Євген Місило, польський історик українського походження
Україна і Польща мають домовитися – як свого часу Польща з Німеччиною
03.07.2018 09:00 13773

Складна історія, на жаль, продовжує гальмувати розвиток українсько-польських відносин. Упродовж останнього року символом історичних непорозумінь у відносинах між двома країнами стало руйнування (у польській версії – демонтаж) українського місця пам'яті на кладовищі в Грушовичах у квітні 2017 року. 

Нещодавно на місці пам'ятника проведено пошукові роботи, які мали відповісти на питання: чи є там останки вояків УПА? Від цього залежало, чи буде відновлено зруйнований пам'ятник або буде встановлений новий, а також можливе відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. За результатами розкопок, до яких запрошено представників України, польська сторона офіційно повідомила, що в цьому місці немає останків упівців. Із цим рішення не згодна українська сторона. “Сухої нитки” на розкопках у Грушовичах не залишив також польський історик українського походження Євген Місило, який спеціалізується в українсько-польській історії першої половини XX століття й неодноразово брав участь у такого роду розкопках. 

Історик має застереження як до форми і способу проведення розкопок, так і до оприлюднених Інститутом національної пам’яті їхніх результатів. Свою, загалом дуже критичну оцінку розкопок, він виклав у соцмережах. Власному кореспондентові Укрінформу вдалося поспілкуватися з істориком, який оцінив ситуацію і висловив свої думки з приводу можливого вирішення проблеми.

ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГРУШОВИЧАХ ЛИШЕ УПРОДОВЖ ДНЯ Є СКАНДАЛЬНОЮ СИТУАЦІЄЮ

- Пане Євгене, ви очікували, що результати археологічних розкопок на кладовищі у Грушовичах будуть саме такими? 

- Складно однозначно сказати, що я очікував. Ніхто насправді не знав, на що натраплять під фундаментом пам’ятника. Не мав сумніву щодо одного: на цьому кладовищі є похоронені члени українського підпілля. Напевно, не очікував того, що сказали члени цієї комісії, зокрема професор Кшиштоф Швагжик (заступник голови польського ІНП) і того, що було в археологічних звітах та судово-медичному огляді, які передано українській стороні після завершення цих досліджень. Для мене все те, що там робилося, і про що публічно розповів на конференції 14 червня заступник голови ІНП Швагжик, є якимось поганим жартом, неповагою до правди. 

- Як ви згадали, 14 червня відбулася прес-конференція польської сторони, а трохи пізніше прес-конференція українців з цього приводу. Попри те, що обидві сторони були разом в одному місці, результати розкопок для них є кардинально різними. Власне, чому, на вашу думку, такі великі розбіжності у сприйнятті того, що було виявлено під час розкопок у Грушовичах?

Проведення досліджень у Грушовичах мало велике значення для нинішніх і майбутніх відносин між Україною і Польщею

- На мою думку, ці розкопки проведено скандальним способом. Тобто все тривало всього три дні, з яких більшу частину часу витрачено на розбиття фундаменту під пам'ятником й очищення місця під ним. Фактично, лише останнього дня, 26 травня, тривали археологічні розкопки і так зване медичне дослідження тлінних останків. Польська сторона підкреслює, що це була не ексгумація, а лише пошукова робота або археологічне дослідження. Саме ці визначення є у звіті. Чому в ньому не йдеться про ексгумацію? Ексгумація має свої вимоги: має бути присутнім прокурор, якого там не було. Це взагалі незрозуміла ситуація: прокурор завжди повинен бути там, де, наприклад, під якимось фундаментом будинку чи пам'ятника виявлено людські останки. У випадку ексгумації, їх завжди забирають до судово-медичної лабораторії для досліджень з метою ідентифікації і встановлення причини смерті. Цього всього там не було.

Я вважаю, що проведення досліджень у Грушовичах, що мають велике значення для нинішніх і майбутніх відносин між Україною і Польщею, упродовж лише одного дня є скандальною ситуацією.

- Поясність, будь-ласка.

- Із 31 виявленого в цьому місці скелету, як позначено у протоколі, досліджено лише 16. На основі дослідження, яке тривало лише один день і було зроблено на ходу одним лікарем судової медицини безпосередньо в ямі, або на примітивному столі на кладовищі, професор Швагжик за півтори години після завершення розкопок підсумував їхні результати, заявивши про те, що там не виявлено жодних останків упівців чи ознак, що їх там може бути поховано. Лише за кілька днів після цього підготовлено судово-медичну експертизу, яка підтвердила слова віце-президента ІНП. Це все є класичним зразком застосування подвійних стандартів в дослідженнях жертв польсько-українського конфлікту.

- У звітах польської та української сторін йдеться про 16 чи 18 людських останків. Звідки взявся 31 скелет?

Це порушення елементарних принципів, які є необхідними у такого роду дослідженнях у кожній цивілізованій країні

- У судово-медичній експертизі за результатами пошукових робіт на кладовищі в Грушовичах чітко написано, що виявлено 31 скелет, з яких досліджено лише 16. Решту, тобто другу половину, не досліджено, тому що вони розташовувалися на межі ведення розкопок. Десь за межами місця розкопок 4 на 4,7 метра виступали із землі частини кисті руки чи черепа. Однак, було прийнято рішення, що місце розкопок не розширюватиметься. Чому? Це курйозна ситуація: археологи ІНП бачать кості, черепи у 15-ти могилах, але вони їх не торкаються, вони вже їх не цікавлять! У цій ситуації ми не знаємо, чи серед тих 15-ти скелетів не було останків вояків УПА. Українська сторона має право сказати, що вони були, або могли бути. З польської сторони виразно видно, що абсолютно не було готовності вивчити це питання. Для мене це не лише непрофесійний підхід до дослідження і не лише свідоме обмеження місця пошуків, аби не знайти доказів того, що там дійсно поховано вояків УПА. Це порушення елементарних принципів, які є необхідними у такого роду дослідженнях у кожній цивілізованій країні.

- Під час прес-конференції заступник голови ІНП професор Швагжик заявляв, що польська сторона пропонувала українській забрати ці останки на ексгумацію до України, але українці відмовилися. Відтак, було прийнято рішення покласти їх назад до могили. Чи українська сторона повинна була взяти ці останки на ексгумацію? 

Кругла й рівна дірка в черепі – класичний зразок пострілу в потилицю, яким добивали поранених, як убивали вояків УПА

- Я думаю, що взагалі помилкою була присутність української делегації в цьому місці. Запросити когось, щоб той стояв над могилами і дивився, як хаотично й імпровізовано намагаються викопати ці останки, аби довести те, що давно вже було вирішено? Для представників України це була принизлива ситуація. Я можу їм лише поспівчувати і просити, щоб вони вже більше не приймали запрошень брати участь у такого роду “ексгумаціях”. Я вважаю, що це було не потрібно. Так польська сторона не повинна була робити, якщо хоче налагодити добрі відносини з партнером, з українською стороною, очікуючи на відновлення ексгумацій на Волині чи в інших місцях.

По-друге, а навіщо українська сторона повинна була брати ці останки, якщо польська вже визнала, що не проводитиме ексгумації, аби встановити на базі кодів ДНК чи лабораторних досліджень, що дірка в черепі була наслідком пострілу чи, як вказується в медичному обстеженні, наслідком природної ерозії? Тобто, ця дірка якось сама там з’явилася. Однак, проблема в тому, що ця дірка в черепі кругла, рівна і розташована біля потилиці. Отже, це класичний зразок пострілу в потилицю, яким добивали поранених, а цілий череп є потрощеним.

Якщо б члени цієї комісії взяли і прочитали протоколи ексгумації вояків УПА, які загинули у Бірчі (містечко біля Перемишля – ред.), то таких черепів – потрощених і з дірами в черепі – там була більшість. Це класичний зразок – як убивали вояків УПА, як над ними знущались, катували, били їх прикладами карабінів, а потім дострілювали. Одним із таких прикладів, на мою думку, міг бути скелет лікаря УПА Павла Ключника (псевдонім “Сірко”), якого вояки з прикордонної застави з Кальникова схопили у Грушовичах і закатували на полях недалеко від села. Не виключено, що саме його останки знайшли польські археологи на кладовищі у Грушовичах. Натомість у медичному протоколі з цього обстеження написано, що людина з розтрощеним черепом була жертвою дорожньо-транспортної пригоди. Чи можна собі уявити ситуацію, що у бідному селі Грушовичі, де навіть велосипед був чимось немисленим, якийсь українець перед війною їхав на мотоциклі й розбився на дереві? Навряд чи. Більше того, в медичному обстежені взагалі не розглядається питання, чи ця дірка в черепі могла бути наслідком пострілу. Там визначення “постріл”, “дірка від кулі” взагалі не зустрічаються. Чи це не дивно, беручи до уваги, що пошукові роботи вели судові лікарі з групи, які вже багато років працюють з професором Швагжиком під час розкопок місць поховань польських жертв комуністичних репресій у Варшаві, Вроцлаві, а деякі з них є членами комісії з ексгумації жертв Смоленської катастрофи? Тобто це хороші спеціалісти. Відтак, те, що написано у медичному протоколі з Грушовичів, є свідомою спробою приховування правди.

- Власне ви у своєму пості у Фейсбуці висунули тезу, що археологічні розкопки на кладовищі у Грушовичах було проведено фактично під вже сформульовану тезу, що нібито жодних останків бійців УПА там немає...

- Так. Можу це ще раз підтвердити, оскільки я брав участь у багатьох ексгумаціях на території Польщі, що здійснювалися польськими спеціалістами, знаю як проводиться справжня ексгумація і якою є її мета. Вони ведуться тижні, місяці, а не лише в період одноденних пошукових робіт. Усі скелети забираються до лабораторій і там досліджуються. Мета одна – встановлення правди: коли загинув, як загинув, ким був похований. Тут цього не зроблено, і я не розумію, чому польська сторона вважала, що немає такої потреби.

- Але повертаючись до попереднього питання: чи українська сторона повинна була взяти ці останки на ексгумацію до України?

- Це абсурдна пропозиція. Такі дослідження можна було б провести разом на території Польщі. Крім того, складно собі уявити перевезення тлінних останків із Польщі в Україну, адже це є також умовою виконання певних санітарних норм, яких під час розкопок ніхто не дотримувався.

УКРАЇНА І ПОЛЬЩА МАЮТЬ ДОМОВИТИСЯ – ЯК СВОГО ЧАСУ ПОЛЬЩА З НІМЕЧЧИНОЮ 

- Польська сторона вважає розкопки жестом доброї волі по відношенню до українців й очікує на розблокування пошуково-ексгумаційних робіт в Україні...

Вважаю, що польська сторона зробила це виключно для того, аби виправдати знищення пам'ятника, офіційно відкинувши там наявність останків

- Так. Тільки навряд чи це варто розглядати у категоріях жесту доброї волі. Я вважаю, що польська сторона зробила це виключно для того, аби виправдати знищення пам'ятника, офіційно відкинувши там наявність останків. Таким чином, з юридичної точки зору можна також буде виправдати руйнування всіх українських місць пам'яті, які було встановлено без дозволу польської влади. І це шлях у нікуди. Ще в 1995 році було створено польсько-українську комісію, де українську сторону представляла Головна управа Об’єднання українців у Польщі, членом якої я тоді був. Ще тоді було вирішено, що заради уникнення загострення конфлікту всі нелегальні українські увічнення в Польщі треба буде залишити недоторканними і паралельно знайти докази того, що там є поховання. Тоді здавалося, що все йде у правильному напрямку, але так не сталося.

- Чому?

- На превеликий жаль, польська і українська сторони не змогли домовитися, тобто не пішли тим шляхом, яким Польща пішла у відносинах із Німеччиною. В 1989 році був підписаний польсько-німецький договір про здійснення ексгумацій у місцях воєнних поховань. І це спрацювало: у Польщі зараз є 13 великих німецьких кладовищ, на яких ексгумовано, за неповними даними, понад 150 тисяч вояків німецької армії, зокрема СС, Вермахту й усіляких інших формацій – навіть тих, які знищували Варшаву. На окраїні Варшави на комунальному кладовищі німці мають свою частину кладовища з хрестами, прізвищами. І ніхто їх не нищить, не розкопує. Чому в Польщі можна було ексгумувати 150 тис. німецьких окупантів, які знищили і спалили Варшаву, вбили кілька мільйонів поляків, але не можуть існувати кладовища, поховання чи увічнення для кількох чи кільканадцяти українців, як у Грушовичах?

- І ще раз повертаючись до конференції заступника голови ІНП Польщі. Тоді професор Швагжик заявив, що усі докази української сторони про наявність поховання вояків УПА під пам'ятником у Грушовичах базуються на свідченнях лише однієї особи, яка була свідком здійснення поховання. Натомість, ви твердите, що таких свідчень є більше і ви особисто знайшли їх колись у польських архівах. Якщо так, то чому польська сторона не взяла їх до уваги?

- Якщо польська сторона захотіла б, то взяла б їх до уваги. Професор Швагжик знає мене особисто і міг би звернутися в цій справі, так як це робилося, наприклад, у питанні ексгумованих тлінних останків вояків УПА у справі генерала Кароля Свєрчевського (генерал Війська Польського, вбитий УПА в 1947 році), яких ексгумовано на військовому кладовищі “Повонзкі” у Варшаві. Я з ними співпрацював у пошуках сімей, від яких ІНП Польщі хотів отримати зразки ДНК для ідентифікації останків восьми вояків УПА, яких розстріляли у Варшаві й усіх закопали в одній ямі.

Крім того, ці матеріали вже відомі багато років. Це так званий архів командира УПА “Закерзонського краю” Мирослава Онишкевича (“Ореста”) який зберігається в архіві ІНП у Варшаві, а тому його без проблем можна було взяти і переглянути. 

Якщо хтось хоче щось довідатися, то бере і, передусім, читає документи, адже це стосується процедур, які супроводжують такого роду ексгумації. Вони взяли до уваги лише одне свідчення чоловіка, селянина із Грушовичів, який був свідком поховань, але списане 50 років опісля, а не взяли до уваги документи, у тому числі рапорти УПА і звіти цивільної мережі ОУН, у яких є свідчення осіб, які були свідками не лише смерті членів українського підпілля, а й їхніх похоронів на кладовищі у Грушовичах, списаних, наприклад, наступного дня. Вважаю, що це непрофесійно і зроблено це свідомо.

Політиків треба тримати якнайдалі від історії й від істориків

- За результатами розкопок сторони залишилися на своїх позиціях. Історикам складно порозумітися. Можливо, політики повинні сказати своє слово, прийняти якісь рішення? 

- Політиків треба тримати якнайдалі від історії й від істориків. Ми бачимо – скільки лиха скоїла останнім часом польська історична політика теперішньої влади у відносинах з Україною. Однак, я усвідомлюю, що це питання можна вирішити лише на міждержавному, політичному рівні. Наприклад у формі угоди, в якій визначалося б, що в Польщі буде створено кладовище, де буде поховано ексгумовані останки українців – вояків УПА, а на території України – кладовища, де буде перепоховано убитих поляків. Так як домовилися Польща та Німеччина. Це закрило б справу увічнень, нелегальних поховань та інших проблем, які сьогодні нищать польсько-українські відносини. Я це пропонував ще в 90-х роках минулого століття, коли займався справою ексгумації в Бірчі, Лішні. Тоді я 10 років шукав місця, на якому можна було б по-християнськи похоронити тлінні останки кількадесяти вояків УПА. Я пропонував створити таке кладовище у Пикуличах під Перемишлем, поруч з існуючим, на якому є могили воїнів УГА. Польська сторона тоді була згодна на компроміс, оскільки тривав конфлікт довкола кладовища Орлят у Львові, яке поляки дуже хотіли відкрити. На жаль, українська держава тоді не наполягала. Тоді представники від України казали: дайте нам 20 метрів на кладовищі в Пикуличах, адже цього буде досить на дві братські могили. Відтак, польська сторона так і зробила. 

Тому, українські політики також не без гріха. Але в їхньому випадку, я б сказав, що це гріх занедбування. Отже, замість сотий раз ставати на коліна перед польськими могилами жертв Волинської різанини, вони повинні врешті встати з колін – і почати захищати українські могили й увічнення на території Польщі.

Юрій Банахевич, Варшава

Фото: Eugeniusz Misiło, facebook.com/profile

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-