Інтеграція на межі з аншлюсом

Білорусь на фоні поглиблення ізоляції та посилення міжнародних санкцій готується до «глибокої інтеграції» з Росією у рамках майже міфічної «Союзної держави», розмова про яку фактично йде вже впродовж 25 років, паралельно з періодом правління диктаторів обох країн. Але час для «інтеграції» чи й до повного аншлюсу країни для Лукашенка очевидно і справді настав. Ізоляція, в якій опинився білоруський президент через інцидент з літаком та затриманням опозиціонера Романа Протасевича, все ближче і міцніше штовхає його в «обійми» Путіна, хоча роблять це обоє диктаторів регулярно і часто, демонструючи власні переконання та підтримку у протистоянні усьому демократичному світові. Та все ж саме зараз Москва має омріяний шанс нарешті домогтися від Мінська давно очікуваної «глибокої інтеграції».

Про це, зокрема, заявив і білоруський прем’єр-міністр Р.Головченко, який оголосив про «фінішну пряму» узгодження інтеграції з Росією. Впродовж літа, за його словами, буде узгоджено «союзні програми», які, на переконання білоруського прем’єра, забезпечать рівні умови роботи суб’єктів господарювання і Білорусі, й Росії, а вже з 1 січня 2022 року економічну інтеграцію з Росією планують завершити повністю.

Та, схоже, така «інтеграція» безпосередньо межує зі здачею білоруських державних інтересів, які у Лукашенка вже давно  не на першому місці, бо головне – власний порятунок. Згадаймо хоча б масштабні й тривалі минулорічні протести білоруського суспільства після оголошення, а точніше самопроголошення переможцем президентських виборів Олександра Лукашенка. Зрозуміло, що Кремль був не на жарт стурбований масштабами та настроями протестного руху і всерйоз взявся за план з поглинання  Білорусі. Але цього разу він намагатиметься це зробити максимально «законно».  План Кремля – далекоглядний і комплексний: ліквідація всіх атрибутів суверенітету Білорусі.

Про те, як буде проходити «аншлюс», Лукашенко й Путін і  домовлялися під час своїх частих зустрічей, улюбленим місцем яких стало Сочі. За цим планом, зокрема, передбачено конституційні реформи, де «впишуть» і анексію, і формування єдиного національного органу влади (спільні президент, парламент, судові органи, єдиний емісійний центр). Саме через такі зміни Москва планує «прив’язати» Білорусь до себе дуже міцно, адже з неї може вийти прекрасний плацдарм для дестабілізації Європи в усіх напрямках.

А щоб не відкладати на потім свої далекоглядні плани, Кремль уже завзято «тренується» та використовує територію Білорусі й для своїх військових приготувань, і для спільних військових навчань. Лукашенко неодноразово люб’язно погоджувався і відкрито заявляв про можливість розміщення на своїй території російських військових винищувачів, поблизу кордонів з Україною, Литвою і Польщею.  Усе це відбувається на фоні спільної  інформаційно-психологічної кампанії режиму Лукашенка та  російських ЗМІ, які синхронно мусують тему загрози з боку НАТО і України. 

Остання заява Лукашенка про перекриття кордону з Україною через нібито велику кількість зброї, яка постачається з української території, якраз прямо лягає у канву пропагандистської кампанії, головна суть  якої полягає у  дезінформації та залякуванні власного населення. Лукашенко вже не вперше робить голослівні заяви про те, що з України в Білорусь контрабандою переправляють зброю. Цього разу, виступаючи з нагоди Дня незалежності Білорусі, він пафосно заявив про завершення «масштабної антитерористичної операції», під час якої нібито правоохоронці викрили «сплячі терористичні групи», які нібито пов’язані, на думку білоруського президента,  з Україною, США, Німеччиною, Польщею та Литвою. Україна категорично відкинула усі закиди і звинувачення, а Лукашенку, мабуть, варто згадати, хто ж є головним підбурювачем та контрабандистом з торгівлі зброєю у світі – її майбутній партнер по «Союзній державі».  Торгівля зброєю була і залишається одним з найважливіших інструментів зовнішньої політики Росії, а її нелегальні постачання ведуться з відома уряду Росії, але, безумовно, без широкого розголосу. Не стримував росіян ніколи і статус миротворців, а навіть навпаки – полегшував і допомагав збільшувати контрабандні партії. Так було в Придністров’ї, Нагірному Карабасі, Абхазії й Південної Осетії. За оцінками Jane’s Defence, російські прибутки від експорту озброєння сягають рівня близько 62 млрд дол., нелегальний – перевищує цей показник ще мінімум у 3 рази.

Розвиток інциденту із захопленням білоруського журналіста Романа Протасевича, який світова спільнота оцінила як акт тероризму, остаточно продемонстрував методи і підходи білоруського диктатора та те, на чиєму ж він боці. Україна, як і низка інших країн, продемонструвала своє ставлення та припинила авіасполучення з Білоруссю. Згодом Європейський Союз у відповідь на серйозні порушення прав людини в Білорусі, жорстокі репресії проти громадянського суспільства, демократичної опозиції та журналістів ввів нові секторальні економічні санкції проти Білорусі. Під обмеження потрапив експорт білоруських калійних добрив і нафтопродуктів, а також виробники тютюнових виробів. Ці санкції можуть суттєво вдарити по економіці Білорусі, адже їх наклали на ключові експортні галузі. Крім того, ЄС закрив Білорусі доступ на фінансові ринки Євросоюзу, заборонив страхувати і перестраховувати білоруські державні фірми й установи та зупинив виплати Європейського інвестиційного банку. Одночасно з ЄС санкції проти білоруських чиновників, силовиків і установ розширили США, Канада і Британія. 

Ображена Білорусь, у відповідь, наприкінці червня вийшла зі Східного партнерства та відкликала посла при ЄС і оголосила про завершальний етап «інтеграції» з Росією. Тепер обоє диктаторів в одній упряжці будуть боротися проти уявних загроз. Так, директор Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін і глава КДБ Білорусі Іван Тертель вже навіть особисто зустрілися і домовилися спільно боротися з «деструктивною діяльністю Заходу» проти «Союзної держави». Ні для кого не секрет, що внутрішня підтримка  Путіна та його режиму постійно спадає, що цілком логічно на фоні ускладнення ситуації, ізоляції та посилення соціально-економічних проблем, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті. Минула й ейфорія, пов’язана з анексією Криму. Тому для демонстрації власної успішності та відновлення підтримки режиму – як ніколи потрібні нові «успіхи». Таким «успіхом» Путін, мабуть, розглядає й завершення інтеграційного процесу в межах «Союзної Держави». Тому Кремль не лише потребує, а й впевнено йде до максимального ослаблення режиму Лукашенка, який і так уже тріщить по швах.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства