Путін цього разу не став лякати Меркель собаками...

Путін цього разу не став лякати Меркель собаками...

901
Ukrinform
Зустріч у Сочі з квітами в тон сукні і з порожніми обіцянками в тон колишнім політінтересам

Новий-старий президент Російської Федерації Володимир Путін міг би задоволено посміхатися у вуса (Пєскова), потираючи руки: про яку ізоляцію йдеться, коли головні європейські лідери поспішають до мене – Меркель, там, Макрон... Принаймні на внутрішньому ринку таке продається дуже добре.

І дійсно, лідери Німеччини і Франції один за одним їдуть до Росії: канцлер побувала з короткою робочою поїздкою у Сочі 18 травня, президент вирушить до Санкт-Петербурга 24-го з дводенним візитом.

Сенс цих візитів, однак, не в тому, щоб поспішити привітати Путіна з його черговим терміном (президентським, якщо що) і зрозуміти – чи готовий він, «оновлений», до конструктиву і взаємодії. Тому що, як не крути, але без Росії дійсно при вирішенні більш ніж одного актуального конфлікту не обійтися. Хоча б тому, що деякі з них Москва сама і створила, а в інших може для того активно і влізла, щоб без неї потім не обійшлися.

АТОМНИЙ СОЧІ

Володимир Путін був цього разу милий і не став лякати даму собаками. Більш того, він зустрів її на порозі сочинської резиденції з симпатичним букетом троянд, який вдало пасував до її світлого піджака. Гостя, схоже, навіть злегка зніяковіла. На спільних фото не було відверто підібганих губ і відведених в бік очей. Російська сторона, ну це і зрозуміло, однозначно розцінила всі «знаки» як показник початку більшої зговірливості німців і мало не домінування свого вождя у всій ситуації, про що радісно розповіла народу з екранів телевізорів і сторінок газет.

Німецькі спостерігачі, втім, таких однозначних висновків робити не стали. І те, що Меркель довелося потиснути руку, яка усього кілька годин до цього тиснула руку сирійському диктатору Башару Асаду (візит якого трапився як сніг на сочинські пальми), зовсім не вважали сигналом того, що канцлер покращить свою думку про кремлівського шефа.

Цікаво, що нинішній свій візит до Росії Меркель анонсувала сама ще до того, як це зробила її прес-служба. Після чергової телефонної розмови з Путіним, коли зрозуміла, що є питання, які обговорити краще особисто. Згадала при цьому Україну та Сирію, основні точки нестиковки.

Але тоді ще не було проблеми з виходом Вашингтона з іранської ядерної угоди, яка увірвалася в діалог, і яку багато хто вважав темою, здатною змінити тон відносин. Змінити в бік потепління між Берліном і Москвою. Putin-Versteher – ті, хто розуміє Путіна – пожвавилися: ось тепер на фоні протиріч між ЄС і США, які все більш загострюються, Берлін зрозуміє, що з Росією треба не сваритися, а дружити, ну хоча б проти Трампа. Ну а там, дивись, справа дійде і до послаблення в питанні санкцій, адже санкції американські можуть вдарити болючіше. Показово, що проведене минулого тижня телекомпанією ZDF соцопитування показало, що США зразка Трампа надійним політичним партнером вважають лише 14% респондентів, а от Росію – аж 36%. Непоганий грунт для пропагандистів, щоб спробувати розширити «плацдарм».

Для Німеччини іранська ядерна угода дійсно має величезне значення вже хоча б тому, що це один з дуже небагатьох міжнародних форматів, в яких вона брала участь як посередник. На фоні заяв Берліна про готовність взяти на себе більше міжнародної відповідальності звістку про провал результату 10-річних зусиль німецька дипломатія, напевно, сприйняла як ляпас і мало не особисту образу. Оскільки Росія також є підписантом угоди, спокуса виступити єдиним фронтом проти Трампа є великою. Не кажучи вже про бізнес-інтереси німецьких компаній, які працюють в Ірані.

Втім, сама Меркель на підсумковій прес-конференції дещо охолодила захоплення російської публіки, помітивши, що різні думки, звичайно, мають місце, але «фортеця трансатлантичної дружби... та інтенсивність трансатлантичних відносин під питання не ставиться».

ГАЗ І ОБІЦЯНКИ

Слід зазначити, що короткий візит канцлера ФРН Ангели Меркель до Сочі 18 травня завершив «німецький політичний тиждень» в Росії, яку до неї відвідали глави МЗС і Мінекономіки.

Інтриги в цих переговорах з Володимиром Путіним не було ніякої від самого початку (крім того, що в них більше, ніж очікувалося, часу зайняла іранська тематика), і несподіванок підсумки їх теж не принесли: загальні фрази про важливість зберігати діалог навіть тоді, коли думки сторін дуже серйозно розходяться з якихось питань.

Україна продовжує залишатися одним з таких питань у відносинах між Берліном і Москвою.

З чим обидва лідери згодні, так це з безальтернативністю Мінських угод як основи для мирного врегулювання. На жаль, ця фраза стала настільки заїждженою, що взагалі не несе в собі ніякого смислового навантаження.

В Україні з великою увагою чекали заяв щодо трубопроводу, тим більше, що заздалегідь було оголошено, що ця тема стане однією з центральних у Сочі. І з урахуванням того, що останніми днями багато чого свідбулося навколо проекту, включаючи фактичний початок підготовчих робіт і нових загроз США новими санкціями, якщо Німеччина не відмовиться від задуманого.

Уряд Меркель намагається сісти на шпагат: і трубопровід отримати, і добитися обіцянок зберегти транзит територією України. Тобто, і щоб вовки ситі, і вівці цілі.

Путін бадьоро запевнив, що «після запуску «Північного потоку-2» не передбачається повна зупинка транзиту російського газу через Україну». Але одразу ж додав, і, видається, що саме тут і криється основна заковика: «Хочу підкреслити, що поставки будуть продовжені, якщо вони будуть економічно обґрунтованими і доцільними для учасників економічної діяльності». Ось що, скажіть на милість, зупинить того ж пана Путіна сказати за пару-трійку років, що український транзит не має ніякої економічної доцільності. Абсолютно нічого, навіть якщо це буде зовсім не так. Навіть якщо доведеться піти на відвертий демпінг собі у збиток.

Сьогодні він повторює, що «Північний потік - 2» – виключно економічний проект Росії, яка завжди виводила його за рамки будь-яких політичних процесів». Ну так, всі знають, що газ у Росії взагалі ніякого відношення до політики не має, аж ніяк. Правда, доводиться деколи сусіда цим газом придушити, щоб змусити його до чогось, а так нічого особистого.

Меркель ж, яка теж ще нещодавно говорила про проект як про суто економічний, дещо змінила тон. «Ми також розглядаємо Nord Stream 2 як економічний проект. Але він має «наслідки», і саме тому йдеться про те, які гарантії надаються у цьому контексті Україні», – сказала вона на прес-конференції, підкресливши, що збереження транзиту носить «стратегічне значення».

При цьому додала, що Німеччина готова брати участь і просувати можливості для цього. Для чого? Для гарантій? Змусити главу «Газпрому» Олексія Міллера підписати папірець із зобов'язаннями? Всі пам'ятають папірець під назвою Будапештський меморандум і що з ним стало, а у цього буде і того менше ваги. Чи, може, Берлін урочисто пообіцяє закрутити вентиль «Північного потоку 2», а заодно і номера 1 на додачу, якщо Москва не дотримається обіцянки? Щось дуже сумнівно.

Фантазії не вистачає собі уявити, які такі важелі є у Німеччині змусити Росію продовжувати качати газ через Україну. Ну хіба що активніше задіяти німецькі компанії у питанні модернізації української ГТС (у якій вже є їхня праця). А ще краще, приватизації, щоб був шкурний інтерес у збереженні транзиту.

Або ось ще пропозиція: підписати угоду, якою Берлін буде гарантувати, що у разі припинення транзиту Німеччина сама буде компенсувати Україні втрачені 3 млрд євро. Але така альтернатива теж викликає сумніви. До речі, Путін кинув репліку на адресу Заходу про те, що той хоче, щоб «Росія нагодувала Україну своїми грошима», прагнучи підтримати Україну, яка не дуже хоче працювати з Росією, «але дуже любить транзитні фонди».

МИРОТВОРЧА НОРМАНДІЯ

Також, ніби й схоже, але з різними акцентами говорили Меркель і Путін про майбутню місію ООН для Донбасу.

Путін: «Доручили нашим зовнішньополітичним відомствам ще раз предметно опрацювати тему утворення місії Організації Об'єднаних Націй зі сприяння охороні спостерігачів ОБСЄ на Донбасі».

Меркель: «Ідея сил ООН – це те, чого ми повинні добиватися... Це було б великим успіхом для стабілізації ситуації, а потім забезпечення виконання політичних заходів, погоджених у Мінську».

Відчуваєте різницю? Путін продовжує гнути свою лінію про виключно захист спостерігачів СММ, тобто позиція Москви у цьому питанні з вересня 2017 року не змінилася. Хоча був момент, коли здавалося, що є готовність піти на компроміс.

Уява Меркель про місію зовсім інша. Як і Макрона. Обидва вони – учасники Нормандського формату, який не збирався з осені 2016 року. Як в силу внутрішньополітичних причин у Німеччині та Франції, так і в силу того, що підстав для зустрічі на вищому рівні просто не було, а зустрічатися просто заради зустрічі – не тієї приємності компанія.

Зараз є надія розворушити Нормандію. І про це говорили Меркель, Макрон і український президент Петро Порошенко днями у німецькому Ахені. Порошенко навіть натякнув, що статися це може трохи не у червні.

У Сочі підтвердили, що робота над підготовкою саміту триває.

Але при цьому дали зрозуміти, що він не в останню чергу залежить саме від зрушень у питанні місії «блакитних касок». Тому будемо чекати, що напрацюють МЗС. Поки ж усі залишаються при своїх і ніяких зрушень немає: троє за те, щоб місія працювала на всій території аж до українсько-російського кордону, один – за те, щоб її мандат обмежувався вузькою смужкою всередині України. Компроміс тут навряд чи можливий. Заявка на мандат ООН повинна бути подана узгоджена.

...Підсумовуючи, можна сказати, що оптимізм тих, хто сподівається на німецько-російську відлигу, трохи передчасний. Але сподіватися на те, що і у Кремлі таки нарешті зрозуміють, що треба міняти свої позиції, а не тільки радіти зростанню цін на нафту, все ж хотілося б.

Ольга Танасійчук, Берлін

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-