Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Чи врятує українців «заморозка» Донбасу?

Чи врятує українців «заморозка» Донбасу?

Блоги
Укрінформ
Заморозивши ОРДЛО, через 20 років отримаємо дві карликових держави – з арміями заздрісників і ненависників

Тижнів зо два країна живе новою панацеєю. Сергій Рахманін, оприлюднивши план фракції Голос по уникненню «капітуляції», послався на досвід німців та корейців.

Мовляв, і ті, й інші були штучно розділені, але "заморозка" конфліктів допомогла західним німцям і південним корейцям не тільки вижити, але й добитися немислимих економічних успіхів.

Все правильно. Але – щоби перевести нашу війну в ситуацію ФРН-НДР чи РК-КНДР – треба віддавати собі звіт, що це потягне, як мінімум один фатальний наслідок.

А саме – глибока «заморозка» конфлікту  рано чи пізно призведе до повзучого міжнародного визнання квазі-республік.

Адже Східну Німеччину, як маріонетку СРСР, теж спочатку ніхто, окрім тієї ж СРСР, не визнавав. У ФРН існувала навіть так звана "доктрина Гальштейна", відповідно до якої Західна Німеччина вважалася єдиною державою, яка може репрезентувати німецький народ. І Бонн грозився одразу розірвати дипвідносини з будь-якою країною, яка визнає комуністичну НДР.

Років із 10 ця доктрина спрацьовувала. Однак накручувана Совєтами Східна Німеччина шукала шляхів до визнання. Вальтер Ульбріхт, побудувавши в 1960 році Берлінську стіну, одночасно заявив, що навпаки – тільки НДР має право представляти на міжнародній арені німецьку націю, а не "маріонетка Вашингтона – ФРН".

Берлінська стіна
Берлінська стіна

Коли розділу Німеччини минуло років 20, з існуванням двох держав потихеньку змирилися. Спочатку НДР визнали всі соціалістичні країни. І санкції з боку ФРН на це були доволі мляві. "Вони не могли не визнати НДР, бо на них тиснув СРСР", – цілком резонно пояснили в Бонні.

Потім, після того, як Східна Німеччина підтримала арабські країни в Шестиденній війні з Ізраїлем, уряди цих держав один за одним теж визнали НДР. За ними – країни Південно-східної Азії та Африки, зрештою – багато держав так званого Третього світу.

У свою чергу, східнонімецькі фірми почали відкривати численні представництва в країнах Західної Європи, а потім НДР – свої державні торгові представництва – і з цим уряд ФРН теж не міг нічого поробити: бізнес – є бізнес.

Нарешті, у 1969 році, прийшовши на посаду канцлера Німеччини, Віллі Брандт фактично визнав легітимність НДР, підкресливши, що "обидві німецькі держави не можуть бути «іноземними» одна щодо одної"....

Життя у "заморозці" не було вельми радісним для Західної Німеччини (а особливо для Західного Берліну). СРСР разом зі східними німцями постійно влаштовувало продовольчі блокади й збройні провокації. У 1960 році через Берлінську кризу росіяни ледь не влаштували атомне бомбардування ФРН, поставивши світ на межу нової світової війни.

На початку 1980-х років мені тричі довелося побувати в НДР – і кожного разу не полишало відчуття, що східні німці весь час готуються до війни зі своїми «братами» із Західної Німеччини.

Всі чоловіки працездатного віку були розписані по ротах, батальйонах і полках – і один з робочих днів тижня повністю присвячували військовій підготовці у складі цих підрозділів.

Берлінські "товариші" по секрету говорили, що неподалік від Бранденбурзьких воріт на території Східного Берліну, в підземних ангарах чекала наказу на наступ тисяча радянських танків, екіпажі яких день і ніч позмінно чергували біля бронемашин.

Армія Східної Німеччини на той час вважалася однією з найбільш потужних і дисциплінованих у Варшавському договорі. І – жорстоких, що особливо проявилося під час придушення Празької весни 1968 року.

Чисельність її на середину 1980-х років складала 120 тисяч багнетів. Додамо сюди 500-тисячну Групу радянських військ у Німеччині з майже 8 тисячами танків...

Якби не Горбачов із перебудовою (майже неймовірна флуктуація в ентропійній історії Російської імперії), німці б і зараз жили під дамокловим мечем смертельної небезпеки з боку "братньої німецької держави".

...Так само тривалий час світ не визнавав і Північну Корею. Керівники якої, втім, зовсім не хотіли жити відокремленою державою, а навпаки – намагалися об`єднатися з "братами-корейцями" – під променями  животворного вчення "чучхе".

Так само, як і Східній Німеччині, Північній Кореї довелося майже 20 років чекати визнання у світі. У 1960-70-х роках її визнали країни Третього світу. А у 1980-90-х, особливо після розпаду СРСР, вона стала шукати контактів з західною цивілізацією. І досить успішно. На сьогодні КНДР визнана 160 країнами світу і має посольства у 50 державах.

Час наче б то мав загоїти рани війни 1953 року. Та ні. У 2013 році Кім Чен Ин в односторонньому порядку розірвав договір про ненапад з Південною Кореєю та анулював угоду про денуклеаризацію півострова. Сьогодні Кім має водневу бомбу і балістичні ракети, кадрову армію чисельністю в півтора мільйона чоловік, 4 млн резервістів та, за необхідності, неміряну кількість китайських добровольців.

Здавалося б, і Східна Німеччина, й Північна Корея економічно (були чи є) значно слабші за своїх демократичних конкурентів. Тоталітарна ідеологія вела народи до жебрацтва, голоду, зневіри й глибокого почуття несправедливості.

Але зневіра і несправедливість породжують заздрощі й ненависть до тих, хто живе заможніше. А голодні солдати краще воюють.

...Заморозивши ОРДЛО, ми через 20 років отримаємо поряд із собою дві карликових держави, які, втім, уже будуть визнані частиною світу. Злидарські, але з величезними арміями озброєних до зубів заздрісників і ненависників. І можливо навіть з ядерними бомбами і балістичними ракетами. Але світ уже якось до цього призвичаїться.

Чи хочемо ми такого? А іншого "заморозка" не обіцяє...

Євген Якунов

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-