Політична криза в Грузії: від мрії до істерії – один крок

Політична криза в Грузії: від мрії до істерії – один крок

Укрінформ
А ще – до втрати перспективи членства в НАТО та потрапляння в імперські обійми Москви. А що Україна, де сподівалися отримати ПДЧ разом з Грузією?

Давно відомо – історія повторюється двічі, і не завжди як трагедія та фарс. Буває й так, що політичні супротивники, що позиціонують себе як повні антиподи та божаться, що ніколи не зроблять як роблять їх візаві – наступають на ті самі граблі. Політична напруга в Грузії, що почалася ще влітку 2019-го, переросла на справжню кризу після жовтневих виборів минулого року та прорвалася у відкрите насильницьке протистояння під час арешту лідера головної опозиційної партії «Єдиний національний рух» (ЄНР) Ніканора Мелія, переходить до вирішальної стадії. І вона – далеко не втішна для нинішньої грузинської влади. Навіть не тому, що виглядає все це брутально та однозначно вплине на перспективу членства Грузії у НАТО та ЄС, а й тому – що наступники та запеклі опоненти екс-президента Саакашвілі зараз повторюють саме ті помилки, що 2012 року позбавили влади спочатку його партію, а потім його особисто.

Що ж наробив генацвале Мелія?

Історія ця має коріння у протестах в Тбілісі у червні 2019 року. Тоді у столиці Грузії та ще й в сесійній залі парламенту відбулася дивна подія – Міжпарламентська асамблея православ’я країн СНД, головуючим на якій був набожний комуніст (вибачайте за оксюморон) з Держдуми РФ Сергій Гаврилов. І от цей пан вирішив працювати як голова зібрання з крісла спікера парламенту Грузії. Опозиційні депутати не дозволили йому цього, заблокували трибуну та виштовхали комуніста-проповідника із зали. Воно й зрозуміло: у Грузії після агресії 2008 року досі розірвані дипломатичні стосунки з РФ, окуповані Абхазія та Південна Осетія продовжують перебувати під російським контролем. Відтак більшого приниження та тріумфу російського дипломатичного нахабства аніж російський депутат у президії грузинського парламенту годі було уявити. Опозиція тоді одразу вирішила скористатися ситуацією та закликала усіх небайдужих вийти на акції протесту, які перетворилися на сутички з поліцією та жорсткий розгін через декілька днів.

Ніканор Мелія
Ніканор Мелія

І от одним з лідерів протестуючих був функціонер та депутат від партії Саакашвілі ЄНР Ніка Мелія, на той час – діяч другого ряду у партії. Проте, як свідчить грузинські правоохоронці саме він був організатором цих акцій та особисто закликав захопити будівлю парламенту. Це стало приводом для кримінальної справи, де звинуваченому Мелія було обрано запобіжним заходом заставу та носіння електронного браслету. Що ж, здавалося б – все по-європейські. Але…

Вибори, що не залишили вибору

Активність та публічність Ніки Мелія за час з відкриття справи проти нього зросла дуже помітно: при формуванні списку опозиційного блоку на чолі з ЄНР на парламентських виборах у жовтні 2020 року він отримав другу сходинку одразу після знаменитого фронтмена Вахтанга Кікабідзе, посунувши навіть голову ЄНР, екс-кандидата в президенти Грузії Грігола Вашадзе. Коли стали відомі результати першого туру виборів, уся різноманітна опозиція – від відверто проросійських партій до ЄНР та націоналістів – відмовилася визнавати їх результати. Фактів відвертого фальшування спостерігачі – як від опозиції, так й від міжнародних установ – не навели. Але відчуття «розводки» від правлячої партії «Грузинська мрія» та підозра у підкупі виборців – була сильною. І опозиція пішла на нечуваний крок: всі партії відмовилися від мандатів. Чим поставили владу у дуже незручне становище. Укрінформ про це писав. Посередниками для розв’язання кризи зголосилися стати усі посли ЄС та США. Втім, ситуація просто повисла у повітрі, та напруга зростала от вже понад три місяці.

Мелія і тут опинився в центрі уваги: на одному з мітингів на початку листопада він демонстративно зірвав із себе електронний браслет, чим безумовно порушив умови обраного запобіжного заходу. Враховуючи зростання градусу протистояння з владою, керівництво ЄНР вирішило змінити стриманого дипломата Вашадзе на чолі партії саме на радикального Мелія, зрозуміло, що це не могло не відбутися без узгодження із духовним лідером ЄНР Саакашвілі.

Відтак, Ніко Мелія на початку 2021 року став лідером та уособленням грузинської опозиції.

Ставки зроблені

Власне, загострення подій спричинене реально патовою ситуацією грузинської влади. Так, вона спромоглася зробити парламент не однопартійним, зуміла вмовити дві партії – проросійський «Альянс патріотів» та ліберальних «Громадян» все ж таки узяти мандати. Проте, все одно це виглядає відверто дико та не відповідає стандартам – як можуть бути порожніми третина місць у парламенті, коли воля народу була висловлена на виборах? Західні партнери недвозначно давали зрозуміти, що це не вихід, а затвердження уряду Георгія Гахарії однопартійним голосування викликало відверто скептичну реакцію ЄС та НАТО. І вперше пролунало – про ПДЧ НАТО Грузії протягом цього року можна починати забувати.

Карл Харцель
Карл Харцель

На такому тлі «Грузинська мрія» вирішила переставити акценти та підвищити ставки, перейшовши у наступ – і 17 лютого суд в Тбілісі прийняв рішення про арешт Ніко Мелія. З формальної точки зору є за що – він порушив запобіжний захід, зробив це зухвало та довгий час до нього не застосовувалися ніякі каральні дії. Але – це був дозвіл на арешт лідера опозиції і це повністю змінило ситуацію. Глава місії ЄС в Грузії Карл Харцель висловився тоді недвозначно: «Ймовірно, ми йдемо до поглиблення проблеми, думаю, справа Мелії матиме великий вплив на політичний ландшафт і унеможливить знаходження спільної мови і рішення (щодо виходу з політичної кризи)». Всі інші західні партнери говорили те саме в різних відтінках жорсткості.

Та найбільш несподіваною стала реакція… прем’єр-міністра Георгія Гахарії, що на знак незгоди з рішенням арештувати Мелія заявив 18 лютого про свою відставку. Прикметно, що саме Гахарія стояв на чолі розгону демонстрантів в червні 2019-го і саме він же, як глава уряду, останні півтора роки відстоював можливість пришвидшення отримання ПДЧ до НАТО для Грузії. Саме тому він і був прихильником пошуку компромісу із опозицією заради збереження відносин із Заходом.

І знову – мільярдер Бідзіна

Але: вирішує усе у Грузії не голова уряду і, звісно, не президент Саломе Зурабішвілі, яка має номінальні повноваження та під час кризи обрала позицію пасивного спостерігача, а вже колишній голова «Грузинської мрії», що нібито відійшов у грудні від політики зовсім, мільярдер Бідзіна Іванішвілі. Якщо подивитися на усю історію перебування «мрії» при владі, голови уряду не затримуються більше аніж на два роки. А то й взагалі – йдуть через рік, може й неповний. Чому? А тому, що хоч Грузію і можна вважати взірцем формальної прозорості прийняття управлінських рішень, усі оглядачі та аналітики впевнені – рішення про заміну пана Гахарії на чолі уряду було прийнято саме в кабінеті Іванішвілі – той побачив нелояльність у діях прем’єра.

Іраклій Гарібашвілі
Іраклій Гарібашвілі

На зміну ж приготували кандидатуру, що одразу просигналізувала, що влада Грузії захоче навмисне показати силу й далі. Новий прем’єр Іраклій Гарібашвілі – вихованець Іванішвілі саме в бізнесі, а потім вже у політиці. Він пройшов усі ланки в імперії Іванішвілі, а потім – став силовиком – спочатку міністром поліції та громадського порядку, потім – у 2013-2015 роках – вже був головою уряду, 2019-го – повернувся до політики міністром оборони в уряд Гахарії. І головне – Гарібашвілі був наступником самого Іванішвілі в головуванні урядом перший раз, тобто – він наддовірена особа для мільярдера, іншому він би не передав владу напряму. Сюди треба додати імідж Гарібашвілі як «яструба» та прихильника жорсткої лінії у протистоянні з опозицією.

Власне, уже виступаючи в парламенті при затверджені 22 лютого, Гарібашвілі дав зрозуміти, що не налаштований на жодні поступки. А вранці 23 лютого відбувся справжній штурм штабу ЄНР, де Мелія таки був заарештований. Гарібашвілі прокоментував це так: «Сьогодні ми стали свідками того, що ми – правова держава. Ми – сильна держава, у нас сильна поліція, у нас дуже ефективний глава МВС. Я хочу публічно висловити йому і всім поліцейським подяку від імені уряду. Вони захистили гідність нашої держави, стабільність держави».

Ну а посольство США недвозначно натякнуло, що перспектива швидкого членства в НАТО для Грузії після арешту Мелія закрита: «Сьогодні Грузія зробила крок назад на своєму шляху до того, щоб стати сильною демократією у євроатлантичній родині держав». Не треба перебільшувати, але й применшувати – це фактичний сигнал про відмову усім планам Тбілісі, якщо, звісно, вони були відвертими.

Що ж змусило грузинську владу піти таким шляхом із руйнівними наслідками?

Чи є тут рука Москви та до чого тут Саакашвілі?

На перший погляд, відносини Грузії та Росії зараз знаходяться в замороженому стані. Так, вино та «Боржомі» вільно продається в російських магазинах, а російські туристи масово мандрують по Грузії, але – це все, що можна сказати про відносини двох країн. Поява ж Грузії як країни із ПДЧ НАТО, а через декілька років – члена НАТО – Росію геть не влаштовує. Тож заперечувати «російський вплив» на останні події підстав немає.

Російські керманичи знають на кого конкретно треба впливати в Грузії. Це – пан Іванішвілі. І в Москві знають чим впливати – залишками його бізнесу в РФ. Великі промислові об’єкти він давно продав, але є інформація та підозра, що він ще володіє певним пакетом акцій «Газпрому». І отут натиснути російська влада може, й знає, як це зробити – згадайте приклад Ходорковського. Звісно, саджати Іванішвілі чи арештовувати його активи в Росії ніхто не буде, це зайвий скандал – а от натякнути, що із акціями «Газпрому» можна попрощатися просто зараз – це привід для важких роздумів. І, цілком ймовірно, що певний дзвіночок з певного російського номеру у пана Іванішвілі таки пролунав.

Тобто, була поставлена задача – зробити так, щоб про ПДЧ НАТО для Грузії можна було забути. Якщо судити за наслідками подій із Нікою Мелія – мета майже досягнена, завдання «зверху» виконане. От тільки пан Іванішвілі, насправді, робить помилку, яка може коштувати йому набагато більше. Тому що, відвернувшись від Заходу – ЄС, НАТО та США – йому та Грузії не буде нікуди більше впасти, як не в геополітичні обійми Росії.

Подивимося на мапу: Грузія розташована саме так, що або вона шукає собі союзників у НАТО, або – повертається в орбіту Росії. Балансувати, як Азербайджан, не вдасться, окрім енергетичних ресурсів у останнього є ще етнічна та релігійна спорідненість з більшістю країн регіону, в Грузії – нема ні першого, ні другого. Ставати сателітом Туреччини – а навіщо Анкарі це потрібне в наявних умовах? Політичний ж режим, що втратив довіру та не виправдав вкладені ресурси та надії Заходу, приречений на маргінес – доведено, до речі це Україною і часів пізнього Кучми, і Януковича. Скажемо відверто – як ішов останній – такого Грузії ми не бажаємо від усього серця.

Міхеїл Саакашвілі
Міхеїл Саакашвілі

Але пани Іванішвілі та Гарібашвілі, схоже, роблять усе саме для цього. І наслідують вони не тільки українських попередників а й… свого запеклого ворога – Міхеїла Саакашвілі. Той наприкінці каденції також значно посилив силову складову у своєму оточенні та її значення у владі, а перед виборами 2012 року призначив прем’єром саме багаторічного міністра внутрішніх справ Вано Мерабішвілі. Саме скандал навколо перевищення повноважень силовиками у тюрмах і став чи не головним чинником поразки спочатку партії, а потім –і самого Саакашвілі. Тоді це сталося демократично і без насильства.

 Прогнозувати ж зараз – складно. Але той факт, що ціла країна залишається заручницею політичних та економічних інтересів одного мільярдера – це великий знак питання як для її сьогодення,так й для її майбутнього. Здається, час це комусь конкретному вже зрозуміти. Інакше – грузини також можуть повторити. Хоча б «революцію троянд».

Щодо того, як вплине подібний розворот на українські плани отримання ПДЧ для вступу в НАТО – це окрема розмова. Адже ставка було зроблена на те, що це буде разом з Грузією. А як тепер?

Віктор Чопа, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-