Народи – різні, правда – одна, або Чому треба вчити історію

Путін, який місяць тому пообіцяв написати розлогу статтю на українську тематику, таки дотримався свого слова. «Про історичну єдність росіян та українців» він роздумує у своїй новенькій статті, зазіхаючи на лаври науковця-історика, бо фактично намагається переписати історію на свій лад. Публікація, що вийшла на сайті Кремля зокрема й українською мовою, переповнена традиційними для російської пропаганди брехливими стереотипами та кліше. Очевидно, що українською історією російський президент «цікавиться» давно і вважає себе справжнім «знавцем», бо твердження про «єдність двох народів», яке з його уст звучить регулярно, знову стало ключовим. І не лише цікавиться, а прагне переписати сучасну історію, вписавши туди й своє ім’я.

Більша частина статті Путіна присвячена переказу штампів російської пропаганди про історію України, зокрема, про приєднання України до Росії після «прохання Богдана Хмельницького», операції австрійського генштабу проти Російської імперії в ХІХ столітті, заперечення Голодомору та інших вже звичних кліше російської пропаганди. З перших же рядків Путін у своїх роздумах на історичну тему настійливо просуває хибні тези, серед яких, зокрема, і теорія про існування єдиної давньоруської мови, від якої нібито і пішли російська, білоруська й українська мови. Мовознавці ж спростовують таку теорію про існування єдиної мови та дотримуються позиції, за якої розвиток трьох східнослов’янських мов відбувався окремо і паралельно. Ще одна заїжджена теза про походження назви України від слова «окраїна» – вкотре подана на російський лад. 

Посилаючись на неуточнені джерела, Путін чомусь вирішив, що раніше українцем називали «прикордонного вояка, який забезпечував захист зовнішніх кордонів». На думку Путіна, історичної основи для виділення українців як окремого народу не було і не могло бути, а без Росії майбутнє України неможливе, бо ж українці та росіяни – «один народ». Ще одна теза Путіна стверджує, що «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи», тому що більшовики «довільно нарізали кордони, роздавали щедрі територіальні «подарунки», а «Росія фактично була пограбована». Щоправда, Путін забув згадати, що до складу СРСР Україна входила без Криму, але з Таганрогом, Кам’янським і ще чималим шматком Ростовської області. Якщо вже згадувати сторінки історії, то треба бути точним і правдивим до кінця.

Своє бачення подій останніх років російський лідер традиційно подає через бачення імперських замашок, заперечуючи агресію Росії проти України, окупацію українських територій, а події Революції Гідності за звичкою називає «державним переворотом», ситуацію на Донбасі – «громадянською війною». Путін, зокрема намагається переконати в тому, що Росія нібито зробила все можливе для того, щоб припинити війну на Донбасі. Цинічно згадуючи загибель на Донбасі понад 13 тисяч осіб, очільник Кремля, який фактично і розв’язав війну, стверджує, що Росія – яка обстрілювала Донбас через кордон, ввела туди свої війська, керує місцевими бойовиками, фінансує їх і постачає їм зброю – нібито «зробила все, щоб зупинити братовбивство». Вкотре транслює він і свою позицію про те, що Мінські домовленості нібито дають «реальний шанс мирно відновити територіальну цілісність України, безпосередньо домовившись з ДНР і ЛНР за посередництва Росії». Фактично ж Росія перетворила реалізацію Мінських угод на фарс, блокує усі ініціативи української сторони, намагається підмінити сторони конфлікту та примушує до перемовин з терористами, що є неприпустимим.

Тож, переповнена брехнею і маніпуляційними заявами, стаття Путіна очевидно розрахована на виключно внутрішнє споживання – так би мовити, для підняття духу росіян, що особливо знадобиться правлячій партії та її очільнику напередодні виборів до Держдуми. Воно й справді – навіщо людям знати, що реально відбувається в їхній країні, коли є більш важливі для російської пропаганди питання «громадянської війни» в Україні чи «відсутності демократії» в США?

Щоправда, з однією тезою Путіна варто погодитися – про те, що історію треба знати і пам’ятати. Наприклад, про те, що лише завдячуючи приєднанню тодішньої козацької держави – Гетьманщини, московське царство – Московія – стало Російською імперією. Завдяки інтелектуальному потенціалу і людському ресурсу, у тому числі й колишньої УРСР, СРСР був на боці переможців у Другій світовій війні й згодом став наддержавою та реальним суперником США. А без України Росія вже майже 30 років – ніяк, попри всі «титанічні зусилля» Кремля, не може вийти на якісно вищий, омріяний рівень лідерства. Зрештою, це й стало однією з причин сучасної українсько-російської інформаційної війни та військової агресії, а саме – прагнення повернути Київ у геополітичну орбіту Москви, знищити самостійність української державності. Мрії, яким не судилося збутися.

У радянські часи влада активно насаджувала штучну ідеологію «братерства» і росіянам, і українцям, подекуди з явним чи прихованим визнанням певної історичної вищості росіян. Якраз у рамках концептуальної парадигми «Велика Росія», яка опікується та захищає своїх сусідів. Ця концепція присутня навіть у тексті радянського гімну.

І хоч що б там говорив і писав Путін, все змінилося з російською анексією Криму і вторгненням на Донбас у 2014-му. Саме тоді українці почали активно гуртуватися за принципом своєї національної ідентичності, а дискусія про політичне майбутнє України з російським проєктом вилилась у тотальне відторгнення Росії та всього російського у значної більшості українського суспільства. Антиукраїнські пропагандистські кампанії в російських ЗМІ створили атмосферу нетерпимості в російському суспільстві, причому не лише щодо української влади, а й стосовно всього українського народу. Підтвердження цьому – нещодавнє опитування росіян Левада-центру за червень 2021 року, за яким Україна – друга в списку «недружніх» держав для Росії. Так, 66% росіян вважають ворогом США, 40% – Україну. Масова антиукраїнська пропаганда, прикладом якої стала й стаття Путіна, не цурається цинічних провокацій та відвертої брехні. І саме тому – ми не єдиний народ.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства