Драматизм і відлуння подій у Біловезькій Пущі

Драматизм і відлуння подій у Біловезькій Пущі

Укрінформ
Як міграційні процеси можуть торкнутися України?

Наша держава в останні роки двічі мала справу з біженцями. Один раз – коли вивозили із китайського Уханя людей, що хотіли врятуватися від епідемії коронавірусу, і другий – коли доправляли літаками контингент із Афганістану. В обох випадках біженцями були і громадяни України, і громадяни інших держав. Перший випадок можна назвати Ново-Санжарською історією. Досвід – негативний. Сумнівні рішення управлінців, непідготовленість населення, слабкість місцевої влади, дієвість зловмисної контрпропаганди – все це створювало ілюзію хуторянства  в європейській державі. Верхом ''креативності'' тогочасного міністра охорони здоров'я було її рішення самоізолюватись із біженцями на 10 днів та керувати галуззю із карантинної палати.

Другий досвід – протилежного знаку. Найвищі оцінки від міжнародних організацій, подяки від керівників окремих держав, мужність і професійний вишкіл наших спеціалістів принесли той позитивний результат, якому позаздрили іноземні служби.

Яким буде результат можливих нинішніх прикордонних протистоянь? Як у Нових Санжарах чи як у далекому і непередбачуваному Кабулі? Щоб відповісти на це питання, варто проаналізувати досвід залучених у конфлікті країн, навіть якщо він нетривалий, і не повторювати помилок.

Станом на 12.11.21 сформувались два підходи до реагувань на гібридну провокацію режиму Лукашенка – прибалтійський і польський. Перший характерний тим, що значна частина мігрантів була допущена на внутрішні терени, а потім поміщена у спеціально виділені приміщення, де відбувались процедури індивідуального розгляду справ. Наслідком цього стали рішення про дозвіл на притулок в ЄС частині біженців, і навпаки – заборона більшості з них. Цьому контингенту було вказано на повернення до країни походження, для чого виділили чартерні авіаперевезення. Справедливо було визначено, що їм не загрожує небезпека на батьківщині, а перебування у Білорусі буде значно більшим тягарем із непередбачуваними ризиками. Матеріальні втрати держав Литви і Латвії складались із коштів на утримання кількох сотень людей, їх харчування, медичної допомоги, залучення фахівців до процедур перевірки документів та витрат на чартерні рейси.

Польський підхід до розв'язання конфлікту був з самого початку різкий: оголошення надзвичайного стану в прикордонних воєводствах, недопущення усіх сторонніх осіб, в т.ч. журналістів, і дещо брутальні акції push back, не дивлячись на вік і стать, навіть стосовно вагітних і малолітніх. І все ж ''дірявий'' в окремих місцях заслін дозволяв прориватися тисячам біженців. А це спонукало нових біженців до штурму прикордонних заслонів, бо виникала ілюзія, що бажана Німеччина була вже близько.

Витрати із державного бюджету РП на обрану тактику були значно більшими, ніж у прибалтійських сусідів.

Днями Business insider опублікував розслідування на тему: скільки коштує полякам прикордонна криза? Простий підрахунок вказує на цифри порядку кількох десятків мільйонів злотих на місяць. Це без вартості будівництва муру. Конкретно: в жовтні до кордону підтягнуто 2 тис. прикордонників із Підляшшя та ще 3 тис. з інших регіонів Польщі. На це пішло 7,5 млн злотих. Прибули 1,8 тис. поліцейських. Їх ночівля, перевезення та харчування коштували 7 млн злотих. До цього слід додати витрати на забезпечення солдат – близько 8 тис. ( 45 злотих в день на одного), це ще 10 млн місячно. Крім того, уряд передбачив компенсацію для бізнесу в регіоні оголошення надзвичайного стану в сумі 7 млн злотих. Разом у жовтні за даними газети Fakt – більше 30 млн польських злотих (1 злотий – 6,5 гривні).

У той же час Судом Європейського Союзу на Польщу накладено два штрафи в сумі 1,5 млн євро щоденно. Станом на 12.11.2021 заборгованість держави склала майже 40 млн євро. 

Президент РП А.Дуда підписав Закон про будівництво заслонів у вигляді ''муру'' на кордоні з Білоруссю. Коштуватиме мур 1 млрд 615 млн злотих, з них 1,5 млрд – на створення фізичного бар'єру та 115 млн – на технічне оснащення.

Аби вказані витрати були ефективними. Однак, за останні 6 тижнів, за даними газети Bild, до Німеччини таки добрались  понад 6 тис. біженців. Німецькі позаурядові організації ставлять свої перепони проти біженців на польсько-німецькому кордоні. А потік не має тенденції до зменшення.

З листопада 2021 року по березень 2022 року аеропорт у Мінську перейшов на зимовий розклад руху. В ньому передбачено шалену кількість польотів у день на Близький Схід – 57 рейсів. У тому числі до таких екзотичних місць, як Ербіль в північному Іраку, Дамаск в охопленій громадянською війною Сирії, Рас-аль-Хайма в найбіднішому із Арабських Еміратів. Влада у Мінську запевняє, що усі прибульці є легальними туристами, отже розраховує ''грати надовго''. Міжнародна реакція змусила Туреччину й Ірак обмежити польоти.

На самому кордоні ситуація загострюється. В ніч на 13 листопада був прорив лінії кордону з допомогою техніки: аби польські прикордонники не чинили опір, їх засліплювали лазерними установками та сльозогінним газом.

Отже, бачимо міні-війну. Вона не надто велика, не світова, навіть не дуже резонансна. Але вже з жертвами, мобілізацією, воєнною пропагандою та страхом. Першою жертвою стала, як кажуть, правда і твереза оцінка ситуації в Мінську, в меншій мірі – у Варшаві. Потім загинули цивільні – біженці. 

А в столицях обсервують ситуацію, керівники обертають її на свою користь. Один – сатрап, що тримається за конфлікт, як за рятівний круг, аби володарювати далі, пам'ятаючи, що сам залишив у Білорусі смертну кару. Другий – очільник партії влади у великій європейській країні, який на тлі падіння рейтингу, інфляції і конфлікту з Європейським Союзом, вирішив, як кажуть у грі в преферанс, використати віст білоруського диктатора. Тому не попросив помочі, не допустив брюссельських чиновників і закрив кордон для медіа й гуманітарної допомоги. Прізвища керівників держав не згадуються в листі до Європарламенту і Ради Європи чотирьох жінок – лауреатів Нобелівської Премії в галузі літератури: Ольги Токарчук (Польща), Світлани Алексієвич (Білорусь), Ельфріде Єлінек (Австрія), Герти Мюллер ( Румунія-Німеччина). Та майстри слова вміють сказати все поміж рядків: ''...не відводьте очей від трагедії. Розуміємо, що нелегко  дати раду напору розпачі на кордоні Європи. Але те, що допускається нині, не відповідає нашим фундаментальним європейським цінностям. Відчуваємо себе болісно-безрадними... Знати – означає бути свідомим зла, що діється, за цим знанням має прийти дія!''.

Які ж дії пропустила польська сторона?

● Не запросили одразу функціонерів Europol, де з 2016 року діє Європейський Центр до справ контрабанди людей;

● Не звернулись по допомогу до Frontex – Європейського Агентства з охорони зовнішніх кордонів країн-членів ЄС, завданням якого є аналіз ризиків, дослідження і розробка спеціальних інструментів, навчання фахівців і забезпечення швидкого реагування, насамкінець – допомога державам-членам у спільних операціях;

● Ігнорували EASO – European Asylum Support Office (Європейську Агенцію до справ підтримки притулку). Згідно зі звітом EASO, у серпні 2021 року країни ЄС (+ Норвегія та Ісландія) випустили 35 600 рішень першої інстанції, з них 38% надавали біженцям регульовані ЄС форми захисту;

● Забули про FRA – Fundamental Rights Agency (Агенція фундаментальних прав ЄС), працівники якої могли б легітимізувати дії на кордоні й засвідчити про недопущення порушень прав людини.

Складається враження, що польські урядники з самого початку злякалися, як би європейські фахівці одразу не почали вимагати житла для мігрантів та ще й автомобілів.

Зрозуміло, що відповідальним за прикордонний конфлікт є самопроголошений президент Лукашенко. Але ніхто не зніматиме відповідальності з тих, хто змушений буде відповідати на виклики. Мігранти – це також люди. Чи є це для когось відкриттям? 

Поляки після ''шокової терапії'' Бальцеровича самі ставали емігрантами, виїжджаючи до Англії, Німеччини, у Скандинавію.

Як і турки – до Німеччини, як хорвати – до Швеції, як прибалтійці – до Ірландії. Як зараз українці – в усі сторони. Наша країна зменшує свою популяцію в драматичному темпі – через зменшення тривалості життя, міграції трудового населення і студентів, війни на Сході тощо. Для того, щоб тримати пропорцію працездатних до пенсіонерів і інвалідів хоча б на мінімальному рівні, рано чи пізно доведеться дивитися в сторону чужинців. Бо вони будуть єдиною надією на поповнення робочої сили. 

Україна знаходиться в поміркованій (комфортній) кліматичній зоні. Очікується, що за 20-30 років у Північній Африці й на певній частині Азії, де сьогодні мешкають сотні мільйонів людей, ще важче буде жити через засухи. Недавній рапорт Світового банку насторожує: до 2050 року буде 200 мільйонів кліматичних біженців. Значна частина із них захоче прижитись й у нашім ''калиновім краю''. Мирно подібні процеси відбуваються рідко. Події в Біловезькій Пущі – цьому підтвердження.

Сергій Шевчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-