Декларація РФ і Китаю: про «Ивана-дурачка» і «непонятные буковки»
На першому за останні роки саміті Путіна й Сі Цзіньпіна, який відбувся у день відкриття Олімпіади, було прийнято спільну декларацію. Якщо завантажити її з сайту Кремля, це 18 сторінок. Такий собі маніфест нового світу, як його бачать очільники країн з "тисячолітньою історією".
Його читання викликало десь у глибинах пам'яті дитячий віршик з далекого-предалекого минулого (вибачте, що довгий, але це по-суті):
Маленькая Леночка
Села на скамеечку,
Покормила Мишку,
Почитала книжку.
В этой книжке всё понятно,
В этой книжке всё занятно –
Про деда и бабу,
Про курочку Рябу,
Про внучку и дудку,
Про мышку и репку,
Про Ивана-дурачка,
Что умнее всех в роду,
Про печального бычка,
Что вздыхает на ходу,
Про весёлые делишки
Чиполлино-луковки –
Всё понятно в этой книжке...
Непонятны буковки.
Так от, у цьому опусі є все – і про те, що таке демократія, і про "меншість" і "більшість", і про ШОС з БРІКСом, про які всі вже забули, само собою – Тайвань і AUKUS, нерозширення НАТО, і навіть Японія з фукушімською водою є. А от чого нема – це згадки про Україну. И вот эти "буковки" – непонятны.
Тобто, найбільш гостра проблема сучасної геополітики, яка тільки що була предметом розмови на РБ ООН, і про яку пише весь світ, стосовно якої відбувається небачена дипломатична активність (Київ просто став Меккою для глав держав, урядів і міністрів закордонних справ), у час, коли всі обговорюють кризу безпеки, пов'язану з накопиченням російських військ на кордонах України, у ґрунтовній декларації РФ-КНР навіть згадки про Україну нема.
Цьому має бути якесь пояснення і ІМХО, можна відзначити декілька аспектів.
(1) Накопичення військ на наших кордонах – це не про Україну, точніше, не тільки про Україну. Нам це завдає економічної шкоди, інвестори і потенційні партнери не хочуть іти у країну, яка, як пишуть ЗМІ, стоїть на грані війни. Нам це створює політичну напругу в суспільстві, яке, як вважають у Москві, тільки й чекає приводу привести умовного Мураєва на царство й зробити російську мову державною. Для нас це напруга на лінії розмежування на Сході, де слід очікувати провокацій і диверсій. Але насправді – це шантаж на адресу США і НАТО, демонстрація спроможності РФ воювати із Заходом, якщо буде наказ, де завгодно, і на користь цього – навчання ВМФ РФ від Ірландії до Аравійського моря, прольоти бомбардувальників поблизу Британії і Японії. Само собою, метою є розкол серед членів Альянсу, які вимушені обирати між газом і ринком збуту автомобілів та принципами свободи і демократії. Для багатьох, як з'ясувалося, це важкий вибір.
(2) КНР грає у значно складнішу гру, ніж Росія – порівняйте "чапаєва" з го. Пекіну не потрібні війни. Щоб стати номер один у світі, йому потрібні умови для розвитку, ринки збуту, стабільність логістичних ланцюжків, і Росія його цікавить як ресурсна база (власне саме про це свідчать підписані угоди про постачання додаткових обсягів газу і нафти до КНР). І з Україною немає ніякого сенсу сваритися – КНР не визнає анексію Криму, й із задоволенням купує у нас аграрну продукцію. Тому риторика представників КНР спрямована проти США, а це зовсім інша історія. Росія, зі свого боку, і так уже наговорила на три Нюренберга, тому і не наполягала.
Можливо, є й інші пояснення, але головне, як здається, – це те, що за павутинням натяків і загальних фраз, які свідчать, начебто, про єдність РФ і КНР, проглядається ситуаційність. 828 млрд торгівлі з ЄС і 755 млрд зі США разом – це у десять разів більше, ніж торгівля з РФ. Так що "Про Ивана-дурачка, что умнее всех в роду" гарно писати у дитячих книжках, але у житті "непонятные буковки" виглядають так – 中國
Сергій Корсунський
FB
реклама