Без сумніву, однією з головних окрас українського павільйону і його «родзинкою» на найбільшій у світі міжнародній сільськогосподарській виставці «Зелений Тиждень», що проходила у Берліні 18-27 січня, став гурт «Joryi Kłoc».

Чоловіча четвірка у незвичному вбранні і з незвичними інструментами в руках стала справжнім магнітом. Люди приходили спеціально і терпляче чекали, коли у хлопців закінчиться перепочинок і вони почнуть співати. Таке враження, що зібрався цілий фан-клуб. А може, прокотилися чутки виставкою, і відвідувачі заглядали спеціально, щоб послухати незвичайне шоу. А заодно і скуштувати українських страв.

«Це дуже круто, така потужна і гучна музика, поєднання давніх мелодій з роком... Прямо наш Rammstein, тільки краще!», – ділиться з автором емоціями подружня пара з ФРН Юта і Уве, купуючи диск. Диски розлітаються як гарячі пиріжки.

Чесно кажучи, для мене, коли почула гурт вперше, «Joryi Kłoc» теж став відкриттям. Спочатку від гучних звуків просто заклало вуха (зізнаюся, я не велика шанувальниця важкого року), а потім з подивом починаєш розуміти, що музика ж фольклорна. А енергія хлопців на сцені нікого просто не може залишити байдужим.

Спілкування під час нетривалої перерви теж заряджає позитивною енергією, від музикантів просто розходяться хвилі оптимізму та іскрометного гумору.

НАМАГАЄМОСЯ ПОКАЗАТИ СВІТУ ГЛИБИННИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФОЛК

- Мене звати Антон Лубій, вокал і барабан, ми називаємо його «бухало». Це Іван Жогло – альт і вокал, Павло Гоц – гітара і вокал, Любомир Сопільник – ліра і вокал, – представляє товаришів Антон, зачіска якого – хвацький чуб – не залишає сумнівів у національності його власника.

- Як назвати стиль, в якому ви граєте?

А. Л.: - Ми граємо в стилі «Український обрядовий хіп-хоп дайбоже-етно-чорт». Ми називаємо так свій стиль. Ми його так охрестили, щоб його не охрестили інші музичні критики. У нас є і хіп-хоп, і рок, і поп-музика. Поєднали 6 стилів на сцені і в альбомах, вони дуже різні. Але воно все базується на фольклорній музиці. В основі лежить українська фольклорна музика.

Граємо чудовий музон.

- У такому вигляді українська народна музика звучить зовсім незвично...

А. Л.: - Ми не граємо шароварщину. І ми її відкриті противники. Ми не любимо, як подавали український фолк раніше, починаючи з Радянського Союзу. Ми не співаємо нових пісень, тих, яким менше 100 років. Ми співаємо пісень, яким 300-400-500 років. І навіть 700.

У нас в деяких піснях ще навіть давньоруські слова проскакують.

Нас цікавить глибинний український фолк. Намагаємося його витягнути і показати сучасному світові. Тобто, це популярна стара музика.

- Звідки берете музичний матеріал?

А. Л.: - Часто збираємо самі. Приклад – останній альбом. У країнах, де грали, збирали. Литовські, наприклад, польська, білоруська одна є, решта – українські.

Насправді, є багато книжок, збірників, де ці пісні можна знайти. Є також багато незібраних, але які «гуляють» у нас в народі, в усній народній творчості.

- Як давно утворився гурт? І звідки така дивна назва?

А. Л.: - Гурт існує вже 10 років. Записали 4 альбоми: «Joryj Kłoc", «KORBA», «KOZA» (чисто альбом колядок) і «KORA», а також 10 відео-кліпів. Є ще не випущені.

Зараз працюємо над новим альбомом, випустили першу авторську пісню (до цього тільки авторська музика була, але не пісні) на основі української народної колискової «Сірий вовчик».

А назва така, бо в гурті є колісна ліра – інструмент, який використовували у 15-16 столітті українські лірники і кобзарі – і саме з цієї традиції народилася назва.

Лірники і кобзарі мали свою таємну мову, якою користувалися у разі небезпеки. В українській сучасній мові до сьогодні зустрічаються такі слова як «кльово», що означало «добре», манатки – речі, галімий – молокосос, лох – простий мужик, лабух – музикант. «Йорий» означає на цьому сленгу «золотий», «божий» або «світлий». «Клоц» – «шматок» або «людина» у різних ситуаціях.

ПРОСТІ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ ХЛОПЦІ

До розмови підключається Юрко Зелений, який називає себе «розпорядником» гурту.

- Як гурт опинився на цій виставці?

Ю. З.: - Зателефонували, запросили. Ми дізналися потім, до речі, що організатори провели певний кастинг. Кажуть, розглядали як варіант гурт «Kazka», який займає верхні рядки в ефірах, і не лише України...

- Чи доводилося раніше грати на подібних заходах? Це все ж не концерт, не фестиваль, не вечірка, тут десятки тисяч людей щодня снують туди-сюди...

Ю. З.: - Ні. Таке вперше. Так, щоб грати 10 днів поспіль по 6 разів на день.... Це хоча і не повноцінний концертний виступ, але пристойний сет. Приходили до 10 ранку, о пів на одинадцяту вже перший вихід, останній – о 5, пів на шосту.

- Україна вперше за останні 5 років представлена національним павільйоном, до того ж дуже презентабельним. Ви прониклися відповідальністю моменту?

Ю. З.: - Ми відчуваємо відповідальність за ідею. Новий прояв України, сучасний павільйон.

Загалом, тут прикольно. Багато ходить важливого народу. Ми познайомилися з українським послом. Ось була жінка, яка, як потім виявилося, німецька міністр сільського господарства. Все на відстані витягнутої руки.

З іншого боку, до нас підходив один пан, розговорилися, виявилося, він грав у гурті «Corvus Corax». Це відомий нео-медієвістичний (який грає середньовічну музику) гурт, не тільки у Німеччині – взагалі в Європі; ми на ньому росли. Він з 1980-х грає. Обмінялися контактами, ми презентували наші альбоми, розповіли про себе.

Тут все відбувається простіше, легше і з великим прискоренням.

- Вас тут сприймають на ура. Чекали такого прийому і стільки вдячних слухачів?

Ю. З.: - Ми нічого не чекали. Ми знали, що ми – прості галицько-волинські хлопці, просто їдемо робити свою роботу. Нормально пішло.

- Які плани виступів на цей рік? Де вас можна буде почути?

Ю. З.: - Ми постійно гастролюємо. Виступаємо в Польщі, Литві, Чехії, Словаччини, Білорусі. Не усі вихідні, уїкенди на літо, але вже більша частина їх розписана.

Можливо, цього року будемо частіше їздити Німеччиною. Вже, до речі, є запрошення та підтвердження, що у серпні їдемо на фестиваль на півночі Німеччини. Це невеликий фестиваль альтернативної важкої музики. Альтернативний важкий рок. Так склалося, що серед любителів такого напряму там багато шанувальників музики, і ми знаходимо там нових і відданих шанувальників.

До москалів не їздимо.

- А на Батьківщині де вас можна буде почути?

Ю. З.: - Поки тривають переговори. Але 22 лютого граємо у Білостоці, Польща, 23-го – у Вільнюсі, Литва. Можливо, на зворотному шляху заїдемо до Варшави.

Ми грали з початку січня так: 1 січня у Києві на Лівому березі біля Експоцентру, це сцена фестивалю «Країна мрій» Олега Скрипки, 7-го – Різдво з Русланою у Львові, у себе вдома, 12-го – у Луцьку на театральній площі, на головній площі міста, 13-го – святкування Маланки знову у Львові, в «Гуцульському дворі», 14-го – у моєму рідному місті Чортків Тернопільської області.

- Найближчі творчі плани?

Ю. З.: - Зараз збираємо кошти на новий кліп.

- Коли вийде і на яку пісню?

Ю. З.: - Поки не знаємо. Взагалі, хочемо зняти на всі наші пісні. Але все впирається в ціну питання.

Ольга Танасійчук, Берлін

Фото автора