«Угоди Авраама», або Чому «вічних війн», на щастя, не буває

«Угоди Авраама», або Чому «вічних війн», на щастя, не буває

Аналітика
Укрінформ
Виповнився рік від початку нормалізації відносин Ізраїлю і найбагатших країн арабського світу. Крім взаємних вигід, це ще й ляпас Росії та надія для України

15 вересня 2020 року було підписано першу з так званих «Угод Авраама» - договір про нормалізацію і відновлення дипломатичних відносин між Об'єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном та Ізраїлем. Трохи пізніше були відновлені відносини єврейської держави з Марокко і Суданом.

Це дуже вчасно і символічно підкреслює: не буває вічних війн. Як би не роздмухували ненависть ті, хто отримує від неї прямий зиск, інтереси людей – рано чи пізно – беруть верх. Арабо-єврейському протистоянню сучасності 100-150 років, а взаємовигідному сусідству – кілька тисячоліть – і це не могло не датися взнаки.

Але до того була війна…

Довга історія конфлікту

Після проголошення незалежності в 1948 році, на Ізраїль було скоєно напад об'єднаних арабських армій. Вистоявши у війні за незалежність. Ізраїль отримав пояс ворожих держав по периметру і внутрішній конфлікт з арабською меншістю, на чолі якої стояли націоналісти, що мріяли «скинути євреїв у море». З мрією не вийшло. Та перемігши в декількох війнах, Ізраїль все одно знаходився в стані війни з сусідами.

Прорив у відносинах з арабським світом стався 26 березня 1979 року, коли у Вашингтоні Договір про мир підписали президент Арабської Республіки Єгипет Анвар Садат і прем'єр-міністр Держави Ізраїль Менахем Бегін. Садат за цю угоду поплатився життям: під час військового параду його розстріляв на трибуні один з парадних підрозділів. Але 26 червня 1994 був підписаний ще один мирний договір - між Ізраїлем і Йорданським Хашимітським Королівством.

Але солідарна позиція мусульманських держав ще тривалий час виражалося в тому, що Ізраїль взагалі не має права на існування. Втім, Сполучені Штати, які стали, хоч і не одразу, але стратегічним союзником Ізраїлю, в якийсь момент змінили свою політику з «розділяй і володарюй» на «об'єднуй і володарюй». Або і далі грати на суперечністях між своїми найближчими союзниками - а саме такими є Єгипет, велика частина країн Аравійського півострова та Ізраїль - або спробувати об'єднати їх.

Як виявилося, і «камінь спотикання» можна посунути

Коли була винесена за дужки палестинська проблема, виявилося, що домовитися цілком можливо. Для цього довелося відставити риторику про загальноарабську солідарність. Потрібно сказати, що ця солідарність і раніше дорого обходилася арабським державам, в прямому і переносному сенсах.

Йорданія ледь не припинила своє існування, коли палестинці, які проживали на її території, хто - як громадяни, хто - як біженці, 16 вересня 1970 року підняли повстання проти короля Хусейна. Тоді йорданської армії довелося застосувати проти повстанців танки і артилерію, і вступити в бій із застосуванням авіації з підоспілими на танках «сирійськими добровольцями».

Після висилки палестинських бойовиків і вигнання в Ліван близько 150 тисяч біженців, там утворився так званий ФАТХленд - по суті, самостійне державне утворення, зі своїми законами і армією. «Держава ФАТХу» фактично взяла під контроль не тільки територію Південного Лівану, а й частину ліванської столиці - Бейрута, зробивши цю державу плацдармом для нападу на Ізраїль.

В результаті першої ізраїльсько-ліванської війни 1982 року палестинські військові формування були розгромлені, а керівництво втекло до Тунісу. Закінчилося це дуже сумно - фактичним розділом Лівану на кілька анклавів, контрольованих основними релігійними групами, а також громадянською війною із тисячами жертв. З перлини Середземномор'я Ліван перетворився в розпечений і обвуглений шматок магми, а слава Бейруту як столиці розваг і «Парижу Близького Сходу», пішла в небуття.

Взагалі, проблема палестинських біженців є окремою, мало висвітленою у нас темою. Наприклад, палестинці - єдині біженці в історії, які передають це «звання» у спадщину, ось уже кілька поколінь. Країни, які їх приймають, не пропонують їм громадянство. Табори біженців вже давно не є наметовими містечками, це поселеннями з капітальними будівлями. ООН і різні фонди щорічно витрачають величезні кошти на допомогу біженцям, велика частина з яких виявилася заручниками провальної політики свого керівництва, яке дотепер виношує плани про ліквідацію Ізраїлю.

Але арабський світ, схоже, «втомився від палестинців» та із щоразу меншим бажанням підтримує їхніх лідерів.

Нащадки одного праотця

Прийшов час, коли нормалізації відносин з Ізраїлем захотіли й араби, шукаючи прийнятну формулу врегулювання. Ще у 2002 році, Лігою арабських держав була висунута «Арабська мирна ініціатива». Вона передбачала укладення миру на Близькому Сході, визнання Держави Ізраїль в обмін на відхід Ізраїлю з «усіх окупованих територій» та його згоди на створення палестинської держави на Західному березі річки Йордан і у секторі Газа. Однак ряд положень цієї ініціативи виявився неприйнятним для Ізраїлю.

В священних книгах і євреїв, і мусульман Авраам вважається прабатьком багатьох народів
В священних книгах і євреїв, і мусульман Авраам вважається прабатьком багатьох народів

Уже у 2020 році Адміністрації СШ, вдалося схилити і Ізраїль та деякі арабські країни піти на нормалізацію відносин. Так, дещо втрачали обидві сторони. В основному, це стосувалося відносин з третіми країнами і зменшення підтримки націоналістично налаштованої частини населення в усіх учасників угоди. Але надбання значно переважують внутрішньополітичні втрати.

У всіх арабських країнах пропагандистська машина знаходиться під контролем держави, і вона спроможна так само як раніше говорила про сіоністських загарбників, почати говорити про коріння, що походять від загального прабатька арабського і єврейського народів - Авраама або Ібрагіма.

У священних книгах і євреїв, і мусульман Авраам вважається прабатьком багатьох народів, його син Ісмаїл є предком арабів, а Ісаак - євреїв. У самому Ізраїлі поширене жартівливе найменування арабів «кузени» - тобто, «двоюрідні брати», раніше воно мало скоріше іронічний підтекст, але зараз набуває зовсім іншого сенсу.

Євреї й араби дійсно є близькими народами, і генетично, і історично. Протистояння останніх ста - ста п'ятдесяти років - новела в довгій історії взаємин двох народів, викликана колоніальною політикою європейських держав.

Араби й євреї успішно співіснували в рамках багатьох держав, утворених в результаті арабських завоювань. Посади візирів і головних скарбників, придворних лікарів і філософів дуже часто займали євреї. Взагалі, іслам нетерпимо ставиться тільки до ідолопоклонників, і цілком лояльний до тих, хто теж вірить в єдиного Бога, тобто до християн та юдеїв. Конфлікт між арабами і євреями - досить пізній і, будемо сподіватися, нетривалий епізод їхньої спільної багатовікової історії.

Економічні інтереси як основа домовленостей

Угода між Ізраїлем, Бахрейном і ОАЕ, а також зміцнення неформальних зв'язків з Саудівською Аравією - угода не тільки урядів і народів. Це інтеграція і взаємодія між потужними економіками, що стрімко розвиваються. ВВП Ізраїлю склав, за підсумками 2020 року, 402 млрд доларів, а ОАЕ - 381 млрд доларів.

Територія миру - це транзит енергоносіїв до Європи, це обмін товарами, послугами та трудовими ресурсами. Усім відомі досягнення ізраїльтян у сфері хай-теку, сільського господарства, оборонної промисловості. Є чим похвалитися, чим поділитися та що продати і його арабським партнерам. Йдеться не тільки про енергоносії, а й про досвід озеленення, висотного будівництва, туристичного бізнесу, видобутку питної води й опріснення морської.

Мир на Близькому Сході означає мирний шлях з Індійського океану в Середземне море, найближчий для переміщення товарів, вироблених в Китаї та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Мир між арабськими державами та Ізраїлем - це ще й можливість колективно протистояти іранської агресії Режим аятол підтримує конфлікт у Сирії, протистояння в Лівані. Іран надає значну підтримку Хамасу, який влаштував збройний переворот в секторі Газа у 2007 році й постійно провокує конфлікти з Ізраїлем.

Всі ці фактори - і економічні, і політичні - стали основою для початку нормалізації відносин і укладення мирних договорів. Окремо варто відзначити плани будівництва трубопроводу по суходолу через Саудівську Аравію до Середземного моря. Зміна маршруту експорту газу і нафти з Перської затоки може знизити залежність від Ормузської протоки, уразливої для іранського нападу.

Трубопровід, що йтиме до єгипетського або ізраїльського узбережжя, змінить регіональну енергетичну карту і зміцнить відносини між країнами-учасниками проєкту. Заперечення можуть надійти з боку Єгипту, оскільки це значно знизить прибутковість від транспортування енергоносіїв через Суецький канал.

Втім, будь-які інтереси можна узгодити, якщо до цього є взаємне прагнення.

Вигідно учасникам, не вигідно тим, хто роздмухує ненависть

Природними противниками нормалізації в рамках «угод Авраама» виступають Іран і Росія. «Вічна» війна на Близькому Сході необхідна їм для того, щоб шантажувати цивілізований світ своїми енергоресурсами.

Противниками нормалізації в рамках «угод Авраама» виступають Іран і Росія
Противниками нормалізації в рамках «угод Авраама» виступають Іран і Росія

Альтернативний шлях доставлення енергоносіїв, повз пояси нестабільності, вибудувані Іраном і Росією, зробить менш дієвим їх «газову і нафтову зброю».

Радянський Союз розвалився, не в останню чергу і тому, що США вдалося переконати Саудівську Аравію істотно знизити ціни на нафту. У разі забезпечення безпечного потоку енергоносіїв, з країн Близького Сходу на європейський континент, і істотного зниження цін, доля СРСР очікує і на Росію. Тому й Україні варто всіляко вітати нормалізацію відносин Ізраїлю й арабського світу.

Лідери країн, які зважилися на кроки до примирення, вибрали шлях відходу від політики конфронтації. Протистояння завжди є контрпродуктивним і війни не тривають вічно. Нехай їм усім пощастить - арабам, євреям та іншим великим і малим народам, які живуть на Близькому Сході. Вони заслуговують на мир і добру долю не менше, ніж решта світу.

Дмитро Редько, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-