Президент Росії Сергій Наришкін, або дитя війни російських спецслужб

Президент Росії Сергій Наришкін, або дитя війни російських спецслужб

Укрінформ
Ймовірно, на нас і на Кремль очікують невеликі, але невідворотні зграї “чорних лебедів”

Новий рік, що настав, показав, що, навіть, таке жахіття як 2020 не може бути вічним і колись закінчується. Те ж саме стосується і перебування Володимира Путіна на посаді президента Російської Федерації. Навіть, попри зміни до Конституції Росії, які дозволяють йому продовжувати бути на посту стільки, скільки він забажає. Але питання в тому, чого він бажає насправді?

Сам Путін, у своїх інтерв’ю натякав, що ламання російського народу через коліно, для успішного проведення референдуму щодо змін до Конституції РФ, було зроблено, щоб продемонструвати і оточенню і опонентам, що “Батя в силі…” (Так, колись висловлювалися соратники Януковича незадовго до його втечі в Ростов).

Путінський особистий досвід передачі влади Дмитру Медведєву у 2008-му році говорить про те, що за 1–3 роки до виборів наступника, люди з оточення президента починають “рискати” у пошуках вигідної стратегії, щоб у наступному розкладі сил опинитися ближче до тіла лідера. Це спричиняє хаос і дестабілізацію. Саме тому, за словами Путіна, “нехай працюють”, знаючи, що є усі підстави очікувати ще довге перебування Путіна на посаді президента.

Однак, дискусія про наступника Путіна все ж ведеться і стає все більш жорстокою і динамічною. Напередодні нового року російські медіа масово рознесли цитату Володимира Жириновського, на ахінею якого, зазвичай, не звертають великої уваги. В ході свого чергового ефіру на телеканалі “Россія 1” Жириновський запропонував свій список претендентів на російський “трон”. Серед інших було назване і прізвище директора Служби зовнішньої розвідки Росії Сергія Євгеновича Наришкіна.

Сергій Наришкін дивиться на Володимира Путіна під час інавгурації останнього (Джерело)
Сергій Наришкін дивиться на Володимира Путіна під час інавгурації останнього

ХУ ІЗ МІСТЕР НАРИШКІН?

Сергій Євгенович Наришкін народився у Ленінграді у 1954 році. На два роки пізніше Путіна. Вони навіть народилися в один місяць — у жовтні. Батьки Сергія — Євген Михайлович та Зоя Миколаївна — жили на Фонтанці. Маленький Сергійко ходив спочатку у школу на вулиці Моховій, а потім у 190-у школу з художньо-естетичним спрямуванням, яка знаходилась зовсім поруч з будинком, де жила сім’я. Сергійко захоплено займався спортом. Трохи грав на гітарі. Отримав золоту медаль…

В 1973 році вступив до Ленінградського механічного інституту, щоб стати інженером-радіомеханіком, де його і помітили серйозні чоловіки в цивільному одязі з Ленінградського управління КДБ СРСР. Окрім усього іншого, Наришкін очолював комсомольську організацію інституту, а отже, імовірно, трохи “постукував” на інших студентів своїм кураторам.

В інституті він познайомився з Тетяною Якубчик, дівчиною з Білорусі, яка вчилася з ним в одній групі. По закінченню інституту вони одружилися, а пізніше народили двох дітей Андрія і Вероніку, та мають двох онук.

Ленінградський механічний інститут, відомий більше як “Воєнмєх”, або, нині, Балтійський державний технічний університет “Воєнмєх”, займався, серед іншого, ракетно-космічною технікою. Саме тому, не дивно, що до його студентів у КДБ була стійка і прискіплива увага.

Наришкін характеризувався позитивно, тому після випуску з інституту у 1978 році був запрошений на навчання до дворічного факультету 101-ї школи Першого головного управління КДБ, або “Краснознамьонного інституту імені Андропова” (славнозвісне “КАІ”, а нині — Академія зовнішньої розвідки РФ). Щоб потрапити туди після “вишу” потрібно було мати, або сильну “волохату руку”, або бути трошки геніальним. Ми не виключаємо обидва варіанти у випадку Наришкіна.

Про людей, які викладали у цьому закладі, ходили легенди як про напівбогів. З усього СРСР (в т.ч. з України) були зібрані максимально можливі вершки суспільства зі знання мов, людської психології, оперативного мистецтва і так далі. Поза будь-яким сумнівом — це був один з найкращих навчальних закладів Радянського Союзу, що готував еліту еліт. Свідчення російських медіа про те, що Путін і Наришкін навчалися разом є неправдивими. Оскільки Путін був відправлений на навчання до КАІ аж у 1984 році, попрацювавши перед тим у територіальному підрозділі в Ленінграді.

Під час навчання, кожний слухач отримував свій псевдоним. Слухачі “КАІ” не розкривали своїх реальних особистостей ні перед однокашниками, ні перед викладачами з метою уникнення витоків інформації. Наришкін мав псевдо “Наумов”, а Путін, що навчався на кілька років пізніше — “Платов”. Вікіпедія каже, що окрім “КАІ” Наришкін ще встиг повчитися у “французькій” групі 8-го факультету Вищої школи КДБ у Ленінграді.

Скоріше за все, саме в період навчання та практики (яка могла проходити в Ленінградському управлінні КДБ) Наришкін міг познайомитися з Володимиром Путіним, який, на той час, вже працював опером контррозвідки цього управління. Однак, можливо, що їх знайомство відбулося тільки під час роботи у мерії Санкт-Петербургу.

Після підготовки в КАІ, Наришкіна направили спочатку на один-два роки освоїтися в новому статусі шпигуна під прикриттям помічника проректора по іноземним зв’язкам Ленінградського політеху. А потім вже надали дипломатичне прикриття у апараті економічного радника посольства СРСР в Бельгії. На службі в ПГУ КДБ за кордоном він і провів, практично, весь період горбачовської “Перебудови”, доки Радянський Союз не розвалився.

Після повернення до Ленінграду, який вже називався Санкт-Петербургом, Наришкін потрапив до мерії Анатолія Собчака, де працював і Путін. Не виключено, що органи КДБ, які проходили перетрубацію, таким чином, прилаштовували своїх співробітників “під дах” цивільних органів влади.

Тобто, залишаючись на оперативних посадах в ПГУ КДБ, Путін та Наришкін отримали можливість працювати “під прикриттям” спеціалістів з питань зовнішніх зв’язків та економічного розвитку мерії Санкт-Петербургу. Наришкін формально підпорядковувався Олексію Кудріну, якому зараз часто пророкують посаду прем’єр-міністра, через те, що він, нібито, “зможе домовитися з Заходом”.

З того часу Наришкін та Путін — нерозлучні. Коли у 1995 році почалася масова кампанія по дискредитації Собчака, Наришкін встиг попрацювати керівником відділу зовнішніх інвестицій у “Промислово-будівельному банку Санкт-Петербургу” (“Промстройбанк”). “Промстройбанк” інтенсивно використовувався Тамбовською ОПГ, якою керував партнер Путіна — Володимир Кумарін (Барсуков), для своїх комерційних оборудок та відмивання доходів від злочинної діяльності.

У другій половині 90-х Наришкін продовжує працювати в мерії Санкт-Петербургу на різних посадах, пов’язаних з економікою, зовнішніми зв’язками та інвестиціями. Паралельно він є членом ради директорів компанії “Філіп Моріс Іжора”. Цю посаду йому, ймовірно, подарували, в обмін на прикриття бізнесу від наїздів з боку влади та налагодження взаємодії з мерією.

У лютому 2004 року Наришкіна призначають заступником начальника економічного управління Адміністрації Президента РФ. Вже через місяць роботи він переходить на позицію заступника керівника апарату Уряду Російської Федерації. А його безпосереднім керівником і очільником апарату в тому ж березні 2004-го призначили колишнього офіцера ГРУ МО РФ Дмитра Миколайовича Козака, який зараз є заступником АП РФ та контрагентом Андрія Єрмака у перемовинах з Кремлем щодо Донбасу. За словами окремих експертів та російських телеграм-каналів, між Козаком і Наришкіним і досі є дуже тісний зв’язок, зокрема в питаннях, що стосуються Білорусі, України та Молдови.

У вересні 2004-го Наришкіна підвищують до керівника апарату уряду (замість Козака) і роблять міністром. У 2007 році він вже стає віце-прем’єром зі збереженням посади керівника апарату. Це означає, що, фактично, уся документація про рішення російського уряду протягом декількох років проходить через нього. Для колишнього розвідника та вірного посіпаки Путіна — дуже зручно, чи не так?

На той період, коли Путін та Медведєв взаємно “махнулися” місцями, і Медведєв став президентом, а Путін — прем’єр-міністром, Сергія Наришкіна було призначено “смотрящім” за президентом. З 2008-го по 2011 він є незмінним керівником АП РФ при Медведєві.

За декілька місяців до закінчення президентської каденції Медведєва, у 2011-му Наришкін покидає пост у АП РФ та обирається депутатом Державної Думи і тут же стає спікером. У 2016-му році він знову успішно балотується до Державної Думи по одному з одномандатних округів Ленінградської області. Але одразу після обрання Путін призначає його головою Служби зовнішньої розвідки РФ. Цю посаду він обіймає і досі.

Окрім політичної кар’єри, Наришкін, за студентською комсомольською звичкою, має ще “суспільне навантаження”. Він є головою “Російської історичної спільноти”, головою ради фонду “Історія Отєчества”, очолює опікунську раду кіностудії “Ленфільм”. Іноді Наришкін ще й співав на корпоративах та весіллях. Зокрема, на весіллі депутатів Державної Думи Дениса Вороненкова та Марії Максакової, з якими підтримував тісні і дружні стосунки. Пізніше подружжя втекло у Київ, де Дениса Вороненкова було вбито 23 березня 2017 року.

Нещодавно, у своєму інтерв’ю для російського телеканала “Звезда” Наришкін розповів, що зустрічався зі зрадою у своєму житті, однак відмічав про те, що зрадники вже горять у пеклі.

СПАДКОЄМЕЦЬ №3

Сергій Наришкін не тільки впродовж усієї своєї кар’єри тягнеться хвостиком за Володимиром Путіним. У 2007-му році, коли Путін оголосив кастинг на свого спадкоємця, окремі інформаційні джерела вносили Наришкіна до ТОП-3 претендентів на рівні з Сергієм Івановим та Дмитром Медведєвим.

Тоді медіа дуже жваво обговорювали процеси політичного посилення Наришкіна. Йому очевидно дали можливість проявити себе через певні конкретні проекти та інформаційні приводи, які він мав відпрацювати. Пізніше це повторилося і у 2020-му.

У 2007-му, перед початком президентської кампанії, його активно презентували інвесторам на масових міжнародних заходах, широко висвітлювали те, як Наришкін доповідав Путіну про результати своєї роботи. А чесноти Наришкіна публічно обговорювали відомі люди. Навіть помічник Путіна Юрій Шувалов прозоро натякнув, що Наришкін може увійти у путінський шорт-лист кастингу президента РФ. Для просування Наришкіна навіть запустили байку про його дворянське походження.

Однак, Путін обрав своїм спадкоємцем Медведєва. А Наришкіна поставив контролювати його діяльність на посаду голови Адміністрації Президента.

Одночасно з медіа-хвилею просування Наришкіна на посаду президента, з’явилися і критичні коментарі та зустрічний медіа-негатив від тих, хто був проти його обрання спадкоємцем. Так, з’явилися публікації щодо його тісних зв’язків з Фрадковим, або й зовсім щодо сміховинності балотування Наришкіна у президенти.

Вже тоді, у 2007 році, війна за спадок Путіна велася не на життя, а на смерть. У 2020-му році ця практика “боротьби за престол” тільки поглибилася. Але, тактика і прийоми просування публічної особи у потенційний склад претендентів на роль спадкоємця Путіна, не змінилися.

ГОЛОВНИЙ РОЗВІДНИК РОСІЇ

Напередодні переобрання Сергія Наришкіна до ДержДуми Росії у 2016-му році, у російських медіа розповсюдили інформацію про те, що, нібито, його дисертація на тему “Іноземні інвестиції та розвиток економіки Росії” на 40% складалася з плагіату. Тоді Наришкін просто проігнорував це звинувачення.

Скандал не завадив йому бути призначеним на посаду директора Служби зовнішньої розвідки РФ (СВР). Наришкін одразу ж включився у діяльність по здійсненню агресивної розвідувальної діяльності та активних заходів проти України. Звісно, він сам це пояснює бажанням протистояти шкідливому впливу спецслужб США.

Перші два роки роботи на посаді керівника СВР Наришкін з’являвся у медіа виключно для того, щоб якось відгавкуватися за провали своїх співробітників у країнах перебування, звідки їх висилали за речі несумісні з дипломатичною діяльністю. Сам Наришкін перебував під персональними санкціями США та ЄС за анексію Криму.

Однак, у 2018 році керівник ЦРУ Майк Помпео особисто запросив Сергія Наришкіна та голову ФСБ РФ Олександра Бортнікова приїхати на зустріч до Вашингтона, для чого їм зробили одноразові візи, не випускаючи на території США нікуди, крім автомобіля та офісу, до якого вони доїхали тим автомобілем.

Офіційною версією візиту був обмін інформацією про терористичні загрози. Однак, злі язики брешуть, що після цієї зустрічі ФБР поволі згорнуло розслідування щодо ймовірного отруєння російського опозиціонера Володимира Кара-Мурзи та відмовилося ділитися інформацією про свої знахідки в ході цього розслідування.

Не виключено, що це відбулося в обмін на якісь домовленості, досягнуті під час зустрічі. В подальшому, у своїх наступних інтерв’ю Наришкін досить тепло відгукувався про свого колегу Майка Помпео. За його словами, співпраця з новою керівницею ЦРУ Джиною Хаспел склалася не настільки райдужно.

Тим не менше, неофіційний візит, скоріше за все, відбувся дуже добре та викликав політичне посилення Наришкіна в орбіті Путіна, яке розлютило тих, хто відвойовує своє місце під кремлівським троном. Про це може, зокрема, свідчити інформаційна атака на сім’ю Наришкіна, пов’язана зі звинуваченнями у спробах отримати угорські паспорти. Джерелом компромату стали журналісти російської “Нової газети” та угорського центру журналістських розслідувань Direkt36.

2019-й рік також розпочався для Наришкіна зі скандалу. Журналіст російського видання “Комерсант” Іван Сафронов, разом зі своїми колегами, написав статтю про те, що, за даними його джерел, керівниця Ради Федерації Росії Валентина Матвієнко буде невдовзі зміщена зі своєї посади.

Стаття була написана у компліментарному до Наришкіна стилі. І, хоча прямо це і не говорилося, стаття доносила наратив про те, що Наришкін замінить на посаді спікерку Ради Федерації.

Доказів про те, що до появи цієї публікації мав відношення Сергій Наришкін, у відкритих джерелах немає. Однак, внаслідок публікації, Матвієнко — мастодонт російської політики — неймовірно образилася і влаштувала усім причетним, включно з Наришкіним, “вирвані роки”.

Внаслідок скандалу, журналіст Іван Сафронов змушений був звільнитися з “Комерсанту”. Очевидно, що для Матвієнко така публікація була аналогічна публічному ляпасу і вона особисто вимагала у власника видання Алішера Усманова, щоб той звільнив винних. Тоді у скандалі взяв участь і один з провідних російських журналістів, а нині, медіа-рупор Дмитра Козака — Олексій Венедіктов. У дні скандалу він закликав “придивитися до Наришкіна”.

Джерело — Telegram-канал Олексія Венедіктова

Відтоді позитивні і компліментарні пости про Наришкіна у телеграм-каналах Олексія Венедіктова, Станіслава Белковського та славнозвісного анонімного “Незигаря” стали, практично, регулярними.

ПРОВАЛ У ПРАЗІ

5 червня 2020 року прем’єр-міністр Чехії Андрій Бабіш та міністр закордонних справ Чехії Томаш Петржичек дали спільну прес-конференцію, на якій оголосили про оголошення двох російських дипломатів персонами нон-грата з вимогою покинути Чехію.

Причина демаршу виявилася дуже цікавою і була сформульована Бабішем як “нанесення шкоди російсько-чеським відносинам та надмірне навантаження на чеські сили безпеки”.

В ході прес-конференції було повідомлено, що між співробітниками російського посольства у Празі виник конфлікт через те, що один з них, нібито, у квітні 2020 року направив чеським спецслужбам брехливу інформацію про загрозу отруєння чеських політиків рицином. З високою долею ймовірності можна припустити, що конфлікт відбувся між співробітниками (або агентами) СВР та ФСБ Росії.

За словами глави чеського МЗС Томаса Петржичека, вони намагалися домовитися з російською стороною, але “підхід росіян” не залишив їм вибору, окрім дипломатичного демаршу.

На наступний день, Сергій Наришкін оголосив російським медіа, що висилка російських дипломатів була “мерзотною і підлою провокацією з боку чеської влади” і пообіцяв чехам російську вендетту. Але ще цікавішими видаються справжні причини дипломатичного скандалу.

В тому самому “Комерсанті”, який розмістив матеріал про потенційний кар’єрний зліт Наришкіна, з’явилася більш повна інформація про прізвища та посади висланих дипломатів. Ними виявилися керівник Російського центру науки та культури та виконуючий обов’язки керівника представництва “Россотруднічества” у Чехії Андрій Кончаков та його підлеглий Ігор Рибаков. Стосовно Івана Рибакова, було вказано, що він є випускником Академії ФСБ. На думку журналістів, скандал трапився через те, що Рибаков “настукав” на Кончакова до спецслужб Чехії, які на підставі його доносу, забезпечили державну охорону щонайменше трьом чеським чиновникам. А потім це повідомлення виявилося фейком.

За свідченнями чеської сторони, один з дипломатів (імовірно, Рибаков) передав чеським спецслужбам брехливу інформацію про те, що, нібито, до Чехії прибув співробітник російських спецслужб з метою отруєння чеських політиків речовиною рицин, в якості помсти за рішення демонтувати пам’ятник генералу Конєву. Скоріше за все, мова йшла про Кончакова, який, ймовірно, міг співпрацювати з СВР Росії. Таким чином, ефесбешники, фактично, підставили своїх же та ще й дезінформували чеських партнерів.

Отримавши інформацію про такий “подарунок від сусідів”, СВР Росії представило чеській стороні своє пояснення ситуації, що й вилилося у скандал через конфлікт одних росіян з іншими росіянами, яких не зуміли помирити чехи.

Помста незабарилася. Вже через місяць, 7 липня 2020 року журналіст газети “Комерсант” Іван Сафронов, який писав компліментарну статтю про успішну політичну кар’єру Наришкіна, був заарештований співробітниками ФСБ за звинуваченням у роботі на чеську розвідку та передачу якихось таємних відомостей.

Адвокат Івана Сафронова, керівник правозахисного об’єднання “Команда 29” Іван Павлов розказав, що з матеріалів справи йому стало відомо про те, що ФСБ отримала інформацію про державну зраду Сафронова від якогось невстановленого “генерала СВР” без прізвища.

Підконтрольні ФСБ телеграм-канали, навіть, повідомляли, що СВР Росії контролювала домашній комп’ютер Сафронова та зафіксувала листування з чеськими спецслужбами.

Джерело — Telegram-канал “Навстречу Трансферу”

На пряме запитання журналістів, яке відношення має СВР Росії до захисту державних таємниць, Наришкін тоді ухилився від прямої відповіді, сказавши, що “дві наші служби завжди активно співробітничають” та наголосив, що тиск на суд є недопустим. Таким чином, можна припустити, що співробітники ФСБ навмисно приплели Наришкіна та його відомство до справи про джерело інформації щодо державної зради Сафронова.

Так чи інакше, а всього лише через чотири місяці, у своєму інтерв’ю російському пропагандисту Дмитру Кисельову голова СВР Росії сказав, що СВР взагалі не має до цього жодного відношення і що це “качка, яку придумали журналісти”.

Не виключено, що питання, підняте Дмитром Кисельовим у інтерв’ю з Наришкіним було завчасно підготовлене, щоб розставити крапки над “і” та сказати, що в документах ФСБ, які читав адвокат Сафронова була написана брехня. Можливо, таким чином, Наришкін також хотів би очиститися репутаційно від закидів про тиск на незалежних журналістів.

Незадовго до публічних коментарів Наришкіна, головний редактор “Еха Москви” Олесій Венедіктов репостить на своєму телеграм-каналі допис про те, що ФСБ, нібито, вигадало фейк щодо причетності СВР Росії до справи Івана Сафронова.

Джерело — Telegram-канал Олексія Венедіктова

Так чи інакше, але на цій конкретній справі добре видно, що риторика Сергія Наришкіна змінюється в залежності від політичної кон’юнктури та його особистих політичних інтересів. А війна між ФСБ та СВР вийшла на передній план.

ПРЕЗИДЕНТСЬКА КАМПАНІЯ НАРИШКІНА

Розвідник, навіть керівник розвідки, не може займатися політичною діяльністю та просуванням свого особистого бренду паралельно зі своєю основною роботою. І, навіть, не тому, що це прямо заборонено законом про розвідувальну діяльність як в Україні, так і в Росії. А, в першу чергу, тому, що це — “палєвно”.

Через роботу над своїм брендом можна засвітити перед закордонними спецслужбами свою агентуру, яка здійснює для тебе просування вигідної тобі інформації у медіа. За іронією долі, окремі наративи російських замовників для внутрішнього російського вжитку вкидаються через українські медіа.

Так, наприклад, наратив про Наришкіна-президента в український інформаційний простір першим впровадив ще у березні 2020 року колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов, що може багато сказати про його відомчу та ідеологічну приналежність.

Після цього, впродовж усього 2020 року вже згадані “Незигарь”, Станіслав Бєлковський та Олексій Венедіктов, за допомогою своїх телеграм-каналів наперебій пророкували кар’єрне зростання Наришкіну.

Олексій Венедіктов сказав, що “не здивується, якщо наступним президентом Росії буде Сергій Наришкін” ще у інтерв’ю Youtube-проекту “ещёнепознер”, яке було оприлюднене 16 січня 2019 року, два роки тому, ще до виборів в Україні. Вже у 2020 році Венедіктов вчергове повторив свій прогноз у інтерв’ю Дмитру Гордону.

Окремі телеграм-канали писали і про ймовірний перехід Наришкіна на посаду міністра закордонних справ. Але, Олексій Венедіктов спростував цю інформацію.

Джерело — Telegram-канал Олексія Венедіктова

Цікаво, що до спростування долучався і Станіслав Бєлковський. Насправді ж, “Незигарь” такого ніколи не писав, навпаки, на цьому телеграм-каналі йшлося про те, що присутність Наришкіна у санкційних списках США та Європи може стати цьому на заваді. Однак, як ми розуміємо, присутність посадової особи у санкційних списках ворога є здебільшого політичною перевагою, аніж недоліком.

У листопаді 2020 року Венедіктов знову прямо піднімає тему політичного майбутнього Наришкіна у своєму телеграм-каналі.

Джерело — Telegram-канал Олексія Венедіктова

Наступного дня, Венедіктову, вже традиційно, підспівує на своєму телеграмі Бєлковський.

Джерело — Telegram-канал Станіслава Белковського

Джерело — Telegram-канал Станіслава Белковського

Станіслав Бєлковський, зокрема, почав порівнювати Наришкіна з, нині покійним, колишнім прем’єром Росії Євгеном Прімаковим.

Джерело — Telegram-канал Станіслава Белковського

Образ покійного Євгена Прімакова до Наришкіна приміряв і телеграм-канал “Незигарь”.

Джерело — Telegram-канал “Незигарь”

Високу оцінку шансів Сергія Наришкіна зайняти президентський пост озвучив в жовтні 2020 року у одному зі своїх інтерв’ю і політолог Валерій Соловей, який останнім часом позиціонується як своєрідна “російська Ванга”.

Серед припущень про майбутнє Наришкіна фігурував і можливий перехід на позицію заступника голови РадБезу РФ, яку на даний момент обіймає Дмитро Медвєдєв.

Телеграм-канали Венедіктов-Бєлковський-Незигарь або самі писали про перспективи Наришкіна, або репостили якісь маловідомі телеграм-канали зі своїми коментарями, чи без них.

Джерело — Telegram-канал “Скипетр”

Джерело — Telegram-канал “Скипетр”

Подекуди все ще світилися прогнози про те, що Наришкін може опинитися на місці Валентини Матвієнко і стати спікером Ради Федерації. Схоже на те, що перед тим як взяти висоту президентської планки, спочатку необхідно зайти на трамплін у вигляді міністерської або парламентської позиції.

В той же час, у листопаді 2020 року російське видання “Собеседник” вже прямою мовою написало про те, що Наришкін є наступником Путіна.

Однак, як і у 2007 році, у російському інформаційному просторі були і такі гравці, яких посилення політичних позицій Сергія Наришкіна не влаштовувало. Тим більше, що у голови СВР Росії тривав конфлікт з керівництвом інших російських спецслужб.

15 грудня 2020 року російське онлайн-медіа під назвою “Проект”, засноване колишнім шеф-редактором інформаційного агентства “РБК” Романом Баданіним, оприлюднило своє розслідування про зв’язок Сергія Наришкіна з російським олігархом азербайджанського походження Годом Нісановим.

Цікаво, що, хоча розслідування позиціонувалося як “портрет Года Нісанова”, головним його фігурантом виступив Сергій Наришкін, який потрапив у кадри розслідування після того, як журналісти організували зовнішнє спостереження всередині об’єктів нерухомості, що належали Нісанову.

Так, наприклад, зовнішнє спостереження журналістів зафіксувало зустріч Наришкіна з родичем першого віце-прем’єра Азербайджана та відомим представником азербайджанської діаспори у Москві Ельманом Байрамовим.

Джерело — фільм-розслідування журналістів “Проекту”

Пікантності ситуації додавало те, що розслідування про зв’язки Наришкіна з представниками азербайджанської діаспори в Москві вийшло якраз тоді, коли на офіційному рівні Сергій Наришкін офіційно заявляв про тісне співробітництво зі спецслужбами Вірменії в ході вірмено-азербайджанського конфлікту, а також офіційно підтверджував участь у конфлікті спецслужб Туреччини та найманців, які брали участь у конфлікті на стороні Азербайджану.

Не зайвим буде нагадати, що раніше “Проект” Романа Баданіна публікував великі розслідування про телеграм-канал “Незигарь” (який був помічений у медіа-просуванні Наришкіна) та про його можливого бенефіціара, царя російської пропаганди Олексія Громова.

Інший “піарник” Наришкіна — Бєлковський, використав скандал для подальшого просування голови російської розвідки.

Джерело — Telegram-канал Станіслава Белковського

Найцікавіше у цьому кейсі було те, що і старий бойовий товариш підтримав Наришкіна у цьому конфлікті. Прес-секретар Володимира Путіна, Дмитро Пєсков, на питання про зв’язки Наришкіна з азербайджанською діаспорою, відповів, що “це не зацікавило президента”.

Однак, Путін підтримує свого потенційного спадкоємця не тільки через слова посіпаки Пєскова, але й особисто. У 2019 році на день співробітника органів державної безпеки, що відзначається у Росії 20 грудня, Путін відвідав концерт у Кремлівському палаці, де сидів у першому ряді між директором СВР Сергієм Наришкіним та головою ФСБ Олександром Бортніковим.

А вже у 2020 році, через оприлюднення інформації про отруєння Олексія Навального голова ФСБ Бортніков став для Путіна надто токсичним. Тому, 20 грудня 2020 року Володимир Путін відзначив своє професійне свято у колі свого друга і соратника Сергія Наришкіна. Для цього він приїхав у штаб-квартиру СВР у Ясенево та виголосив промову.

Промова Путіна стала останнім камінчиком у величний монумент своєї важливості, який вибудував Сергій Наришкін, реалізувавши святкування символічного сторіччя російської розвідки. А вінцем наришкінської пропаганди стало велике інтерв’ю, яке він дав топовому пропагандисту російського телебачення Дмитру Кисельову.

БІЛОРУСЬКИЙ КЕЙС НАРИШКІНА

Медійне долучення Сергія Наришкіна до ситуації у Білорусі відбулося 1 серпня 2020 року, коли керівник російської розвідки прокоментував для декількох телеканалів скандал із затриманням у Мінську “вагнерівців”.

За його словами, він, нібито, отримав інформацію про те, як на арешт найманців ПВК “Вагнера” дивляться у середовищі європейських політичних еліт. Саме у вуста цих еліт Наришкін вклав слова “зрежисована акція” — стосовно арешту. Він також розкритикував те, як подають ситуацію білоруські медіа, назвавши їх поведінку нелогічною.

Хто ж виступив режисером акції, Наришкін не пояснив. Натомість, сценарій та режисуру було викладено офіцерами ГРУ Росії під прикриттям журналістів видання “Московський комсомолець”. А керівник російської розвідки з того моменту став повноправним учасником білоруського кейсу та подій, що сталися у Мінську після виборів президента.

Очевидно, що публічне підключення до ситуації було здійснене Наришкіним з санкції і по наказу самого Путіна, який тримав процеси, що відбувалися у Мінську, під особистим контролем. Наришкін став однією з перших офіційних осіб Росії, які прокоментували ситуацію з арештом “вагнерівців”. На цей факт, навіть, звернув увагу російський політичний експерт Марат Баширов, який веде телеграм-канал “Політджойстик”.

Джерело — Telegram-канал “Політджойстик”

Окрім того, Наришкін вже мав достатньо приязні відносини з Олександром Лукашенком та не цуравця демонструвати їх для медіа. Ось, наприклад, Лукашенко тепло обіймає Наришкіна на камеру при зустрічі у Мінську ще в жовтні 2017 року. До того ж, не забуваймо, що дружина Наришкіна — уродженка білорусі.

Протягом серпня-жовтня 2020 року Наришкін зробив кілька гучних заяв про те, що, за його даними, протести у Білорусі були організовані за американські гроші. Зокрема, Станіслав Белковський оприлюднив у своєму телеграм-каналі заяву Сергія Наришкіна про те, що в ході протестів у Білорусі готується вбивство католицького священика, з метою розгойдування ворожнечі на релігійному ґрунті.

Джерело — Telegram-канал Станіслава Белковського

А вже у жовтні 2020-го на черговій зустрічі між Олександром Лукашенком та Сергієм Наришкіним, президент Білорусі подякував керівнику російської розвідки за те, що СВР постійно надає інформацію білоруським спецслужбам. В день візиту Наришкіна до Мінську російська СВР та білоруська КДБ провели спільну колегію двох спецслужб. Окремі джерела свідчать, що в кулуарах Кремля це подавалося як інтеграція спецслужб “союзною держави”, до якої Путін підштовхував Лукашенка.

Олексій Венедіктов поспішив прокоментувати, що “близький до Путіна Наришкін був відряджений до Мінську з метою нагадати Лукашенку про його зобов’язання, які він взяв на себе у перемовинах з Путіним”. Окрім того, Венедіктов вчергове наголосив, що Наришкіна можуть підвищити до міністра.

4 січня 2021 року європейське медіа “EUobserver” та білоруський проект “Народний трибунал” оприлюднили аудіо-запис розмови голови КДБ Білорусі Вадима Зайцева зі своїми підлеглими та окремі фото-копії документів про спостереження за білоруським журналістом Павлом Шереметом, яке здійснювалося у підмосковному Зеленограді, де тоді проживав Шеремет.

Не є секретом, що, незважаючи на спільну колегію з СВР у жовтні 2020 року, головним партнером білоруського КДБ є ФСБ Росії — з яким у Наришкіна, як ми побачили, загострився конфлікт у 2020 році.

Першим з російських джерел, хто вказав на білоруський слід вбивства Павла Шеремета у Києві був Станіслав Белковський. Ще у грудні 2019 року, обговорюючи з журналісткою телеканалів Медведчука Наталією Влащенко питання прес-конференції Арсена Авакова щодо затримання підозрбваних у вбивстві журналіста, Белковський сказав, що до вбивства можуть бути причетні спецслужби країни, керівництво якої також роздратоване діяльністю Шеремета, але — це не Росія, і не Україна.

Однак, тоді Белковський так і не назвав країну, яку він мав на увазі. Втім, його натяк був спеціально опублікований на проросійському сайті “ПолітНавігатор”, що був заблокований за пропозицією Міністерства інформаційної політики України.

Після інформації, що з’явилася у виданні “EUobserver” він вже не стримував себе у виразах і прямо звинуватив у вбивстві Шеремета білоруські та українські спецслужби, які, нібито, працювали над вбивством спільно.

Джерело — Telegram-канал Станіслава Белковського

Не можна виключати те, що оприлюднення аудіозапису розмови з головою КДБ Білорусі, яка, нібито, була зроблена у 2012 році, є частиною спеціальної операції СВР Росії, що має на меті, по-перше, завдати удару по КДБ Білорусі та ФСБ Росії, а, по-друге, повернути українські спецслужби до списку підозрюваних у вбивстві журналіста Шеремета.

Окрім білоруського, Наришкін активно коментував і події молдовського кейсу, який також є умовною “вотчиною” його колишнього керівника в апараті уряду Росії Дмитра Козака. Зокрема, Наришкін традиційно віщував, що США готує “кольорову революцію” в ході виборів у Молдові. На щастя, Додон спокійно поступився своїми повноваженнями новообраній Майї Санду, попри той факт, що пропозиції щодо незаконного утримання влади після виборів з боку Кремля могли мати місце.

НАСТУПНИЙ ПРЕЗИДЕНТ РОСІЇ

Досвід говорить, що прогнози щодо майбутнього кремлівської влади — справа дуже невдячна. І справа не тільки у збоченому мисленні Володимира Путіна, який буде визначати спадкоємця. І не тільки у підкилимній боротьбі між різними баштами Кремля. Ймовірно, на нас і на Кремль очікують невеличкі, але невідворотні зграйки “чорних лебедів”, які будуть змінювати ситуацію.

Простим виходом з ситуації прогнозування є аналіз усіх можливих кандидатур, щоб бути підготовленим до будь-якого повороту подій. Саме з цією метою і написаний цей матеріал. Один з багатьох можливих.

Далеко не факт, що Наришкін стане президентом країни, яка становить екзистеційну загрозу для України. Однак, незважаючи ні на що, нам треба бути готовими і до такого варіанту.

Наришкін — розумний і витончений ворог. Він пройшов усе, що пройшов і Володимир Путін. Має такий же досвід інтриг та міжнародного протистояння як і Володимир Путін. На відміну від Путіна, в ньому проглядається певна вроджена інтелігентність — “біла кістка”. В той час як опер контррозвідки та дитя пітерських підворіть Путін — набагато ближче до “гопніка”. В цій відмінності є, як переваги, так і вразливості Наришкіна. І якщо ми хочемо бути готовими його перемогти (в разі, якщо він має перспективи в Кремлі), то потрібно поважати, знати і вивчати свого ворога.

Дмитро Золотухін
Dmytro Zolotukhin

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-