Лінас Лінкявічюс, міністр закордонних справ Литви
Те, що відбувається в Україні, - лакмусовий папір загальної картини світу
18.10.2019 11:23

Литва — країна, історично тісно пов'язана з Україною, — і зараз є дуже близьким нашим партнером, постійним адвокатом України в міжнародних інституціях. У свою чергу, глава литовського МЗС Лінас Лінкявічюс, що займає цей пост з 2012 року, — давній перевірений друг України.

Цього року в наших країнах пройшли вибори, які суттєво змінили ландшафт. Тому цікаво зараз звірити політичний годинник з таким авторитетним дипломатом як Лінкявічюс. І це тим більш важливо, що на кінець листопада заплановано дводенний візит до Литви Президента України.

Є БАЖАННЯ СВОЇМИ ОЧИМА ПОБАЧИТИ, ЩО ЗАРАЗ В ШИРОКІНО

- За минулі півроку в Україні відбулося перезавантаження влади. У зв'язку з президентськими виборами деяке переформатування відбулося і в Литві. Які в нових умовах литовсько-українські відносини?

- Наші відносини не змінюються, наша оцінка поточної ситуації, наша політика щодо України залишаються незмінними. Я про це сказав під час зустрічей з Президентом Володимиром Зеленським, зі своїм колегою Вадимом Пристайком, з яким познайомився в Нью-Йорку. Нагадаю також, що наступного року в Литві проводитиметься Міжнародна конференція з питань реформ в Україні. Та сама, яка цього року була в Торонто (Ukraine Reform Conference-2019, 2-4 липня, - ред.), минулого року - в Копенгагені, а перша подібна конференція проходила в Лондоні. Це ще одна можливість залучити до сприяння різні інституції: Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк. Вони всі тією чи іншою мірою підключені до цього процесу. Є й інші подібні плани, про які можна буде говорити пізніше.

- Уточніть, будь ласка, коли проходитиме ця конференція. І де - у Вільнюсі чи, може, в Каунасі, Тракаї?

- Ймовірніше, - у Вільнюсі і, ймовірніше, - у липні. Крім того, вже можу сказати, що в кінці жовтня я в черговий раз збираюся до України. Буду в Маріуполі, де пройде інвестиційний форум (29 жовтня, серед учасників - Президент, спікер і прем'єр-міністр України, - ред.). Також сподіваюся на те, що з моїм українським колегою ми матимемо окрему двосторонню програму. Вважаю важливим відвідати «гарячі точки». У попередні свої приїзди бував у Широкіно. Хотів би і зараз побувати, на власні очі побачити, що там змінилося...Так що робота, співпраця тривають, і з нашої сторони в спілкуванні з Україною обороти не зменшуються, зовнішньополітичні оцінки того, що відбувається, не змінюються.

Залишається лише побажати новому українському уряду втілити в життя обіцянки, які давалися, тому що люди, виборці теж очікують змін і прогресу, незважаючи на військові дії. При цьому, наскільки я зрозумів, в цілому вони хочуть, щоб країна рухалася в тому ж напрямку, що й раніше. Ну а ми в усьому, в чому можливо, будемо сприяти.

- Я читаю ваш твіттер. Особливо уважно - твіти, пов'язані з Україною. У жовтні у вас так співпало, що на зустрічі з главою МЗС Швеції Анн Лінде ви говорили про «Східне партнерство», а потім ще зустрілися з українськими делегаціями. Чи можете розповісти про це трохи докладніше - у якості прикладу дій у напрямку «українського вектору»?

- Так, приїжджала новий міністр закордонних справ Швеції Анн Лінде. Ми з нею спілкувалися з різних питань. Говорили і про Україну. Будемо, як і раніше, спільно працювати зі Швецією у зв'язку з програмою «Східного партнерства». І вже разом з Лінде спілкувалися з жіночою делегацією з України, що приїхала до нас. Це по лінії Резолюції 1325 (Резолюція РБ ООН, прийнята 2000 року, перша резолюція про жінок, мир і безпеку - визнає велике значення жінок у підтриманні миру, - ред.). Ця група мала велику програму в Литві. І в той же день в гостях у нас була велика делегація з Дніпропетровської області. До них також під'їхали деякі українські воїни з «Друскінінкая» (реабілітаційний центр Міноборони Литви, - ред.), де вони проходять реабілітацію. Ось так у мене з моєю шведською колегою взагалі вийшов український день.

- Під час наших попередніх зустрічей ми говорили про Курта Волкера, з яким ви добре знайомі, про ту велику роль, яку він грав в американській політиці по відношенню до України. Що змінилося після його звільнення, чого можна чекати далі?

- Подивимося, кого призначать. І побачимо, що у зв'язку з цим зміниться. Якщо ж говорити в більш широкому контексті, то, звичайно, «телефонний скандал» вплинув на поточне положення, заперечувати це неможливо. Але я сподіваюся, що в цілому ситуація по відношенню до Україні в питаннях допомоги їй з боку США не зміниться. У всякому разі, ми такого не очікуємо. Повторюся, подивимося, які будуть нові дійові особи і будемо з ними співпрацювати.

ЛИТВА ЗАЦІКАВЛЕНА В СУВЕРЕНІТЕТІ БІЛОРУСІ

- Близький сусід Литви, країна, з якою у вас здавна були тісні історичні контакти, - Білорусь. Ситуація навколо неї традиційно суперечлива. З одного боку, угоди про поглиблену інтеграцію з Росією, з іншого - періодичні сигнали в бік Заходу.

- Тут важко сказати. З одного боку інтеграційний процес Білорусь-Росія проводиться вже багато років. Чув здивування від деяких діячів, та й сам питав: «Що так довго, кілька десятиліть?». І мені відповіли: «Є в інтеграції початок, немає в інтеграції кінця». Може бути, дійсно суть саме в цьому. А якщо серйозно, то помітно, що ця інтеграція все ж відбувається - в різних напрямах. Скажімо, бачимо це у сферах оборони, безпеки. Показовими були навчання «Захід-2017», під час яких територія Білорусі була задіяна дуже сильно. Ми бачимо економічні проекти, деякі з них з геополітичним присмаком, як АЕС в Островці, в якій присутні і російські кошти, і російські технології. Однією з цілей будівництва Білоруської АЕС, напевно, є втручання в процес десинхронізації (зараз Литва, Латвія і Естонія спільно виходять з синхронного режиму роботи з енергосистемами Білорусі, РФ і проводять синхронізацію з електромережами ЄС, - ред.). Мабуть, ця станція потрібна і для того, щоб у нас цей процес тривав довше. Тому в даному питанні двосторонніх відносин у нас немає жодного прогресу. Ця станція дуже псує наші стосунки. Нагадую, що гостро стоять і питання безпеки, оскільки АЕС будується в 40-50км від Вільнюса.

- Але є і приклади позитивної співпраці з Білоруссю?

- Так, в іншому ми все ж намагаємося вести діалог з білоруською стороною. І робимо це тривалий час. Під час нашого головування в Євросоюзі (2013 рік, - ред.) ми навіть зрушили з мертвої точки деякі процеси, такі як дискусії про спрощення візового режиму Білорусі з ЄС про реадмісію (згода держави на прийом назад своїх громадян, що підлягають депортації з іншої держави, - ред.). Відповідні договори зараз вже підготовлені до підписання. Ми хочемо і далі вести діалог. Нам не все одно, як йдуть справи із суверенітетом Білорусі. Нам хотілося б, щоб вона була суверенною, наскільки це можливо, державою. І ми сприятимемо їй у цьому. Якщо ще говорити про хороше, то це економічні відносини. Білорусь інтенсивно використовує наш морський порт (Клайпеда, - ред.) для експорту своїх товарів. Збільшується число білоруських туристів. Загалом, об'єктивні фактори, які свідчать про позитивні відносини, також існують... Але в сумі - так, ситуація в чомусь непроста. Відчувається вплив на Білорусь великої держави - сусіда зі Сходу. І цей вплив збільшується. Але в цьому ми навряд чи можемо чимось допомогти. Ми можемо допомогти лише в плані більш широкого діалогу в тих областях, де білоруська сторона сама бачить свій інтерес і де ми можемо досягати прогресу.

- Минуло три місяці після повернення Росії до ПАРЄ. Які підсумки у зв'язку з цим можна підвести?

- Насамперед, хочу повторити те, що говорив, коли ця подія відбувалася. Я жалкую, що це повернення відбулося в той момент, коли не було жодного поліпшення в політиці цієї держави (Росії - ред.), не було жодного жалю про те, що зроблено. Навпаки, незадовго до того почався процес «паспортизації» Донбасу, а також неприємне продовження історії з українськими військовими моряками, коли було заявлено, що рішення міжнародного трибуналу для РФ недійсне. Такий селективний підхід до міжнародного права - ще один доказ того, що не можна вірити державі, яка виконує лише ті вимоги, які їй підходять, а не зручні просто відкидає. І саме в такому контексті повернення Росії до ПАРЄ виглядало, як на мене, особливо непродуктивно. Кажу про це з жалем, оскільки це негативно вплинуло на авторитет Ради Європи і довіру до цієї інституції. За минулий час моє бачення цієї ситуації не змінилося.

ПОРА ВЖЕ РОБИТИ ПРАВИЛЬНІ ВИСНОВКИ З ПОВТОРЮВАНОСТІ АГРЕСІЙ

- Але не ПАРЄ єдиним. Зараз взагалі є відчуття, що на Заході відчувається деяка втома від санкцій, і готовність до їх пом'якшення, при тому що країна-агресор не робить жодних кроків для зміни своєї позиції.

- Правильно. Так і є. Потрібно оцінити ситуацію, про яку ви говорите, у циклічному контексті, оскільки історія повторюється. І такі речі відбуваються не вперше. Корисно пам'ятати, що до анексії Криму в 2014-му була анексія 20% території Грузії 2008 року. Але тоді всі опустили руки і продовжили далі співпрацювати (з Росією, - ред.). Хоча, з іншого боку, не можна сказати, що б про факт окупації зовсім забули, оскільки визнання окупації захоплених територій немає. Але циклічна схильність до пом'якшення позиції відчувається: мовляв, скільки можна цю конфронтацію проводити, треба якось більш гнучко підходити до справи... Так, мабуть, пора вже зробити висновок, що країна, яка здійснює агресію, кожного разу саме на таку реакцію і націлюється. Проходить час, всі звикають до нової ситуації, починають сприймати її як даність. І тоді вже можна думати про якісь нові авантюри, готувати їх. Якщо ми, в свою чергу, не будемо проявляти опірність, якщо у нас не буде вироблений імунітет до такої політики, подібні ексцеси, подібні проблеми будуть повторюватися. Тому ми маємо поводитися послідовно. Якщо ми прийняли якісь обриси загальної політики, то маємо слідувати їм. Перш за все, виконувати їх самі, а потім вже чекати, що й інші поважатимуть... І поки що політика санкцій продовжує проводитися. Кожен раз під час їх продовження ми маємо консенсус. Він нелегко дається, але все одно якось виходить продовжувати цю лінію. І це єдиний важіль, який ми використовуємо. Якби було більше можливостей впливу, можна було б вибирати. Але ні, це єдиний. Так що потрібно продовжувати, поки не настануть ті зміни, які ми очікували, вводячи санкції. Такий рецепт.

- 2027 року Литва буде знову країною-головою Євросоюзу. Колишній прем'єрміністр Андрюс Кубілюс пропонує вже зараз напрацьовувати порядок, готувати для України «дорожню карту» до ЄС.

- Так, є у Кубілюса такий оптимістичний план. Логіка зрозуміла: здійсниться певний цикл, знову буде головування. І ми хочемо бачити якісь рубежі, якісь цілі, до яких ми будемо прагнути. Правда, не все залежить від нас. Але ми дійсно маємо бути активними, в цьому я згоден з таким підходом. Я вже говорив, в якості прикладу, про деякі найближчі заходи. І в довгостроковому плані ми теж будемо прагнути співпраці, позитивних змін. Але те, що відбувається, важко вимірювати календарем, роками. Невідомо, що відбувається, що вийде. Чи зможуть наші колеги змінити геополітичну долю до 2027 року, зараз сказати важко. Мабуть, не варто й гадати за цим календарем. Потрібно просто працювати, координуючи зусилля для змін в позитивному напрямку. І головне розуміти, що не можна зменшувати обертів, щоб не було втоми від проблем, про що ми раніше говорили. А різних проблем у світі багато. Але те, що відбувається в Україні, - сьогодні лакмусовий папір загальної картини світу.

- Вибачте. Про чию «втому від проблем» ви говорите?

- Я про різні її варіанти. І тих, хто робить в Україні реформи, бореться з корупцією, і тих, хто допомагає їй у цьому. Можливо, хтось вже перестає вірити в це. Але цього дуже не хотілося б. Це було б надзвичайно поганим результатом. Однак, я вірю, що цього не станеться, і те, що народилося на Майдані п'ять років тому, менталітет цієї гордої нації, цієї гордої держави, залишиться. Я не думаю, що вони легко віддадуть позиції й перестануть боротися за своє майбутнє. Як-то зовсім у це не віриться.

Олег Кудрін, Рига

Фото: Геннадій Мінченко, Олег Кудрін

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-