“Казус Шидло”: поза(планова) рокіровка на вершині влади

Четвер, 7 грудня 2017 року, вельми імовірно, може увійти у польські підручники під терміном “казус Шидло”. У новітній історії Польщі ще не було випадку, щоб чинний прем'єр в один і той же день отримав вотум довіри до себе в парламенті, однак змушений був подати у відставку.    

Ця відставка, хоч і була частково передбачувана, усе ж залишає багато запитань: чому, попри досить високу як для прем'єра довіру в суспільстві й відсутність очевидних провалів у роботі, Беата Шидло має йти у відставку? Яким буде новий глава уряду Матеуш Моравецький, і що це позначатиме для України?

ДОВГИЙ ПОЛІТИЧНИЙ СЕРІАЛ І ДРАМАТИЧНА РОЗВ'ЯЗКА

Упродовж останніх кількох тижнів тема реконструкції польського уряду була однією з найгарячіших в інформаційному просторі країни. Усі місцеві ЗМІ та експерти безупинно аналізували шанси окремих міністрів і прем'єра зберегти свої посади. Однак, “політичний серіал” дещо затягувався. Про реконструкцію лідер правлячої PiS Ярослав Качинський серйозно заговорив ще наприкінці жовтня, але зволікав з остаточним рішенням. 

Спочатку зміни очікувалися у листопаді, коли уряд звітував за перші два роки роботи. Потім рішення відклалося на кінець місяця, до Різдвяних свят і навіть вже говорили про січень. Міністри і сама Шидло явно втомилися від очікувань, що відволікало їх від роботи. Відтак, члени уряду відкрито почали заявляти, що розмови про реконструкцію лише шкодять, мовляв потрібно її вже врешті зробити, а не лише говорити про це. 

Качинський вагався, адже крок доволі ризикований з точки зору подальших перспектив партії та уряду. Ще в середині листопада під час спільної прес-конференції з Качинським Шидло упевнено рапортувала про виконану урядом роботу і головне – про готовність і далі працювати на цій посаді. До останнього часу усе залишалося без змін. Хоч і звучали думки, що Шидло може замінити чи то сам Качинський чи його “фаворит” – віце-прем'єр-міністр  Матеуш Моравецький. У публічному просторі радше говорилося про можливі відставки міністрів, серед яких найчастіше звучала кандидатура глави МЗС Вітольда Ващиковського. 

Ситуація різко змінилася у минулий вівторок, коли вночі у Твіттері Шидло несподівано з'явився допис, для експертів і політиків він був дуже красномовним. Глава уряду написала, що  “попри все, найважливішою є Польща...”, що для багатьох стало сигналом: Качинський прийняв остаточне рішення. Подальші дії і заяви це лише підтверджували. Виступаючи у ЗМІ і Сеймі у день голосування за вотум недовіри до своєї роботи глава уряду вже “співала лебедину пісню”: вона переконувала, що важливо працювати в одній політичній команді на спільну перемогу, а на якій посаді – це вже другорядне питання. 

Певною мірою, це – політичне лукавство, адже хто добре “засмакував” владу не хоче її так легко позбуватися. Зрештою, це дуже добре було видно відразу після провалу голосування за вотум недовіри до неї в Сеймі. Качинський вручив Шидло квіти і тричі її поцілував. Однак, це не викликало у глави уряду абсолютно жодних емоцій, адже вона усвідомлювала що ця перемога насправді є пірровою. Цікаво, які думки у неї промайнули у той момент і чи не виникало асоціацій з відомим біблейським поцілунком у Гетсиманському саду? 

НОВА ЕПОХА, ЕПОХА МОРАВЕЦЬКОГО

Але політика – річ жорстока і невдячна, тому  марно в ній шукати якусь справедливість. Утім, заради тієї ж таки справедливості варто розібратися, чому ж Качинський (не є таємницею, що саме він приймає ключові рішення у партії) на екваторі чотирирічного правління PiS наважився поміняти віддану Шидло на амбіційного, але усе ж не зовсім досвідченого політика, який до того ж лише нещодавно став членом партії? І що криється за скупою і завуальованої офіційною заявою речника партії, що перед політсилою стоять “чергові виклики” і це вимагає рокіровки в уряді? Польські експерти й політики губляться у здогадках, якими ж є основні причини зміни прем'єра. Варто на цьому зупинитися детальніше.

Шидло складно назвати “провальним” прем'єром. Вона активно і справно реалізовувала програму PiS, з якою партія прийшла до влади до 2015 року, особливо акцентуючи увагу на соціальних проектах. Найбільшими перемогами політик вважає реалізацію  проектів  щодо вирівнювання соціальних диспропорцій у суспільстві і боротьби з бідністю: фінансова допомога на кожну другу дитину в сім'ї (програма 500+), соціального житла (програма Житло+), зниження пенсійного віку до 60-ти років, програма безплатних ліків для пенсіонерів тощо. 

Але правдою є й те, що легко розподіляти кошти, коли їх достатньо. Польському урядові в цьому плані пощастило: в останні роки панує сприятлива внутрішня та зовнішня  кон'юнктура, економіка перебуває на підйомі. Відтак, можна ширше відкрити гаманець на соціальні проекти. Але так завжди не буде. Значить, потрібно задіяти “запобіжники”, які у перспективі дали б можливість на “м'яку посадку” у випадку погіршення економічної ситуації. Поки що це ще – віддалена перспектива, але у світлі значних соціальних витрат потрібно подбати і про безперебійне наповнення державної казни. 

Відтак, логічною виглядає заміна “соціального” прем'єра Шидло на економіста-технократа Моравецького, який вміє і знає як наповнити бюджет і створити нові робочі місця. Майбутній прем'єр вже показав свої фахові здібності, наприклад, у боротьбі з тіньовою економікою і незаконними оборудками з ПДВ, залученням багатомільярдних інвестицій в  польську економіку. Саме за його управління фінансово-економічним блоком уряду вдалося залучити інвестиції відомих  концернів, зокрема Toyota,  Rolls Royce, LG, ABB. Моравецький кілька місяців тому підкреслював, що в 2016 році іноземні інвестиції в економіку Польщі сягнули 10 млрд дол., –  найвищого показника за останні 27 років. В цьому та наступному роках очікується подальше зростання показника на 4-9%. 

Попри пріоритетність економічного аспекту, важливо враховувати і зовнішньополітичний чинник. Не є таємницею, що Шидло за два роки правління абсорбувала на собі чимало негативу. “Громи і блискавки” сипалися з Брюсселя (у першу чергу), за не зовсім конституційні реформи у сфері судочинства, відмову проявляти європейську солідарність у питанні розподілу біженців чи хоча б небажання голосувати разом з усіма за кандидатуру свого земляка Дональда Туска на посаду президента Євроради. На фоні Шидло, у якої до того ж були проблеми з комунікацією англійською мовою, що безумовно є необхідним для ведення кулуарних розмов у Брюсселі, Моравецький виглядає більш виграшно. Призначення на цю посаду нового прем'єра може стати новою сторінкою у відносинах Варшави з Брюсселем та іншими столицями.  

Але призначення Моравецького несе із собою й очевидні ризики. Він не є людиною PiS у класичному розумінні. Шидло була партійцем з багаторічним стажем, а новий прем'єр лише торік став її членом. Він не має у PiS серйозної підтримки і спирається лише на Качинського. Цього може виявитися недостатньо для ефективного управління урядом, де частина міністрів – старих функціонерів PiS, не обов'язково  хотітимуть слухати партійного неофіта. 

У п'ятницю зранку Шидло з трибуни Сейму заявила, що залишається працювати в уряді. Ймовірно, на посаді віце-прем'єра. Утім, навряд чи це дуже комфортна звістка для Моравецького, якому доведеться постійно наштовхуватися на засіданнях уряду на оціночні погляди свого попередника.   

МОРАВЕЦЬКИЙ І УКРАЇНА 

Вже у вівторок, 12 грудня, Польща може отримати нового прем'єра. Тоді у Сеймі має відбутися голосування за вотум довіри до уряду 49-річного Матеуша Моравецького. Хоча амбіцій йому ніколи не бракувало, до великої політики майбутній прем'єр потрапив зовсім нещодавно. Він - син відомого опозиційного діяча епохи “Солідарності” Корнелія Моравецького -  найстаршого на сьогодні депутата Сейму, котрий входить до незалежної парламентської групи “Вільні і солідарні”. 

Історик за фахом, Моравецький згодом здобув грунтовну економічну освіту за кордоном - у США та Німеччині. У 90-х роках минулого століття він був членом міністерської групи, яка вела переговори про членство Польщі в ЄС. Потім був академічним працівником, викладав економічні дисципліни в університеті рідного Вроцлава. У великий бізнес Моравецький потрапив в 1998 році, ставши членом спостережної ради кількох компаній. З 2007 по 2015 рік очолював банк BZ WBK. Саме за його правління цей банк увійшов до трійки лідерів банківського сектора в Польщі. Власне як відомий банкір Моравецький і почав політичну кар'єру, не будучи до того й дня депутатом Сейму чи сенатором.  Уже після призначення на посаду віце-прем'єра, він підкреслював, що за свою банківську кар'єру заробив достатньо грошей, аби зараз цілком присвятити себе роботі на благо держави. 

Моравецький не мав якихось стійких ідеологічних чи партійних переконань, про що свідчить його робота з 2010 року у складі Економічної ради при уряді Дональда Туска. Подейкують, що співпраця між Туском і Моравецьким була досить продуктивною й упродовж певного часу він навіть розглядався як можливий кандидат на посаду міністра фінансів в ліберальному уряді Туска. 

Очевидно, що вміння Моравецького працювати на команду і домовлятися  з опонентами, може бути його сильною стороною на прем'єрській посаді. Принаймні, йому точно не завадять хороші контакти з президентом Євроради Туском.  

Моравецький за два роки роботи в уряді неохоче коментував питання зовнішньої політики, які прямо не стосувалися економічного сектора. Відтак, даремно шукати його висловлювання чи ставлення, наприклад до переговорів у Нормандському форматі чи російської агресії в Україні. Здебільшого політик коментував питання української трудової міграції до Польщі. З одного боку для внутрішнього вжитку у Польщі він неодноразово заявляв, що збільшення кількості трудових мігрантів з України є позитивним фактором, який сприяє розвитку економіки країни. Натомість, у Брюсселі та в коментарях у західних ЗМІ використовував “українську карту” як аргумент проти прийому мігрантів з півдня. Називаючи сотні тисяч трудових мігрантів з України “біженцями”, високопосадовці, зокрема і Моравецький, намагалися виправдати своє рішення не приймати справжніх біженців з Близького Сходу і Північної Африки. Це була така переговорна тактика Варшави з Брюсселем, а не намагання якимось чином виставити українців у негативному світлі.

Після призначення на посаду Моравецький змушений буде коментувати питання зовнішньої політики, зокрема й ті, що прямо стосуються України та безпеки в регіоні.  Утім, вже зараз можна з  упевненістю сказати, що його погляди і заяви особливо не відрізнятимуться від генеральної лінії PiS, яка підтримує територіальну цілісність України, засуджує агресію Росії і є прихильником санкцій щодо Москви. Багато залежатиме від  того, хто у його уряді обійматиме посаду глави МЗС. Подейкують, що зміни у кріслі керівника зовнішньополітичного відомства хоче особисто Качинський. 

Подальша реконструкція уряду відбудеться у січні. Відтак, Моравецький матиме ще кілька тижнів, аби визначитися зі своїм кандидатом на цю посаду. Не виключено, що це буде кандидатура президента Анджея Дуди, який хоче мати більший вплив на зовнішню політику Польщі. Це може бути на руку Україні, адже навряд чи варто сподіватися на покращення українсько-польських відносин в історичній площині за умови, якщо на посаді глави польської дипломатії залишатиметься чинний глава МЗС Вітольд Ващиковський з його постійними гострими випадами на адресу Києва. Отже, залишилося почекати на подальші кадрові призначення майбутнього прем'єра.

Юрій Банахевич, Варшава