Напруга у Вашингтоні: чому все пішло не так і що робити далі
На порядку денному візиту Володимира Зеленського до Сполучених Штатів стояло два ключових питання: підписати угоду щодо рідкісноземельних металів та обговорити з Дональдом Трампом, зокрема, параметри потенційної «мирної угоди».
Звісно, легких переговорів ніхто не очікував. Але ще більше ніхто не очікував того, що напруга сягне максимуму вже на початковій протокольній зустрічі з пресою. Що там сталося – вже відомо. Результат: угода про надра не підписана, Трамп відмовився від подальших переговорів, Зеленський покинув Білий дім, вилетівши через кілька годин до Лондона на саміт європейських лідерів (за даними джерел «Європейської правди» головною темою зустрічі стануть термінові дії в умовах, коли США можуть значно скоротити або навіть припинити допомогу Україні, – ред.).
Чому сталося те, що сталося? Спершу нагадаємо також, що відбулося у перші години після «тих самих подій» у Білому Домі.
- Трамп коротко поспілкувався з журналістами і полетів грати у гольф, а Зеленський, перед вильотом у Лондон, дав інтервʼю телеканалу FOX News.
Головні тези обох:
Д. Трамп: Я хочу негайного припинення вогню, а Зеленський хоче далі воювати, хоча він не має козирів. В нього є козирі лише разом з підтримкою Америки. Він грає надто самовпевено і хоче підписати нас на це, але ми цього не зробимо. Він повинен погодитись на мир, а не казати “Путін те, Путін се”. Або ви закінчуєте війну, або воюєте далі без карт на руках - і ми подивимось, що у вас вийде.
В. Зеленський: Українці дуже вдячні американському народу за підтримку, і ми розраховуємо на дружні відносини надалі. В Білому домі в нас була відверта розмова, як і має бути з партнерами, хоч і напружена. Думаю, що воно не вийшло добре для жодної зі сторін. Ми хочемо миру як ніхто інший, але це має бути справедливий і тривалий мир з гарантіями безпеки. Ми не зможемо просто пробачити Путіна після всього, що Росія скоїла. Чи повинен я вибачитись перед Трампом? Я його поважаю, але я не впевнений, що зробив щось погане, - хоча можливо, дещо було слід обговорити поза камерами. Чи піду я у відставку? Це має вирішувати український народ.
- Реакція світу. Якщо коротко, то очільники Євросоюзу, лідери та міністри європейських країн, глава Демократичної партії у Сенаті США та інші високопосадовці підтримали Україну, крім, звісно, прем'єра Угорщини Орбана (детальніше про те, що кажуть/пишуть світові лідери – за посиланням).
Тепер повертаємося до питання: чому так сталося?
УСЕ ЦЕ ВИГЛЯДАЛО, ЯК НАПЕРЕД ПРОДУМАНА ГРА?
Володимир Фесенко в коментарі Укрінформу зазначив: «Те, що сталося в Білому домі – це прояв гострої кризи в стосунках зі США».
У Білому Домі під час зустрічі Зеленського з Трампом в силу ситуативних емоційних обставин прорвався нарив кризи, яка почала швидко назрівати внаслідок кардинальних змін у зовнішній політиці США, зокрема по відношенню до Росії, України і російсько-української війни.
«З одного боку, це раптова криза, але водночас вона була закономірною, стала наслідком тих принципових протирічь у ставленні до російсько-української війни, які стали проявлятися між адміністрацією Трампа і Україною. Питання було лише в тому, коли і як це відбудеться. Вже на зустрічі в Білому домі було помітно, що Трамп і Ко хотіли схилити Зеленського до миру на російських умовах», – каже політолог.
Спровокувала емоційний конфлікт провокативна поведінка Джей Ді Венса, його відверто антиукраїнська позиція, яку він став проявляти на зустрічі в Білому Домі, взяті прямо з російської пропаганди «цифри» і факти», що й зачепило Зеленського.
«На мій погляд, Трамп і Джей Ді Венс хотіли продемонструвати перед телекамерами своє домінування, свій статус «великих босів», які примушують Україну до миру. Але вони не очікували, що Зеленський не стане грати в цю «гру» і буде публічно захищати інтереси України», – підкреслив Фесенко.
Політичний експерт Юрій Богданов бачить це так: «Президент США і його віце-президент Венс онлайн намагалися примусити президента України до капітуляції. Але я б не поспішав стверджувати, що це з боку Трампа прямо така глибока «багатоходовочка». Ми не знаємо наскільки сам Трамп був ініціатором цього цирку, але певні фігури з команди американського президента точно хотіли провокації проти України. Для ядра виборця Трампа це можливість продемонструвати що він сильний і диктує правила гри».
Те, що все пішло не за планом і Зеленський не погодився капітулювати перед Трампом і Путіним в прямому ефірі наразило нас на майбутній потік шантажу й тиску від цієї адміністрації.
«Задача української держави і суспільства – витримати», – акцентує Богданов.
Дипломат Вадим Трюхан вважає, що ми стали свідками «добре спланованого сценарію»: «Під час міжнародних переговорів не прийнято одразу ставити лідерам прямі запитання чи обмінюватися жорсткими заявами. На початковому етапі зазвичай звучать суто протокольні формулювання: подяка за прийом, підтвердження намірів обговорювати ключові теми – економіку, безпеку, політику. Після цього преса залишає залу, і переговори тривають у закритому режимі. У цьому випадку все виглядає як зрежисована спроба спровокувати Зеленського».
На його переконання, Трамп і Ді Венс фактично зіграли дуетом, намагаючись вивести ситуацію з-під контролю, щоб потім використати її як аргумент: мовляв, Зеленський (а значить, і вся Україна) самі не хочуть миру.
«Ба більше, нині звучать заяви, що переговори має вести не Зеленський або що він повинен змінити свою позицію. Це свідчить про те, що дехто хоче бачити на чолі України не лідера, який відстоює інтереси держави, а зручну фігуру, яка погоджуватиметься на будь-які вимоги. Останні тижні лише зміцнили переконання, що Зеленський – не той, хто готовий приймати ультиматуми. Він уже довів свою стійкість перед Путіним, і тепер стає очевидним, що навіть фігури масштабу Трампа не зможуть змусити його поступитися принципами», – наголосив дипломат.
Ігор Рейтерович, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку, теж висловився подібним чином: «Гадаю, робився розрахунок на те, аби спеціально виставити Зеленського у не дуже привабливому світлі, а Трампа – миротворцем, який готовий завершити війну, змусити піти на поступки і так далі».
Простіше кажучи, перед нами розіграли сценку під назвою «майбутні переговори між Зеленським та Путіним за посередництва Трампа».
«Хто в ролі Путіна, думаю, зрозуміло (пан Рейтерович має на увазі Ді Венса, – ред.). Звісно, багато хто вважає, що Зеленський міг зреагувати спокійніше. Частково з цим погоджуюся. Але це точно була спланована акція з однієї простої причини. Хтось може взагалі зараз просто згадати, а коли на таких зустрічах взагалі розтуляв рота віцепрезидент? Ну, от просто для розуміння ситуації. Такого ніколи не бувало. І Зеленський, до речі, про це також наголосив в інтерв'ю Fox News, мовляв, це ж була моя розмова з Трампом. Тому я більш ніж переконаний, що це була спланована історія. І наразі вони розкручують тему з America First, що Трамп нібито захистив Америку», – додав політолог.
І що в результаті? Від кого захистив США, від президента країни, яка бореться за свою свободу і гідність? І те, що команда Трампа по факту стикнулися з такою реакцією, на яку точно не розраховували.
РЕАКЦІЯ СВІТУ, А ОСОБЛИВО ЄВРОПИ, – НАДИХАЄ. ТЕПЕР ВІД СЛІВ ПОТРІБНО ПЕРЕЙТИ ДО КОНКРЕТНИХ СПРАВ
«Реакція цілком адекватна – всі, крім Орбана, проявили солідарність з Україною. В ЄС усвідомлюють: зухвале ставлення до України з боку США – це ризик для усього регіону», – коментує Юрій Богданов.
По-друге, їм важливо підтримати Зеленського, адже вони зацікавлені у збереженні стабільності в Європі, а Україна тепер – ключовий компонент цієї безпеки. Тобто для нас це хороший сигнал: незважаючи на суперечності усередині ЄС та різні інтереси, у питанні показової ситуації з візитом до США вони стали на бік Києва.
«Для Брюсселя чи Берліна це нагода показати, що вони не настільки залежні від Вашингтона і можуть висловити власну позицію. Надважливо щоб ми разом з європейськими партнерами зробили наступний крок – до створення оновленої європейської системи безпеки, без залежності від США», – зазначив експерт.
Вадим Трюхан каже, що для нього миттєва реакція європейських лідерів стала певним сюрпризом: «Очікувана підтримка від Великої Британії та Європейського Союзу – це безперечно важливо, але участь таких країн, як Іспанія, Італія, Австралія, Нова Зеландія свідчить про значно ширший консенсус у світі. Фактично, всі ці держави дали зрозуміти, що не сприймають того, що було інсценовано у Білому домі, і натомість висловили чітку підтримку Україні та українському народу. Це вкотре підтверджує, що Україні слід посилювати дипломатичні зусилля, особливо у відносинах з європейськими партнерами та іншими країнами демократичного світу».
Очевидно, що багато хто з них побачив у цій ситуації себе: вони розуміють, що могли опинитися на місці Зеленського. І водночас були вражені стійкістю Президента України перед психологічним тиском, який влаштували Трамп і Ді Венс.
«Ця тактика виглядала радше як поведінка ковбоїв із XVII-XVIII століття, що зверхньо ставляться до тубільців. Відтак, потужна й солідарна реакція партнерів справді надихає», – додав дипломат Трюхан.
Реакція європейських лідерів стала сюрпризом і для Ігоря Рейтеровича: «Попри пізній вечір п’ятниці, вони швидко відреагували, висловлюючи чітку підтримку України. Це важливий сигнал, адже в Європі подібні заяви в соцмережах не роблять спонтанно – вони, як правило, узгоджені на рівні урядів та коаліцій. І коли європейські лідери оперативно, фактично як один, відкрито назвали речі своїми іменами, це виглядало дуже сильно та правильно».
Тепер ключове питання – чи підуть за словами конкретні дії.
«Реакція європейців свідчить про розуміння ризиків. Вони на мить уявили, що можуть опинитися на місці України, і це їх серйозно стривожило. Адже вони звикли до стабільності та контролю з боку США, а зараз стикаються з реальною загрозою: що буде, якщо Америка різко змінить курс? Трамп, це відомо, бачить глобальну політику крізь призму бізнесу. Його мета – заробіток, зокрема й на співпраці з росіянами. Проте європейці можуть цю ситуацію використати: наприклад, закупити у США зброї на значні суми як для себе, так і для України. Це цілком відповідає підходу Трампа – для нього головне, щоб угоди були вигідними. Але головне, що європейцям зараз варто переосмислити свою роль. Вони можуть опинитися сам на сам із загрозами. І тут для України з’являється шанс. Час, ресурси та стратегічні рішення, необхідні для захисту Європи, можуть бути отримані саме через підтримку України», – акцентує політолог.
Володимир Фесенко каже, що з моральної точки зору, це було визнання того, що в суперечці у Білому Домі – правда на боці України.
«З політичної точки зору, це прояв солідарності з Президентом Зеленським і сигнал про готовність допомагати Україні в нових складних умовах. І справа не тільки в публічних заявах. Вже 2 і 6 березня відбудуться саміти європейських лідерів, на яких будуть обговорюватися питання практичної допомоги Україні, а також формування спільної антикризової стратегії і тактики у стосунках із Трампом і в питаннях участі Європи в майбутніх мирних переговорах», – нагадує політолог.
З АМЕРИКОЮ ЩЕ НІЧОГО НЕ ВТРАЧЕНО. АЛЕ РОЗРАХОВУВАТИ СЛІД НАСАМПЕРЕД НА ЄВРОПУ ТА ІНШИХ СОЮЗНИКІВ
Тож ключове питання: як мінімізувати наслідки та що робити далі?
«Перспектива є завжди. І посипати голову попелом не варто, – заспокоює Вадим Трюхан. – Ключове завдання – працювати з партнерами, мобілізувати економіку та перевести її на військові рейки. Якщо у 2024 році Україна самостійно забезпечувала 50% потреб у зброї, то у 2025-му цей показник має зрости до 60-70%».
Шансів на те, що США будуть продовжувати надавати допомогу Україні, та й загалом залишаться відданими своїм союзницьким зобовʼязанням перед європейцями обмаль. Тож мусимо позбавлятися залежності по тих видах озброєння, які можемо виробляти самі.
Водночас, важливо не втрачати зв’язок з американським бізнесом.
«Хай там що, але при владі у США цинічні комерсанти, вони не ризикнуть забороняти своєму військово-промисловому комплексу, який заробляє на війні, постачати зброю в Україну», – каже дипломат.
Ще один критично важливий напрямок – поглиблення стратегічного партнерства з Європою та розвиток спільних виробництв. Свіжа позитивна новина – рішення норвезької компанії Kongsberg Defence & Aerospace щодо створення виробництва в Україні боєприпасів для ЗРК NASAMS.
«Це приклад того, як має розвиватися оборонна співпраця», – каже Трюхан.
У короткостроковій перспективі Україні необхідно:
- взяти паузу, уникати панічних реакцій і зосередитися на реформуванні армії, зокрема переході до корпусної системи та доукомплектуванні бригад;
- продовжувати завдавати глибинні удари по РФ, її оборонному сектору та нафтопереробній інфраструктурі;
- дотримуватися оборонної стратегії, мета якої – виснаження ворога.
«Особливе значення матиме саміт у Лондоні – це можливість почати формувати не декларативну, а реальну коаліцію рішучих союзників. Києву вкрай важливо продемонструвати дипломатичну майстерність та забезпечити стабільну підтримку з боку ключових європейських держав. Робота триває, і все буде добре», – запевняє Вадим Трюхан.
Ігор Рейтерович теж вважає, що перспективи нікуди не зникли: «Так, Трамп зробив свої заяви і полетів грати у гольф, але навіть у коментарях перед відльотом він не зачинив двері остаточно. Він сказав: «Зеленський може повернутися, коли буде готовий». А сенатор Рубіо підкинув тезу про вибачення. Зеленський на Fox News її спростував, обережно, але чітко давши зрозуміти: поки що немає причин для вибачень. Це означає, що комунікація триває і можливість діалогу залишається».
Позиція Трампа може змінитися в будь-який момент. Приклад його віцепрезидента Ді Венса – яскравий доказ. У 2017 році той називав Трампа «фашистом та ідіотом», а сьогодні – його права рука. На запитання про це Трамп відповів просто: «Венс виправився». Тож сьогодні він говорить одне, а вже за кілька днів – зовсім інше.
До того ж у нього немає конкретних досягнень, які можна було б продати виборцям.
«З росіянами жодної домовленості немає – і найближчим часом не буде, адже без участі України та Європи про що взагалі домовлятися? Він не може просто вийти і сказати американському народу: «Я переміг, війну закінчено». Жодної вигідної угоди щодо ресурсів не підписано. Йому потрібні реальні здобутки, і на цьому тлі не виключено, що комунікація відновиться, хай і в іншому форматі. Ключовим моментом стане зустріч у Лондоні. Якщо там європейські лідери чітко заявлять: «Ми підтримуємо Україну, виділяємо кошти, і будь-які перемовини можливі лише за нашої участі», що залишиться Трампу? Він може зустрічатися з Путіним скільки завгодно, але це не вирішить жодної проблеми, пов’язаної з війною. Тому ситуація далека від фінальної», – стверджує Рейтерович.
Юрій Богданов закликає спокійно витримати паузу. Без різких дій у відповідь. Трампу і Ко треба дати можливість заспокоїтися.
«Якщо США демонструють «холод» у відносинах, то ми маємо посилювати контакт із Німеччиною, Францією, іншими лідерами ЄС. Бо саме там нас можуть почути й підтримати. З Трампом буде «гойдалка» все його президентство, сьогодні влаштовує демарш, а завтра знову може запросити на перемовини. До кінця його терміну ці «сюрпризи» не припиняться. Якщо ми втримаємо європейську коаліцію навколо себе, ми зможемо домогтися прийнятних обсягів допомоги для спротиву Росії і адекватних умов миру», – вважає експерт.
А це – Володимир Фесенко: «Треба розуміти, що колишніх партнерських стосунків України зі США при президентстві Трампа вже не буде. Завдання в мінімізації негативних наслідків того, що відбулось. Думаю, що для цього є певні можливості. Головним чином це пов’язано з тим, що США все ж таки хочуть завершити війну в Україні, і без участі нашої країни в мирних переговорах це неможливо. Тому зараз треба продемонструвати (через наших європейських друзів, які мають добрі стосунки з Трампом) нашу готовність до переговорів про припинення вогню».
Але, на погляд експерта, акцент треба робити не на гарантіях безпеки для України з боку США, а на принциповій згоді на припинення вогню (на контрасті з позицією Путіна, який виступає проти) і одночасно на наших принципових позиціях щодо умов завершення війни (зокрема невизнання окупованих територій російськими), і взагалі проти односторонніх поступок України.
По-друге, є сенс скористатися ідеєю прем’єр-міністерки Італії Джорджії Мелоні про скликання саміту США-Європа за участі України, на якому можна буде узгодити участь Європи в майбутніх мирних переговорах.
«Для нас участь Європи в цих переговорах набуває все більшого значення, зокрема і для нейтралізації кон’юнктурних оборудок між США і Росією. І взагалі Європа стає для нас головним стратегічним партнером у сфері безпеки», – наголошує політолог.
Якщо у США залишився інтерес до ресурсної угоди, це також треба використати для відновлення прагматичної взаємодії з Америкою.
«Варто кардинально змінити стиль і тактику переговорів – максимально мінімізувати емоційну складову. Можливо, є сенс не відновлювати переговори на високому рівні (враховуючи проблеми в стосунках із Трампом і Джей Ді Венсом), а підтримувати переговорну активність через посередників і наших переговорників, які не сприймаються у Вашингтоні в конфліктному контексті», – резюмував Володимир Фесенко.
Мирослав Ліскович. Київ
