Чергові позачергові вибори у Ізраїлі: вихід із кризи – до тупика?

Чергові позачергові вибори у Ізраїлі: вихід із кризи – до тупика?

Укрінформ
Партійна система Ізраїлю чимось схожа на українську, але варто повчитися її мобільності, а відтак – здатності точніше враховує настрої

Волевиявлення громадян «землі обітованої», вже четверте за два роки, довело, що суспільство втомилося від засмальцьованої колоди політичних діячів. Втім, Ізраїль черговий раз продемонстрував: не треба боятися політичної турбулентності, врешті-решт, нічого кращого, аніж демократичні процедури, у світі ще не вигадали.

…І вічний Бібі

Ці вибори стали реальністю після розвалу чергової штучної коаліції, що була утворена минулої весни декількома «протилежними» партіями. Головними в уряді були два гравці – правоцентристська партія незмінного прем'єра Біньяміна (Бібі) Нетаніягу «Лікуд» («Консолідація») та частина потужного лівоцентристського блоку «Кахоль-Лаван» («Біло-блакитні») на чолі із колишнім очільником Генштабу ЦАХАЛу Бені Ганцем. Цей союз був укладений без будь-якого навіть натяку на хоча б партнерські стосунки. Це був суто прагматичний розрахунок, що навіть був зафіксований у коаліційній угоді: перші півтора року головою уряду мав залишатися Нетаніягу, а далі – поступитися місцем Ганцу (тобто восени 2021-го). Проте, всім, хто розуміється на темі добре відомо, що пан Нетаніягу категорично не хоче полишати владу. Передусім, з причин розслідування проти нього низки різних кримінальних справ – про підозру у зловживанні посадовим становищем та у корупційних діях, зараз судовий процес перейшов у стадію вивчення доказів. Тобто, Бібі не хоче, пішовши з влади, гарантовано опинитися навіть не на лаві підсудних, а й взагалі – ходити і щось поясняти у судах. Відтак, і відбуваються вже четверті вибори (треті дострокові) з 2019 року, тому що стиль поведінки Нетаніягу в уряді та із партнерами по коаліції провокує непорозуміння та розвал коаліцій як наслідок. Ну а як вихід – дострокові вибори. Причиною останніх, що прийшли 23 березня, стала суперечка між Нетаніягу та Ганцем щодо бюджету країни на цей рік. Усі вирішили, що краще сходити спитати думку «його величності виборця», як говорив колись екс-прем'єр Ізраїлю Менахем Бегін. Скажемо відверто: результати виявилися геть несподіваними.

Майстер-клас з політичного ландшафту – є чого повчитися

Трохи відійдемо від конкретних результатів виборів та приділимо уваги партійній системі Ізраїлю. Вона чимось схожа на українську – партій багато, створити нову – взагалі не проблема, для цього достатньо відповідної заяви більш-менш помітної публічної фігури, причому – навіть за кілька тижнів до виборів. Власне, криза старих політичних сил й надихнула появу цілої низки «новачків» за останні десять років. От тільки з них мало хто зміг зайняти реально сильну й перспективну позицію в політиці та державі. Сприяє політичній метушні й невисокий прохідний бар'єр – усього 3,25 % голосів.

Найбільшою політсилою залишається «Лікуд», але от вже багато кампаній він не виходить зі свого звичного електорального поля у 25-30%, що дає блоку Нетаніягу від 30 до 36 мандатів. Тобто – притоку нових прибічників немає, а ядерний електорат – той самий. І одна з головних причин політичного безсмертя Бібі – відсутність фігури, що була б рівнозначною йому серед опозиції.

Традиційне протистояння правоцентристського «Лікуду» та лівоцентристської «Аводи» (Партія праці) – вже далеко в минулому: ізраїльські лейбористи та соціал-демократи якось втратили динаміку та розгубилися після відходу від них такого титану як Шимон Перес, а нікого нового так й не виховали і тепер мають у кращому випадку 7-8 мандатів у кнесеті. Приблизно те саме треба сказати й про радикальних ізраїльських лівих з партії «МЕРЕЦ» – ніби в неї все й у сучасному та креативному лівому контексті, але більше 6 мандатів ця політсила не отримує ніколи.

Є у Нетаніягу суперники і справа: вони поділяються на релігійних ортодоксів (партії «ШАС», «Єврейство Тори» та новостворений під ці вибори праворадикальний «Релігійний сіонізм») та класичних правих консерваторів – «Яміна» («Правиця»). Всі ці партії отримують також зазвичай не більше 8-10 мандатів. Роль такого собі «джокера» полюбляє грати колишній репатріант з СРСР Авігдор Ліберман, що є обличчям партії «Ісраель бейтену» («Наш дім – Ізраїль») та концентрує навколо себе голоси, передусім, колишніх громадян країн пострадянського простору. Колись це давало до 15 мандатів, останнім часом – не більше 7. От із цією усією групою правих та популістів пан Нетаніягу останні роки і створює не дуже стійки коаліції та зберігає владу. Не дивно, що у суспільстві вже дозріла втома та само собою постало гасло: «Будь хто, але не Бібі». Але хто ж?

 Гідеон Саар
Гідеон Саар

І отут – проблема і велика. Останні два претенденти на заміну Нетаніягу – лідери центристських ліберальних партій «Єш Атід» («Є майбутнє») Яїр Лапід та «Кахоль-Лаван» («Біло-блакитні») Бені Ганц навіть об'єдналися у блок щоб перемогти і ніби навіть досягли мети – отримали більше голосів, аніж «Лікуд» 2019 року. Але нова коаліція тоді не склалася, а навесні 2020-го, після других дострокових виборів – і взагалі Ганц вирішив повірити Нетаніягу та увійти з ним у коаліцію, чим розколов блок із Лапідом. Навіщо – здається, не зрозумів і сам Ганц, і врешті-решт опинився у розбитого корита, зруйнувавши неабиякий особистий рейтинг. Всередині самого «Лікуду» виклик Бібі вирішив кинути його давній молодший соратник Гідеон Саар, що заявив про власні прем’єрські амбіції та створив нову партію «Тіква Хадаша» («Нова надія»), куди перейшла частина «лікудівців».

Ну і «вишенькою» на цьому натюрморті є арабські політичні сили Ізраїлю. Їх дві – так званий «Об'єднаний список», що включає у себе три ліві арабо-єврейські партії, та партія РААМ, що взагалі-то має зв’язки із... ХАМАСом. Проте, це не завадило їй бути у ситуативній коаліції із «Лікудом» в останньому уряді.

І от що дуже важливо: серед усього цього розмаїття, серед пандемії (що, до речі, в Ізраїлі ефективно контрольована та майже подолана) та економічного падіння країна не боїться йти на дострокові вибори ВЧЕТВЕРТЕ ЗА ДВА РОКИ! Тобто – обирає виключно демократичний та мирний шлях вирішення глибочезної політичної кризи.

І цьому треба вчитися. Уявіть собі, що було б у нас, в Україні? Здається, погром біля офісу президента показався б просто «квіточками». А чи витримала б економіка? Постійна воєнна зовнішня загроза актуальна і для України, і для Ізраїлю – так що на війну особливість нашого положення не спишеш. Проте, невміння користуватися демократичними засобами політичного процесу – це і є свідчення незрілості та намагання вирішити все «за поняттями» та договорняками.

А в Ізраїлі, де є ще загроза щоденного тероризму, беруть відповідальність на себе – і йдуть на вибори. Не стільки політики, скільки самі виборці. І їх голос там реально багато що значить та важить. Інша справа – чи завжди це призводить до позитивного результату?

На все тепер воля... Аллаха?

А тепер – до цифр. Отже, після опрацювання 97% бюлетенів вимальовувалася така картина: «Лікуд» отримав 30 мандатів, «Єш Атід» Лапіда – 18, «Кахоль-Лаван» Ганца – тільки 8. Релігійні партії: ШАС – 9, «Єврейство Тори» – 7, «Релігійний сіонізм» – 6. У лівих – стала картина: «Авода» – 7, «МЕРЕЦ» – 6. Праві консерватори з «Яміни» мають 7 мандатів, а «Ісраель бейтену» Лібермана – 6. Не здивувала результатом і широко розрекламована ніби нова сила «Тіква Хадаша» – тільки 6 мандатів. Арабські партії відповідно посіли 6 місць у «Об'єднаного списку» та 4 у РААМ.

І от результат останньої політсили (повторимося – РААМ – арабська партія, що має зв'язки із ХАМАСом) став повною несподіванкою – за опитуваннями та екзіт-полами вона не мала пройти бар'єр, але при підрахунку – опинилася таки у парламенті із 4% голосів. І – повністю перекроїла будь-які коаліційні розрахунки. Ще до вчорашнього обіду вважалося, що «золота акція» знаходиться у правих з «Яміни» та їх лідера Нафталі Беннета – при доєднані його 7 мандатів або Неатніягу отримував би заповітний 61 голос із 120 (сюди плюсуємо також «Лікуд» та релігійні партії), або – створювалася б зовсім інша та достатньо широка коаліція одразу з 8 (!) партій, що була б об’єднана фактором «тільки не Бібі». Але потрапляння ще й РААМ поверх електорального бар'єру все сплутало – тепер і з «Яміною» у Нетаніягу тільки 59 голосів. І що робити?

Мансур Аббас
Мансур Аббас

Особливо, якщо лідер «Тіква Хадаша» Гідеон Саар вже відкинув варіант входження у коаліцію із Нетаніягу. А от лідер РААМ Мансур Аббас випромінює радість та відверто говорить наступне: ми вислухаємо усі пропозиції, та зрозуміємо в кого які амбіції та роль у новому уряді – і потім приймемо рішення. Ну, що сказати – дійсно, він сьогодні в прямому сенсі «король дня» та до нього вже ходять на перемовини як представники «Лікуду», так й найбільшої опозиційної сили «Єш Атід». І перед усіма ними він просто напускає туману та відверто глузує. Тому що такий підсумок виборів – відверта іронія політичної долі над Нетаніягу, який у своїй кар’єрі завжди виступав яструбом у палестинському питанні. І от – ключі від посади прем’єра тепер у руках саме арабської партії.

Які ж є варіанти виходу з цього глухого кута? Перший, як вже пишуть ізраїльські ЗМІ – це пошук «тушок» для Нетаніягу з інших партій (знову схоже на Україну, чи не так?) – тобто, декількох депутатів, які можуть перейти в коаліцію, авторитет вони втратять одразу, але мандат – ні. Яка ціна питання в такому випадку та в якому еквіваленті вона вимірюється – залишається тільки здогадуватися? Слабкими ланками в такому випадку виглядають депутати від «Кахоль-Лавану» та «Тіква Хадаша» – тож можна бути поспостерігати політичне самогубство в режимі онлайн. Якщо так – то Бібі знову прем’єр.

Проте, є більш цікаві варіанти. Може скластися ситуація, коли усі партії, окрім «Лікуд» та частини ортодоксів, проголосують за закон, що позбавляє права обіймати посаду у центральних органах влади людям, що перебувають під слідством. Зрозуміло, що це – персональна заборона для Нетаніягу, щоб прибрати його з політичної арени (ну, майже як «антиколомойський» закон з іншого приводу у нас). І отут для Бібі можуть бути сюрпризи саме всередині власної партії, де вже виросло покоління нових лідерів, які давно чекають коли піде вічний вождь. Хто гарантує, що частина саме цих депутатів «вчасно передбачивши» не проголосують за таку заборону для Нетаніягу? Наприклад, «вічно другий» екс-спікер кнесету Йоель Едельштейн скільки ще чекатиме свого «зоряного часу»? І такий сценарій для Бібі – вкрай неприємний, але реальний. Утім, для нього знову таки потрібні голоси РААМ.

Що ще може бути? Коаліція із 9 партій для повалення Нетаніягу можлива, але протримається вона добре якщо три місяці – уявити собі співіснування «Яміни» з РААМ та «Об’єднаним списком» поруч дуже важко, втім, і при коаліції на чолі із «Лікудом» «Яміна» має погодитися на присутність РААМ. А це – майже фантастика.

Відтак, все більше скидається на те, що будуть довгі спроби створити коаліцію, а потім все одно доведеться йти на нові – п’яті – дострокові вибори. Увесь цей час Нетаніягу буде зберігати посаду голови технічного уряду – а тривати так може півроку. А далі… Ну, які прогнози можна робити при таких от вхідних позиціях?

Інша справа, що за таких умов політична та державна система Ізраїлю поки що збою не зазнала. Всі інституції працюють стабільно. І це важливий висновок. А якщо Нетаніягу так потрібна посада та недоторканість, не виключено, що компромісом може стати його обрання (знову таки як варіант виходу з глухого кута) на посаду президента країни – що при обмеженості в повноваженнях, гарантує сім років недоторканості. Термін повноважень діючого глави держави Реувена Рівліна спливає саме наприкінці весни цього року. Чи готовий Ізраїль до такого повороту та чи не може стати отака «рокіровка» меншим злом? Буде видно найближчими тижнями.

Але готовність системи змінюватись та обнуляти «рахунок на табло», коли він є неприйнятним і знову йти до виборця – це дуже важлива риса сталої демократії. Ізраїль знову довів, що це правило працює. Ще раз наголосимо: тут Україні є чому вчитися.

Віктор Чопа, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-