Визнаючи Єрусалим столицею Ізраїлю, Трамп посилює вплив США на Близькому Сході - 11.12.2017 10:44 — Новини Укрінформ
Визнаючи Єрусалим столицею Ізраїлю, Трамп посилює вплив США на Близькому Сході

Визнаючи Єрусалим столицею Ізраїлю, Трамп посилює вплив США на Близькому Сході

Аналітика
1419
Ukrinform
Росія перемогла сирійських повстанців, але чи наважиться вона знову схрестити зброю з Ізраїлем?

Президент США офіційно визнав Єрусалим столицею Ізраїлю. Який галас здійнявся по світу! Ніхто доброго слова Дональду Трампу не сказав (крім Ізраїлю, звісно), всі засудили. Навіть союзники по НАТО Німеччина і Велика Британія. Мовляв, свідомо підриває мирний процес, посилює напруженість у регіоні, одностороннє рішення тощо. Найбільше незадоволені, зрозуміло, арабські країни. Посол Палестинської автономії у Великій Британії Манул Хасасіан заявив аж таке: рішення Трампа – «оголошення війни проти 1,5 мільярда мусульман та сотень мільйонів християн, котрих не влаштовує, що під ізраїльською гегемонією опиняться релігійні святині». А найбільш непримиренні вороги Ізраїлю з числа палестинців (ХАМАС) заговорили про інтифаду, тобто про повстання палестинців проти Ізраїлю.

Суперечкам між арабами та ізраїльтянами навколо статусу Єрусалиму стільки ж років, як і війні між ними – 70. Цілком достатньо часу, щоб зрозуміти: мирна домовленість (компроміс) неможлива доти, допоки частина арабів прагне цілковитого знищення єврейської держави. Така мета, до речі, є для деяких країн (приміром, Ірану) офіційною державною політикою. Однак, нині не про це йдеться – у кого більше прав на Єрусалим чи на яку його частину. Йдеться про конкретніші речі: чи справді рішення Дональда Трампа здатне спричинити вибух на Близькому Сході, тобто – чи буде нова війна між Ізраїлем та арабами?

Не буде. Хоча б тому, що війна ця ніколи повністю не припинялася, а її загострення (приміром, війни 1967 чи 1973 року, чи інтифада 1987 року) завжди траплялися тоді, коли араби накопичували достатньо, як їм здавалося, сил, щоб подолати Ізраїль. Нині в силу певних причин (головні з яких – замирення Єгипту з Ізраїлем, послаблення позицій Росії на Близькому Сході після розвалу СРСР та громадянська війна в Сирії) склалася загальна ситуація, в якій «недоброзичливці» Ізраїлю такого накопичення сил зробити не можуть. Іншими словами, скільки б не обурювалися в арабському та мусульманському світі рішенням Трампа, воювати з Ізраїлем, за великим рахунком, нема кому і нема чим. Принаймні, сьогодні. По суті, лише організація ХАМАС готова хоч завтра в бій, вона і так постійно дошкуляє ізраїльтянам обстрілами чи терактами, однак на більше вона не спроможна. Тож галасу (демонстрацій та різких заяв) буде багато, десь навіть щось підірвуть чи якесь американське посольство закидають камінням, але це й усе.

Інше питання: добре, війни не буде, але навіщо це Трампу? Навіщо провокувати арабів, зайвий раз нариватися на критику європейських союзників, викликати напругу у стосунках США з такими країнами як, приміром, Туреччина чи Саудівська Аравія? Невже це просто чергове імпульсивне рішення «нестандартного» президента?

Трамп ухвалив не імпульсивне, а справді виважене рішення. Та й рішення - явно не одноосібне. Ми чуємо критику зі всього світу, але в самих США, де критика Трампа – масове явище, чомусь мовчать, що беззаперечно свідчить про підтримку політичного і бізнесового істеблішменту дій президента у цьому питанні. Очевидно, що визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю і переведення туди посольства має для США як мінімум один, але дуже вагомий «плюс», який переважить усі «мінуси» від одностайної критики хоч би й всього світу. Це - зміцнення союзу з Ізраїлем. Останнім часом США якось послабили свою увагу до Ізраїлю, її відволікали масштабні кризи в регіоні – «Арабська весна», ядерна програма Ірану, війна в Сирії. Тим часом Ізраїль залишається дуже потужним «гравцем» на Близькому Сході. Через союз з ним США утверджують свій вагомий (якщо не вирішальний) вплив у цій частині світу. У Росії, приміром, головний союзник – Сирія Башара Асада – зруйнована громадянською війною країна, пошматована на суверенні шматки і з президентом, у якому світ справедливо бачить кривавого диктатора. То в кого союзник кращий?

Нині Росія втішається перемогою в Сирії. Силою зброї вона змогла втримати Асада при владі. Однак очевидно, що близькосхідний вузол суперечок, через який там вже 70 років то тліє, то спалахує перманентна війна, нікуди не дівся після успіхів російської військової авіації у бомбардуванні беззахисних з неба сирійських повстанців. Попереду нові зіткнення, і насамперед – між США і Росією. Події в регіоні останніх кількох років продемонстрували усім, що збройна сила залишається головним аргументом у суперечках. Росія Путіна, до речі, вклала у цю демонстрацію найбільше зусиль. США засвоїли урок, і зміцнюють союз з найпотужнішою військовою державою регіону. Чи готова Росія в майбутньому знову виставити свою авіацію проти ізраїльської, свою зброю і найманих солдатів проти армії Ізраїлю? Попередні спроби (у 1967 та в 1973 роках) закінчувалися дуже сумно для Кремля.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>