Підсумки Мюнхенської конференції з безпеки: Сильні роблять усе, що хочуть?
У Мюнхені завершилася безпекова конференція, MSС. Вже в 56-е у столицю Баварії з’їжджалися впливові політики, щоб поговорити про те, як будувати безпечний світ. Світ, щоправда, після їхніх щорічних дебатів – більш стабільним та безпечним не стає. Але недооцінювати користь від подібних форумів усе ж не варто.
«МЮНХЕНСЬКА ЗРАДА»
Перший день конференції для української делегації та преси пройшов під знаком «зради». Зради з боку… власне, MSС.
Із самого ранку на сайті конференції з’явився документ під назвою «12 кроків до більшої безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні». Він подавався як заява від імені структури під назвою Euro-Atlantic Security Leadership Group. Все виглядає на перший погляд дуже солідно, щоправда, відразу насторожує присутність серед співавторів Російської ради з міжнародних справ. Окрім цієї структури, в «генераторах» «документа» значаться European Leadership Network. NTI Building a safer world і власне MSС. Підписи під документом поставили 46 осіб, серед яких – троє українців: колишні дипломати Василь Філіпчук та Олександр Чалий, а також радник секретаря РНБОУ (з липня 2019 до січня 2020) Олексій Семеній.
Окрім загальних фраз про те, що «збройний конфлікт на Донбасі» – це погано для стабільності в цілому євроатлантичному регіоні, в документі пропонуються 12 кроків для нормалізації, на погляд авторів, ситуації. Поруч із цілком слушними пропозиціями на кшталт надання необмеженого доступу спостерігачам СММ або вирішення проблеми зниклих безвісти і розмінування, з подивом читаємо про те, що одним із фінансових донорів відновлення Сходу може стати Росія (саме так, донором, а не стороною, яка повинна відшкодувати завдані втрати), що варто було б створити зону вільної торгівлі як із ЄС, так і з Росією. А самій Україні радять… якомога швидше розпочати «інклюзивний національний діалог» з історії та національної пам’яті, мови та ідентичності, «з урахуванням думки сусідів України, особливо Польщі, Угорщини та Росії».
Звичайно, вибухнув скандал. Посипалися обурені заяви, в тому числі інших міжнародних аналітичних центрів. Після обіду заява із сайту зникла.
Автор попросила прокоментувати ситуацію з документом безпосередньо одного з його авторів, власне голову Мюнхенської безпекової конференції Вольфганга Ішингера. Той навіть образився: «Неправильно говорити, що вона «російська»… Люди, які підписали цей документ, мали на увазі добре... Ми всі за Україну!». Так, є серед понад 40 авторів «пара росіян», але ж якщо подивитися на список: тут є й представники США, і Британії, й інших європейських країн, навіть українці, піднімає палець догори Ішингер. А загалом, конференція публікує всі види документів, і це не означає, що вони всім мають подобатися, головна їх мета – запрошення до широкої дискусії.
«Думаю, що автори – люди з добрими намірами, які думали, що це може надати якийсь імпульс миру в Україні. Але, на жаль, вони виробили ідеї, які є згубними для України», – із сумом прокоментував документ наш старий добрий друг Курт Волкер.
Коментарів було дуже багато. У голові промайнули паралелі, які відносяться до Мюнхена, як міста, де сильні держави вирішують долі слабших за їхньою спиною. Хоча це все ж перебільшення. Нинішня скандальна заява – дійсно аж ніяк не офіційний документ і не змова. Не дотягує.
…Через день заява повернулася на сайт MSC…
ПРЕМ’ЄРА ЗЕЛЕНСЬКОГО
Втім, це сталося на наступний день після прем’єрного виступу в Мюнхені українського президента Володимира Зеленського, виступ якого не пропустив й Ішингер.
Критики всього, що стосується нового керівництва, негайно привернули увагу, що виступ організовано не в основній залі, що місць мало, і «вапще». На подібні закиди можна відповісти так: краще виступати у переповненій залі для невеликої аудиторії, аніж у порожній великій залі. Місць минулої суботи вистачило не всім бажаючим, хтось гучно на початку промови ломився в двері, які закрили через те, що вже не було де стати. Спілкування відбувалося у форматі townhall (учасники дискусії сидять усередині, а навколо в кілька рядів – глядачі).
До того ж, після вступного слова відбулася бесіда в формі інтерв’ю, яке провела зіркова модератор BBC і CNN Крістіан Аманпур. І транслювалося все це на набагато більш широку аудиторію в телеефірі, аніж присутня в цей момент в основній залі конференції.
«У моєму попередньому житті я мріяв отримати «Оскар» і стати дуже популярним у США. Зараз я дуже популярний у США!», – показує Зеленський на включену камеру.
У залі – гучний сміх.
Загалом сміялися часто. Але точно – не НАД Зеленським.
Зрозуміло, що в американської модераторки було багато питань про Америку, хоча Зеленський і намагався, частково англійською, переважно українською повернути розмову в русло теми війни та безпеки на сході нашої держави. На черговому запитанні про імпічмент не витримав: «Це якась «Санта-Барбара!». Цього разу засміялася лише «пострадянська» частина аудиторії. Американці не зовсім зрозуміли. Звідки ж їм знати, що це для них Санта-Барбара – містечко, а для нас – культовий серіал.
Саму промову наводити тут не будемо, хто хотів, той міг побачити або почитати виклад.
Так само – і короткий виступ на українському ланчі, який Фонд Віктора Пінчука та Ялтинська європейська стратегія (YES) провели у Мюнхені вже вчетверте. Ось де був справжній аншлаг.
Були присутні на ланчі й кілька депутатів партії «Європейська солідарність». Утім, їхнього лідера, 5-го президента України Петра Порошенка серед них не було. Хоча він розвинув дуже бурхливу діяльність на полях конференції, незмінним учасником якої був за час своєї каденції. Натякнувши при цьому, що його участі в конференції заважали.
«Метою перебування нашої команди на Мюнхенській безпековій конференції є захист інтересів України. Це дуже нелегка і кропітка робота – тримати Україну високо на порядку денному», – заявив журналістам Порошенко, який провів кілька зустрічей із керівниками держав і міжнародних установ.
ТРАНСАТЛАНТИЧНІ КОЛИВАННЯ
Тримати українську тематику в топі порядку денного важко. І справа тут не в персоналіях. Глобальний світ стикається наразі з набагато більш жорсткими викликами. Тема конференції – Westlessness або «Беззахідність» – звісно й диктувала настрій виступів.
Дехто з політиків готовий був підтримати тезу про те, що Захід уже якщо й не зовсім безнадійно пасивний, то точно – «не той, що раніше». Інші палко відстоювали думку, що Захід – ще ого-го та всім дасть жару, якщо буде треба. Ось тільки це «треба» він визначає сам, і останнім часом сильно звузив сферу своїх інтересів, якщо вони не стосуються власних країн.
«Я із задоволенням можу стверджувати, що заяви про смерть трансатлантичного альянсу сильно перебільшені. Захід перемагає. Ми переможемо разом, я упевнений в цьому. Ми, США, будемо захищати Європу від загроз, ми не відвернемося», – запевняв держсекретар Майк Помпео. До речі, промова держсекретаря містила чи не найбільше згадок про Україну, навіть закінчилася на ліричній ноті про його зустріч буквально пару тижнів тому в Києві з пораненим українським офіцером.
Попри заяви Помпео про те, що Вашингтон триматиме руку на пульсі європейської безпеки, з думкою, що США принаймні перестали бути «світовим поліцейським», згодні майже всі. Європейці бачать у цьому як виклик, так і шанс (примусовий) брати власну долю у власні руки. Особливу активність у цьому виявляє президент Франції Еммануель Макрон. Його виступ – якщо не нового лідера ЄС, то людини, яка, схоже, намагається перебрати на себе цю роль, – ряснів закликами до більшого суверенітету Європи, до створення в ній «ядра», французького атомного щита та… «стратегічного діалогу» з Росією.
«Я бачу, як Європа, і особливо – моя країна, зобов'язані розвивати більше здатності до дії та більше волі до дії. Тому що ми, німці та європейці, дивимося на стратегічну ситуацію, яка все більше визначається конкуренцією між великими державами – США та Китаєм», – говорила міністр оборони ФРН Аннегрет Крамп-Карренбауер. Утім, на відміну від Макрона, вона бачить дуже серйозні загрози з боку Росії та жорстко критикує поведінку Кремля щодо України. Чесно кажучи, навіть трохи шкода, що АКК канцлером не стане, її риторика є в певному сенсі більш справедливою та жорсткою стосовно Росії, ніж у діючої канцлерки Ангели Меркель.
Утім, якщо проаналізувати спічі західних лідерів, виходить, що основну загрозу вони бачать наразі не з боку Росії (яку згадували часто вкупі з Туреччиною та Іраном, що дуже показово), а з боку Пекіна. Мало було промовців, які не згадували б Китай.
ТЕХНОЛОГІЇ ТА РЕЖИМИ
У тому числі Китай як країну, яка має все більший вплив на технологічну складову нашого життя, на інформаційну безпеку.
Технологія 5G китайської Huawei загрожує нацбезпеці Сполучених Штатів та їхнім цінностям, навіть через свою дешевизну, стверджувала спікер Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі. «Допуск китайців до встановлення мережі 5G означатиме перемогу автократії над демократією», – продовжувала вона.
Отже йдеться не лише про конкуренцію технологій, а насамперед ідеологій, а також «демократії проти режиму».
Про безпеку або небезпеку комп’ютерних технологій говорив президент Microsoft Бред Сміт.
Про безпеку або небезпеку соцмереж – засновник Facebook Марк Цукерберг. За його словами, в компанії – над виявленням та знищенням шкідливого змісту і кампаній дезінформації – працює понад 35 тисяч людей, а бюджет на забезпечення безпеки сьогодні більший, ніж був увесь бюджет компанії в 2012 році.
«Якби Facebook був державою, Марк Цукерберг був би президентом найбільшої країни в світі», – презентував господар конференції, Ішингер, виступ американця-неполітика, який перейнявся важливістю поважного зібрання та навіть причепурився в непритаманний йому костюм. І то правда: його «громадяни» – це до 1,5 млрд активних щоденних користувачів. Кількість «мешканців» Facebook навіть перевищує населення Китаю…
Загалом на полях конференції були організовані дискусії про майбутнє дезінформації, про штучний інтелект, соціальні медіа та демократію, про відповідальність за захист даних. Це – відносно нові загрози, які ще поки що відносять до розряду «нетрадиційних».
Нетрадиційними досі вважаються також кліматична безпека та галузь охорони здоров’я. Цілих кілька подій на конференції було присвячено окремо коронавірусу.
У режимі off-the-record пройшли «круглі столи» з питань безпеки Балкан, безпеки людини, її здоров’я та харчування, кібербезпеки та енергобезпеки. А дуже хотілося б дізнатися, про що йшлося, наприклад, на останньому з них, адже тема Nord Stream 2 стала вельми знаковою саме для євроатлантичних відносин.
Майже таємно – принаймні, з розрахунком, щоб інші не дізналися, – відбулася зустріч держсекретаря США Майка Помпео з російським міністром закордонних справ Сергієм Лавровим. Про що йшлося? Широкому загалу також невідомо. Геополітика – матерія тонка. Про стовідсоткову чесність тут не йдеться взагалі, кожен намагається просувати власні інтереси, що цілком зрозуміло. Добре лише, коли це не відбувається за рахунок інших. А «іншою» у даному випадку може бути Україна.
Сьогодні «сильні роблять усе, що хочуть, а слабкі страждають, як ті, хто змушені це робити… Таке мислення та дії шкодять нам усім. Це відкидає нас до тієї епохи, в якій кожен прагнув забезпечити власну безпеку за рахунок інших. У цьому сценарії безпека одного – це незахищеність іншого», – справедливо зауважив федеральний президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр.
ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ РІК
У принципі, теми та набір спікерів мюнхенської конференції повторюються рік за роком, змінюючись мірою появи, на жаль, нових потрясінь та криз. Так, зокрема, сталося після 2014-го, з анексією Криму та початком війни на Донбасі.
Але ж деякі кризи тривають набагато довше. Прикладом тому є Близький Схід, Афганістан або той же Нагорних Карабах. До речі, на полях Мюнхена вперше зійшлися на одній сцені один на один (з модератором усередині) президент Азербайджану та прем’єр-міністр Вірменії. Діалогом це було назвати важко, навіть із натяжкою, – кожен говорив про своє. Привертали увагу паралелі в аргументаціях-доріканнях сторін одна одній – в окремих частинах, з тим, що ми чуємо в інших конфліктах на пострадянському просторі, до яких доклала руку Росія.
Багато уваги, як завжди, було приділено ситуації на Близькому Сході та в Перській затоці. Адже в цьому регіоні тихо та безпечно не буває ніколи.
Обговорення Лівії, яка останнім часом у всіх на слуху, втиснули в «нічну сесію». Обговорювали, як завжди, без присутності лівійців з обох боків.
Трохи більше уваги було цього разу приділено Азії.
Але значна більшість панелей були присвячені європейській та євроатлантичній тематиці.
Організатори звели на одній сцені спікерів Палати представників США та німецького Бундестагу; прем’єрів Канади та Норвегії з Австрією; генсека НАТО з міністром оборони та держсекретарем США.
Окремими доповідачами мали честь стати президенти України Володимир Зеленський і Франції Еммануель Макрон, Північної Македонії Стево Пендаровські, саудівський принц Фейсал бен Фархан бен Абдалла Аль Сауд, міністр оборони ФРН і глави МЗС Китаю, Ірану та Росії (до речі, досить красномовна добірка).
З точки зору майже 1300 журналістів, які були акредитовані, можна сказати, що працювати стало набагато важче, адже доступ у кулуари закрили. Через міркування безпеки? Чи через небажання «небажаних» новин?
56-та за рахунком Мюнхенська безпекова конференція завершилася. Наступна відбудеться 19-21 лютого 2021 року. Про що будуть говорити? Здається, здебільшого про те ж саме. Якщо не з’явиться щось нове і дуже неприємне.
Ольга Танасійчук, Мюнхен-Берлін
