Святині Фанару. Тут розумієш, що життя і плинне, й цінне
Ще зовсім недавно, до отримання Православною церквою України автокефалії, такі слова як Фанар, Вселенський патріархат, Томос були відомі далеко не всім українцям, переважно – у колах віруючих. Нині ж більшість українців, плануючи поїздку в Стамбул, обов’язково включають до маршруту відвідання Вселенського патріархату та собору Святого Георгія – патріаршого храму на його території. А хто більш обізнаний, обов’язково завітає на недільне чи святкове богослужіння, яке очолює Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій.
Через всесвітню пандемію і собор, і Патріархат нині закриті для відвідувачів, але інтерес до цього унікального місця, його значення в історії України та нашої церкви – незмінно високі. Отож у Вербну неділю запрошуємо на віртуальну екскурсію.
Столиця і святіший центр світового православ’я, яким є Вселенський патріархат, ось уже 17 століть знаходиться в Стамбулі, колишньому Константинополі. Церква Константинополя, за давніми переказами, була заснована апостолом Андрієм Первозванним. Фактично ж його історія сягає 330 року, коли імператор Костянтин заснував місто Константинополь і переніс до нього столицю Візантійської імперії. Розташований Вселенський патріархат у одному з найстаріших історичних районів – на Фанарі. У перекладі з грецької означає «ліхтар» або «маяк». Назва ця походить від маяка на березі Золотого Рогу, затоки, що впадає у Босфор у місці з’єднання з Мармуровим морем.
За часів Османської імперії цей район був головним поселенням греків. На місці нинішнього патріаршого собору колись була капличка жіночого православного монастиря. Нинішнього вигляду собор набув після багатьох змін: його перебудовували, розширювали, у 1720 році він був повністю знищений пожежею та відбудований заново. Тоді й набув сучасного вигляду. У 1835-1840-х роках собор значно «підріс» – було піднято дах. Зовні це досить скромна будівля. За тодішніми правилами всі немусульманські храми не могли мати пишний вигляд. Навіть дзвіниці на храмі немає – дзвони розміщено у внутрішньому дворі.
Внутрішнє оздоблення собору, однак, вирізняється багатством та красою. З головного входу потрапляємо в притвор, де ліворуч розміщено великий підсвічник з грецького горіха, прикрашений елементами зі слонової кістки. Свічки тут ставлять у пісок. Праворуч – велика ікона покровителя собору Святого Георгія Переможця – однієї з найважливіших фігур християнського світу. Він зображений лицарем на коні, що перемагає дракона. Над центральним входом (їх три) до собору – мозаїка із зображенням Ісуса Христа. Також тут розміщено ікону пророка Іллі у вовняних одежах. Це особливий символ – подяка купцям-хутровикам, завдяки зусиллям яких на Фанарі було споруджено водопровід.
Собор має вигляд тринавних базилік початку VI ст. Усередині на три частини його розділяють дві лінії колон та високих стільців, на яких під час служби розміщаються духовенство та гості.
Праворуч у центральній частині вивищується патріарший трон, а біля нього паратроніон – місце єпископа. Трон Патріарха, заввишки 4 метри з грецького горіха, прикрашено невеликими іконами та елементами червоного дерева. У минулому трон був оздоблений коштовним камінням, але до наших часів воно не збереглося. Патріарший трон – один з найцінніших артефактів собору, місце, що символізує єдність вірян довкола свого єпископа та колегіальність Ради єпископів. На два щорічні свята Святого Іоанна Златоуста на трон ставлять ікону з його зображенням та жезл – ніби це він очолює богослужіння.
Вівтар від приміщення храму відділяє дерев’яний іконостас ХVІІІ століття. На ньому розміщено старовинні ікони, на стулках входу до вівтаря, як і над входом у сам собор, – двоголовий візантійський орел, який за часів імперії був символом та гербом держави. Елементи оздоблення іконостасу покриті позолотою і поєднують у собі різні стилі: візантійський, епохи відродження, бароко з ознаками османського мистецтва.
Праворуч від царських воріт (входу до вівтаря) розміщено ікону «Христос – Лоза Істинна», далі – ікони Іоанна Хрестителя, Святого Георгія Переможця та Святого Димитрія Солунського. Зліва – ікона Пресвятої Богородиці «Дерево Єссея» (художнє уявлення родоводу Христа), далі – ікони Святого Георгія на коні й Святого Миколая.
Рухаємося праворуч від іконостасу. У куті – одна з найбільших та найдавніших святинь храму – стовп бичування Христа. Згідно з переказами, це частина колони, до якої був прив'язаний і висічений перед розп’яттям Ісус Христос. Ця святиня була привезена з Єрусалима імператрицею Оленою, матір’ю імператора Костянтина. Дві інші його частини знаходяться в Єрусалимі та Римі.
Праворуч від стовпа бичування – ікона Пресвятої Богородиці XI століття, яка називається «Панагія Паммакарістос» (всеблаженна). На цій іконі Діва Марія тримає в руках маленького Христа і вказує на нього. Вона вважалася храмовою іконою в церкві Паммакарістос, яка свого часу була патріаршим храмом. Ікона переносилася разом з резиденцією патріарха. Її стиль указує на середину XI століття.
Далі, під стіною на мармурових підвищеннях розміщено раки з мощами трьох святих: Великомучениці Євфимії (IV ст.), Соломонії (матері семи мучеників Маккавеїв) (IІ ст. до Різдва Христового) та імператриці Феофанії – дружини імператора Лева Мудрого (IX ст.).
В історії церкви зафіксовано випадок звершення чуда Великомученицею Євфимією, яка, за легендою, піддавалася тортурам протягом семи днів і була кинута на поталу диким звірам, але ті нічого їй не зробили. Так ось під час Вселенського Собору 451 року 630 отців сперечалися про дві природи Христа: божественну та людську. Аби розв’язати суперечку, до раки з мощами Євфимії поклали два окремі записи про кожну з точок зору. Коли пізніше раку відкрили, то «єретичне» сповідання знайшли біля ніг святої, а «православне» – у її руках.
Далі повертаємося до царських воріт та рухаємося ліворуч від них. Бачимо ікону Пресвятої Богородиці «Панагія Фанеромені» (Матір Божа Явлена). Її написано на дереві й поміщено в оклад із золота й срібла. До храму на Фанарі її перенесли з міста Кізікоса (на турецькому острові Капидаг). З огляду на її стиль – образ написано в XI столітті. Ця ікона також відома своїми чудесами та приваблює паломників зі всього світу.
Під стіною лівіше розміщено три раки з мощами святих: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Златоуста. Їх вважають найбільш впливовими богословами періоду раннього християнства й шанують у всіх християнських конфесіях. Ці реліквії на початку XIIІ ст., після 4-го хрестового походу були перенесені в Рим. Дві з трьох були повернуті до Вселенського патріархату лише у 2004 році. Коли Папа Іван Павло ІІ офіційно попросив пробачення за трагічні події, пов’язані з 4-м хрестовим походом, Вселенський Патріарх Варфоломій відповів, що матеріальна компенсація вже не є доречною, а з морального погляду є важливим повернення святих мощів Григорія Богослова та Івана Златоуста. Що і було зроблено в листопаді 2004-го. Тепер цю дату відзначають щороку 30 листопада.
Окрім собору Святого Георгія, на території Вселенського патріархату в кількох будівлях різних періодів розташовано Патріаршу бібліотеку, скарбницю й ризницю, патріаршу каплицю, де молиться Вселенський Патріарх, павільйон святого мира, де в Страсний тиждень у спеціальних котлах готують ароматичне масло, яке потім використовують під час таїнства миропомазання та освячення храмів. Після урочистого освячення Вселенським Патріархом миро відправляють по церквах усього світу.
З новіших будівель – Патріарший дім, вхід до якого прикрашають мозаїчні панно сучасного мистецтва. На одному зображено Христа з Євангелієм, на другому – апостол Андрій передає Євангеліє Стахію – першому імператорові Візантії, на третьому – султан Мехмед ІІ зустрічається з першим Вселенським Патріархом після падіння Константинополя у 1453 році. Мозаїка зображає передачу султаном єпископського жезлу й фірману (указу), що наділяло главу православних християн привілеями. Саме в цій будівлі засідає Священний Синод, розміщено залу офіційних прийомів, офіс Патріарха.
Виходячи з території Вселенського патріархату, навпроти Патріаршого дому, бачимо зачинену браму. Вона має назву «Ворота Патріарха Григорія V», на знак пам’яті про його мученицьку смерть. За звинуваченням у змові з грецькими революціонерами Патріарха Георгія повісили на цих воротах у Великодню неділю 1821 року, відтоді вони завжди зачинені.
Виходимо зі Вселенської патріархії через сучасні «вертушки». Нині тут суворий контроль – як в аеропортах. Ще зовсім недавно відвідувачі проходили лише візуальний контроль привітних і завжди усміхнених охоронців…
За воротами Вселенського патріархату, на противагу внутрішньому затишку та спокою цього місця, вирує багатомільйонний мегаполіс. Гамірно й велелюдно і на вузьких вулицях Фанару, де розташовані численні кав’ярні, мистецькі та антикварні крамнички, готелі. Архітектура, подекуди дуже давня й не придатна для використання, додає особливого шарму.
Відвідання цих місць і святинь Патріархату щоразу надихає на роздуми про плинність і водночас цінність життя, про вічну боротьбу добра і зла, у якій, безперечно, добро перемагає.
Ольга Будник, Стамбул–Анкара
