Дональду Трампу ще доведеться пошукати союзників, щоб не воювати в Сирії
У суботу президент США Дональд Трамп був у штаті Огайо, і там, у промові перед робітниками промислових підприємств, заявив, що американські війська “незабаром” залишать Сирію, бо ось-ось “Ісламській державі” настане повний капець, 100% її території будуть від неї звільнені. “Хай тепер про неї турбуються інші”, - сказав Трамп, маючи на увазі Сирію. Пролетарії підтримали ідею передачі турботи про Сирію іншим гучними аплодисментами. Принагідно, Трамп повідомив ось таке: “Ми витратили на Близькому Сході сім трильйонів доларів. І знаєте, що ми за це отримали? Нічого!” Президент явно підрахував усі американські витрати на усі близькосхідні війни (невідомо, з якої він починав рахувати), а не тільки на нинішню сирійську. Але для Трампа такі уточнення в даному випадку зайві, бо далі він пообіцяв зосереджувати гроші федерального бюджету на створенні робочих місць та розвитку інфраструктури в самих США. А тут — чим більше, тим краще.
Як бачимо, перше пояснення, навіщо Трампу залишати Сирію, само проситься: це те, що у нас називають популізмом. Американському обивателю, як і будь-якому іншому обивателю у світі, своя сорочка ближча до тіла, а 7 (сім) 000 000 000 (трильйонів) - це така захмарна купа умовних одиниць, що може вразити навіть американців. За такі гроші навіть вони можуть проголосувати хоч за чорта лисого, хоч за Ляшка. А Трампу голоси виборців зараз ой як потрібні. Точніше, не голоси, а симпатії, бо нові вибори не скоро, а ось високий рейтинг популярності може дуже допомогти, якщо раптом комусь у США захочеться влаштувати президенту імпічмент.
Але неамериканським обивателям по всьому світу теж нема особливого діла до проблем робітників промислових підприємств США. Їх більше цікавить, що буде з ними, коли ці трильйони з федерального бюджету США перестануть витрачатися на захист по всьому світу певних спільних зі Сполученими Штатами принципів та інтересів. Їм іншої валюти, а особливо — рублів, не треба!
Утім, не будемо завчасно панікувати. За останній рік з гаком, що Трамп очолює США, світ вже безліч раз бачив приклади невідповідності слів та бажань Трампа реальній політиці США на міжнародній арені. Тому якимось таким невиправданим поспіхом було б зараз лякати читачів фантазіями на тему, а що станеться чи може статися, якщо Трамп виконає свою обіцянку, дану пролетаріату Огайо.
Спочатку варто все-таки задатися питанням, а чи можливо це в принципі?
З формального боку — чому ні? У Трампа всі права Верховного Головнокомандувача, президент віддає накази, генерали їх виконують. До того ж, американські військові у Сирії не мають ні мандату ООН, ні запрошення уряду Асада. Але це, повторимо, з формального боку, з неформального — все зовсім інакше.
У США (та й у будь-якій іншій країні — члені ООН) право ухвалювати рішення воювати де-небудь, або перестати воювати де-небудь, не належить виключно одній особі, навіть президенту країни. Там взагалі рішення подібного масштабу не ухвалюються окремими особами. Тобто, вивести війська з Сирії, а отже - віддати цю країну під чужий, неамериканський, вплив, тим більше, коли йдеться про стратегічних ворогів США (Росія, Іран) — таке Трампу вирішувати одноособово ніхто не дозволить. Пентагон, приміром, не хоче йти з Сирії. Далі, залишити Сирію означає послабити вплив США на всьому Близькому Сході — регіоні, який був і є основним джерелом енергоносіїв у світі. Як сильно таке послаблення може вдарити по американських інтересах, у тому числі — економічних, одному Богу відомо, але вдарить обов'язково. Американський пролетарій, зачарований купою грошей у сім трильйонів, може цього не усвідомлювати, але, на щастя (такі закони демократії!), рішення у США залежать не тільки від пролетаріїв.
Утім, знову ж таки — не будемо завчасно панікувати, тепер з іншого боку. Навіть якщо уявити неймовірне: американські військові йдуть з території Сирії, це, звісно, не означатиме, що США підуть з регіону. Залишаються союзники, найсильніші з яких Ізраїль та Саудівська Аравія, залишаються військові бази у Кувейті та Іраку. Зрештою, залишаються два надпотужні флоти — один у Середземному морі, другий в Індійському океані (десь там недалеко від Перської затоки).
Нарешті, ще одна, суто практична, хоч і геополітична, обставина. Припустимо неймовірне: Трамп знайшов у США союзників і вони разом вирішили, що національний інтерес вимагає замирення з Росією (приміром, щоб зосередитися на протидії Китаю), тому варто віддати Путіну всю Сирію. Але й тоді спочатку вивести війська, а потім домовлятися — не вийде. Навіть Трампу, з усіма його особистими симпатіями до Путіна і небажанням жорсткої конфронтації з Росією, доведеться спочатку домовитися, а вже потім виводити американські війська звідти, де вони вже є і де їх місце одразу займуть росіяни, турки чи іранці. Цікаво буде подивитися, як (і як швидко) Трампу вдасться домовитися з Путіним на своїх умовах. А на путінських — буде ще важче. І що скаже з цього приводу інший Захід, приміром — Велика Британія? Тож огайському пролетаріату у будь-якому випадку ще не скоро перепаде сім трильйонів. Та й чи перепаде взагалі? Війна ж бо, у сенсі — протистояння, з Росією тільки починається, і не тільки в Сирії і на Близькому Сході.
Юрій Сандул. Київ
Фото: Jeff Swensen / Getty Images
