Зазвичай іноземних дипломатів журналісти забувають через кілька днів після їх від'їзду. Але бувають винятки. В Україні Яна Томбінського немає вже півтора року. Але він є. Нинішній представник ЄС у Ватикані перебуває в полі уваги українських медіа. П'ять років каденції представника ЄС в Україні він у буквальному сенсі проживав разом із нами. Він хоч і не публічно, але зустрічався з журналістами, які масово полишали роботу, протестуючи проти цензури. Він пройшов із нами Революцію Гідності.    

А днями пан Томбінський став одним із п'яти лауреатів відзнаки священомученика Омеляна Ковча, яку нещодавно вручали в Римі. Цю відзнаку, якою нагороджують за жертовність та гуманізм, пану Томбінському вручили за віддану роботу з підтримки демократичних цінностей у Польщі, Україні та Європі – за непорушну вірність цінностям свободи і людських прав та за винятковий особистий приклад єднання європейських народів.

Після завершення у Римі церемонії вручення відзнак Укрінформ поставив дипломату кілька запитань.

- Пане Томбінський, ми вітаємо вас зі званням лауреата. Скажіть, чи ви розмірковували над постаттю  цього священномученика? 

- Я дуже зворушений цією нагородою. І, дивлячись на інших лауреатів, думаю про їхню внутрішню силу. Адже вони позбавлені тих можливостей, які мають дипломати, але вони здатні робити великі перетворення. 

На Майдані, під час Революції Гідності я задавав собі два запитання. Перше: що я можу зробити, як дипломат, щоб не допустити, аби всі ці люди стали жертвами геополітичних маніпуляцій, щоб ми могли довести, що це ніякий не етнічний конфлікт, що це фундаментальний вибір вашого народу. Що цей протест вписаний у боротьбу за універсальні цінності світу. 

І  друге запитання, яке я ставив собі: звідки береться сила людей? Приклад отця Омеляна є відповіддю на ці запитання. Бачити в кожної людині вічні цінності, незважаючи на те, якої вона національності, віросповідання. Отець Омелян показав, як він розуміє завдання, що ставив перед ним митрополит Шептицький, – щоб допомагати людям бачити Бога, приймати хрещення. Ми це не сприймаємо лише як адміністративний жест. У Перемишлянськім повіті – після того, як отець Омелян почав хрестити людей (відомо, що Омелян Ковч масово хрестив євреїв, щоб вберегти їх від страти німцями – авт.), з'явилася християнська спільнота. Мені було приємно прочитати, що, можливо, одним із тих, кого зберіг та поміг, був один із міністрів закордонних справ Польщі, який теж пройшов крізь гетто в Перемишлянах. 

Українці колись допомогли моїм батькам, врятувавши їх від виселення до Сибіру, і я зустрічався з нащадками тих людей. Універсальні цінності, які проповідував отець Омелян – також зобов'зання чесного служіння. Так я розумів і свою службу держслужбовця.

- Коли я від'їжджав з України, то я розумів, що Україна входить у дуже важкий час. Закінчується емоційний капітал змін, який відродив Майдан, потреба втримати агресію, прагнення оборони держави. Я розумів, що час переходити від емоційного піднесення до буденної праці. І це дуже складний процес. Це може забрати більше часу, але важливо, щоб не сходити з цього шляху. Нібито не так важливо: чи це буде сьогодні, чи завтра. Але час – фактор історії. Не існує часового вакууму: якщо ви час не використовуєте, то його використає хтось інший і можливо – проти нас. Але важливо, щоб ви не зійшли зі шляху, щоб стати суверенною та сильною державою, громадяни якої переконані, що держава є цінністю. 

Позитивні зміни є. Чотири роки використані на те, щоб держава взагалі існувала. І це цінність. Існують тисячі людей, які увійшли у органи самоврядування, регіональну політику, які не байдужі до майбутнього України.

- Чи є "втома" від України у ЄС? Чи ми не випадаємо з порядку денного Євросоюзу? Чи правда, що втримувати санкції щодо Росії все складніше?

- Україна не випадає з порядку денного. А всі ці політичні меседжі, звернення, які лунають із вуст ЄС, показують, що Україна є на порядку денному. А щодо санкцій, то ми на санкціях не побудуємо майбутнього України. Майбутнє України можна побудувати тим, що самі українці зроблять для себе. Санкції – елемент впливу на політику Росії. Але це не елемент побудови України. Мені здається, що в Україні люди забагато думають, що інші зроблять проти Росії. Варто більше думати, що кожен з нас зможе зробити для України. Краще перейти на позитивну програму, а не думати про те, як отримати негативну програму до Росії інших. 

- Коли ви аналізуєте останні роки, ви не задаєтеся запитанням: чи було щось таке, чого ЄС не зробив у 2014-2015-х роках, щоб ситуація розвивалася інакше?

- Не знаю, чи були помилки в політиці ЄС. Політика – це знання як об'єднувати думки різних людей. І в ЄС є багато людей, які мають різні думки. Але що нам вдалося, то це запровадити переконання, що Україна – це наше спільне завдання, а не якісь далекі проблеми.   

- Нам деколи здається, що в ЄС зараз загострюється дискусія між ультраконсерваторами та постмодерністами. Чи нас не обманюють спостереження? Чи стане це дискусією завтрашнього дня?

- Важко сказати, що буде завтра. Не варто входити у якісь спекуляції на тему – що може статися. Слід щодня робити своє, а не думати про сценарії, які хтось прогнозує.

- А можуть у ЄС політики відверто проявляти свою релігійність?

- Можуть. У нас в минулому році була зустріч всіх голів європейських держав із Папою Римським. Там були і католики, і православні, і протестанти. Просто на цьому не акцентують уваги. 

- Дуже модною стає тема про системну кризу Євросоюзу. Яке майбутнє ЄС?

- Про це пишуть багато років, додаючи тезу, що нібито Євросоюз – на порозі розвалу. Це не означає, що все йтиме цим шляхом. Нам потрібно працювати над тим, щоб ніякі процеси не були нав'язані ззовні. Всі в ЄС переконані, що започаткована в Європі в 60-х роках метода – із різних думок, різних світоглядних позицій об'єднання інтересів, недопущення того, щоб природні конфлікти вирішувалися силою – вдалася. Нема другого шляху.

- Останнє запитання – про українсько-польські відносини. Перший фільм про Омеляна Ковча зробив польський журналіст. Це чудовий якісний фільм, зроблений із любов'ю. Там ішлося, що Омелян Ковч допомагав удовам польських офіцерів, яких забрало НКВС. Ще додам: найсильніший жіночий образ українського кінематографа останніх років – полячка Зося Мех. Але при тому всьому, чому минулий рік між нашими державами був такий хмарний?

Ми об'єктивно не з'ясували всіх відносин у 90-х, не проговорили складні моменти історії, чи нас просто хочуть посварити ті, хто століттями спеціалізується на інтригах?

- Ми платимо за занедбання останніх 25 років. Ми не побудували інститути об'єднання, інститути, які б були інститутами вивчення спільної історії. Не можна віддавати історію політикам, історія повинна писатися істориками, а не політичними заявами. Думаю при тому, що фундамент наших стосунків такий сильний, що він усе витримає.

- Ви б хотіли до нас повернутися?

- Із радістю. 

Лана Самохвалова, Київ-Рим