мобілізувати глобальну підтримку України, і цей момент є переломним для всього цивілізованого світу, щоб належним чином підтримати українських борців за свободу. Тому для мене велика честь представити «Нашу війну» в Каннах і голосно заявити: Україна може і повинна перемогти. За свою батьківщину і за наші спільні цінності. Я перебуваю на місці подій з початку повномасштабного вторгнення. Мужність українського народу продовжує мене надихати і дивувати світ.

- Французька громадськість часто має амбівалентне ставлення до геополітики. Чи було для вас важливо «відкрити» Україну для французів – не як жертву, а як центр опору, мужності та європейської ідентичності?

- Саме так. Звичайно, українці є жертвами російського імперіалізму. Але вони також є опором. І, як Макрон каже Зеленському в одній зі сцен фільму, слово «опір» має велике значення у Франції. Воно одразу викликає асоціації з мужністю французьких партизанів, які боролися проти нацистських окупантів. Саме це я намагаюся донести.

- Фільм має назву «Наша війна». Це свідомий спосіб залучити глядача до спільної відповідальності – щоб французи відчули, що це також і їхня війна?

- Слухайте, ну це ж очевидно! Ви, українці, – наш захист. Ви є нашим бастіоном проти варварства. Ви боретеся за свою землю, але й за нашу. Це послання я повторюю протягом усього фільму. І це я кажу своїм співвітчизникам, коли вони заперечують: «Поставляючи зброю Україні, ми залишимося голими й беззбройними». Я відповідаю: «Ні! Це лише передислокація! Передача! Це все ще наша зброя, але вона розміщена на нашому реальному кордоні, який є також кордоном України».

- А скажіть, яка головна емоція, яка думка, яку ви хотіли б, щоб французький глядач запам'ятав після перегляду цього фільму?

- Захоплення. Фільм здебільшого знімали в Покровську та Сумах. А також, минулого року, в Липцях. Саме це почуття переповнювало мене протягом усіх тих ночей і днів, проведених із вашими солдатами: величезне захоплення їхньою рішучістю, силою характеру і, отже, мужністю.

- У «Нашій війні» зафіксована реакція українських солдатів на події, що відбулися в Овальному кабінеті в лютому 2025 року. На вашу думку, чому таке безпосереднє відображення емоцій є особливо цінним?

- Ах, як я в це вірю! Було так дивно бути там у той момент, із цими людьми. Це справді залишиться великим моментом у моєму житті і, я вірю, у житті цих солдатів. Момент гніву. Момент горя. Але також момент поваги до цього президента, Зеленського, який виступив проти цього обурливого вчинку.

- У кожному зі своїх фільмів – від «Слава Україні» до «Наша війна» – ви повертаєтеся на лінію фронту. Що змінилося в очах українських бійців за ці роки? А у вашому власному сприйнятті цієї війни?

- За останні три роки війна вже повністю змінила свій характер, і я разом із моїм співрежисером Марком Русселем, так би мовити, фізично пережив цю зміну. Три роки тому, коли я знімав свій перший фільм, ми були ніби в часи першої світової, в 1914 році, і тоді війна велася в окопах. Три роки по тому це війна дронів, і вона ведеться в кіберпросторі. Це абсолютно різні війни. Щодо погляду бійців... Я можу вас здивувати. Але я все ще бачу в них таку саму рішучість. І навіть менше «втоми», ніж рік, два чи навіть три роки тому... Це явно стосується моїх найближчих товаришів: Сергія Осипенка, Богдана Гервазюка та групи братів, які зняли цей фільм разом зі мною. Але це стосується і всіх інших бійців опору, яких я зустрів під час зйомок.

- Вам удалося зробити рідкісні інтерв'ю з Еммануелем Макроном і Володимиром Зеленським. Чи відчули ви однакову рішучість цих двох президентів щодо перемоги України?

- Так. Безперечно, це насамперед братерство. І це така сама рішучість, на мою думку. Макрон не просто союзник Зеленського. Він його друг. Я знаю, що генерал де Голль казав: «Народи не мають друзів». У цьому випадку це неправда. Між цими двома чоловіками, а отже, і між їхніми народами, справді існує дружба.

- У фільмі є інтерв'ю з командиром полку «Азов» Денисом Прокопенком. Як ви вважаєте, чи змінилося сприйняття полку «Азов» у Франції та Європі після років російської пропаганди та героїчної оборони Маріуполя?

- Не знаю. Сподіваюся, що так. У будь-якому разі, я працюю над цим. Я знаю, що це інтерв'ю з Денисом Прокопенком також дуже рідкісне. І я чутливий до довіри, яку він мені виявляє. Але він має рацію. Бо я багато боровся, починаючи з «Азовсталі» і навіть раніше, щоб люди позбулися брудних кліше про «неофашистський «Азов». Я краще за багатьох знаю, що таке неофашист. І герої «Азовсталі» не мають до цього жодного стосунку.

- Вираз «екзистенційна війна» повторюється в цьому фільмі, як і в ваших попередніх роботах. Як би ви визначили, що втратить Захід, якщо Україна буде переможена?

- Для України це екзистенційна війна. Але для Європи вона є такою самою. Що втратить Європа, якщо Україна програє? Потенційно все. Тобто свої цінності, свої принципи і свою безпеку. Не треба навіть розписувати далі.

- Актуальне питання після візиту Макрона та інших європейських лідерів до Києва: чи вважаєте ви, що Володимир Путін дотримається 30-денного перемир'я? І чи вважаєте ви, що Володимир Зеленський може провести з ним ефективні переговори?

- Ефективні переговори – це такі, які змусять його повернути Крим і ті частини чотирьох областей, які він окупував. Чи досягнемо ми цього за столом переговорів, чи на полі бою? Ви можете здогадатися, яка моя відповідь.

Лідія Таран, Франція

Фото: Marc Roussel