Смерть Шварца й життя Дракона. І Марка Захарова

Смерть Шварца й життя Дракона. І Марка Захарова

1373
Ukrinform
У нас із нашими «українськими бургомістрами» ситуація все ж краща, аніж у Росії з її повноцінним Драконом

60 років тому, 15 січня 1958 року, помер, поступово тихо згасаючи після другого інфаркту, драматург Євген Шварц. Можна було б і пропустити таку посмертну дату. Але у понеділок зранку Андрій Піонтковський опублікував свій розбір ситуації в Росії напередодні «Виборів 2018 березня» (такий креативний дизайн цього заходу). Замітка Андрія Андрійовича називається «Ланцелот і бургомістри». Як неважко здогадатися, уся вона побудована на алюзіях зі Шварцевського «Дракона» (при тому, що автор ніде не говорить про круглу дату).

Це зайвий раз нагадує, що Євген Шварц – не тільки великий драматург, але і видатний соціальний філософ. Тільки метод дослідження дійсності у нього не просто незвичайний, а унікальний – казково-драматургічний.

П'ЄСА-КАЗКА ЯК ПОЛІТОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ

Багато сюжетних побудов кращих п'єс Шварца по суті є динамічними моделями функціонування розвитку-видозміни авторитарних, тоталітарних, пост-авторитарних, пост-тоталітарних систем.

Піонтковський використав тріаду Ланцелот-Дракон-Бургомістр для докладного аналізу поточної ситуації з Навальним. Але з її допомогою можна описати також безліч інших країн і конкретних обставин. Наприкінці матеріалу Піонтковський, наприклад, каже: «Подивіться хоча б на українських бургомістрів», але не розкриває тему детальніше, оскільки, подібно деяким іншим російським аналітикам, вважає некоректним в умовах агресії РФ жорстко критикувати нашу політику, залишаючи цю роботу самим українцям...

Алексей навальний / Фото: РИА Новости
Олексій Навальний / Фото: РИА Новости

Ця дивовижна п'єса «Дракон» писалася в евакуації під час війни – у 1942-1944 роках (у деяких виданнях датою написання вказано 1943-й). У Сталінабаді (Душанбе). Природно, що для радянської цензури було передбачено безліч димових завіс. З одного боку, говорилося, що основа сюжету – стародавнє східне сказання про те, як добрий юнак, який переміг дракона, з часом сам ставав ним.

З іншого – герої п'єси мають німецькі імена (за винятком кота, якого господарі помилково кличуть «Машенькою»). І під час війни з Третім рейхом це давало майже повну індульгенцію на люту критику Дракона, Бургомістра (на окупованих територіях СРСР тоді німці призначили своїх бургомістрів) та їхніх поплічників. До тієї ж купи - і ненависть Дракона до циган. (У роки війни антисемітизм у Радянському Союзі ставав все більш поширеним, тому багато говорити про зоологічний антисемітизм нацистів було не прийнято).

Розумні люди швидко зчитали узагальнення, закладене у п'єсі – це не тільки про нацистську Німеччину, але й про будь-яке невільне суспільство, в тому числі і про СРСР. А окремі репліки з «Дракона» вводять в ступор:

«Ланцелот. Фрідріхсене! Бургомістр, розсердившись на вас, посадив вашого єдиного сина до підземелля?
2-й городянин. Так. Хлопчик і так кашляє, а у підземеллі вогкість!
Ланцелот. І ви подарували після того бургомістру трубку з написом: "Твій навіки"?
2-й городянин. А як ще я міг пом'якшити його серце?»

Чи потрібно говорити, що трубка в ті часи була одним з головних символів Сталіна, чи потрібно нагадувати, що посадка найближчих родичів як заручників була одним з найпоширеніших прийомів Людожера. Тут, однак, написано з такою нахабною безпосередністю, що змушувало цензуру ніяковіти. Ось буде автор заперечувати: «Та я ні про що таке й близько не думав!», тоді ж і сам цензор може постраждати через те, що про щось таке думав.

УБИТИ ДРАКОНА? ПОКИ НЕ ВИХОДИТЬ

Коли у 1989 році відбулася прем'єра фільму Марка Захарова «Убити Дракона», то вона, зізнатися, великого ентузіазму та особливого захоплення не викликала. Нам, загодованим тоді викривальною літературою, знятими з полиць книгами та фільмами, здавалося – цей фільм запізнився на два-три роки. Якби хтось нам сказав, що він описує наше майбутнє років на двадцять-тридцять вперед, ми б не повірили.

У тому трьохголовому Драконі легко зчитувався перший пласт: критика Сталіна-Леніна-Гітлера. Бургомістр, якого зіграв Леонов, повнотою та лисиною був схожий на Хрущова, а густими бровами та численними захворюваннями – на Брежнєва (і весь період «гонки на лафетах»). Це здавалося запізнілою сміливістю, давно вже відіграною сатирою, але не «спогадом про майбутнє», не прогнозом. Ну як же, адже ми вже проходили провал «відлиги», що змінилася заморозками. Тепер будемо розумними, такого більше не допустимо.

Кадр из фильма
Кадр з фільму "Убити дракона"

«Убити Дракона» здавався тоді занадто швидкоплинним на тлі більш складних і вічних попередніх робіт Захарова: «Звичайне диво» (1978), «Той самий Мюнхгаузен» (1979), «Формула кохання» (1984). Серед знавців та естетів у той період популярнішим став більш складний, незрозумілий і недооцінений раніше «Будинок, який побудував Свіфт» (1982).

І все ось це... Слова Шарлеманя в кінці: «Зима буде довгою. Треба приготуватися». Фінальна сцена в снігу – з Ланцелотом і Драконом, який запускає на радість дітям змія у вигляді дракона. Діалог: «Дракон. – Ну, що, перехожий, все спочатку? А? Може, не зараз. Все ж таки діти. Потім! Ланцелот. – Ні. Зараз. Дракон. – Значить, зараз і почнеться найцікавіше. Готуйсь!..» І всі йдуть по снігу в горизонт..

Все це здавалося занадто песимістичними. Ну, бути такого не може! Ми ж всі розумнішаєм з кожним днем, місяцем, роком, з кожною прочитаною книгою, новим номером товстого журналу. Та хіба можна уявити, що наші діти знову можуть потрапити під владу Дракона?

Такий ось діалог теж здавався дивним: «Дракон. – Хочете подарувати їм свободу, а що вони будуть з нею робити? Навіщо вона їм? Не думали? Ланцелот. – Вони не винні. Звідки їм знати, що таке свобода. Адже вони ніколи не вміли нею користуватися». Так як же «не вміли»? Ось, на кожному кроці отримуємо все більше свободи і раді їй. І тільки сміємося над тим, як жили у несвободі.

Владимир Путин
Володимир Путін

Та ось минуло тридцять років, і все склалося за найгіршим сценарієм «Убити Дракона». В Україні хоча б час бургомістрів, а в Росії – з яйця, підкинутого в кремлівський замок колишнім Ланцелотом, вилупився справжній новий Дракон. Він прикидався травоїдним (стверджуючи, що до Другої Чеченської його змусили), але останнім часом відклав свою веганську голову в сторону. Після Грузії, а особливо після України та Сирії, слова «Кривавий режим Путіна» вже нікому не здаються перебільшенням.

СИНДРОМ ШАРЛЕМАНЯ-САДІВНИКА-ЗАХАРОВА

Фільм «Убити Дракона» істотно відрізняється від п'єси Шварца «Дракон». Він більш жорстокий і похмурий. Григорій Горін і Марк Захаров, які писали сценарій, зберегли головні контури сюжету, розстановку сил, філософію, але на рівні окремих реплік змінили дуже багато. При цьому вилетіло, втратилося чимало симпатичного. Наприклад, у Шварца Бургомістр «Вільного Міста» стає Президентом, а його син Генріх – Бургомістром. Блискуча провідницька деталь. Як ніби Євген Шварц у тих далеких 40-х міг уявити, що Радянський Союз розпадеться на купку «вільних міст» зі своїми саме президентами і (політичними) синами бургомістрами.

Є втрачені симпатичні деталі і в репліках. «Ланцелот. – Садівниче! Ви вчили ротики кричати: "Ура президенту!"? Садівник. – Вчив. Ланцелот. – І навчили? Садівник. – Так. Тільки, покричавши, ротики щоразу показували мені язика. Я думав, що добуду гроші на нові досліди... але...».

У 2005 році до ювілею Григорія Горіна я попросив Марка Захарова про інтерв'ю. Тема була заявлена так, що він не міг відмовити: «Горін як продовжувач Шварца, практично – його реінкарнація». Після запитань про Горина запитав і про його, Марка Захарова, роботу.

Наприклад, хотілося дізнатися: працюючи над сценарієм «Убити Дракона», знімаючи фільм, наскільки добре він усвідомлював, що не стільки говорить про минуле, скільки дає прогноз на майбутнє? Захаров відповів, що чіткого усвідомлення прогностичної функції не було. Але життєвий і художній досвід підказував робити саме так, як він зробив. І тепер бачить, що не помилився.

Путин, Захаров / Фото: РИА Новости
Путін, Захаров / Фото: РИА Новости

На жаль, останніми роками Марк Анатолійович говорить зовсім інше (наприклад, у 2016 році в інтерв'ю помийній «Комсомолке»): «Безумовно, я підтримую курс, визначений президентом. Мені імпонує його позиція щодо Криму та інші рухи у зовнішній політиці». Як профільний фахівець розповідає про високі творчі якості Президента: «Я вважаю Володимира Путіна людиною архіобдарованою. Крім того, для мене дуже дорогим є той факт, що у нього все добре з почуттям гумору».

Як логічне продовження – нещодавні слова, сказані місяць тому про висунення кандидатом на пост Путіна Російської федерації: «Це довгоочікувана звістка. Я радий, що Володимир Володимирович прийняв це важливе рішення і зробив крок на благо добробуту та процвітання нашої держави». Ось це дивне для людини з літературним смаком «благо добробуту» дозволяє запідозрити у витонченому тролінгу.

Але чи так це важливо за такого чіткого та всеосяжного «одобрямс»? Думаю, Захаров сам чудово розуміє, на кого він схожий у кожній з подібних своїх заяв. Ось тут – на архіваріуса Шарлеманя (з фільму), який несе вірнопідданську нісенітницю, а потім раптом спохвачується: «Боже, що я кажу...». А тут – на Садівника (з п'єси), у якого квіти ротики (в народі їх називають «собачки»), прокричавши «Ура президенту!», потім щоразу показують язика. Але зате це дає надію «добути гроші на нові (театральні) досліди».

ПОВЕРТАЄМОСЯ ДО ПОЧАТКУ

Нещодавно ще один сучасний російський Генріх з «Дракона», правда, не з перших учнів («Але дозвольте! Якщо глибоко розглянути, то я особисто ні в чому не винен. Мене так вчили») співав хвали Путіну, якраз посилаючись на Марка Захарова, його театр, славний колись «Ленком», його там останні постановки.

Суть захоплень була у тому, що завдяки своєму угодовству Марк Захаров тільки в останні кілька років зумів зробити кілька вистав, які можна трактувати, як якщо і не антивладні, то такі, що жорстко критикують владу. «Вальпургієва ніч» (2015, за мотивами творів Венедикта Єрофєєва). «День опричника» (2016, за мотивами роману Володимира Сорокіна «Телуру» та його ж повісті «День опричника»). Це, на думку Бєлковського, чудовий розмін, гідна плата за понад-лояльність.

Станислав Белковский / Фото: http://gordonua.com
Станіслав Бєлковський / Фото: http://gordonua.com

Але і це ще не все. Далі Бєлковський розлився у захватах вже і самому Путіну, який терпить у себе в столиці, у декількох кварталах від Кремля, таку фронду. Та ще сам же підкидає на неї гроші (бюджетні; хоча хто там вже відрізняє громадських баранів від власних?). А далі Бєлковський просунув одну з козирних своїх думок у побудовах останніх років. Ось, мовляв, якщо мерзенний Навальний (Ланцелот за Піонтковським) займе колись місце Путіна (Дракона за Піонтковським), то він буде набагато гірше. І такого театрального лібералізму ніколи не дозволить.

Знову згадується той самий герой: «Генріх. – Я можу вам представити повний список його злочинів, які ще не потрапили в книгу скарг, а тільки намічені до виконання». (Це з п'єси; у фільмі, здається, не було).

У фіналі ж – ще раз зупинюся на помірному оптимізмі. У нас з нашими «українськими бургомістрами» ситуація все ж краща, ніж у Росії з її повноцінним Драконом. І тому хочеться згадати не тяжкий фінал «Убити дракона», а більш життєрадісний – п'єси «Дракон».

«Ланцелот. – Робота чекає дрібна. Гірше вишивання. У кожному з них доведеться вбити дракона.
Хлопчик. – А нам буде боляче?
Ланцелот. – Тобі ні.
1-й городянин. – А нам?
Ланцелот. – З вами доведеться повозитися.
Садівник. – Але будьте терплячі, пане Ланцелот. Благаю вас – будьте терплячі. Прищеплюйте. Розводьте багаття – тепло допомагає зростанню. Бур'янисту траву видаляйте обережно, щоб не пошкодити здорові корені. Адже якщо вдуматися, то люди, по суті, теж, можливо, мабуть, з усіма застереженнями, заслуговують на ретельний догляд».

...І все ж не можу вкотре не дивуватися. Звідки Шварц знав, як і де побачив, що з нами буде і що нам з нами потрібно робити?

Олег Кудрін, Рига.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>