Європейський соціально-економічний комітет (EESC – European Economy and Social Committee) є дуже особливою структурою серед інших Євроінституцій. При тому, що його статус та повноваження прописані в Угодах ЄС, він має лише дорадчий голос під час прийняття найважливіших політичних рішень Європейського Союзу. Але це також означає, що жодне рішення, хоч якої сфери європейської політики чи життя воно б стосувалося, не може прийматися без того, щоб експертна думка EESC була почута. Це, в свою чергу, є найважливішим елементом усього демократичного устрою Європейського Союзу, оскільки саме Європейський соціально-економічний комітет є структурою, яка системно об’єднує думку широкого громадянського суспільства та соціальних партнерів – професійних спілок і федерацій роботодавців, громадських організацій та спільнот – у всіх без винятку країнах ЄС.

Із президентом EESC Олівером Ропке кореспондент Укрінформу зустрівся невдовзі після історичного саміту ЄС, який у грудні поточного року прийняв рішення розпочати переговори між Євросоюзом і Україною про членство та висловив потужну підтримку боротьбі України проти російської агресії. Саме про це – про війну, про майбутнє України в ЄС та про перспективи самого Євросоюзу, – і велася мова під час бесіди.

ПЕРЕГОВОРИ ПРО ВХОДЖЕННЯ ДО ЄС Є ВАЖЛИВИМ ПОЛІТИЧНИМ СИГНАЛОМ ДЛЯ УКРАЇНИ

- Очевидно, що зустріч Європейської Ради стала ключовою подією грудня, яка має дійсно історичне значення як для України, так і для ЄС. Як рішення цього саміту впливатимуть на відносини ЄС з Україною та зміни в самому Євросоюзі?

- Я вважаю, що рішення розпочати переговори про входження до ЄС з Україною і Молдовою та надати статус країни-кандидата для Грузії й навіть відкрити двері до ЄС, за певних обставин, для Боснії і Герцеговини – дійсно, є історичною подією.

Це було рішення, на яке ми очікували і за яке виступав наш Комітет. Воно є дуже важливим для народів країн-кандидатів, і особливо – для України. Це важливий політичний сигнал від Європейського Союзу. Зрештою, це дозволило підтвердити надійність Європейського Союзу. Але ми розуміємо, що це лише початок довгого шляху.

- Наскільки важливим це рішення, на ваш погляд, було для інших країн-кандидатів, зокрема з регіону Західних Балкан?

- Ми зараз проходимо крізь певний політичний «моментум». Маємо подякувати хороброму народу України, який продовжує спротив (російській агресії, – ред.). Я думаю, що це важливий момент для України, але також і для інших країн, які роками перебували у «кімнаті очікування», особливо в регіоні Західних Балкан.

Ми, як Комітет, працюємо з ними. Нещодавно ми мали зустріч Консультативного комітету з Чорногорією, з новим міністром закордонних справ та у європейських справах цієї країни. Ми прагнемо супроводжувати цей процес (вступу до ЄС) і, якщо можливо, прискорювати його. Зрештою, всі процедури розширення мають за основу реальні досягнення, це є очевидним. Але з боку Європейського Союзу, а також зі сторони Європейського соціально-економічного комітету є політична воля, є бажання підтримати ці процедури, підтримати зусилля громадянського суспільства в країнах-кандидатах. Тож залишається скористатися цим «моментумом» та просуватися вперед.

- На думку певних політичних лідерів у самому ЄС, процес розширення у поточних глобальних обставинах перетворився на геополітичну необхідність для самого Європейського Союзу. Чи ви поділяєте таке бачення? І якщо так, то чому?

- Я погоджуюсь із таким баченням. Це було нашою позицією в рамках Європейського Союзу й у минулому, незважаючи на певні проблеми та труднощі, перед якими ми постаємо під час розширення. Саме розширення означає не лише те, що ми в ЄС матимемо більше країн та більше громадян, більше бізнесу й працівників. Це означає також, що ми поширюємо наші демократичні цінності, це також має бути нашою метою.

Зрозуміло, що це не може бути «вулиця з одностороннім рухом». Безумовно, таке рішення є знаком надії для країн, які наразі перебувають за межами Європейського Союзу, щоб приєднатися до цієї спільноти та до Європейського проєкту. Але є також важливим для ЄС, щоб отримати більшу геополітичну стабільність. Нам потрібна така стабільність у нашому сусідстві. Кращий шлях для цього – поступово долучати сусідні країни і згодом включити їх до ЄС як повноправних членів. Безумовно, коли всі необхідні умови будуть дотримані.

Я думаю, є абсолютно зрозумілим, що процес розширення має за основу практичні досягнення. Ми всі з цим погоджуємося і маємо політичну волю для таких результатів, якщо ЄС дійсно прагне стати важливим геополітичним гравцем. Нещодавній розвиток подій в Україні, а зараз також у Газі, чітко демонструє, що перед нами довгий шлях. Ми маємо змінювати наші структури в самому Європейському Союзі. У той же час, так, розширення ЄС є геополітичною необхідністю, а також можливістю й шансом для всіх нас.

ЄС РОЗШИРИТЬ КОЛО РІШЕНЬ ДЛЯ УХВАЛЕННЯ КВАЛІФІКОВАНОЮ БІЛЬШІСТЮ

- Офіційні особи ЄС неодноразово заявляли, що не лише країни-кандидати, а й сам ЄС має підготувати себе для майбутнього розширення, щоб зберегти здатність до дій. Які реформи мають бути здійснені в ЄС? Чи погоджуєтеся ви із необхідністю змін у базових Угодах ЄС?

- Я твердо переконаний, що нам потрібні такі зміни. Ми, як Європейський Союз, маємо підготуватися до моменту, коли ми матимемо 30+, більше тридцяти країн. Ми вже бачимо, що вже зараз, ще у цьому складі Європейського Союзу, досягаємо певних лімітів у процесі прийняття рішень. Ми не можемо собі дозволити, щоб кожного разу для того, щоб розблокувати рішення Європейської Ради, – один або два лідери були б вимушені покидати кімнату. (Рішення про початок переговорів з Україною під час саміту ЄС 14 грудня було прийнято за відсутності в кімнаті прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, – ред.) Я вважаю, це не є прийнятним у довгостроковій перспективі.

Тож нам потрібно створити щось більш надійне та стійке. Я вважаю, що поточний Договір ЄС усе ще надає багато можливостей для цього, і ми маємо ними скористатися. У цьому, зокрема, – головна ідея дискусій під час Конференції щодо майбутнього Європи. У той же час, є запит на внесення змін до Угод ЄС, на їх модифікацію. Нещодавно Європейський парламент ухвалив доповідь у цьому ж напрямку.

Якщо ми говоримо про зміни конвенцій в Угодах ЄС, для мене є очевидним, що процес прийняття рішень в ЄС має бути оптимізований. Це означає, що врешті-решт ми маємо рухатися навіть далі, до принципу кваліфікованої більшості замість принципу одноголосності. Я вважаю, до цього підштовхують також уроки минулих років. Лісабонська угода зараз уже має вік у 20 років. Тож прийшов час, щоб зважити на деякі необхідні зміни.

Якщо ми будемо рухатися цим шляхом далі, Європейський парламент та Європейська Рада прийматимуть остаточне рішення, чи відкривати Угоди ЄС для змін. Для мене головним, основоположним принципом є те, щоб громадянське суспільство, як і наш Європейський соціально-економічний комітет були повною мірою долучені до цієї роботи та мали свій потужний голос у цьому процесі.

- Дискусії в Європейському парламенті з цього питання були доволі жорсткими, саме навколо питання щодо кваліфікованої більшості. Деякі з депутатів бачили у цьому навіть відкат назад від демократичних принципів. Тож якщо Угоди будуть змінені, – чи змінить це демократичну природу самого Європейського Союзу?

- Я вважаю, ми вже зараз маємо багато політичних сфер, де застосовується принцип кваліфікованої більшості. Не варто піддавати сумніву демократичну природу таких рішень, особливо, якщо ми робимо це, зокрема, на національному рівні, у країнах-членах. Тож для мене це логічний крок. Ми маємо зберегти здатність ЄС до дій, забезпечити власну надійність й авторитет. Ми маємо створити умови, коли жодна з країн не зможе зловживати своїм правом вето та використовувати його проти волі всіх інших країн-членів. Такий крок, я вважаю, не буде спрямованим проти демократії. Навпаки, це є необхідним шляхом. Якщо Європейський парламент та Європейська Рада приймуть рішення відкрити перемовини щодо змін у конвенціях Угоди ЄС, наш Комітет сформулює власну позицію. Ми повинні отримати твердий голос у цьому процесі.

УКРАЇНА МАЄ РОЗВИВАТИ СИСТЕМУ ГРОМАДСЬКОГО Й СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ

- Нещодавно ви відвідали Україну, зустрічалися з представниками влади та громадянського суспільства. Як це змінило ваше сприйняття війни та поточної ситуації в Україні?

- Це була перша місія Європейського соціально-економічного комітету в Україну з початку (російської) агресивної війни. Це був дуже вчасний момент для такого візиту, оскільки тоді вже існував ризик зниження уваги до ситуації в Україні. Ми хотіли змінити цю тенденцію.

Ми зустрілися з владою, з представниками уряду, з членами парламенту, але також і з представниками громадянського суспільства України та з соціальними партнерами. Я був глибоко вражений стійкістю громадянського суспільства, соціальних партнерів та громадян України. Всі члени нашої делегації, і я особисто, були дуже вдячні за зусилля, що були здійснені українським урядом. Можу сказати, що цей візит не змінив мою уяву про ситуацію, він лише підтвердив наше переконання, що ми маємо надалі підтримувати Україну на її шляху до Європейського Союзу.

Як я вже казав, процес розширення ЄС повинен ґрунтуватися на досягненнях, і попереду довгий шлях. Ми знаємо, що існують відкриті питання, на які має дати відповідь українська влада. Хочу згадати лише громадянський та соціальний діалог. Повага до обох, і особливо до справжнього соціального діалогу, є абсолютно необхідною. Європейська Комісія підтримує таку позицію. Ми чули певні занепокоєння від соціальних партнерів, від професійних спілок тощо. Я очікую, що українська влада вирішить цю проблему разом із соціальними партнерами. Це той шлях, та організація, яку ми маємо на європейському рівні, – потужний соціальний діалог. Я переконаний, що це також шлях для України, якщо вона хоче приєднатися до Європейського Союзу.

- Ви зараз говорите про створення якихось спеціалізованих структур для такого соціального діалогу, за зразком EESC?

- Це може бути варіантом рішення. Але конкретний шлях до такого діалогу має визначати кожна конкретна країна. Ми маємо різні структури у різних країнах, більш формалізовані або неформальні. Але, врешті-решт, має бути абсолютно зрозумілим, що соціальні партнери повинні отримати потужний голос, і не лише консультативний. Вони мають бути долучені до процесу прийняття рішень, особливо якщо йдеться про умови роботи або про розмір заробітку. У таких питаннях соціальні партнери є головним рушієм, і вони повинні залишатися таким рушієм. Тож я залишаю це питання відритим для переговорів між владою і соціальними партнерами. При цьому справжній, структурований соціальний діалог є необхідним для всіх країн-кандидатів, а також на європейському рівні.

КРАЇНИ-КАНДИДАТИ БРАТИМУТЬ УЧАСТЬ У РОБОТІ EESC З НАСТУПНОГО РОКУ

- Ви нещодавно висунули ідею щодо почесного членства країн-кандидатів у Європейському соціально-економічному комітеті для залучення їх представників до спільної роботи ще на етапі підготовки до членства в ЄС. Як далеко вдалося просунутися на цьому шляху?

- Ми рухаємося вперед. Я б не казав, що це ідея, це вже проєкт, щодо якого ми вже прийняли рішення у складі нашого Бюро. Зараз ми – в процесі підготовки процедури для відбору представників від країн-кандидатів, включаючи Україну. Ми маємо намір розпочати реалізацію цього проєкту з початку 2024 року.

Ми вже маємо певні критерії для визначення майбутніх членів. Вони будуть представлені організаціями, які вже присутні у наших структурах, наприклад у платформах громадянського суспільства. Але ми спрямуємо заклик і до інших – до професійних спілок, до спілок роботодавців, до інших організацій громадянського суспільства. Всі вони зможуть подавати заявки, і вони будуть розглянуті в рамках Європейського соціально-економічного комітету та за допомогою інших європейських та міжнародних організацій.

Наприкінці, ми приймемо рішення, як у наступному році розпочати практичну роботу та залучати країни-кандидати до певних питань, наприклад у тому, що стосується Спільної сільськогосподарської політики ЄС або розвитку того ж громадського та соціального діалогу. Голос громадянського суспільства з країн-кандидатів буде дуже необхідним і буде вітатися тут, у Брюсселі.

ТРЕБА УПЕРЕДИТИ ЕСКАЛАЦІЮ СИТУАЦІЇ НА КОРДОНАХ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ ЄС

- Можу помилятися, але те, що наразі відбувається на українсько-польському кордоні, де автоперевізники блокують транспортні шляхи, суперечить сільськогосподарській політиці ЄС. Це не є питанням конкуренції, коли хтось просто блокує дорогу. Такі ж явища ми бачимо в Словаччині та в Угорщині. Яким може бути вихід з цієї ситуації з точки зору соціального та громадського діалогу?

- З моєї точки зору, завжди краще реагувати проактивно. Європейська Комісія, ЄС, разом із бізнесом, професійними спілками та країнами-членами мають намагатися разом вирішувати такі проблеми. Не може вважатися добрим рішення, яке веде до ескалації, що ми бачимо зараз.

Були ознаки покращення ситуації, і це вірний шлях, щоб рухатися вперед. Але проблеми, які все ще існують на кордонах, мають вирішуватися шляхом переговорів. Ми можемо бачити, що розширення також несе з собою певні проблеми з адаптацією, коли йдеться про країни із відмінностями у рівні заробітних плат або в економічних структурах. Саме для вирішення цих проблем потрібна підготовка. Ця ситуація відображує ускладнення, перед якими ми можемо постати. Але, знову ж таки, ми маємо переконатися, що ці конфлікти не набуватимуть ескалації, та не перетворюватимуться на дійсно політичні проблеми між країнами ЄС та країнами-кандидатами.

У довгостроковій перспективі це стосується питання справедливої конкуренції, саме справедлива конкуренція нам потрібна в межах ЄС. Союз продемонстрував багато солідарності з Україною, і ми будемо продовжувати просуватися цим шляхом. Наш Комітет підтримав створення «коридорів солідарності», це вірний шлях для просування далі. Ймовірно, цей процес буде тривалим та важким, але ми маємо його пройти.

- Зрозуміло, що конкуренція є основою економічною моделі ЄС. Чи можливим є такий підхід, коли країни-кандидати, зокрема Україна з її величезним людським, промисловим та сільськогосподарським потенціалом, будуть сприйматися не як конкурент для окремих країн ЄС, а як актив, який слугуватиме інтересам усіх країн-членів?

- Я розглядаю конкуренцію як ключовий елемент нашої європейської моделі, але це не єдиний її елемент. Ми прагнемо соціально справедливої ринкової економіки, зокрема докладаємо зусиль для дотримання справедливості у працевлаштуванні або у соціальних питаннях. Має враховуватися весь цей пакет. Тож громадянське суспільство та працівники мають розглядатися не лише як елементи конкуренції, а й як елемент соціально спрямованої ринкової економіки.

Переконаний: щойно Україна приєднається до Європейського Союзу, ваше громадянське суспільство буде відігравати провідну роль у ЄС. Але ми маємо також підготувати до цього кроку ринок праці – як у ЄС і в Україні, так і в інших країнах-кандидатах. Ми вже мали подібну ситуацію під час попередніх етапів розширення, коли здійснювалися послідовні, крок за кроком, дії з відкриття ринків праці, щоб вони могли адаптуватися до нових умов.

Ми побачимо, як це відбуватиметься цього разу. Але питання соціальної рівноваги є дуже важливим. Підтримання соціальної та економічної рівноваги, за визначенням, сприяє усьому процесу розширення. Тож я переконаний, що ЄС продовжить рухатися цим шляхом і в майбутньому.

Дмитро Шкурко, Брюссель