Кремль здобуває нових ворогів на Близькому Сході
У Сирії, де шостий рік не згасає війна, знову... війна. На цей раз воювати почала Туреччина проти сирійський курдів у одному з трьох кантонів Сирійського Курдистану - Афріні. Військова операція має красиву і навіть величну назву “Оливкова гілка”. Про її початок президент Турції Ердоган оголосив у минулу суботу. Мета, хто б сумнівався - “знищення терористів”. Терористами Туреччина вважає курдів, вона їх дуже не любить, бо ті хочуть власної незалежної держави, що означатиме втрату Туреччиною територій, які заселені курдами. Курди запекло борються за цю незалежність багато десятиліть, у тому числі — збройно, тому Туреччина й називає організації курдів терористичними. Стратегічна мета “Оливкової гілки”, а також наступних військових операцій, до яких готова вдатися Анкара — знищення, або — як мінімум — відтиснення сирійських курдів від усього сирійсько-турецького кордону, аби між сирійськими та турецькими курдами була неможлива ефективна взаємодія.
Власне, нічого несподіваного у рішенні турків збройною силою придушити діяльність своїх одвічних ворогів нема. За шість років громадянської війни в Сирії тамтешні курди сильно зміцнилися, оскільки центральна влада — диктатор Башар Асад — втратила можливість силою гасити прагнення курдів до автономії та незалежності. Більше того, намагаючись зробити сирійських курдів союзниками у війні з сирійською опозицією (“Вільна сирійська армія”) Асад, схоже, пообіцяв курдам офіційну автономію. Можливо, і не обіцяв, або обіцяв, але не збирався виконувати обіцяне, коли знову міцно утвердиться при владі. Однак є безсумнівний факт: автономія сирійських курдів стала реальністю. А це вже дуже небезпечно для територіальної цілісності Туреччини, тим більше, що реальну автономію здобули також і курди в Іраку.
На сьогодні курди в Сирії зуміли створити власну цілком боєздатну армію, у чому їм допомогли США в обмін на військову боротьбу з ІДІЛ. Це проти Асада сирійські курди не воювали, а проти ІДІЛ — дуже навіть. Тому, природно, що сирійські курди мали дуже добрі стосунки з Росією, яка в Сирії захищає Асада, і до того ж Москва активно співробітничає з курдами ще з радянських часів. У Афріні весь минулий рік знаходилися російські військові, що було найкращим захистом від військових дій Туреччини. Одним словом, сирійські курди зі своєю автономією почувалися цілком впевнено: їхні вороги — Туреччина і “Вільна сирійська армія”, сильно пошматована у громадянській війні (сирійська опозиція, звісно, не любить курдів, бо вони не захотіли воювати з ними проти Асада), а союзники — Росія, США і Асад.
І ось тепер ця складна конструкція, цей розклад, який гарантував сирійським курдам відносний спокій, завалився. Туреччина зажадала від Росії, аби та покинула курдів і вивела своїх військових з Афріну, що та і зробила. Не безкоштовно, звісно. Анкара компенсувала Москві дозволом на будівництво другої гілки “Турецького потоку”. Принаймні, в цьому впевнені майже всі експерти. В усякому разі, тепер Москва — однозначно зрадник в очах курдів. Ось цитата із заяви сирійських курдів: “Ми знаємо, що без дозволу світових держав і насамперед Росії, війська якої перебувають в Афріні, Туреччина не змогла би почати повітряні атаки на цивільне населення кантону. Таким чином, ми вважаємо Росію відповідальною так само, як і Туреччину, і оголошуємо Москву спільницею Анкари у вбивствах мирних мешканців регіону”.
Росія, звісно, не змовчала і видала своє пояснення, чому в Сирії знову війна: “Безконтрольне постачання Пентагоном сучасного озброєння проамериканським формуванням на півночі Сирії, у тому числі, за наявними даними, переносних зенітно-ракетних комплексів, сприяли швидкій ескалації напруженості в регіоні і призвели до проведення турецькими військами спеціальної операції” (це із заяви міноборони Росії). Тобто, у всьому винні американці.
Щодо того, наскільки ефективною буде “Оливкова гілка”, тобто, чи зможуть турецькі збройні сили швидко і без суттєвих втрат подолати опір “загонів самооборони” сирійських курдів. З одного боку — турецька армія друга за силою в НАТО, з іншого — частково деморалізована кадровою “чисткою” після придушення спроби військового перевороту; крім того, сирійські курди - “міцний горішок”, експерти в один голос відзначають їх міцну організацію, добре озброєння, військовий досвід і високу мотивацію особового складу. Тож військовий успіх чи не найпотужнішої, як вважається, військової сили на Близькому Сході зовсім не визначений наперед.
Як підсумок. Нічого в Сирії та на Близькому Сході після розгрому ІДІЛ і зміцнення позицій режиму Асада не визначилося. Затіяна Росією, Іраном і Туреччиною “мирна конференція в Сочі”, яка має встановити мир у Сирії, вже провалилася, ще до початку. Після одного витка військового протистояння одразу починається інший. Якщо глянути на Близький Схід в історичній ретроспективі, то колись, здавалося, в регіоні може бути лише одна серйозна проблема: протистояння Ізраїлю та арабського світу. А нині таких проблем вже кілька: крім ворожнечі Ізраїля й арабів (палестинців) є громадянська війна в Сирії, прагнення курдів створити власну державу, до чого вони близькі як ніколи, конкуренція Туреччини, Саудівської Аравії та Ірану за статус регіональної наддержави, спроби Росії військовою силою утримати рештки впливу СРСР у регіоні, ІДІЛ, іранська ядерна програма, внутрішня війна в Іраку — та всіх вже й не перелічиш. Показово, що у матеріалах світових ЗМІ про регіон дедалі частіше вживають фразу “війна всіх проти всіх”. І коли все це закінчиться — одному Богу відомо. Але одне можна сказати напевне: Росія, наш стратегічний ворог, не закінчить війну на Близькому Сході ніколи. Хіба що так, як колись в Афганістані: генеральним відступом з втратою будь-яких позицій і будь-якого впливу.
Юрій Сандул, Київ
На першому фото: Анкара стягує війська до кордону з Сирією. 21 січня 2018 року (Фото: ZUMA Press / Global Look Press)
