Усьому на світі буває кінець, навіть правлінню Роберта Мугабе

Ось і дочекалася прогресивна частина людства, коли диктатора-президента африканської держави Зімбабве Роберта Мугабе нарешті потурять з влади. Це зробила армія Зімбабве в ніч з 14 на 15 листопада, звісно – військовою силою. 37 років найвищої влади, найстаріший глава держави у світі, 93-річний диктатор, який оголосив про намір брати участь у наступних президентських виборах 2018 року! Але всьому на світі буває кінець, навіть правлінню Роберта Мугабе.

Схоже, армія Зімбабве терпляче чекала, поки Господь забере до себе їхнього президента, щоб вже з того моменту країна почала нове життя, однак не витримала, бо Роберт Мугабе вирішив зробити так, щоб після нього владу отримала його дружина - 51-річна Грейс Мугабе. Для цього він звільнив віце-президента країни Емерсона Мнангагву (один з найстаріших політиків Зімбабве, ветеран боротьби за незалежність, його вважали найвірогіднішим наступником Роберта Мугабе) і призначив на його місце свою дружину. Політична криза, що виникла внаслідок цього рішення, тривала тиждень і завершилася демаршем армії. Армійське керівництво оголосило, що її виступ – це не військовий переворот, це лише акція, спрямована проти «злочинців навколо президента, які скоюють злочини, які викликають соціальні та економічні страждання в країні, з тим щоб притягнути їх до відповідальності», а сам президент перебуває під її надійною охороною. Є також новина, що нібито Мугабе вже погодився піти у відставку в обмін на дозвіл виїхати за кордон своїй дружині.

Зрештою, нам невідомі та й, чесно кажучи, не дуже цікаві особливості політичних інтриг у Зімбабве, які й зумовлюють саме таке пояснення дій армії. Світ звернув увагу лише на те, що багаторічний диктатор Зімбабве, правління якого обернулося страшними бідами для країни, нарешті йде з влади.

Диктатори бувають різними, у кожного своя мета – інколи благородна, а частіше – не дуже, м’яко кажучи. Для Мугабе диктаторська влада була потрібна для реалізації найнікчемнішої мети – особистого комфортного життя. Він не переймався філософськими чи політичними «ізмами», не воював з сусідніми державами за території чи більший вплив у регіоні. Великою мірою, у нього не було жодної політичної мети, тільки особиста шкурна – розкішне особисте життя, яке гарантувало перебування при владі. Заради цієї мети Роберт Мугабе довів Зімбабве «до ручки». «Вершина прірви», якої досягла (скотилася) країна, припала на 2007 – 2009 роки. Ось уривок з Вікіпедії: «Згідно з доповіддю Міжнародної кризової групи (Брюссель) від 2007 року, до 10 млн. чоловік з 12 млн. населення Зімбабве живуть за межею бідності, а біля 3 млн. втекли в сусідні країни… Безробіття досягло 80 – 85%... Один американський долар став коштувати 25 мільйонів зімбабвійських доларів… Інфляція на початок 2008 року - 100 580 % (світовий рекорд), на середину року - 4 000 000%, на січень 2009 року 321 000 000% (абсолютний світовий рекорд).

Повторимо, всі ці жахливі провали в економіці Зімбабве стали можливі тільки тому, що президент країни питання збереження особистої влади завжди ставив вище, ніж питання розвитку країни.

Нам здається, що таке можливе тільки десь у далекій «нецивілізованій» Африці. На жаль, ні. Приміром, сучасна історія так званих пострадянських держав аж кишить прикладами перебування при владі (тобто, на найвищих державних посадах) тисяч і тисяч осіб, чиї життєві устремління аж ніяк не благородніші, ніж у Роберта Мугабе. Національні інтереси, моральна відповідальність перед суспільством, переживання за майбутнє нації – таких понять просто не існує у їхньому переліку життєвих пріоритетів.

Єдине, в чому Мугабе рішуче виділився серед подібних собі можновладців (окрім рекорду перебування при владі), так це тим, що не так давно не посоромився… виграти мільйон доларів у національну лотерею! До такого його пострадянські колеги не опускалися. Утім, це можна пояснити й тим, що усі пострадянські країни – все-таки куди багатші, ніж Зімбабве, там набагато більші можливості корупційного збагачення, тож, можливо, Мугабе просто змушений був вдатися до такої неоковирної за нашими поняттями «тіньової схеми», як виграш у лотерею. (Зауважимо в дужках, що «виграші» нашого Олега Ляшка мають все-таки іншу природу.)

Варто згадати один з уроків історії життя Роберта Мугабе, про який нам нібито й відомо, але часто забуваємо. Починав він як послідовний борець за незалежність Зімбабве, проти колонізаторів і расизму, за що дев’ять років відсидів у в’язниці. Як так могло статися, що така людина, здобувши владу у звільненому від колоніальної залежності Зімбабве, використала її виключно для свого особистого збагачення? Але сталося. Це до того, що не варто у політиці покладатися на особу, її репутацію, обіцянки, колишні заслуги, тощо. Демократична влада тільки тоді демократична, коли встановлена чітка система контролю суспільства за владою за старим як світ принципом «довіряй, але перевіряй».

Юрій Сандул, Київ

Перше фото: диктатор-президент африканської держави Зімбабве Роберт Мугабе зі своєю дружиною Грейс