Протести в Румунії: стара еліта, схоже, захищатиметься до останнього

Протести в Румунії: стара еліта, схоже, захищатиметься до останнього

600
Ukrinform
З усіх колишніх європейських сателітів Кремля періоду СРСР у Румунії російська політична модель пустила чи не найглибше коріння

Від минулої п’ятниці, вже четвертий день, у Румунії сотні тисяч демонстрантів по всій країні вимагають відставки уряду і дострокових парламентських виборів. Власне, це не початок протестів, а їх продовження: у такій формі невдоволення урядом соціал-демократів періодично проявляється фактично одразу після їхньої перемоги на виборах у грудні 2016 року.

У п’ятницю демонстранти у столиці Бухаресті зійшлися з поліцією “у рукопашну”: водомети, сльозогінний газ, більше чотирьох сотень постраждалих, десятки затриманих. Президент Румунії Клаус Йоганніс (не соціал-демократ, а представник опозиційних націонал-лібералів) засудив дії поліції за “жорстоке втручання жандармерії, абсолютно співвимірне з демонстраціями більшості людей на площі Перемоги” і вимагає покарання для її очільників. З неділі у кількох містах, у тому числі – в столиці, з’явилися намети, тобто, з’явилися демонстранти, які мають намір протестувати цілодобово, без перерви на ніч (раніше такого не було). На вечір понеділка запланована нова масова демонстрація, а президент, за повідомленням його адміністрації, виступить із спеціальним повідомленням.

Масові протести, які супроводжують політичну історію Румунії протягом останніх кількох років, можна розглядати і як вияв політичного змагання між соціал-демократами і націонал-лібералами за приблизної рівноваги сил (за першими – парламент і уряд, за другими – президент), коли опозиція, яка програла вибори, тисне на владу вулицею, і як боротьбу суспільства проти корупції (соціал-демократи домоглися через Конституційний суд звільнення головного прокурора Національного антикорупційного директорату (НАД) Лаури Кьовеші та через зміни до кримінального кодексу пом’якшили покарання за посадові злочини). І те, й те – правда, як-то кажуть – одне іншому не заважає.

Але в румунських протестах, і в тому, як на них реагує влада, можна побачити і глибшу мораль, інакше – зробити з них глибші висновки.

Питання: чому в Румунії, яка, здавалося б, вже пройшла той шлях до європейської демократії, яким Україна тільки збирається пройти (членство в НАТО та Євросоюзі, відповідно – європейське виборче законодавство і європейський незалежний суд), антикорупційна боротьба не стихає, а навпаки – розгоряється, причому саме у формі масових демонстрацій і жорсткій відповіді на них влади?

Відповідь, звісно ж, в історії. У кожній країні, яка на більш-менш тривалий історичний період попадала у залежність від Росії (СРСР), у цей період відбувалася зміна політичної моделі управління (інакше – принципи формування і функціонування владної еліти) з національної на російську. Зрозуміло, це була не природна, а насильницька зміна. Нова російська модель панувала тільки доти, доки країна перебувала під політичним контролем Кремля. Контроль слабнув чи зникав зовсім – одразу починався зворотній процес: російську політичну модель витісняла національна. Десь цей процес відбувався майже миттєво за історичними мірками – рік – два – три – і практично без опору колишньої еліти, сформованої за лекалами російської політичної моделі. Приміром, так сталося в балтійських країнах – колишніх республіках СРСР. Десь – набагато довше і з драматичними внутрішніми конфліктами. А десь зворотній процес і не починався, там російська модель і досі панує (найяскравіший приклад – Білорусь, однак і, приміром, колишні азійські радянські республіки, при всій нинішній зовнішній несхожості з Російською Федерацією, радянську (російську) політичну модель не міняли, а лише змінили політичні декорації).

З усіх колишніх європейських сателітів Кремля періоду СРСР у Румунії російська політична модель пустила чи не найглибше коріння. Це завдяки багаторічному диктаторству Чаушеску, котрий спромігся за більшовицькою методологією утримання влади максимально “зачистити” румунське суспільство від будь-яких паростків опозиції в усіх без винятку сферах життя суспільства. Грубо кажучи, диктатор фізично винищив усіх, хто міг би бути, чи стати в майбутньому, частиною опозиційної до нього (і до нової, сформованої вже за російськими політичними лекалами еліти) організованої сили. І те, що Чаушеску довгий час сварився в деяких питаннях з Кремлем і вважався таким собі “опортуністом” у “соціалістичному таборі” – нічого тут не змінює: влада румунського диктатора по суті була зліплена з влади диктаторів російських (радянських).

І саме через те, що Чаушеску так жорстоко “зачищав” можливі альтернативи новій еліті, позбавляти його влади довелося з кров’ю. Це по-перше. По-друге, після Чаушеску країну довгий час очолювали люди з самої верхівки колишньої комуністичної еліти (як от перший президент Ілієску). По-третє, реальна боротьба з корупцією почалася так пізно – НАД – аналог наших НАБУ та САП – були створені в Румунії ще в 2003 році (вимога для вступу до Євросоюзу), а запрацювали вони більш менш ефективно лише в 2013 році, коли виконавчим прокурором НАД стала Лаура Кьовеші. По-четверте, попри шалену підтримку діяльності Кьовеші суспільством її таки звільнили з цієї посади. По-п’яте, і сьогодні, попри масові протести, підсумок боротьби в Румунії неочевидний, принаймні – на найближчу перспективу. Соціал-демократи, котрі намагаються, по суті, припинити державну антикорупційну політику, не з неба впали, вони, нагадаємо, перемогли на парламентських виборах. Іншими словами, ота стара (тепер вже) румунська еліта, вирощена Чаушеску, котра тепер, звісно, не “комуністична”, а “соціал-демократична”, має суттєву соціальну підтримку серед румунського електорату. І це теж – об’єктивна спадщина панування в країні еліти російського зразка.

Не важко побачити у цих особливостях румунської історії та нинішній ситуації в цій країні паралелі з Україною. Якщо коротко – у визначальних моментах ми мусимо повторювати шлях Румунії, бо прагнемо туди, куди й вони. А тому варто вивести з румунського досвіду кілька значущих уроків.

Очевидно, що глибина проникнення російської політичної моделі в Україну незрівнянно більша, ніж у Румунію. І викорчовувати російську спадщину нам доведеться з набагато більшими зусиллями, ніж румунам. На жаль. Росія відкрито пішла на нас війною, аби не втратити контроль над Україною, тобто – не дозволити нам позбутися російської політичної моделі. Але зовнішній ворог – це ще не все. Румунія не воює з Росією, там нова Румунія один на один зі старою Румунією. Плюс підтримка демократичного Заходу. І все ж, як бачимо, опір старої еліти дуже впертий, вона, схоже, готова захищатися до останнього, і не тільки сльозогінним газом. Хіба стара українська еліта, викохана тим самими російсько-більшовицьким контролем і впливом, має слабкіший інстинкт до виживання, ніж румунська? Швидше, навпаки. Тож пік боротьби українського суспільства, української нації за зміну еліти, яка родом з колоніального минулого, на нову – національну, демократичну, “європейську” (що й означатиме безповоротність у процесі здобуття незалежності від Росії) – ще попереду.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>