100 років Естонії: лише п'ята частина країн сьогодні багатша!

За тиждень після ювілейних державних урочистостей у Литві настала черга Естонії. 24 лютого країна святкує 100-річчя своєї незалежності. У кам'яних плитах одного з історичних прохідних двориків Старого Таллінна вибиті в хронологічному порядку основні віхи становлення естонської нації, держави. Останньою датою позначено: «2418 – Естонія святкує своє 500-річчя». І це не виглядає бравадою. Так, це жарт, але з глибоким змістом – за принципом «самоздійснених прогнозів».

За 27 років, що минули після відновлення незалежності, Естонська держава добилася найбільших успіхів з усіх пострадянських країн. Це відчувається багато в чому – економічні показники стабільно високі, плюс відсутність олігархату; передові позиції у створенні та розвитку «електронноїдержави»; та й просто у зовнішньому вигляді країни, її міст і селищ. Хороші дороги, освітлення, будинки після реновації, тут навіть хрущовки виглядають пристойно і затишно (захаращені і різнокольорові балкони і лоджії тут неможливі в принципі). У своїй промові до свята президент країни Керсті Кальюлайд сказала: «У світі 192 країн і лише п'ята частина з них багатша за нас». У цих словах не було куркульского вихваляння, а лише констатація факту і підбиття підсумків великої спільної роботи.

РАННІЙ ДОВГИЙ ГЕРМАН

За давньою традицією, святкування дня незалежності в столиці країни починається о 7:33 ранку. Чому так рано? Тому що саме в цей час цього дня на цій широті сходить сонце. І разом з його першими променями підіймається національний прапор над найвищою вежею замку Тоомпеа (талліннський Вишгород), Довгим Германом. Втім, цього разу «з першими променями сонця» – лише метафора. Зима довго не хотіла приходити до Балтії, Естонії. І ось нарешті прийшла. Сніг, снігові хмари з самого ранку. І мороз: -10 -17...

Але, взагалі – це вражаюче видовище, коли з різних сторін міста до Довгого Германа з половини сьомого ранку, у святкову ранню темряву, сходяться, з'їжджаються городяни. Багато хто – з дітьми. Замість того, щоб ніжитися в ранковому ліжку, йдуть – в сніг і мороз, сюди, до вежі. Від цього з'являється зворушливе, щире почуття єднання.

Є ще одна дивна деталь. Сквер біля Довгого Германа не дуже великий і веде до нього лише одна брама. Тому якби сюди набивалися всі, хто прийшов, то це було б небезпечно. Однак, естонцям притаманна якась особлива ввічлива самоорганізація. І тому в сквер проходить стільки народу, щоб там можна було під час заходу розвернутися, зайти-вийти. Інші ж спостерігають за подіями з великих екранів. Хто більше любить природні інтер'єри – на схилах прилеглого парку Хірве, кому по душі історично-міський пейзаж – на площі між Естонським парламентом (Рійгікогу) і Собором Олександра Невського (проектувався при Олександрі III, архітектурно домінує над містом, нависаючи з Вишгорода, при цьому абсолютно дисонує з готичним силуетом Таллінна)... І при цьому ніяких «Панночко, куди ви лізете?», «Шо ви собі думаєте?» або «А ще раніше за вас зранку зайняла на весь під'їзд!».

Дорогою усім роздавали кольоровий буклет з гімном країни «Моя Батьківщина, моє щастя і радість» і ще трьома патріотичними піснями: «Естонський прапор», «Залишайся вільним, естонське море», «Боже, бережи Естонію» (відразу згадується «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни»).

І ось рівно о 7:33 під звуки гімну починається підйом прапора. Потім виступи політиків, студентів, пасторів чергуються з виконанням інших пісень. Головний з політиків на цій церемонії – голова Рійгікогу Ейки Нестор. Це зрозуміло і природно, оскільки Довгий Герман примикає до будівлі Естонського парламенту.

Але мені, чесно кажучи, найбільше запам'яталися не промови виступаючих, а телеоператор, який засів зі своєю камерою на вершині вежі. Неймовірно красиві з такої висоти плани міста чергувалися з зображеннями скверу зверху. Але оскільки «по картинці» натовп, що стоїть, виглядає нудно, то він під час виконання пісень періодично залишав управління камерою і починав розгойдуватися вліво-вправо, широко розмахуючи руками. Люди внизу, бачачи це, посміхалися, сміялися, але починали робити, як він просив – розгойдуючись хвилями вліво, вправо. Побачивши, якою гарною виходить картинка, оператор повертався до камери і швидко робив потрібні кадри.

МОРОЗ І СОНЦЕ – ДЕНЬ ПАРАДНИЙ

Паради у Таллінні проводяться на Вабадузе Вял'як (Площа Свободи) біля Хреста Свободи. Це монумент в пам'ять про Перемогу у Визвольній війні (1918-1920).

За проведення параду відповідає військове відомство Естонії. За кілька тижнів до свята воно проводило акредитацію журналістів. І всім акредитованим розсилалися докладні, як під час великої військової операції, інструкції, коли, куди приходити і з якого боку краще зайти, щоб спостерігати за парадом з журналістської трибуни.

Але тут, щоб стримати похвалу і пафос, маю сказати щось критичне. Місцем збору журналістів було призначено кафе Bloomi (до 1991 року – кафе «Москва»). І, природно, журналісти сподівалися, що в такий мороз напередодні півтора-двогодинного параду вони зможуть побути у теплому місці, зігрітися гарячим чаєм-кавою. Однак, кафе виявилося закритим, і акредитація відбувалася на морозі біля прапорця з написом Press. Відповідно на нашу трибуну ми піднімалися вже неабияк замерзлими. А тут ще й колючий вітер Вабадузе, що добре продувається... Але бог з ним, тим більше що це був єдиний недолік у планах організаторів.

Два роки тому після військового параду в Таллінні розгорівся скандал. Тоді офіцер з місцевих воєнізованих структур на кшталт МНС вів у своєму відеоблозі трансляцію параду зі знущальними коментарями: «О, дивіться, дивіться – ось пішла місцева техніка. Так вистачить однієї ракети, аби їх розгромити». Він був відправлений зі своєї роботи на пенсію. По заслузі – коли йдеться про захист Батьківщини, роздування подібних настроїв неприпустимо в принципі.

Парад виглядав дуже солідно для країни з населенням трохи більше мільйона – понад 1100 чоловік учасників, близько ста одиниць техніки, 50 знаменних взводів (серед них і гості з України, відділення з нашого Батальйону почесної варти). Найбільші делегації союзників були представлені піхотними взводами Великої Британії і Данії, які входять до складу союзного батальйону НАТО в Естонії.

Особливу увагу під час проходження параду привернув прапор з черепом і кістками. Але при його обговоренні – не місце для піратських жартів, це символіка Купер'яновських частин. Герой Визвольної війни лейтенант царської армії Юліус Купер'янов у 1918-1919 роках створив великий партизанський підрозділ у районі Тарту. Він же і керував ним, воюючи з більшовиками. Символ «череп і кістки» Купер'янов запозичив у «батальйонів смерті» російського Тимчасового уряду. Герой загинув у 24 роки. Але військові традиції його частин дбайливо зберігаються.

З найбільшим інтересом всі, особливо діти, витріщалися на техніку: британські танки Challenger, саперні танки Trojan та бойові машини піхоти Warrior. І чудово, що до цього часу снігові хмари розсіялися, очистивши небо. Проліт італійських винищувачів Eurofighter і датських винищувачі F-16, які охороняють повітряний простір країн Балтії, виявився дуже ефектним. Вони парами і особливо трійкою летіли так близько один від одного, що, зізнатися, часом навіть було трохи страшнувато за них.

Під час параду молодь з місцевих патріотичних організацій (на кшталт скаутів, пластунів) стояла біля президентської трибуни з естонськими прапорами. Розставляв їх, керував ними і стежив за їхнім самопочуттям (мороз все-таки міцний) добре нам знайомий Тармо Круусімяе. Він – один з головних організаторів щотижневого пікетування Посольства РФ у Таллінні. Нагадаю, що пікетники вимагають звільнення українських політв'язнів в Росії, а також поваги та відновлення порушених Росією українських кордонів.

ЗУСТРІЧ ДРУГОГО СТОЛІТТЯ

Два роки тому в інтерв'ю мені один з головних естонських реформаторів Сійм Каллас говорив про те, що Естонія як маленька країна не вважає, що хтось їй щось винен. Тому на шляху до ЄС і НАТО вона завжди була серед перших відмінників та своєчасно виконувала всі нормативи... Це я до того, що вирівнювання властивих багатьом диспропорцій Столиця-Регіони – один з векторів європейського розвитку. І Естонія старанно йому слідує. Один мій добрий знайомий, відомий естонський літератор, який виїхав з Таллінна, тому що у нього підростають троє дітей, і йому не хочеться жити з родиною у такому великому і галасливому місті (448 тис. зі 1300 тисяч, що живуть в країні). Він оселився в містечку на півдорозі між Таллінном і Тарту. Каже, що ось там йому добре і комфортно.

І ось свої урочистості, присвячені 100-річчю, Естонія не стала замикати тільки рамками столиці. У Таллінні (північний захід країни) відбувся підйом прапора, парад. Святкова меса пройшла у кірсі міста Пайде (згадується у «Лівонської хроніці» як замок Вайссенштайн, побудований у 1265 році). Це – центральна Естонія. Містечко, яке іноді називають «серцем Естонії», найбільше відоме своїми щорічними загальноестонськими Фестивалями демократії (Фестиваль думок), а також тим, що тут народився великий композитор сучасності Арво Пярт.

Вечірній же президентський прийом, що завершував урочистості, пройшов у Тарту (південний схід республіки), в недавно побудованому Естонському національному музеї. Графік заходів виявився таким щільним, що один журналіст не зміг би встигнути всюди (з урахуванням необхідності прибувати на місце заздалегідь з чітко обумовленими дедлайнами). Довелося пожертвувати присутністю на богослужінні. Шкода. Тому що Пайде хоч і не Париж, але теж «вартує меси».

Від залізничного вокзалу Тарту до Музею я йшов пішки, розглядаючи вулиці, будинки, пам'ятники - вони тут чи не в кожному кварталі. Йшов, до речі, вулицею Юліуса Купер'янова - адже саме його загін звільняв місто від більшовиків.

Тарту (Юр'єв, Дерпт) взагалі відіграє особливу роль в історії Естонії. Естонський триколор - «Sinimustvalge» (буквально «синьо-чорно-білий») – було прийнято на установчих зборах у 1881 році для першого естонського національного студентського братства «Віронія» у Дерптському університеті. А вже потім ці кольори стали загальнонаціональними.

Мирний договір між Естонською республікою та Радянською Росією було підписано у 1920 році саме в Тарту. Випускники економічного факультету знаменитого Тартуського університету ще за Горбачова розробили знамениту програму «госпрозрахункової Естонії» (Isemajandav Eesti), яка насправді містила чітку етапність переходу до ринкового суспільства після здобуття незалежності. Що ще важливо - абревіатура програми – IME, а слово «ime» естонською означає «диво». І економічне диво сталося...

Естонський національний музей був відкритий лише півтора року тому. І він теж виглядає, як диво. Архітектура начебто проста, але вражаюча. На відкритому конкурсі переміг проект «Поле пам'яті» інтернаціонального тріо архітекторів (дуже символічний склад, інтернаціональніше нікуди: ліванка, італієць, японець створили своє архітектурне бюро в Парижі).

Головне в цьому традиційному Президентському прийомі – промова Президента. У парламентсько-президентських республіках, на кшталт Естонії, глава держави, як мовиться, царює (президентствує), але не править, а в основному виконує представницькі функції, теж, втім, надзвичайно важливі.

У своїй вітальній промові президент Керсті Кальюлайд сказала багато цікавого і важливого (я і починав текст з цього). Але мене як українця найбільше зацікавили її слова про сусідів, союзників і проблеми безпеки: «У нас є різні сусіди. Є демократичні країни, є – не дуже... У нас є один складний сусід. І він не залишається без нашої уваги, навіть коли нас розчаровує». Кальюлайд також підкреслила, що союзники Естонії, великі демократичні країни, несуть відповідальність за те, щоб «зберігати безпеку у світі в темні часи». При цьому Кальюлайд нагадала про те, що західні країни, незважаючи на жодні труднощі, ніколи не визнавали анексію Естонії Радянським Союзом. І це стало одним з факторів, які сприяють відновленню незалежності... Для українців останні слова дуже співзвучні нашій історії з Кримом.

Природно, що прокремлівські політики в Естонії відреагували на таку промову швидко і негативно. Так, депутат Європарламенту і завсідник пропагандистських шабашів на російському ТБ Яна Тоом заявила: «Я б сказала про президентську промову сьогодні або добре, або нічого. Хвалити не можу. Нам, політикам, треба прагнути бути більш чесними, виходити з цих безглуздих стереотипів і не виголошувати таких промов, які ми сьогодні чули». Як бачимо, з урахуванням великого свята Тоом не говорила надто відверто, але чи потрібно пояснювати, що під «безглуздими стереотипами» вона має на увазі, зокрема, слова про «складного сусіда».

Втім, у такому сприйнятті президентської промови Яна Тоом була в абсолютній меншості. Загалом в країні виступ Керсті Кальюлайд було сприйнято досить прихильно. А після промови почався світський вечір: фуршет, концерт, танці. Але паралельно йшла інша традиційна багатогодинна церемонія. Пані Президент та її чоловік Георгій-Рене Максимовськи, одягнені у національні костюми, більше трьох годин тиснули руки всім гостям, у тому числі українським дипломатам і представникам нашої діаспори.

Закривав концерт-танці улюбленець публіки, ветеран естонської пісні Іво Лінна (хто пам'ятає, він був учасником джаз-кантрі-рок-групи «Апельсин», потім керував своєю групою Rock Hotel). Багато поколінь естонців знають його пісні напам'ять. З того, як зал підспівував, так танцював і аплодував пісням Лінна, важко робити висновки про стриманість і суворість естонців.

На відміну від минулих років святкування на цьому Прийомі затягнулося за північ. Усе вірно – не тільки відзначили минулі століття, але й зустріли нове. Дай бог, щоб воно було ще більш успішним. А там вже і до п'ятисотліття, вже закарбованого в історичному талліннському дворику, недалеко.

Олег Кудрін. Таллінн-Тарту.

Фото автора