Палата представниць проти трампівського «шатдауну»

Палата представниць проти трампівського «шатдауну»

Укрінформ
Думки вголос щодо нового Конгресу США

3 січня 2019 року новообрані члени 116-го Конгресу Сполучених Штатів Америки прийняли присягу. Американці обрали цей склад парламенту в листопаді 2018-го року на виборах, які прийнято називати “проміжними”, бо вони припадають на середину президентського строку. Зазвичай у цей момент більшість американських президентів втрачають контроль над парламентом, притаманний першим двом рокам свого строку. Минулий рік не став винятком.

Вперше за 8 років демократи повернули контроль над нижньою Палатою представників. Тепер їх 235 супроти 199 республіканців. Натомість, республіканська більшість у верхній палаті, Сенаті, не лише збереглася, а й дещо зміцнилась – нині більшість складають 53 республіканці супроти 43 демократів. Таким чином, американська політична система вступає у період так званого “розділеного” Конгресу. Прогнозується, що цей час визначатиме протистояння демократичної Палати представників, республіканського Сенату і президента Дональда Трампа, якого складно назвати типовим республіканським лідером.

Фото: Doug Mills/The New York Times
Фото: Doug Mills/The New York Times

НАЙКРАЩИЙ СПОСІБ ПЕРЕДБАЧИТИ МАЙБУТНЄ – СТВОРИТИ ЙОГО

Передбачаю, що більшість українських читачів, відкриваючи цю статтю, хотіли би отримати відповіді на нагальні питання. Чи підтримуватиме новий Конгрес Україну? Чи є обранці, які симпатизують Росії? Чи будуть запроваджені нові санкції проти Кремля? Чи можливий імпічмент президента США Дональда Трампа?

Автор цих рядків змушений одразу знизити рівень очікувань аудиторії. Однозначних відповідей на ці запитання поки нема. Якщо експерти торгуватимуть ними з українських блакитних екранів – раджу перемкнути канал.

З іншого боку, прогнозувати певні сценарії й виділяти тенденції вже можна. Та й загалом, з огляду на новітню історію України, справедливо сказати українському народові, що найкращий спосіб передбачити майбутнє – це створити його. Цей вислів приписують одразу двом мудрим американцям, іноді Абрагаму Лінкольну, іноді – Пітеру Друкеру.

Можна напевно сказати, що у політиці США щодо Росії не варто очікувати суттєвих змін курсу. Протягом останніх двох років точки “Росія”, “Путін”, “Кремль” майже не сходили з радару авіаносця під назвою “Зовнішня політика США”. І позначені вони були на ньому точно не “дружнім” кольором.

Парадоксальним чином, навряд хтось зробив для такого результату більше за… Дональда Трампа. Своїм послідовним ухиленням від критики Путіна особисто і Росії загалом, запереченням втручання Росії в американські вибори 2016-го року, дивною прихильністю до Кремля, повторенням тез російської пропаганди.

Фото: Getty Images
Фото: Getty Images

Саме ця поведінка президента США змусила новообрану голову Палати представників, демократку Ненсі Пелосі ще влітку минулого року публічно задатися питанням: “Що там такого росіяни мають на Дональда Трампа, політично, фінансово, особисто?”

МОЖЛИВО, ПЕРЕМОЖЦІВ НЕ СУДЯТЬ. А ОТ ЗЛОЧИНЦІВ – ТАК

Важко сказати, на що розраховував Путін, грубо і явно втручаючись в американський виборчий процес 2016-го року. Мабуть, на те, що переможців не судять. Але щось пішло не так. Нині прикметник “російський” став в американській політиці синонімом слова “токсичний”. Про це наочно свідчить Гельсінська зустріч лідерів США і Росії влітку 2018 року. Ви щось чули про її практичні наслідки? Я теж не чув. Їх немає, як і будь-яких перспектив поліпшення відносин двох країн.

До того ж варто усвідомити, що наслідки проміжних виборів саме для зовнішньої політики США – мінімальні. Справа у тому, що політичний баланс суттєво змінився лише у Палаті представників, у той час як Сенат лишився республіканським. Саме він традиційно відповідає за угоди з іноземними державами і затвердження президентських призначень. Палата представників опікується насамперед питаннями бюджету і податків, тобто внутрішньою політикою.

Фото: Doug Mills/The New York Times
Фото: Doug Mills/The New York Times

Справді, за демократичної більшості у нижній палаті, можна очікувати повного “зеленого світла” розслідуванням зв’язків Дональда Трампа із росіянами. Водночас, імпічмент залишається малоймовірним. Навіть якщо він буде ініційований у Палаті представників – що днями, до речі, не виключила її новообрана спікерка Ненсі Пелосі – шанси набрати необхідні дві третини голосів у Сенаті близькі до нуля. Хіба що висновки розслідування Роберта Мюллера будуть вже надто шокуючими і неспростовними, а кілька десятків республіканців із наближенням виборів 2020-го року вирішать рятуватися з корабля під назвою “Трамп”, який набиратиме у трюми води.

ДУХ ЧАСУ: ВЛАДУ У КОНГРЕСІ БЕРУТЬ ЖІНКИ

Якщо ж абстрагуватися від погляду через призму глобального конфлікту з Росією, деякі інші зміни у Палаті представників справді епохальні. Вони стосуються, насамперед, глобального тренду зростаючого представництва жінок у державній владі. Нижню палату американського парламенту тепер можна цілком справедливо назвати Палатою представників і представниць. У нинішньому скликанні таких представниць – сто дві, і це історичний рекорд. Сполучені Штати вкотре підтвердили своє звання лідера вільного світу.

Для порівняння, коли нинішня спікерка Палати представників Ненсі Пелосі вперше обралася конгресвумен від штату Каліфорнія у 1987-у році, вона була однією з лише 23-х жінок у нижній палаті найвищого законодавчого органу США. Виступаючи з інавгураційною промовою кілька днів тому, залізна леді Демократичної партії звернула особливу увагу на історичність моменту. Адже за рік виповнюється сто років з часу отримання жінками права голосу в США. Правда ж, дико виглядає нині – “Право голосу для жінок”? А чому б їм не мати такого права? Так само дико за якийсь час виглядатиме припущення, що жінки не можуть бути депутатками чи очільницями урядів.
Фото: Mark Wilson/Getty Images
Фото: Mark Wilson/Getty Images

“Я горда бути спікеркою на чолі цього Конгресу, який було обрано у сторічний ювілей надання жінкам права голосу. Ми маємо щастя і честь братися до виконання обов’язків пліч-о-пліч із більш ніж 100-ма жінками-депутатками у цій залі… Їхнім оптимізмом, ідеалізмом і патріотизмом оновиться й зміцниться наша демократія”, – заявила Пелосі, виступаючи в оточенні своїх онуків і дітей інших конгресменів і конгресвумен, яких спеціально запросили на трибуну.

СТІНИ НА КОРДОНІ ДОСІ НЕМАЄ, А СТІНА МІЖ ПАРТІЯМИ – ВЖЕ Є

Сьогодні, 8-го січня, триває вже 18-й день призупинки урядового фінансування у США, так званого “шатдауну”. Цей правовий режим починається, коли американському парламенту і президенту не вдається ухвалити регулярні бюджетні акти. Зазвичай це стається через розбіжності у поглядах на фінансування тих чи інших ініціатив. Під час такої призупинки, якщо вона затягується, сотні тисяч працівників державних агенцій відправляють у неоплачувані відпустки. Нині 320 тисяч “бюджетників” не отримують зарплати через небажання президента Дональда Трампа відступити від вимоги виділити більш як 5 мільярдів доларів (річний бюджет всього сектору безпеки і оборони України, для порівняння) на побудову стіни на кордоні США та Мексики. А також через відмову членів Конгресу виділяти кошти на цей проект.

Востаннє протистояння щодо президентських ініціатив затягало уряд США у таку тривалу бюджетну кризу восени 2013-го року, коли президент Барак Обама проводив через парламент свою медичну реформу “Обамакер”. Тоді “шатдаун” тривав 16 днів, які у неоплачуваних відпустках провели 800 тисяч “бюджетників”.

Фото: Joe Raedle/Getty Images
Фото: Joe Raedle/Getty Images

Новий Конгрес відтак починає роботу в умовах поляризації й непевності. Та й довіра американців до нього нині історично низька: лише 11% сказали, що “довіряють” або “радше довіряють” парламенту США. Такий тренд зберігається вже п’ять років (2017: 12%, 2016: 9%, 2015: 8%, 2014: 7%, а, для порівняння, десять років тому – 2004: 30%, 2003: 29%, 2002: 29% – за даними Gallup). Напрошуються паралелі з Верховною Радою, чи не так? Ось аналогічні дані: “довіряють” або “радше довіряють” українському парламенту 5,9% (2018), 9,4% (2017), 11,9% (2016), 16,4% (2015), 31,1% (2014) за даними КМІС.

Аби справитися із цими викликами, новообрана демократична більшість вже ухвалила нові правила регламенту, які полегшать внесення до зали голосувань двопартійних законопроектів. Простягаючи руку назустріч опонентам, переможці намагаються показати, що урядуватимуть не так як попередники, які протягом восьми років блокували всі ініціативи опозиції.

У ЧАСИ НЕПЕВНОСТІ ПЕРЕМАГАЮТЬ ТІ, ХТО ГРАЄ ЗА ПРАВИЛАМИ

У такій атмосфері питання зовнішньої політики поки відійшли на другий план. Проте із новими викриттями розслідування Мюллера, які можуть з’явитися вже у лютому, фокус уваги, вірогідно, повернеться до Росії й її нападу на виборчий процес у США.

Натомість Україна ніколи не йшла на такі необачні й короткозорі кроки у боротьбі за підтримку у Вашингтоні. Протягом десятиріч українська стратегія полягала у методичній побудові цілковито правових зв’язків громад української діаспори у США із конгресменами.

Історична практика доводить, що саме така стратегія приносить набагато більш тривкі результати. Адже справжня підтримка народжується з десятиріч чесного й відкритого розвитку відносин. Ті ж, хто нелегальними методами намагаються зірвати “джекпот”, обравши начебто “свого” президента і розраховуючи, що переможців, мовляв, не судять, отримують зворотний результат. 

Насамкінець, справедливо зазначити, що більш визначальним для України буде не стільки новий Конгрес у США, скільки вибір, який самі українці зроблять навесні й восени цього року. І як тут не пригадати вислів, що його приписують чи то Лінкольну, чи то Друкеру. Найкращий спосіб передбачити майбутнє – це створити його.

Георгій Тихий, Нью-Йорк

Перше фото: Doug Mills/The New York Times

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-