Девід Петреус, директор ЦРУ (2011-2012 рр.)
Російські сили показали всі військові недоліки, які лише можна уявити
06.05.2022 09:36

Україна вже виграла бої на півночі, зруйнувавши плани Кремля щодо встановлення промосковської влади в Києві. Росіянам довелося відступати з величезними втратами з північної частини України, але тепер вони намагаються досягти успіху на сході й півдні. Водночас Київ отримує безпрецедентну допомогу від західних країн і продовжує захищатися від масштабної російської агресії.

На чиїй стороні зараз знаходиться перевага, які недоліки проявила російська армія, і які наміри переслідує путін перед 9 травня? Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів чотирьохзірковий генерал у відставці Девід Петреус, який командував американськими та міжнародними силами в Афганістані й Іраку, а також очолював Центральне розвідувальне управління (ЦРУ).

- Генерале Петреусе, ви входите до складу правління Інституту вивчення війни і регулярно ділитесь аналізом поточної ситуації на основі цих звітів. Чи могли би ви зараз окреслити на фаховому рівні ситуацію, ґрунтуючись на вашому нинішньому баченні війни?

- Я думаю, зараз ми є свідками поворотного моменту у війні в Україні. Українці виграли перші битви – під Києвом, Черніговом і Сумами, звідки росіяни вивели свої війська після того, як не змогли взяти столицю, повалити уряд і привести до влади проросійського президента замість Президента Зеленського.

Потім вони (росіяни – ред.) зосередили свої зусилля у східній та південно-східній частинах країни, де так само не спромоглися подолати й половини шляху до Одеси. Вони хотіли пройти через Миколаїв, але не змогли навіть наблизитися до двох мостів через річку в місті, щоби просуватися далі до Одеси. Отже, ця мета також опинилася поза межами їхньої досяжності.

Зараз їхня увага знову сфокусована на захопленні якомога більше нових територій на південному сході України, на південь від Харкова, в частинах Донецької й Луганської областей, які й так впродовж останніх кількох років формально контролювалися підтримуваними росією сепаратистами. А потім – створити напір ще з району Маріуполя, портового міста на південному сході України. Його досі обороняють захисники, які тримають оборону у  величезному металургійному комплексі, що має вихід прямо до води в цьому портовому місті.

росіянам вдалося досягти окремих, однак дуже важких успіхів, які далися їм величезною ціною. Вони зазнали суттєвих втрат з точки зору особового складу, основних систем озброєння, транспортних засобів тощо. Але очевидно, що вони досі здатні наносити дуже руйнівні удари ракетами й бомбами – буквально по всій території Україні. Крім того, вони також застосовують величезну кількість реактивних систем залпового вогню й артилерії по районах, розташованих ближче до лінії фронту.

Україна намагається скоріше ввести в дію величезну кількість озброєння, обладнання, боєприпасів тощо, які надають Сполучені Штати, Велика Британія та інші країни НАТО й Заходу. Вони виводять ці вогневі можливості на передову.

Отже, я думаю, що впродовж наступних тижнів ми побачимо, як українці нарощують темпи своїх контратак на сході й на південному сході. Але знову ж, зараз – вирішальний час, коли росія намагається досягти якомога більшого прогресу до 9 травня – святкування перемоги у Другій світовій війні в Москві, а також коли володимир путін, безсумнівно, хотів би заявити про великий успіх, який виправдав би колосальні втрати для країни, власних військ, а також для України.

- Із майже всіх звільнених міст, які перебували під тимчасовою окупацією сил рф, надходили повідомлення про факти нелюдського поводження з місцевим населенням, такі як масові вбивства, страти, зґвалтування, катування. Це ж не поодинокі, а системні випадки... Якщо враховувати ваші спостереження з досвіду минулих війн, як такій тактиці росіян можуть протидіяти українські некомбатанти?

- Як ви правильно зауважили в запитанні, я думаю, коректно буде сказати, що існує культ воєнних злочинів, який пронизує всі російські підрозділи. Це не відхилення. І це не винятки, які могли би трапитися і в нашій (американській – ред.) армії.

Так, ми теж допускалися помилок роками. Ми, по суті, порушували міжнародне право – якщо говорити про закони – правила ведення сухопутної війни за Женевською конвенцією. Траплялися й особливо кричущі випадки, як-от у слідчому ізоляторі на захід від Багдада. Але це були винятки, і коли таке траплялося, як ви пам’ятаєте, ми проводили розслідування, які були чесними й детальними. Ми встановлювали всі факти, які мали місце, вживали заходів для виправлення ситуації, застосовували покарання й розкривали інформацію, щоби такого більше не сталося.

У випадку ж з росіянами, виникає враження, що для них подібні злочини є культом.

Я гадаю, єдине, що можна було зробити, і це насправді було зроблено – задокументувати все настільки ретельно, наскільки можливо, щоби це могло спрацювати з часом. Існують соціальні мережі, на які можна завантажувати подібну діяльність. І, безумовно, це те, що треба робити…

Водночас, українці потребують підтримки власних сил на фронті, і це дійсно те, що люди (некомбатанти – ред.) в Україні роблять настільки вражаюче. Вони дбають про те, щоби солдати мали гарячу їжу, можливість відновитися, коли виходять із боїв на лініях фронту, і вони всіляко їх підтримують. Крім того, це може передбачати певну діяльність, яка насправді є дуже й дуже важливою, наприклад, для підриву командно-адміністративної системи російських сил.

Адже зараз добре відомо, що система зв’язку росіян не захищена складними алгоритмами зі стрибковою зміною частоти, якою користуються наші військові. Здебільшого у них все, фактично, працює у відкритому доступі на високочастотних або короткохвильових радіоканалах без шифрування. Тож, будь-який українець із поліцейським сканером або ж радіоаматор може реально знайти ці канали, прослухати й записати. Якщо цікаво, можна, наприклад, записувати, як російські солдати сваряться на своїх командирів, що відбувається доволі часто, а потім глушити їхні канали.

Це – лише один із багатьох способів, як можуть діяти звичайні українці, що насправді може стати величезною допомогою військам на передовій. Бо в такій ситуації відсутність зв’язку між командним складом та нижчою ланкою вимагає, щоби генерали, командири бригад, полків і батальйонів особисто з’являлися на передовій, виходили зі своїх машин, і в цей час вправні українські снайпери просто прибирають їх. Наразі вбито щонайменше десять чи одинадцять російських генералів. Це приголомшлива цифра, особливо якщо врахувати, що вся армія США втратила одного генерала протягом десятиліть бойових дій у Іраку й Афганістані. А отже, це потужний удар по системі управління російських сил. І ви можете собі уявити, що чисельність (ліквідованих – ред.) командирів батальйонів і бригад у рази перевищує чисельність загиблих генералів.

Відомі також приклади, коли звичайні українці просто повідомляють про те, чим росіяни займаються у їхньому полі зору. Можна також допомагати своїм військам шляхом забезпечення різної матеріально-технічної підтримки на передовій. Цей список чималий, і що, власне, вражає в українських людях – це те, що всі вони долучилися до боротьби, всі намагаються допомогти військовим, які зараз перебувають на передовій, а також тим, хто на різних посадах докладає зусиль поза лінією фронту.

Отже, ви маєте дійсно націю у війні. Ви маєте цілу країну, яка була мобілізована натхненним керівництвом – від Президента Зеленського на чолі, до тих, хто його оточує. І це надихає не лише людей в Україні, це також є важливим чинником для натхнення багатьох, хто проживає за кордоном, підтримувати тих, хто воює.

У перші дні постало справжнє питання, чи зможуть українські війська витримати наступ росіян. Багато спостерігачів, звісно, ​​переоцінювали можливості рф та недооцінювали те, на що здатні українці. На Мюнхенській конференції з безпеки (18-20 лютого – ред.) одним із запитань, яке я поставив присутнім українським парламентаріям, звучало так: «Нам дійсно потрібно знати, чи справді всі ви збираєтеся воювати?»

Що ж, відповідь на це запитання є більше ніж зрозумілою… Усі беруть участь у протистоянні, і це одна з причин, чому так багато людей по ​​всьому світу мають натхнення допомагати.

- Дезінформація і психологічні операції росіян розгортаються швидкими темпами. Чи можете навести приклади ефективних контрзаходів, тактик і прийомів з боку українців, які можна застосувати в майбутніх операціях, особливо якщо війна перейде у тривалу фазу повстанського протистояння?

- Тут варто сказати не лише про українців, але й про міжнародних журналістів і так званих «мережан» (від англ. «netizens» – громадян інтернет-мережі), тобто тих, хто живе в інтернеті. Отже, хто допомагає справі? Будь-яка особа, яка намагається вловити, повідомити, поділитися точною інформацією, заснованою на правдивих фактах. Перевіряйте й діліться з рештою світу.

І що є унікальним у цій конкретній війні – це дуже велика кількість смартфонів, які дозволяють будь-кому, хто їх має, бути, по суті, репортером новин. Існує також легкий доступ до соціальних медіа, на які можна завантажувати й ділитися відео, фотографіями й повідомленнями, і навіть до агрегаторів, які об’єднують все це разом, осмислюють та перевіряють.

Для прикладу, є платформа Oryx. Я так розумію, що вона має особливий механізм, який перевіряє, підтверджує й повідомляє про російські транспортні засоби, зброю, системи тощо, які були знищені, захоплені, покинуті.

Тож, очевидно, вже знищено стільки танків, скільки російський сектор ВПК виготовляє за три роки. Їх не можна відновити, особливо з урахуванням санкцій щодо постачання в росію мікрочипів, створених на основі інтелектуальної власності США, яка, безперечно, визнана найкращою у світі. Тож, їхня нестача та відсутність у росії доступу до них завадить відновленню чи виробництву багатьох боєприпасів і систем зброї, які рф втратила лише за перші два місяці цієї війни. Знову ж, цифри дійсно вражають.

Крім того, існують такі групи, як Інститут вивчення війни, де я працюю в керівному складі, який збирає воєдино всю наявну інформацію та має чудову команду, що відстежує дії росії й України. Діяльність таких груп, я вважаю, дуже важлива, оскільки вони не піддаються впливу російської дезінформації. Вони просто намагаються встановити основну істину, щоби повідомити потім про неї без впливу будь-якого стороннього джерела.

- Генерале, ви вивчали росію з 1970-х років – від тактичного до стратегічного рівня, і ви добре знаєте їх. Враховуючи вашу обізнаність про них і про українців, що би ви порадили, як би підбадьорили або що хотіли би сказати безпосередньо людям в Україні?

- Ще Наполеон сказав, що моральний дух проти фізичного – це як троє проти одного. Іншими словами, найважливіше – те, що в серці. Це втричі вагоміше, ніж кількість зброї або які системи озброєнь ви маєте і, на мою думку, ще жодна війна не підтвердила цього більше, ніж нинішня. Як я вже сказав, на початку дуже багато спостерігачів не розуміли, наскільки міцним буде український опір. А я, підкреслю, казав наперед, що українці будуть битися дуже потужно, бо бачив їх у дії.

Мені вдалося з’їздити в Україну востаннє перед пандемією. Незабаром після обрання Президента Зеленського я таки побував на Донбасі, був там на передовій і відчув, наскільки міцними, рішучими та боєздатними були українські сили вже тоді. З того часу вони лише покращилися.

Згодом вони дуже швидко отримали надзвичайну кількість західних, а також деяких східних систем зброї, транспортних засобів тощо. Отже, що вони мають зараз – це силу, наповнену абсолютно рішучою, незламною волею, і яка тепер озброєна одними з найкращих військових технологій у світі.

Але зрештою, дійсно треба сказати про те, що у серці. Йдеться про цілу країну, яка протистоїть неспровокованому вторгненню і не дає захопити її територію.

Я думаю, до того, як все буде сказано й зроблено, росіяни втратять багато з тих (територій України – ред.), які вони захопили, і не тому, що вони відмовляться самі, а тому, що українці заберуть своє назад. І знову ж, на моє переконання, наступні тиждень-два будуть вирішальними – через наближення свята перемоги у Другій світовій в Москві 9 травня, де володимир путін хотів би оголосити про суттєві перемоги. Хоча, скоріше за все, цього не станеться.

Згодом, коли українці введуть на озброєння всі нові можливості (отримані в якості оборонної допомоги – ред.), вони почнуть повертати свої території, які їм довелося вимушено втратити під натиском російського наступу на сході та на південному сході.

Тож, насамперед, я хотів би висловити всім, хто почує мене, величезне захоплення тим, що робить Україна як держава. І це (захоплення – ред.), як на мене, відчувають у всьому світі. Тут йдеться не лише про одного лідера, один підрозділ чи ланку, а про масштабну командну роботу, «команду команд» (за книгою «Команда команд. Нові правила взаємодії у складному світі» – ред.). І ця конкретна «команда команд» була абсолютно блискучою й такою, що насправді надихає.

Водночас, цього не можна сказати про іншу (російську – ред.) сторону. Вона вкотре продемонструвала культ воєнних злочинів, відсутність ініціативи на передовій, тактичних стандартів і підготовки, брак планування кампанії, неналежне матеріально-технічне забезпечення та погане технічне обслуговування. Насправді росіяни продемонстрували всі недоліки у військовій справі, які, на мою думку, можна собі уявити – за кількома винятками. Одними з них є виражена здатність спричиняти шкоду й руйнування, а також вбивати невинних цивільних.

Але, з іншого боку, ми бачимо, як надзвичайно чудовий український народ унікальним чином об’єднався через дії володимира путіна. На мою думку, він (кремлівський лідер – ред.) створив більший вплив на почуття українського націоналізму, ніж будь-яка інша сила в історії країни. Це є визначальним. І я впевнений, що так сталося на противагу тій меті, яку він (путін – ред.) прагнув досягти. Так само, як він добився того, що знову зробив великим альянс НАТО, а не росію.

До цього ми дійшли зараз. І український народ має знати, що світ дивиться та надалі дивитиметься на нього. Те, що зробили люди в Україні, викликало не просто співчуття, не просто вдячність, а дуже, дуже значну підтримку, яка, за моїм відчуттям, триватиме і далі. Опитування громадської думки в США свідчать, що близько 75% американців підтримують те, що робить наша країна, що чудово. Я думаю, що так само відбувається в багатьох інших країнах світу.

Ми поважаємо їх (українців – ред.) за це. Ми захоплюємося ними. І ми стоятимемо разом з ними, поки це все триватиме.

Майк Робінсон, Radio Free Ukraine, спеціально для Укрінформу.

Фото надані автором

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-