Київ–Варшава: наступний рік принесе ще більше викликів

Київ–Варшава: наступний рік принесе ще більше викликів

Укрінформ
Найперший маркер відносин у 2019 році – рішення КС Польщі щодо “української” поправки до закону про ІНП

Рік, що минає, в українсько-польських відносинах можна назвати роком вичікування, роком фактичного замороження безпосередніх контактів на найвищому рівні й втрачених сподівань, у першу чергу в площині складної історії. Але попри те, це був також і рік активної підтримки Варшавою позиції Києва на міжнародній арені у контексті російської агресії, санкцій проти Росії чи протидії “Північному потоку-2”.

2019 рік може бути роком значних викликів у польсько-українських відносинах. І лише від політичної еліти та активної частини громадськості залежатиме, чи він не стане гіршим за поточний.

МИНУЛЕ ДАЛІ ДІЛИТЬ

Про те, що відносини на найвищому рівні між Україною й Польщею не виглядають найкращим чином, свідчить хоча б суха статистика. Упродовж 2018 року не відбулося жодного візиту до Києва чи Варшави на рівні президентів, прем’єр-міністрів чи голів парламентів. Президенти зустрічалися або при нагоді на міжнародних зібраннях, наприклад у Вільнюсі, Мюнхені чи Брюсселі, або розмовляли по телефону.

Петро Порошенко та Анджей Дуда під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі,  26 січня 2018 року
Петро Порошенко та Анджей Дуда під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі, 26 січня 2018 року

На рівні глав урядів ця співпраця була ще скромнішою: Гройсман і Моравецький за рік провели лише одну телефонну розмову. Не бачився в цьому році також голова Верховної Ради Парубій з маршалками Сейму та Сенату Кухцінським та Карчевським. Щоправда, більш інтенсивною була співпраця на трохи нижчому рівні – віце-прем’єрів, віце-спікерів чи глав МЗС. Але погодьмося, контакти на найвищому рівні ніхто не відміняв. Їх відсутність є сигналом: відносини однозначно не є ідеальними.

Анджей Дуда під час візиту до селища Олика (Волинська область) з нагоди 75-річчя Волинської трагедії / Фото: volynnews.com
Анджей Дуда під час візиту до селища Олика (Волинська область) з нагоди 75-річчя Волинської трагедії / Фото: volynnews.com

Президенти Порошенко і Дуда усе ж могли зустрітися в цьому році в Україні чи Польщі за нагоди чергової річниці Волинської трагедії, що минула в липні. Однак, польська сторона не відгукнулася на ініціативу української: президент Польщі самостійно відвідав місця пам’яті поляків на Волині, тим часом коли його український колега перебував кількадесят кілометрів далі, з польського боку кордону. Історія ділить, і саме вона є причиною низького рівня співпраці між обома столицями. Після різкого загострення у двосторонніх відносинах в історичній площині, що сталося у квітні 2017 року в результаті руйнування українського місця пам’яті у Грушовичах під Перемишлем, ситуація відтоді не змінилася. Варшава наполягає на необхідності відновлення ексгумацій польських жертв в Україні, Київ хоче бодай символічних жестів у вигляді відбудови хоча б одного з кількох українських місць пам’яті, знищених невстановленими донині вандалами упродовж 2014-2016 років.

Петро Порошенко під час церемонії вшанування пам'яті українців, які загинули від рук польських
Петро Порошенко під час церемонії вшанування пам'яті українців, які загинули від рук польських "селянських батальйонів" та підрозділів Армії Крайової у 1944 році, село Сагринь, Польща, 8 липня 2018 року

2018 рік не приніс вирішення цих проблем, а, навпаки, ще обтяжив їх додатковими. Зокрема, на початку року у Польщі було ухвалено зміни до закону про Інститут національної пам’яті, якими, між іншими, введено покарання за злочини українських націоналістів проти громадян Польщі упродовж 1925-1950 років. Щоправда, практично відразу президент Польщі звернувся до Конституційного суду країни з проханням оцінити конституційність положень цього закону. У суді розгляд цієї справи кілька разів переносився. Очікується, що 17 січня суд усе ж прийме рішення у справі “української” поправки в законі про ІНП Польщі.

Крім того, проблема неочікувано виникла довкола персони голови Українського товариства у Любліні Григорія Купріяновича. Після його публічної промови в липні у Сагрині (українське село, знищене польським підпіллям в 1944 році) люблінський воєвода Пшемислав Чарнек, який є представником центральної влади в регіоні, подав на етнічного українця до прокуратури за зневагу польського народу. На днях прокуратура офіційно закрила справу проти Купріяновича, не знайшовши в його словах складу злочину. Однак, як зауважує сам Купріянович, осад і побоювання висловлювати свою думку серед місцевих українців в Польщі залишилися.

Григорій Купріянович
Григорій Купріянович

Не можна оминути увагою й проблему скульптур кам’яних левів на Личаківському кладовищі у Львові, до яких останнім часом приковується увага, особлива з боку “патріотично налаштованої” польської молоді. Декілька разів на кладовищі запалювалися файєри і були спроби зірвати фанерні плити, якими закриті ці леви. У Львові віддавна триває суперечка про те, чи леви мають бути на Личакові й чи польська сторона законно повернула їх на це місце у грудні 2015 року.

РИЗИКИ СЬОГОДЕННЯ ОБ’ЄДНУЮТЬ

На щастя, не лише на історичну проблематику спираються відносини між країнами. Спільний кордон довжиною понад 500 кілометрів і глибокі міжлюдські контакти, зокрема чинник значної трудової міграції до Польщі, теж значною мірою формували в цьому році порядок денний двосторонніх відносин. Кордон поки що теж складно віднести до активу польсько-українських стосунків. Довгі черги на автомобільних пунктах пропуску є багаторічною проблемою, яка тільки поглиблюється. Здається, що обидві сторони це розуміють, однак поки що не видно реальних дій у напрямку її вирішення. Можливо, ситуація почне змінюватися у наступні роки, коли почнуть будуватися нові пункти пропуску та модернізуватися вже існуючі. Проте, це точно не перспектива найближчого року.

Пункт пропуску через українсько-польський кордон
Пункт пропуску через українсько-польський кордон "Краковець - Корчова"

Фактор української трудової міграції до Польщі, яка різко зросла за останні кілька років, змушує реагувати як Київ, так і Варшаву і координувати між столицями певні кроки. Польща намагатиметься в наступному році ухвалити нове міграційне законодавство. Поки що передчасно оцінювати, яким воно буде в остаточному вигляді. Але можна припустити, що воно спрямовуватиметься на подальшу лібералізацію ринку праці для іноземців з-за меж ЄС, серед яких значна більшість – українці, і призупинення можливого відтоку іноземної робочої сили далі на Захід.

У свою чергу, зі збільшенням кількості українців, у Польщі різко зросла потреба у задоволенні їхніх потреб як культурних, так і цілком приземлених – необхідності виготовлення чи отримання різного роду документів. Тому, нагальною є необхідність розширення мережі українських консульських установ в Польщі. Вже прийнято рішення про відкриття п’ятого генконсульства України – у Вроцлаві, яке має запрацювати в 2020 році. Крім того, й далі розширюватиметься мережа почесних консульств України в Польщі, які часто виконують роль культурно-промоційних осередків України в РП.

Вже давно визріла необхідність створення у Польщі Українського інституту, який би координував і допомагав в організації різних культурних заходів – концертів, фестивалів, виставок. Є очікування, що такий український центр буде створено вже найближчим часом. У будь-якому разі приміщення під нього у Варшаві є, необхідно лише провести в ньому капітальний ремонт.

Радбез ООН
Радбез ООН

Справжнім променем світла в українсько-польських відносинах в цьому році була підтримка Варшавою Києва у питанні російської агресії. Польща на всіх можливих рівнях – засіданнях Радбезу ООН, де вона в 2018-2019 роках є непостійним членом, форумах ЄС, НАТО та ОБСЄ звертає увагу на порушення Росією територіальної цілісності України. Без сумніву, саме рішуча позиція Варшави у багатьох випадках сприяла ухваленню більш конкретних визначень у різноманітних резолюціях. Зрозуміло, що Варшава це робить з цілком прагматичних міркувань – дії Росії є загрозою для всього регіону, також і для Польщі. Тим не менше, Варшава є справжнім союзником Києва в цьому питанні, і навряд чи це зміниться.

Позитивною для України в цьому році можна вважати також економічну співпрацю, враховуючи, що український експорт до Польщі та країн ЄС зростає. Попри те, що українські та польські виробники сільгосппродукції часто є прямими конкурентами на європейському ринку, є все ж сподівання, що ця конкуренція перебуватиме у цивілізованих рамках і Варшава не намагатиметься адміністративними важелями протидіяти здоровій конкуренції на ринках ЄС.

Також дуже позитивною є співпраця у військовій та військово-технічній сферах. Україна та Польща разом проводять багато міжнародних навчань, зокрема і під егідою НАТО, польські військові інструктори на полігонах навчають українських військовослужбовців та допомагають реформувати українську армію. Еталоном тісної співпраці у військовій сфері є функціонування Польсько-литовсько-української бригади Литполукрбриг, яку зараз на ротаційній основі очолив українець, полковник Дмитро Братішко. Україна й Польща також розвивають ряд проектів у сфері оборонно-промислового комплексу. Тому, є небезпідставні очікування, що так само плідно ця співпраця виглядатиме й у 2019 році.

Польські військовослужбовці з ЛитПолУкрбриг крокують Хрещатиком під час урочистого військового параду
Польські військовослужбовці з ЛитПолУкрбриг крокують Хрещатиком під час урочистого військового параду

МАЙБУТНЄ НАСТОРОЖУЄ

Тим не менше, в українсько-польських відносинах наступний рік може бути складнішим, ніж 2018-й. Він може принести ряд нових викликів.

По-перше, йдеться про вибори, яких у наступному році буде аж чотири на обидві країни. Весняні вибори до Європарламенту й осінні парламентські – у Польщі та президентські й парламентські – в Україні можуть активізувати певні радикальні сили по обидва боки кордону. Деякі рухи та партії можуть спробувати розіграти “патріотичну карту”, аби здобути перед виборами додаткові бали у місцевого електорату. Можна не сумніватися, що допомогу їм в цьому намагатиметься надавати Росія – у різних формах та під різним соусом. Залишається сподіватися, що у головних політичних гравців, як в Україні так і в Польщі, вистачить здорового глузду розпізнати небезпеку і не втягуватися у сумнівні афери з негативним кінцевим ефектом.

По-друге, йдеться про ротацію на посадах послів в Україні та Польщі. Хоча посли і не формують політику держави, але ніхто не сперечатиметься з тим, що дуже багато залежить від того, яка конкретно особа представляє країну у тій чи іншій столиці.

2019-й є роком планової ротації для посла України в Польщі Андрія Дещиці. Поки що не відомо, хто його замінить на цій посаді.

Андрій Дещиця
Андрій Дещиця

Водночас, нещодавно стало відомо і про несподівану, позапланову ротацію на посаді посла Польщі в Україні: Яна Пєкло, який був послом в Україні лише трохи більше двох років, має замінити чинний заступник глави МЗС РП Бартош Ціхоцький, який відповідає за східну політику і політику безпеки. Попри запевнення Варшави, що таким чином підвищується ранг двосторонніх відносин і загалом зміна має принести позитивні ефекти, такий поспіх як і сама кандидатура на нового посла змушує замислитися: чи Польща бува не планує зміни своєї політики щодо України.

Ян Пєкло
Ян Пєкло

Заступник глави МЗС Польщі Ціхоцький, на відміну від Пєкло, відомий своєю більш жорсткішою позицією щодо України, зокрема, в історичних питаннях. Про це свідчать його численні коментарі та інтерв’ю у ЗМІ, а також і пости у соцмережах. Можливо, у Варшаві вирішили, що посол Пєкло був занадто м’яким у захисті польських інтересів у Києві, тому є потреба направити політичного гравця, який більш рішуче відстоюватиме інтереси Польщі.

Бартош Ціхоцький. Фото: twitter.com/B_Cichocki
Бартош Ціхоцький. Фото: twitter.com/B_Cichocki

Власне, ця рокіровка вписується також у парадигму початку виборчих кампаній в Україні та Польщі. Для чинної польської влади перемога на українському напрямку може бути потрібною в рамках внутрішньополітичної боротьби напередодні виборів.

Але ці розрахунки можуть призвести й до протилежного ефекту. Вони вже принесли свої неочікувані результати. На захист Пєкло несподівано стали багато польських експертів та журналістів, яким українська тематика є близькою. Петицію до президента Польщі з проханням залишити чинного посла на своїй посаді підписало вже понад 200 осіб. Сам по собі збір підписів з такого приводу є безпрецедентним явищем, який вже набув резонансу як у Польщі, так і в Україні.

Звісно, що офіційна Варшава навряд чи відмінить своє рішення. Проте, підготовлену атмосферу довкола зміни посла навряд чи можна назвати комфортною, у першу чергу для Ціхоцького. Можливо, у майбутнього посла наступить певна рефлексія з цього приводу і він намагатиметься показати, що не є жорсткішим за свого попередника. Залишається очікувати на перші кроки нового польського посла в Україні, а також й українського в Польщі, призначення якого, очевидно, відбудеться вже після президентських виборів в Україні.

Першим маркером того, як виглядатимуть українсько-польські відносини в 2019 році, буде рішення Конституційного суду РП 17 січня у питанні “української” поправки до закону про ІНП. Якщо КС визнає, що положення треба змінити чи відмінити, то це буде позитивним сигналом для подальших польсько-українських відносин. Можливо, це розблокує і контакти на найвищому рівні. Натомість, якщо суд визнає їх повністю відповідними законодавству країни, то це означатиме, що Варшава поки що не готова на подальші кроки у напрямку примирення в історичній площині.

Аби переконатися, який із векторів розвитку відносин у цьому році переможе, залишилося почекати трохи більше двох тижнів.

Юрій Банахевич. Варшава

Перше фото: Hyser

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-