Американська база на берегах Каспію, або Чому сателіти втікають від Росії

США незабаром матимуть в Казахстані дві військові бази — така новина могла б легко зійти за сенсацію в нинішніх умовах протистояння США (НАТО, Заходу) та Росії. Однак насправді сенсаційності тут практично нема.

Йдеться про використання американцями двох казахських портів на Каспії — Актау та Курик — для транзиту спеціальних вантажів до Афганістану, де американські війська воюють проти талібів. Відповідну угоду у березні ратифікував Сенат Казахстану, ось-ось її підпише президент Назарбаєв. Звісно, американці використовуватимуть для доставки цих вантажів і казахську залізницю до Узбекистану. Виявляється, про все це казахи домовляються з американцями ще з 2010 року, коли була підписана перша міжурядова угода на цю тему. До речі, певний час, до 2013 року, всі ці угоди і перемовини були непублічними, майже напевне, що спецслужби інших країн (насамперед, Росії) про них дещо знали, а от так звана громадськість - ні.

І хоча прямо пов'язувати появу американських баз на Каспії з нинішнім загостренням американо-російських стосунків не випадає, зовсім вивести її за контекст цих стосунків неможливо.

У Каспійському морі Росія і російські адмірали звикли вважати себе практично цілковитими господарями (не вважати ж суперниками, приміром, Туркменістан чи навіть Іран). Звісно, жодної наступальної військової загрози американські склади з посиленим караулом для Росії не становлять, однак все-таки: організувати з Актау чи Курика (по прямій до Каспійська — головної бази Каспійської флотилії ВМФ Росії — якихось три сотні кілометрів) ефективне стеження за всіма переміщеннями російських військових кораблів американцям простіше простого. Нагадаємо, що Росія вже одного разу стріляла ракетами “Калібр” по Сирії з кораблів Каспійської флотилії, тож не можна сказати, що ця флотилія американців не цікавить.

Не дивно, що росіяни дуже незадоволені угодою між Казахстаном і США, хоча публічно й мовчать, адже офіційно Росія підтримує США у Афганістані і навіть раніше дозволяла американцям відправляти вантажі до цієї країни через свою територію. Як тут критикувати, за що? За те, що раніше США використовували авіабазу під Ульяновськом, а тепер для того ж самого — порти в Казахстані?

Росіяни незадоволені не стільки тим, що раніше американці платили гроші їм, а тепер будуть казахам. Це вони вже якось переживуть. А от те, що Казахстан — ключова країна Центральної Азії - наполегливо прагне тісних зв'язків зі США — як це Кремлю пережити?

Росія втрачає не гроші, Росія втрачає сателітів. Причому, зауважимо, ці втрати є наслідком не якихось “форс-мажорних” обставин (протистояння США і Росії через Сирію та Україну), котрі завтра, теоретично, можуть зникнути. Той же Казахстан про американські бази на своїй території, нагадаємо, домовляється з 2010 року!

Процеси втрати Кремлем вирішального (визначального) геополітичного впливу на найближчих сусідів є об'єктивними, вони не викликані виключно загостренням стосунків Росії із Заходом після 2014 року. Росія втрачає вплив у світі, тому що країна загалом занепадає, тобто - відстає, насамперед — технологічно, від провідних країн Заходу. Почалося це відставання, звісно, не вчора. Ще з часів Петра І Московія (Російська імперія, СРСР, РФ) не раз, ціною нещадного грабунку підданих, намагалася “одним стрибком” подолати це відставання, але оскільки його головна причина — архаїчна політична система — залишалася без змін, то й бажаного результату не було. Вдавалося лише трохи “підтягнути” виробництво зброї для армії, аби її більше боялися на Заході, і на цьому страхові вибудовувати експансіоністську зовнішню політику, без якої вже не могла існувати політична система російської держави.

Але це, так би мовити, погляд з висоти історії, з висоти, де століття здається як один день. А тут, на грішній землі, є набагато конкретніші причини, чому від Росії тікають. Приміром, Туркменістан та Казахстан незадоволені тим, що Росія блокує постачання їхнього газу на європейський ринок, а це найбільш місткий і найбагатший ринок. Ніхто із сусідів Росії не може почуватися впевнено навіть у тому, що російська армія одного чудово дня не перейде їхні кордони. А головне — Росії нічого запропонувати потенційним друзям у світі — ні технологій, ні вигідних інвестицій, ні безпеки, ні стратегії цивілізаційного розвитку. Одна груба сила та імперська пиха.

Повертаючись до угоди США і Казахстану, зауважимо ще такий момент. Про Казахстан вже давно говорять як про об'єкт експансії Китаю, мовляв, в міру послаблення Росії її місце, її вплив у Казахстані (і ширше — у Центральній Азії) перебиратиме на себе Китай. І прикладів китайської присутності у цій країні вистачає. Може й так, тільки ось у Астані з цим, схоже, не дуже згодні. Від Москви казахи тікають не до Китаю, а до США. Принаймні, дуже прагнуть до тісних стосунків з Вашингтоном. Інакше навіщо Астані дратувати Росію дозволом на розміщення американських баз на Каспії?

Юрій Сандул, Київ