Відставка Назарбаєва: незамінюваних людей немає, але є незамінні

Відставка Назарбаєва: незамінюваних людей немає, але є незамінні

Аналітика
Укрінформ
Саме так відкоригована відома ідіома Йосипа Сталіна спала на думку по новині про відхід Нурсултана Назарбаєва від посади президента Казахстану

Банальна теза про закінчення епохи – як ніколи слушна, очевидно – країна тепер буде іншою. Та тим більше цікавим стає те, чого чекати далі, адже змінюється влада у країні з дев’ятою територією в світі, зі стабільною економікою, що має потенціал розвитку. Не можна оминути й зовнішнього фактору – хто з цієї ситуації витисне для себе більше зиску – Захід, Пекін чи Москва? Та й наскільки далеко пішов від влади Назарбаєв?

Нелегка задача – бути для країни всім

Перше, що треба відмітити, говорячи про добровільну та дострокову відставку пана Назарбаєва – це те, що від влади, хай й частково, пішов останній лідер ще радянського часу. Життя Нурсултана Абішовича до 50-ти років склалося в номенклатурному радянському дусі: отримав інженерну освіту, попрацював у виробництві, потім – перейшов на керівну господарську та партійну роботу. І дійшов до свого радянського «Олімпа»: був головою Ради міністрів та першим секретарем Компартії Казахської РСР. Вітри «перебудови» сприйняв стримано, але скоріш із розумінням та головне – без якогось емоційного запалу. Здається, приреченість радянської імперії добре інформованому зсередини апаратнику була очевидною, але шлях до нових обріїв він бачив по-східному – щоб обійшлося без якихось там революцій, путчів та переворотів. Так, амбіції на прем’єрство в усьому СРСР чи його трансформованому варіанті у Назарбаєва були, але він швидко зрозумів, що від трупа преференцій очікувати не варто, тим більше – він вже став президентом Казахстану.

Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, спікер парламенту Білорусі Станіслав Шушкевич, президент СРСР Михайло Горбачов і президент Росії Борис Єльцин. Москва, 14 листопада 1991 року
Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, спікер парламенту Білорусі Станіслав Шушкевич, президент СРСР Михайло Горбачов і президент Росії Борис Єльцин. Москва, 14 листопада 1991 року

Так, він був ображений, що його не запросили на зустріч до Біловежської пущі оголосити про припинення існування СРСР, проте, останню крапку щодо «великого і могучого» поставили все ж таки саме у Алма-Аті 24 грудня 1991 року – причому глави вже усіх радянських республік.

А далі – прийшло реальне життя в країні, яка має достатньо ресурсів, відносно невелике населення (особливо у порівнянні із територією) та з економікою, що була закритою багато років. Територіально Казахстан став таким собі центром Євразії, дійсно вагомим сполучником між Росією та Китаєм, які – або ж за імперськими мотивами, чи – згідно інстинкту економічної експансії – цілком могли відповідно подивитися на такий «ласий» шматок…

Власне, чи не найголовніша заслуга Нурсултана Назарбаєва – це те, що він дуже вчасно відчув саме цю євразійську сутність Казахстану. І спромігся виробити відповідну політико-економічну теорію: ми не є ні Європа, ні Азія – ми такий собі міст із власними інтересами та поглядами, нам є, що запропонувати та є, що вдосконалити.

Назарбаєв 90-х та «нульових» – це серйозно афільований із Росією політик. Але робилося це не з ностальгійних міркувань, а суто з економічного розрахунку – темпи росту Китаю не могли не бентежити, а запобіжників напору Піднебесної в період переходу від соціалізму до ринку було замало. От і треба було мати поряд із собою Росію як економічного союзника, а заодно – координувати із нею питання оборони та безпеки. Але – паралельно із цим відбувалася «казахізація» північних областей Казахстану, де був і залишається високий відсоток російського та українського населення. Переніс столиці з Алмати в Астану – також став яскравим підтвердженням становлення національного духу нової казахської держави.

Назарбаєв з представниками етнокультурних об'єднань перед монументом «Қазақ еліне миң алғис» / Фото КазТАГ
Назарбаєв з представниками етнокультурних об'єднань перед монументом «Қазақ еліне миң алғис» / Фото КазТАГ

У стосунках із Заходом казахстанський лідер наголошував на принциповому: важливо зберегти спокій в регіоні Центральної Азії, навіть якщо для цього треба поступитися демократією та правами людини. Приклади «Талібану» та «Аль-Каїди» на межі століть довели правоту Назарбаєва – і колективний Захід був готовий закрити очі на багато що в стабільному Казахстані.

Чи не єдиний головний демократ

І отут ми підходимо до чи не найскладнішого питання. Який ж режим побудував Нурсултан Абішович в Казахстані? Будемо відверті: демократичним назвати його не те що з європейських, але й з українських позицій складно. Ні, немає відвертих звісток про масові репресії чи переслідування за національної чи релігійною ознакою, але – існує фактично однопартійна система, а сам Нурсултан Абішович жодного разу на усіх виборах не отримував менше 81% голосів, останній раз – взагалі 97%. То що це – диктатура?

В випадку Назарбаєва поняття авторитаризму набуває не обов’язково негативного визначення – адже уся влада в сучасному Казахстані заснована саме на особистому дійсно високому авторитеті голови держави. Який надто вже демонстративно ніколи не переходив певних моральних та етичних граней, справляв враження цілком тверезої та адекватно мислячої людини саме із того національного та культурного середовища, що було навколо нього. Тобто – це самобутність? Так, причому – політична самобутність у всьому. А щодо адекватності та тверезості – згадаймо вікопомний для України 2014 рік – в Москві дуже чекали прямої підтримки з Астани щодо Криму та не дочекалися, а в війні на Донбасі – Назарбаєв цілком логічно побачив загрозу для себе та розпочав політику обережного дистанціювання від Росії. До речі, перехід казахської мови на латиницю – наскільки тонкий, але недвозначний крок вбік від «руського миру»!

Як ілюстрацію ролі фундатора та ключової персони казахської державності варто навести історію з 2010 року. Тоді обидві палати парламенту, урядовці, що називається «широкі верстви громадськості» виступили з ідеєю просто продовжити повноваження лідера держави аж до 2020 року без усяких виборів – референдумом. Підписи на підтримку зібрали та проголосували у парламенті рекордно швидко, а Назарбаєв наклав вето на цю ініціативу та відправив до Конституційного суду, який визнав це незаконним та заборонив референдум. І Назарбаєв пішов на дострокові вибори, на яких звісно, переміг із 95%. Але – ніхто не дорікне, що він не дотримався демократичних процедур.

Архітектор проекту, що вдався

Отже, що залишає по собі Назарбаєв? Країну в стані економічної стабільності та відносного пристойного росту. Країну, що не має критичної залежності від будь якої іншої держави: входження до Євразійського економічного союзу із Росією – це, передусім, запобіжник просуванню Китаю. Проте, рівень китайських інвестицій в економіку країни вже вимірюється десятками мільярдів доларів, що або вже вкладені, або будуть вкладені в казахстанську економіку в найближчі роки.

Нурсултан Назарбаєв під час державного візиту в Китай зустрівся з головою КНР Сі Цзіньпіном, 31 серпня 2015 р.
Нурсултан Назарбаєв під час державного візиту в Китай зустрівся з головою КНР Сі Цзіньпіном, 31 серпня 2015 р.

В політичному сенсі в Назарбаєва нема опонентів – вони або витіснені на маргінес, або – прилаштовані при владі (як, наприклад, опозиційна зірка 90-х Гані Касимов чи комуністи, яких просто зробили лояльними).

Тож, Назарбаєв побачив та оцінив ситуацію: красиво піти треба саме зараз. І це – саме по собі апріорі мудрий крок.

Інша справа, що Нурсултан Абішович не йде зовсім: він залишається головою Ради безпеки, що відіграє в подібних політичних системах роль такого собі «політбюро», очільником правлячої партії «Нур Отан» та членом Конституційної ради. Тобто – зберігає важелі впливу. Але – можна цілком проводити аналогії із Ден Сяопіном, що також встиг реалізувати власний проект в Китаї та потім спостерігати за перебігом подій спочатку із формальної посади, а потім – просто в якості приватної особи. Головне: щоб побудована система працювала якісно. Здається, як і «великому Дену», Нурсултану Назарбаєву в Казахстані це вдалося: на пострадянському просторі ми чи не вперше спостерігаємо цивілізований відхід від влади керманича недемократичного типу, навіть аналогії із Борисом Єльциним зразка 1999 року тут не виглядають доречними. Це само по собі говорить про масштаб та реальне значення особистості. І тому – тим більш важливо що буде далі?

А хто ж наступник? Дипломат. Вільно володіє китайською…

У цілком патріархальному стилі оголошений Назарбаєвим й наступник. За конституцією Казахстану в. о. президента має стати голова верхньої палати парламенту – сенату – Касим-Жомарт Токаєв. Але, не можна не відмітити цікавої деталі: у телезверненні Назарбаєва, яке складно віднести до єльцинського «я устал, я ухожу», було сказано – виконуючий обов’язки до кінця терміну повноважень. Тобто, швидких дострокових виборів не буде – термін у Назарбаєва мав закінчитися в квітні 2020 року. Тож у в.о. – достатньо часу себе показати. Як і в Назарбаєва – перевірити наступника.

Касим-Жомарт Токаєв
Касим-Жомарт Токаєв

Звісно, чи не найцікавішим стало читання біографії пана Токаєва. І треба визнати: це людина, що цілком готова до найвищої посади. Професійний дипломат, який стояв на чолі міністерства закордонних справ, уряду та сенату країни, брав участь в кампанії по переходу на латиницю та більше того – займав посаду заступника генерального секретаря ООН та головував на конференції із роззброєння. Тобто: людина із великими зв’язками та можливостями, відома в усіх світових столицях.

Але символічною стала така подробиця життєвого шляху пана Токаєва: ще з п’ятого курсу університету він був пов’язаний спочатку практикою, потім – стажуванням та роботою в посольстві у Китаї. А це значить, що саме на цьому напрямку цілком могли скластися відповідні стосунки та зв’язки, до речі і китайською мовою новий в. о. президента володіє вільно. Так що, цілком вірогідно, що такій вибір Нурсултана Назарбаєва продиктований саме перспективами продовження китайського економічного просування на терени Центральної Азії, де Казахстан посідає домінуюче положення. І це має усі шанси стати запобіжником від будь-яких зазіхань Росії, як економічних, так і геополітичних. А дистанціювання такого союзника як Астана для Москви може стати в багатьох аспектах критичним. Звісно, має стосунки новий в.о. і в Кремлі, і у Білому домі – і не можна виключати початку боротьби меж ними за вплив на нового керманича.

Виходячи з цитат пана Токаєва вимальовується портрет достатньо самостійного політика. Так, характеризуючи свій погляд на систему влади в Казахстані він сформулював: «Сильний Президент, авторитетний Парламент, підзвітний Уряд», також він є противником продажу землі іноземцям, а перехід на латиницю вважає історичною подією.

А може, дочка, яка стала спікером парламенту?

Дарига Назарбаєва з батьком
Дарига Назарбаєва з батьком

Залишаються ще оцінки чималої кількості коментаторів про те, що Назарбаєв на виборах 2020 року буде просувати свою старшу дочку 55-річну Даригу, або й онука – тобто її сина – 34-річного Нуралі Алієва. Звісно, цілком у традиціях Сходу, але видається, що говорити про таке зі 100% впевненості підстав наразі немає, не все настільки просто в Астані…

В нульові Казахстан пережив серйозні конфлікти навколо сім’ї Дариги. Її чоловік, Рехат Алієв, батько трьох онуків президента, був звинувачений у цілому «букеті» злочинів, передусім корупційних, у 2008 році його було зміщено з усіх постів. Останній – посол Казахстану в Австрії, де Алієв попросив політичного притулку. А на батьківщині президентського зятя було заочно засуджено  до 20 років ув’язнення за «створення злочинного угрупування». У 2011-му – додалося звинувачення у вбивстві. Австрія довго відмовлялася екстрадувати Алієва на його батьківщину, але зрештою, він був поміщений в австрійську тюрму, де його в лютому 2015-го знайшли повішеним у камері.

А от Дарига, з часом, повернулася у велику політику, стала віце-спікером парламенту Казахстану, а 20 березня 2019 року вона стала спікером. І от тепер Даригу Назарбаєву називають навіть ймовірною наступницею батька. Втім, з усього видно, що справа ця ще дуже далека до вирішення. Тут, як кажуть, поживемо – побачимо.

А для відносин Казахстану з Україною окрім збереження міцних економічних зв’язків, принциповим є і збереження позиції країни щодо невизнання анексії та окупації Криму та дотримання принципу територіальної цілісності України. Власне, як і робив це, починаючи з 2014 року Нурсултан Назарбаєв.

Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук. доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук, Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ

P.S. Коли матеріал був уже готовий до публікації, прийшла новина, яку інакше, ніж «смачнющою» не назвеш. Касим-Жомарт Токаєв, тимчасовий, принаймні поки що, наступник прийняв присягу і… запропонував перейменувати на честь Назарбаєва Астану, столицю Казахстану. А ще – назвати його ім’ям головні вулиці всіх міст і сіл. Отак. Зазвичай, культ особи створюється за її життя, а після відходу – його поступово демонтують. Прикладів тому – безліч по всьому світу, за винятком країн стабільної демократії. А в Казахстані, виходить, навпаки? Може, це і є вірна ознака того, що Назарбаєв, йдучи – залишається?

А може, нам час вільно зацитувати Кіплінга: Захід – це Захід, А Схід – це Схід. І їм не зійтися ніколи…

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-