Нью-Йорк від початку війни зафарбувався в синьо-жовті барви – усюди майорять українські прапори, по місту вивішено заклики допомагати Україні, щодня на Мангеттені проходять акції з підтримки нашої держави та засудження російської агресії. Про допомогу Америки й місцевої діаспори нашій країні говоримо з українським активістом Нью-Йорка, речником Українського конгресового комітету Америки (УКК) Андрієм Добрянським, який також очолює комітет Світового конгресу українців при ООН, де ця неурядова організація має спеціальний консультативний статус.
Андрій народився в Америці. Він – син відомого українсько-американського оперного співака Андрія Всеволода Добрянського, який тридцять років виступав на сцені прославленої нью-йоркської «Метрополітен-Опери».
Спілкуємося з Добрянським-молодшим біля мерії Нью-Йорка. Щойно на її сходах мер міста Ерік Адамс оголосив журналістам та українській громаді про виділення коштів із міського бюджету на потреби переселенців з України.
НЕЛЕГАЛИ УЖЕ МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ОТРИМАТИ ЛЕГАЛЬНИЙ СТАТУС
– Андрію, Сполучені Штати демонструють на всіх рівнях активну підтримку українців. Ось щойно мер Нью-Йорка оголосив про виділення з міського бюджету 2 млн доларів на потреби громадян України у місті. Що означає ця допомога й на які цілі вона піде?
– Це один із перших конкретних кроків Нью-Йорка – виділення коштів із бюджету міста для переселенців та всієї української громади. Ідеться про тих українців, котрі тут уже живуть, а також прибувають зараз.
США оголосили про надання статусу тимчасово захищених осіб (TPS) на вісімнадцять місяців для всіх українців Америки, адже вони поки що не можуть повернутися на батьківщину.
Деталей цієї програми для Нью-Йорка ще не оголошували, але важливо, що кошти на поточний рік виділено.
– Яка різниця між ставленням до українських біженців у Європі та в Америці?
– Найбільше біженців – у сусідніх країнах, з якими Україна має кордон, трохи менше в інших країнах по всій Європі. По завершенні війни люди повертатимуться додому. Чим ближче до кордону, тим швидше можна повернутися. Америка ж надто далеко…
А ще тут немає безкоштовної системи охорони здоров’я. Ми чули від Байдена, що він відкриває спеціальну процедуру підтримки для 100 тисяч українських переселенців, але це буде довга процедура. Скажімо, для Афганістану вона займала понад рік.
– Добре відомо, що у Нью-Йорку перебуває багато так званих нелегалів, тобто людей, які прибули сюди, скажімо, за туристичною візою і залишилися в місті. Вони тут подекуди живуть роками, нелегально працюють… Тепер нарешті вони зможуть отримати легальний статус – право на проживання та роботу?
– Саме так. Якщо вони подадуть документи на отримання TPS, то дістануть право легально перебувати у США принаймні протягом вісімнадцяти місяців. Далі цей статус, можливо, буде продовжено ще на вісімнадцять місяців. Тобто у Сполучених Штатах, так само, як у Європі, діятиме трирічна програма.
На TPS можуть розраховувати всі українці, котрі перебували у США станом на 11 квітня. На тих, хто прибув пізніше, він не поширюється.
Звісно, є конкретні вимоги, яких треба дотримуватися: довести, що ви не вчиняли злочини тут і в Україні та багато іншого…
– Як, за твоїми відчуттями, змінився підхід Америки, її влади до України від початку війни?
– До війни майже цілий місяць Америка волала, що буде напад. Уже тоді ми попереджали, що слід готуватися до прибуття значної кількості біженців. Я зустрічався зі священниками у 26 штатах, з нашими громадськими лідерами, які очолюють українські центри, казав їм готуватися, слухати американську владу – про те, що російське вторгнення буде.
Америка ніколи не була швидкою у своїх рішеннях. Навіть на підготовку до знешкодження Саддама Хусейна в Іраку пішло два з половиною роки.
І тут так само – за шість місяців перед нападом Байден казав, що не запроваджуватиме санкцій проти «Північного потоку-2».
24 лютого все цілковито змінилися. Про «Північний потік-2» взагалі слід забути, а в Україну активно передають озброєння. Тільки за перший тиждень через Польщу було доставлено 17 тисяч малих ракет, і з кожним тижнем в Україну йде дедалі більше зброї.
Конгрес США виділив 13,8 млрд доларів допомоги Україні. Понад 9 млрд – на гуманітарні потреби, все інше – на військову допомогу.
Я би хотів, звісно, аби допомоги було більше, і хоча ресурси вичерпуються, та ми все одно допомагатимемо крок за кроком.
Нині вся Америка – від президента, уряду до простих громадян – хоче допомагати Україні.
ЕКСГУБЕРНАТОР ШТАТУ НЬЮ-ЙОРК ГОТОВИЙ ПОДІЛИТИСЯ ДОСВІДОМ ВІДБУДОВИ
– Нещодавно ти їздив з якоюсь гуманітарною місією в Україну. Чи можеш розповісти докладніше про цю поїздку?
– Колишній губернатор штату Нью-Йорк Джордж Патакі, угорець за походженням, має благодійні фундації у Нью-Йорку та в Угорщині. Для організації допомоги українським біженцям він вирішив відвідати прикордонні пункти між Україною та Угорщиною.
У Нью-Йорку він створив благодійний фонд George Pataki Centre після нападу 11 вересня, коли був губернатором. Відтоді він відвідує різні країни після всіляких криз та воєн, допомагає розпочати відбудову та відновлення – така основна мета фонду.
В Угорщині ми з командою Патакі побували в різних фірмах, які будують тимчасові панельні будинки для біженців. Його фонд закупив два десятки таких конструкцій за чверть мільйона доларів і терміново передав їх в Україну через гуманітарний пункт у Соломонові, що біля Чопа.
Там, менш як за півтора кілометра від кордону, їх поставили. У цьому допомогла компанія «Єврокар» – виробник автомобілів «Шкода» в Україні.
Ми також відвідали Ужгород, де зустрілися з депутатами міської ради від «Європейської солідарності» та «Слуги народу», які зараз працюють разом, демонструючи цілковиту єдність, а також із працівниками обласної військової адміністрації та заступником керівника Офісу президента Ігорем Жовквою, який перебував тоді на Закарпатті.
Голова ОВА Віктор Микита особисто приїхав до кордону, аби зустріти Патакі. Я перекладав та розтлумачував керівникові фонду, що потрібно Україні для перемоги.
– Патакі знає доволі дивну позицію угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана щодо надання допомоги Україні?
– Він знайомий з Орбаном дуже давно – задовго до того, як той став прем’єром.
Так, нам відомо, що офіційно Угорщина не хоче пропускати будь-яке озброєння через свій кордон. Можливо, про це Патакі ще говоритиме з Орбаном. Але в передачі гуманітарної допомоги з їхнього боку не буде жодних перешкод. Ось ці панельні будинки були доставлені в Україну без проблем.
Центр Патакі передав значну партію продуктів харчування через кордон з Угорщиною.
Крім того, ми відвідали різні благодійні фундації з угорського боку – Мальтійський орден, католицькі організації.
На центральній площі у Будапешті побачив велику кількість гуманітарної допомоги для України, навіть борошно з Австрії та соняшникову олію з Туреччини, яку Україна досі сама експортувала. Прості люди щодня збирають харчі, які розкладають у пакети, а також збирають матраци, сумки – все, що треба.
У самому Ужгороді я відвідав їдальню, де щодня годують по десять тисяч чоловік. Це роблять місцеві мешканці, які приносять мішками їжу. Голова ОВА Микита розповідав, що прийшов був і запитав, яку допомогу влада може надати, а вони відповіли, що самі все організували й усе мають.
Багато закарпатців прихистили когось у своїй оселі. Нині в області близько 500 тисяч переселенців!
– Очевидно, Патакі, який був губернатором штату Нью-Йорк у часи терористичного нападу на хмарочоси-близнюки, може поділитися досвідом у розчищенні руїн та відбудові?
– Так, у 2001 році після терористичного нападу він створив у Нью-Йорку агенцію, яка об’єднала зусилля влади з ліквідації наслідків, призначив її керівництво. Ця агенція існує досі. Керівництво агенції контролювало використання тих 20 млрд доларів, що були виділені з федерального бюджету.
Уже зараз ідуть дискусії про те, як відбудовувати Україну. Бо гроші будуть і від ЄС, і від Америки, і від Великої Британії та інших країн. Питання в тому, як організовувати раціональне використання цих грошей.
Чи кожна область має казати: мені, приміром, треба залізницю, фабрику інсуліну, хлібозавод? Тоді потрібно 26 таких центрів розподілу коштів…
Потрібно не лише відбудовувати зруйновані міста, а й робити сучасні дороги до західного кордону, аби вантажі рухалися сюди безперешкодно. Крім того, треба буде зводити житло для людей, котрі захочуть повернутися, але не мають куди. Як тимчасове, так і постійне…
Ідеться про планування та будівництво нових селищ, на спеціально виділених для цього територіях.
Європа має бачити системність і планування спершу на карті, на схемі.
Очевидно, що має з’явитися якась державна агенція, в якій президент особисто призначить голову та керівний склад. Можливо, це буде філіал однієї з європейських чи американських агенцій, яка має досвід такої роботи.
Патакі звернувся до президента США з пропозицією відкрити архіви, котрі показують, як ліквідували наслідки нападу на Нью-Йорк після 11 вересня. Аби Україна терміново починала про це думати вже зараз, готувала плани відбудови.
Добре, якби Україна за кілька місяців накидала якийсь план і показала його світові.
ДОПОМОГУ СЛІД НАДСИЛАТИ ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ПЕРЕВІРЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
– Нині у США збиранням коштів на гуманітарну допомогу займається дуже багато структур. Як людині зрозуміти, що це не шахраї, і гроші йдуть за призначенням?
– Треба звертатися до перевірених організацій. Якщо люди хочуть передати якісь речі чи харчі, то краще нести їх до церкви, яка це все організувала, або до організації, яка має історію і щороку звітує про свої витрати. Те саме стосується грошей.
Я особисто звертаюся до організацій, з якими маю довголітні контакти, – таких щонайменше 20-30 у різних містах Америки. Часом звертаюся до окремих знайомих українців.
Інша проблема, як ті гроші чи речі передати в Україну. УКК щотижня організовує зуми, радиться, підтримує зв’язки з благодійними організаціями та медичними закладами.
Головне, аби жоден літак не летів порожній чи напівпорожній. Вважаю, необхідна координація між усіма організаціями, аби вчасно задовольняти потреби українців. А то буває так, що кілька організацій закупили джгути, а ліків за списком бракує.
Так само мільярди доларів, виділені США, мають іти на найнеобхідніше.
– А про які літаки ти кажеш? Спеціальні рейси?
– Великі міжнародні організації та компанії замовляють чартерні рейси для доставки допомоги. Знаю, наприклад, що минулого тижня організувала два рейси данська транспортна компанія Maersk.
Тут недалеко від Нью-Йорка у Нью-Джерсі місцева влада виділила складське приміщення на тисячу квадратних метрів. Хочемо також отримати як благодійну допомогу склади в Чикаго та в інших центрах.
– Ти завжди береш участь у подіях, організованих Постійним представництвом України при ООН, Генконсульством України у Нью-Йорку, на заходах, які проводять українські організації, в зумах, конференціях, вуличних акціях? Як тобі вдається всюди встигати?
– Така зараз ситуація в Україні, мушу встигати… Хоча активний проукраїнський рух тут розпочався ще після Революції гідності.
ПЕРЕД ПОЧАТКОМ ВІЙНИ Я ПОПЕРЕДЖАВ, ЩО ГОТУВАТИСЯ СЛІД ДО НАЙСТРАШНІШОГО
– Коли ти сам зрозумів, що широкомасштабна війна точно розпочнеться?
– Коли чув це від американських урядовців…
Тоді в розмовах з українськими священниками я просив їх уявити, чого вони найбільше бояться в цій війні, бо був упевнений, що так і станеться. І вони мають бути готові до всього цього.
Хоча навіть коли це все сталося, я не був емоційно готовий бачити всі ті воєнні злочини проти жінок, дітей, бомбардування пологового будинку… Я був у шоці.
Емоційно все це дійшло до мене після молебня в катедрі Святого Володимира, де, до речі, була присутня губернаторка штату Нью-Йорк Кеті Гокул. Тоді хор виконував знамениту пісню «Плине кача»…
Доти я не міг дозволити собі піддаватися емоціям, на це просто не було часу. Так само було, коли помер мій батько у 2012 році. Тоді я мав лише п’ять днів, аби приготувати велику службу, панахиду. Приїхали владики звідусюди, а я мав очолювати хор для відспівування. Через травму я не пам’ятав узагалі, що відбувалося того тижня, але мав виконувати свою роботу.
Так і зараз: я не дозволяю емоціям оволодіти мною, бо щодня стільки мушу всього робити... Весь час телефонують і з Австралії, і з Європи, і з цілого світу. Тут, в Америці, ми працюємо, по суті, теж у режими воєнного стану.
– Якою мовою ти розмовляв із батьком?
– Дома було заборонено говорити англійською. Ми розмовляли лише українською, я ходив до української католицької школи на Мангеттені в Іст-Вілиджі, де сестри-василіянки навчали нас. Тож коли вперше прийшов до англійської школи, то сказав, що не знаю цієї мови...
Ті сестри карали нас... Казали: «Кара – це бити».
– І справді били? Рукою?
– Ні, різкою, бо так навчали їх у німецьких таборах...
Англійська мова у будь-якому разі прийде до емігрантів, а ось, щоб зберегти свою мову та ідентичність, вдавалися до примусу, і я їх розумію. Вони намагалися зберегти українськість далеко від рідної землі.
– А твій батько англійську добре знав?
– Батько співав у опері і ще з доеміграційних часів добре знав українську, російську, польську, німецьку, італійську, французьку. Англійську досконало вивчив уже тут.
– Ти теж маєш музичну освіту?
– Я більше по мистецтву, й університетської музичної освіти не маю. Хоча з дитинства виступаю на сцені і як актор, і як співак, і як танцюрист, граю на різних інструментах. Усе це освоював поза школою та університетом, як хобі.
Я працював у Нью-Йорку в різних музеях, бо мене цікавила історія мистецтв, а також вивчав функціонування неурядових організацій в Америці. Тому, коли я почав працювати в українських неурядових організаціях, то добре розбирався, на якому рівні все це має бути. Як збирати гроші, вести документацію, скільки й на які потреби треба передбачати коштів у бюджеті організації.
– Ти маєш на увазі УКК Америки?
– В УКК я з 2015 року, а доти працював у інших структурах – Організації оборони чотирьох свобід України, Українсько-американській фундації «Воля». Мене долучають до різних рад, тому я маю розуміти, як працювати з бюджетом і всі інші нюанси.
Доти я працював у специфічних американських неурядових структурах, вивчав тонкощі їхньої роботи, аби використати свої знання для праці в українських організаціях.
Володимир Ільченко, Нью-Йорк