Новий “голлізм” Макрона і нові фобії Путіна

Новий “голлізм” Макрона і нові фобії Путіна

Укрінформ
Про що говорили за мурами Форта Брегансон “рятівник Європи” і агресор

Це була вже третя окрема зустріч президента Франції Еммануеля Макрона і господаря Кремля Володимира Путіна за попередні два роки. Нагадаємо, що у травні 2017-го молодий глава Республіки Макрон прийняв Путіна у Версальському палаці. У 2018 році французький лідер зустрічався із «царем» у Санкт-Петербурзі. Політики також мали короткі протокольні спілкування на самітах G20 у Буенос-Айресі та в Осаці.

Яка ж проблематика за мурами форту була у фокусі уваги Макрона і Путіна цього разу? Що спонукало Макрона заявити про нову геополітику та намагатися створювати її спільно з державою-агресором, метою якої є порушувати, руйнувати, знищувати, дестабілізувати європейський і світовий порядок?

НОВИЙ РІВЕНЬ ФОБІЙ ДИКТАТОРА

Напередодні Путін завітав у гості до літньої резиденції французьких президентів у форті Брегансон на Лазурному середземноморському узбережжі, де Макрон проводить відпустку. Відтак, й запросив туди Путіна, щоб зайвий раз не їздити до Парижа. Серед попередників Макрона фортеця не була надто популярною. Наприклад, Саркозі й Олланд скористалися нею лише по одному разу. Макрон торік приймав там британську прем'єрку Терезу Мей, з якою обговорював проблематику Brexit.

Візит же російського президента у Брегансон продемонстрував його зростаючу фобію, підозрілість, причому не таку простеньку і дешеву, як це було на саміті G20 в Осаці. Тоді, пам'ятається, всіх здивував персональний кухоль-термос із двоголовим орлом. Пояснення російських ЗМІ, нібито це Путін так призвичаївся до гарячого чаю, що без нього (і без цього кухля) ніяк, не переконали. Більш вірогідною здалася версія, що старіючий правитель із 20-річним стажем просто панічно боїться отруєння.

А тепер, крім того, стало видно, що так само панічно Путін боїться підлаштованої авто- або авіааварії. До Форту Брегансон від Марселя ще їхати та їхати (або летіти й летіти). Тому спеціально для перельотів Путіна всередині Франції доставили перевірений президентський вертоліт Мі-8. До Марселя його в напіврозібраному стані привезли на вантажному літаку та вже на місці зібрали. Марсельська пересадка президента Росії з літака «Росія» на гелікоптер «Росія» виглядала вражаюче.

Та викликала закономірне запитання - чи буде продовження? За таким, наприклад, вектором: власний лімузин, далі - власний бронепоїзд, як у династії Кимів...

За бажанням сторони, що приймає, сама зустріч президентів розпочалася - мабуть, для розігріву - із пресконференції. І ось тут проявилася друга важлива деталь. Ось уже кілька тижнів у Росії відбуваються різні «веселі» події. Масові протести з побиттям протестувальників у Москві, Санкт-Петербурзі, інших містах країни. Пожежі на військових складах у Сибіру, вибух із радіоактивним забрудненням на полігоні під Сєверодвінськом в Архангельській області. А завзятий лідер, який в інші моменти показово керує країною в ручному режимі, зараз та із цих приводів - анічичирк. Це навіть спричинило появу конспірологічних версій, мовляв, країною тепер править якийсь «колективний Путін», в якому частка власне Путіна, в цілому, невеличка.

Але французька пресконференція показала, що все не так. Просто у правлінні російського вождя настав такий етап - для того, щоб отримати відповіді на непрості поточні питання російського життя, його обов'язково треба вивезти за кордон, бажано подалі - де не бояться такі запитання ставити.

Причому сам факт висловлювань Путіна із цього приводу був важливішим за зміст цих висловлювань, передбачувано банальних. Із приводу вибуху ракети на полігоні і ризику масштабного ядерного забруднення - «нічого страшного», «все під контролем». Із приводу московських акцій «за чесні вибори» - йдіть на три букви (в суд) і «не хочемо, щоб у нас було, як у Франції» (з її жовтими жилетами).

РИТОРИКА ЩОДО “КРИЗИ В УКРАЇНІ”

Були під час цієї пресконференції інші важливі епізоди, суто українські. У Брегансоні Путін ненавмисно (або ж навмисно - конспірологія, так конспірологія!) згадав експрезидента Порошенка як жорсткого переговірника. ВВП сказав, що Росія "пішла на значний компроміс", коли погодилася на "видозміну імплементації закону про особливий статус Донбасу".

"Тоді колишній президент Порошенко наполіг на тому, щоб це було змінено", - сказав Путін. Показово, що офіційний сайт Кремлін.ру оперативно вніс виправлення в слова свого патрона, помінявши доконаний вид дієслова на недоконаний: "наполіг" - на "наполягав". (Ну типу, ніфігасє: президент України на чомусь "наполіг". Нє-нє - тільки "наполягав"). 

Чинному Президенту України Путін зробив комплімент більш явний, втім, у майбутньому часі і досить обережний: «В останніх контактах із новообраним Президентом України є деякі речі, які можна обговорювати, які вселяють такий обережний оптимізм».

Слід звернути увагу на нове доповнення до заяв Макрона, яке також можна було почути і від президента США Дональда Трампа, і від деяких європейських політиків, експертів, дипломатів. Говорячи про сподівання на вирішення «кризи на Донбасі», вони зараз неодмінно додають приблизно таке: позиція і деякі конкретні дії нового Президента України Зеленського свідчать про його політичну сміливість і рішучість досягти урегулювання кризи. Принаймні на Заході тішать себе такими перспективами, які також пов'язані із заявленою готовністю Зеленського говорити і домовлятися з Путіним напряму.

Серед глобальних міжнародних проблем українське питання, або, як це називають в Європі «криза в Україні», було і залишається для президента Франції принциповим. Одним із головних сигналів, оприлюднених напередодні Макроном, є прагнення провести «нормандський» саміт упродовж найближчих тижнів. За словами французького лідера, і Президент України Володимир Зеленський, і канцлер Німеччини Ангела Меркель готові до такої зустрічі високого рівня. Відтак, залишається лише переконати Путіна погодитися на участь у саміті, що, власне, й було одним із завдань французького лідера на переговорах у Брегансоні.

Напередодні візиту багато коментаторів у французькій пресі висловили припущення та застереження, що зустріч Макрона і Путіна у Брагансоні може стати початком повернення Російської Федерації до клубу сильних і впливових. Тобто йдеться про відновлення G8 із Росією. Путін на це зауважив, що РФ, мовляв, ніколи не відмовляється від різних форматів міжнародного співробітництва.

До честі Макрона, він чітко нагадав першопричину всіх нинішніх російських проблем, починаючи з 2014 року: ключ відновлення діалогу Євросоюзу з Росією, розширення формату найбільших світових демократичних економік до восьми залежить від прогресу ситуації відносно України.

ЧИ ВИПРАВДАНИЙ ЗАВЗЯТИЙ ПРАГМАТИЗМ МАКРОНА?

Водночас, прагнення французького лідера відновити стратегічний діалог із Росією за обставин продовження нехтування Москвою міжнародним правом, агресії в Україні, окупації українських територій, розв'язаної гібридної війни проти європейських цінностей спричинили чимало критики і занепокоєнь.

Напередодні візиту представники української громади надіслали президенту Франції листа, у якому нагадали про міжнародні злочини Кремля, репресії проти власного народу, протиправне утримання українських політичних в'язнів та військовополонених.

Соціальні мережі переповнені обуреннями «прагматичним цинізмом» Старої Європи, Франції та особисто Макрона у заграванні з агресором, спробами не лише його умиротворення, але й запрошення до стратегічного діалогу в розбудові нової європейської безпекової архітектури, нової геополітики.

Адже Макрон запрошує Путіна до співпраці, нібито немає 13 тисяч загиблих у результаті російської агресії українців, 298 жертв збиття російським «Буком» пасажирського літака рейсу МН17, застосування російськими спецслужбами хімічної зброї на території Великої Британії, окупації територій України, Грузії, Молдови, політичної і фінансової підтримки Москвою французьких націоналістів – головних політичних опонентів чинного президента Республіки.

До речі, у відгуках рідкісних у Росії ліберальних (хоча й половинчасто) ЗМІ відчувалося не просто розчарування, а й деяке здивування після зустрічі Макрона з Путіним. Як наприклад, у матеріалі Юрія Софронова в «Новой газете». Справді, в той час, коли в Росії, передусім в столиці, проходять масові протести, які жорстко придушуються владою, Макрон оголосив «розмороження» відносин Франції (а значить, ймовірно, і Європи, ЄС) із Москвою. Тобто він ясно показав, наскільки йому байдужа доля цих протестів і «чесних виборів» у РФ. Тобто заявлена Макроном ще в Осаці лінія на те, що «в діалозі між ліберальними демократіями, і тими, які можуть меншою мірою претендувати на це звання, можна багато чого побудувати», не просто продовжена, але перейшла в практичну площину. При цьому за Росією визнається повне право бути такою, якою вона є нині, - імітаційною демократією.

Вибачте за довгу (але сутнісну) цитату:

«І тепер із керівництвом цієї країни [путінської Росії, де за участь у мирному мітингу відправляють до в'язниці на роки] президент Франції («країни прав людини») вирішив збудувати «теплі стосунки».

Причина, ймовірно, і у всеїдному макронівському «прагматизмі», і в тому, що молодий президент Франції фактично оголосив про бажання побудувати - ні багато ні мало - новий «голлізм», із незалежною (від США, з їхнім-то Дональдом Трампом) французькою політикою, яка спиралась би не тільки на Атлантику, але й на Росію. Сам [Макрон] згадав на цій зустрічі виголошену де Голлем фразу про Європу «від Атлантики до Уралу».

І це формулювання про Європу, і лякалки про те, що «Росія піде до Китаю», повторювалися російськими пропагандистами, які приїжджали до Франції (а також їхніми колегами із французькими паспортами) з 2014 року. Це були коронні номери їхньої програми. І ось тепер їхні тези перейняли на найвищому французькому рівні.

Зрозуміло, що далеко від Атлантики і неподалік від Уралу садять невинних людей і незаконно утримують владу, але що вже тут поробиш, якщо в цій країні такі порядки. Треба співпрацювати, треба бути посередником, цитуючи при цьому Достоєвського та інших російських класиків і згадуючи про «загадкову російську душу».

Незабаром після «посередництва» Саркозі (із «грузинського питання») почалася війна на Донбасі, дай-то Боже, аби посередництво Макрона завершилося якось більш мирно». Кінець цитати. 

Так, звичайно, у зв'язку із минулою зустріччю впадати в надмірний алармізм не можна. Але й ігнорувати тривожні сигнали, які надходять, неможливо. Ситуація складається так, що українській дипломатії зараз треба бути і обережною, і наступальною, і креативною, і такою, що зберігає чітку спадкоємність.

Отже, чи відбудеться «нормандський» саміт, як на цій можливій зустрічі поводитиметься Путін, до якої міри Париж і Берлін готові вдавати, що нібито нічого не сталося (business as usual), спілкуючись з господарем Кремля? Відповіді на ці неоднозначні запитання, а також наскільки виправданими є політичні потуги французького лідера, можна буде дізнатися вже найближчими тижнями.

Олег Кудрін, Андрій Лавренюк, УКРІНФОРМ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-