Довгий день Фрідріха Мерца і всієї Європи

Розпочався день справді драматично. Вранці під час голосування в Бундестазі кандидатура Фрідріха Мерца провалилась. Таке сталося вперше в історії республіки.

Мало хто, якщо взагалі хтось, очікував, що кандидат не отримає мінімально необхідних 316 голосів – половини від усіх наявних у парламенті.

Але неймовірне сталося: 310 «за» і 307 «проти». Троє утрималися, 10 не голосували, 1 бюлетень виявився недійсним.

Зрозуміло було, що проти проголосують праві з «Альтернативи для Німеччини» (AfD),  Ліва партія, а також «Зелені», які не дуже симпатизують Мерцу. Але ж фракції ХДС/ХСС (Християнсько-соціальний союз – сестринська партія ХДС) та Соціал-демократична партія, які домовились про створення коаліції більшості та, відповідно, уряду, мають у парламенті сукупно 328 мандатів...

Сказати, що це стало величезним шоком для всіх, це не сказати нічого. Хто відверто зрадів, так це праві популісти. Вони першими виступили з коментарями. Керівництво «Альтернативи для Німеччини» назвало те, що сталося, «добрим днем» для ФРН, і заявило про необхідність проведення нових парламентських виборів.

«Для нашої країни найкраще було би … відкрити шлях до нових виборів. … Ми як «Альтернатива для Німеччини» готові знову поставити нашу країну з голови на ноги та представляти інтереси наших громадян… Ми готові взяти на себе відповідальність як уряд», – заявила лідерка партії Аліс Вайдель, яка була кандидаткою на посаду канцлера на позачергових виборах.

Можна було би не звертати увагу на цю заяву, якби не той факт, що AfD, яка посіла друге місце на позачергових виборах 23 лютого (20,8%), наразі наздогнала, а в деяких опитуваннях навіть випереджає консервативний блок ХДС/ХСС, який отримав більшість у 28,5%. З тих пір рейтинги демократичних партій лише падають, правої – зростають. І цьому не заважає той факт, що днями «Альтернативу для Німеччини» було офіційно визнано «однозначно правоекстремісітською». 

ДУБЛЬ ДВА, БІЛЬШ ВДАЛИЙ

Схоже, праві своїми войовничими заявами досягли прямо протилежного результату.

Фракції розійшлися по своїх баштах у будівлі Рейхстагу, напружено радилися 5 годин, протягом яких уся Німеччина та велика частина світу, без перебільшення, могли лише безпорадно спостерігати за подіями в Берліні, і зрештою погодилися підтримати проведення повторного туру голосування цього ж дня.

Справа в тому, що історичний провал у першому турі – безумовний ляпас. Але не кінець історії. Конституція передбачає можливість проведення другого та навіть подальших турів голосування, які можуть відбутися протягом 14 днів. Утім, повторне голосування можливе, як правило, лише на третій день – отже, в нашому випадку, 9 травня. Щоби прискорити процедуру потрібно було проголосувати за зміну регламенту, причому 2/3 парламенту.

Опозиційні «Зелені» та Ліві погодилися на це, усвідомлюючи, що Німеччина в часи крайньої нестабільності потребує якнайшвидше уряду. Водночас представники обох партій у коротких виступах перед початком другого туру чітко підкреслили, що вони підтримують виключно процедуру, але аж ніяк не політику та курс майбутнього уряду, кандидатуру його глави, за якого голосувати вони не будуть. Коаліціонери могли розраховувати тільки на себе.

Після голосування новий канцлер метнувся в палац Бельвю, де федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр офіційно вручив йому посвідчення, після чого повернувся в парламент, де склав присягу та представив свою команду. Потім вони перемістилися в Бельвю, де Штайнмаєр вручив їм всім посвідчення, які уповноважують на роботу протягом 21-го законодавчого періоду (до 2029 року, хоча з огляду на те, як все починається, прогнозувати, чи не дійде знову до дострокових виборів, важко). Зрештою усі повернулися знову в Бундестаг для того, щоби склали присягу вже міністри.

Слід зауважити, що весь час, поки було не до кінця зрозуміло, як буде далі, у палаці Бельвю чекали на церемонію.

Після цього вже дещо в прискореному режимі пройшли офіційні церемонії передачі повноважень у різних міністерствах і відомствах.

Перше засідання нового уряду, призначене спочатку на 18:00, буле перенесно на кілька годин.

Давайте познайомимося ближче з канцлером і його міністрами.

10-й КАНЦЛЕР НІМЕЧЧИНИ ФРІДРІХ МЕРЦ

В історії Німеччини старшим за Мерца на момент обрання був лише один глава уряду – Конрад Аденауер. Восени цього року канцлеру виповниться 70 років.

Кар’єра його досить цікава: з 1989 до 1994 року він був членом Європейського парламенту;  з 1994 по 2009 роки – депутатом Бундестагу, звідки пішов, програвши апаратну боротьбу ексканцлерці Ангелі Меркель, став успішним бізнесменом і повернувся лише в 2021 році (коли Меркель уже не балотувалась).

Напевно через такі стрибки у кар’єрі Мерц ніколи не обіймав важливих керівних політичних посад – не очолював міністерства, відомства чи навіть якийсь орган місцевого самоврядування (на відміну від свого попередника, наприклад, який пройшов сходинки першого бургомістра, міністра у двох міністерствах, віцеканцлера тощо). Тож досвіду, так би мовити, державницького управління у нього немає. Але є бажання.  

Перебуваючи в опозиції до уряду Шольца, він постійно опонував канцлеру з трибуни, був досить різким і красномовним у заявах, у тому числі активно критикував уряд за вагання у наданні військової допомоги Україні.

Зокрема, Мерц неодноразово закликав надати Києву крилаті ракети Taurus. Чи наважиться він сам на такий крок з тягарем відповідальності на своїх плечах? Велике питання, адже більшість німців надання Україні далекобійної зброї не підтримують, бо всерйоз побоюються, що це втягне країну у війну з Росією (тут треба «подякувати» тим, включно з есдеками, які таким страхам лише підігрували). До того ж, у коаліційному уряді разом із консерваторами представлені ті самі соціал-демократи, які у переважній більшості (хоча були й винятки) блокували питання весь цей час.

Загалом же Мерц є рішучим прибічником України та неодноразово підкреслював: «не має бути жодних сумнівів стосовно позиції Німеччини – без жодних «якщо» чи «але» вона на боці України, що зазнала нападу, а отже, на боці всіх людей у Європі, які віддані демократії та верховенству права, які віддані свободі та відкритому суспільству».

17 МІНІСТРІВ

Тож, як уже згадано, у коаліційному уряді представлені консервативний блок (який складається з двох партій – ХДС і ХСС), а також СДПН. За часів Ангели Меркель така комбінація носила назву GroKo – Велика коаліція. Мерц запропонував називати її «чорно-червона» (за партійними кольорами). Очевидно, щоби позбутися негативних асоціацій…   

ХДС і СДПН мають в уряді по 7 крісел, ХСС – 3.

Багатьох спостерігачів здивувало, що майже всі міністри – це нові обличчя.

З усіма ними знайомитися ми поки не будемо, подивимося наразі трохи ближче на тих міністрів, з якими Києву доведеться стикатися найчастіше.

З попереднього уряду до складу нового перекочував лише міністр оборони Борис Пісторіус (по квоті СДПН). Що для України є позитивним. Представляти цього політика особливо не треба.

Соціал-демократка Бербель Бас, яка з 2021 року була президенткою Бундестагу, очолила міністерство праці, яке має далеко не останнє слово у питанні працевлаштування наших шукачів притулку. Їх, нагадаємо, у ФРН понад 1 млн. Бас не робить голосних популістських заяв, але впевнено робить своє. У тому числі, на підтримку України.

Цікавим є делегування соціал-демократами Рім Алабалі-Радован на посаду міністра економічного розвитку і співробітництва Німеччини (BMZ спрямовує найбільше за всіх допомоги на проєкти розвитку України). 35-річна Рім народилась у Москві в 1990 році у сімʼї біженців, які втекли з Іраку від режиму Саддама Хусейна, у 1996 році переїхала з батьками до Німеччини. Її чоловік – боксер румунського походження, чиї батьки свого часу також втекли у ФРН від режиму Ніколае Чаушеску.

Дуже важливе для нас міністерство – закордонних справ. Його вперше за 59 років (!) очолить консерватор, при тому що ХДС неодноразово був за цей час партією влади. Шеф-дипломатом став Йоганн Вадефуль. Його біографія також досить цікава: юрист, доктор права, підполковник запасу, за час депутатства у Бундестазі опікувався питаннями зовнішній політики та політики безпеки. З «компрометуючих» фактів – перебування у правлінні так званого «Петербурзького діалогу», німецько-російського форуму (розпущеного у ФРН лише у 2023 році, тобто вже після повномасштабного вторгнення РФ в Україну), підтримував будівництво газогону Nord Stream 2. Щоправда, після лютого 2022 року Вадефуль прозрів і відзначився жорсткою критикою Росії і заявами на підтримку України.

Ще до вступу на посаду Вадефуль активно взявся за роботу, здійснив візити в Лондон, Рим, Варшаву та Париж для знайомства з майбутніми колегами. Він також поговорив по телефону з главою українського зовнішньополітичного відомства Андрієм Сибігою, який запросив німецького політика приєднатися до візиту міністрів закордонних справ ЄС до України 9 травня.

Слід зауважити, що Йоганн Вадефуль супроводжував майбутнього канцлера Фрідріха Мерца у поїздці до Києва у грудні 2024 року. 

Очікувати від Вадефуля якихось самостійних ініціатив (як це траплялось з Анналеною Бербок) не варто. І подейкують, що Фрідріх Мерц скоріше сам буде більш активним у зовнішній політиці, ніж попередній глава уряду.

ЧОГО ЧЕКАТИ УКРАЇНІ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ

Київ і наші друзі загалом із певним натхненням чекають на співпрацю з новим німецьким урядом. Україна безмежно вдячна попередньому за справді велику допомогу, найбільшу в Європі. Але були моменти, коли хотілося і швидше, і більше, і «далекобійніше».

Крістоф Гойсген, який з 2005 до 2017 року був радником Ангели Меркель з питань зовнішньої політики та політики безпеки у відомстві канцлера, дивиться на ситуацію позитивно.

«Майбутній канцлер та його партія завжди критикували половинчастість та вагання старого уряду в опозиції. Тому я твердо вірю, що новий федеральний уряд не лише твердо стоятиме поруч з українським урядом та українським народом, але й буде рушійною силою у посиленні та координації європейської підтримки України, наприклад, щодо постачання керованих ракет», – зазначив Гойсген, який також був постійним представником ФРН в ООН і головою Мюнхенської безпекової конференції у бесіді з автором.

Відомий німецький експерт, аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи Андреас Умланд своєю чергою припускає, що ми можемо стати свідками «нової урядової політики щодо України».

«Поки ця коаліція, уряд залишається при владі … насправді відбудеться активізація німецької допомоги Україні. …Я насправді очікую значного пожвавлення німецької політики щодо України, як на двосторонній, так і на багатосторонній основі через Європейський Союз, формат «Рамштайн» і «Коаліцію охочих», НАТО», – прогнозує Умланд. Він також не виключає, що канцлер Мерц міг би використати свої повноваження, щоб прийняти рішення про передачу ракет Taurus у рамках великого європейського пакету допомоги, хоча для цього треба буде подолати перепони в самій Німеччині.

Крім того, додав експерт, Мерц є «найбільш проамериканським, найбільш проатлантичним канцлером у повоєнній історії Німеччини», що сприятиме тому, що роль і вага ФРН на міжнародній арені буде зростати.

ЗНОВУ ВСЕ ЗА ПЛАНОМ

Отже, Мерцу не треба буде переглядати свої плани і він зможе здійснити свої перші закордонні візити. На жаль, не в Україну (як написали деякі наші ЗМІ), а в Польщу та Францію, в один день, 7 травня. Чи долучиться він до зустрічі «Коаліції охочих» у Києві, невідомо, але із візитом в Україну він затягувати точно не буде.

Ми віримо, що новий канцлер увійде в історію не лише тим, що став першим, кого не було обрано в першому турі, але й тим, що буде рішучим, як обіцяв, і відіграватиме роль лідера у Європі в питанні надання Україні підтримки, зокрема, військової.

Полегшення від того, що Німеччина зрештою отримала новий уряд, дещо затьмарено тим, що події в Бундестазі показали, наскільки хиткою все ж є нова більшість. І те, що коаліції насправді можна буде покладатися тільки на себе, підтримки від інших, навіть демократичних партій, чекати годі.

P.S. А що ж Олаф Шольц, якому доля подарувала додатково 5 годин «каденції» при тому, що забрала кілька місяців, якби вибори відбулися за планом у вересні? Його з найвищими військовими почестями, за традицією, з музикою та факелами, проводили з посади ще напередодні. Але ще до цього він поговорив телефоном з Президентом України Володимиром Зеленським і подякував йому за тісну та довірливу співпрацю. Речник уряду (колишній), інформуючи про цю розмову, констатував, що російська агресія проти України та її наслідки вплинули на термін перебування канцлера на посаді, як майже жодна інша подія. І з цим не посперечаєшся.

Ольга Танасійчук, Берлін

Перше фото: AA