«Матильда» вдарила по больовому нерву секти царебожників у РПЦ

«Матильда» вдарила по больовому нерву секти царебожників у РПЦ

2230
Ukrinform
Що треба знати в Україні про скандальний фільм, який вийшов у широкий прокат

Отже, це таки сталося. 26 жовтня в Росії та 27-го - у деяких інших країнах розпочався прокат нашумілого фільму останніх місяців – «Матильда», про роман Миколи Романова, спадкоємця престолу, майбутнього імператора Миколи II, з балериною Матильдою Кшесінською. Шалену, в повному розумінні цього слова, рекламу фільму зробила «прокурор Няша», вона ж «депутат Держдуми» Наталія Поклонська. Анекдотичність, політична маргінальність цієї фігури призвели до того, що всі скандали навколо «Матильди», аж до кримінальних, з підпалами кінотеатрів і машин, почали сприйматися, як такий собі політичний варіант бульварщини, що пояснюється чи то глибоким психологічним здвигом самої Поклонської, чи то корисливою піар-кампанією певних людей, які стоять за нею.

Все це, ймовірно, теж є. Але головне в безперервних скандалах довкола «Матильди» - в іншому. Ця мелодрама з життя вінценосної родини несподівано потрапила в больовий нерв могутньої секти «царебожников», існуючої в РПЦ. Тому і здійнявся такий вереск і виття. Але з іншого боку, фільм фінансувався за рахунок бюджетних коштів РФ. Він по суті своїй – суперлояльный, ні на крок не виходить за рамки патріотичного блокбастера, які робляться з найвищого дозволу в сучасній Росії. Такою подвійністю і пояснюються всі складні повороти цієї історії.

ВЧИМО МАТЧАСТИНУ – ХТО ТАКІ ЦАРЕБОЖНИКИ

Про історію і теперішній стан секти «царебожників», її ролі в протистоянні Поклонської і Кшесінської за однаково обожнюваного ними Государя стало широко відомо не так давно. У серпні з розривом у тиждень вийшли дві публікації, які аргументовано, з фактами в руках розкладають цю історію по поличках.

Спочатку єкатеринбурзьке інформагентство «Новий день» просто і дохідливо пояснило усім, "хто є ху": «Секта царебожників. Хто насправді воює проти «Матильди».

Основний ідеологічний постулат цієї секти (що виросла в 90-ті роки зі старих ідей радикально-монархічної білої еміграції) – віра в спокутну жертву Миколи Другого, який ставиться практично нарівні з Ісусом Христом, стає ніби «Христом російського народу». При покликанні на царство дому Романових на Земському соборі 1613 року була дана соборна клятва. Царебожники вважають, що таким чином російський «народ-богоносець» дав перед Богом непорушну присягу дому Романових і самій монархії.

За цією версією повалення Романових – страшне клятвопорушення, великий гріх усього народу, який був викуплений мученицькою смертю царя. Заодно при цьому цар викупив своєю жертвою і інші гріхи російського народу за 300 років. Тепер завдання – повернути на престол Романових, повернувшись до колишньої присяги. Після цього настане розквіт Росії «на короткий час», після чого буде друге пришестя і кінець світу.

"Новий день" наводить неповний список царебожницьких організацій в РФ "Православні фашисти", "Рух "Сорок сороків"", "Царський хрест", "Християнська держава – Свята Русь", "Союз православних корогвоносців", "Чорна сотня", інші.

Доля у них склалася по-різному. Після розкрутки з 2014 року теми «фашизму на Україні» зірка (чи свастика?) «Православних фашистів» зайшла. А от качки з «Сорока сороків» активно «працюють» із громадськими активістами, які виступають проти будівництва храмів за програмою «крокової доступності» (що передбачає вирубку скверів, паркових зон, знесення дитячих майданчиків).

У віруваннях частини царебожників важливе місце займає «войовничий антисемітизм», розвинений у дусі «кривавого наклепу». Мовляв, цар загинув під час ритуального вбивства євреїв – і далі вся чорносотенна беліберда про ритуальні переможні каббалістичні символи в Іпатіївському домі.

Якщо Микола Другий для сектантів – російський Христос, то відповідно нова Голгофа – Іпатіївський дім, де була розстріляна сім'я скинутого царя. А новий Єрусалим – Єкатеринбург.

Mladen Antonov / AFP / Scanpix / LETA

ОСНОВИ НОВОГО КУЛЬТУ, ЙОГО ЦЕНТРИ ТА СТРУКТУРИ

«Нова газета» підхопила тему і розкрила подробиці різних сторін культу.

Один із його авторитетних діячів – духівник Середньоуральського жіночого монастиря (а також інших скитів, монастирів Єкатеринбурзької єпархії РПЦ МП) схиархімандрит (за іншими даними — схиігумен) Сергій. У миру він був Микола Романов, що безумовно додає містичного шарму його царебожництву. У минулому він працював оперуповноваженим міліції, і при цьому в нього були проблеми з законом за статтями «вбивство» та «грабіж». Усього Романов відсидів 15 років. Однак після виходу з в'язниці майбутній старець став келійником архієпископа Єкатеринбурзького Вікентія (Мораря) (нині – Митрополит Ташкентський і Узбекистанський, глава Середньоазіатського митрополичого округу). Вікентій постриг свого келійника в чернецтво під ім'ям Сергій і висвятив у священний сан. Ось саме до цієї людини і їздить за благословенням Поклонська і багато інших знаменитостей. Сергій – людина авторитетна, серед культових місць, які перебувають під його началом, є і знаменитий монастир на Ганиній ямі (куди, як вважається, були скинуті останки царствених мучеників) – місце паломництва царебожників.

Ще один відомий центр – Дівєєв монастир під Арзамасом. Там є своя екзальтована шанувальниця – співачка Жанна Бічевська, в останні роки присвятила царебожництву всю свою творчість. Інший центр сектантів – Боголюбовський жіночий монастир біля міста Володимира з іншим харизматичним старцем – архімандритом Петром (Кучером).

У «царебожників» є своє культове священнодійство – «Чин всенародного покаяння у гріхах російського народу», який служиться 17 липня, в день убивства царя, біля пам'ятника Миколі II в підмосковному селі Тайнинському (нині входить у межі Митищ). Тайнинське стало сакральним місцем для цього «чину», оскільки через це село в 1613 році проходив шлях Михайла Романова в Москву, тут же розташовувався дорожній царський палац (збудований ще Іваном Грозним).

Треба сказати, що царебожники не є єдиною консолідованою групою. Однак відсутність єдності в рядах, мабуть, тільки збільшує їх силу і вплив. Чому?

Як свідчать приклади, протиборства різних соціальних структур, наявність поміркованих і радикальних гілок одного за ідеологією руху роблять більш варіативними його дії. Помірковані отримують можливість шантажувати можновладців: «Робіть нам поступки, а то підемо до...». А радикальні в цей час створюють свої, нікому не підзвітні і більш рішучі структури. Вербують у них нових прихильників, розробляють, розвивають і зміцнюють загальну ідеологію, яка в пом'якшеному вигляді використовується легалістами.

Серед відомих легальних царебожників, крім названих раніше, - Питирим (Волочков), Архиєпископ Сиктивкарський і Комі-Зирянський. Найвідоміший серед нелегальних, які пішли в розкол – Диомід (Дзюбан), колишній Єпископ Анадирський і Чукотський. Після позбавлення сану він заявив про відродження Святійшого Правлячого Синоду, тобто про фактичне створення не РПЦ МП (Московського патріархату), а РПЦ СПС. Главою «Синоду» він призначив свого рідного брата Феофіла (Дзюбана). Наявність «Синоду», як це було до 1917 року, до обрання московського патріарха Тихона, передбачає повернення ситуації, коли немає Патріарха, а є лише Синод, який чекає на повернення царя.

Від РПЦ СПС відколовся більш радикальний царебожник Корнилій (Радченко). Він проголосив себе Митрополитом «Царської Православної Церкви Святої Русі». Після того, як постарілий легаліст Петро (Кучер) перестав служити «чин всенародного покаяння» в Тайнинському, за цю справу взявся розкольник Корнилій. (Правда, після цього і людей на цей захід почало приходити менше).

А ще є в Росії просто «Царська Православна Церква» (Братство Царя Визволителя). І її «Синодом» править такий же самочинний розкольник "Митрополит Московський і Коломенський" Алексій (Іванніков).

Спільна риса для царебожників, що легальних, що радикальних – крайній консерватизм, православний фундаменталізм, який у політиці вихлюпується у формі імперського шовінізму. Царебожники нестримні і в творенні нових кумирів, культі «потаємних святих», що у них виявляється різною мірою - залежно від радикалізму.

Так, наприклад, легаліст Петро (Кучер) є шанувальником Сталіна, але його святим поки не проголошує. А ось «Царська Православна Церква» (Братство Царя Визволителя) називає святими (малюючи відповідні ікони) і Григорія Распутіна, й Івана Грозного (Тайнинське є сакральним ще й тому).

Яскравий приклад – артистична натура Жанна Бічевська, що метається між «Братством Царя Визволителя» і канонічним Дівєєвським монастирем. Трагічно загиблого співака Ігоря Талькова вона називає «нашим святим подвижником, який перевершив своєю богословською премудрістю багатьох Отців Церкви».

ЦАРЕБОЖНИКИ ВІД РОСІЇ ДО УКРАЇНИ

Після короткого огляду явища «царебожництва» стає зрозумілим, яке осине гніздо випадково, сам того не бажаючи, розбуркав режисер Олексій Учитель. Але з іншого боку, знімав картину він за підтримки російського Фонду Кіно. Тобто раптово склався конфлікт інтересів. Державна, імперська, але все ж світська гілка ідеології при сильному пориві вітру зчепилася з радикально, єретично-релігійною. (І Поклонська тут – лише рупор, голосові зв'язки, за допомогою яких оголосили про свої погляди царебожники).

Можна пригадати, як на «Прямій лінії» звернулися до Путіна Сергій Безруков, а слідом за ним і сам Олексій Учитель, з проханням захистити їх від Поклонської. Солнцеликий тоді відповів, що підтримує їхню свободу творчості, але при цьому не може позбавити свободи думки і Поклонської.

Тобто, не хоче ображати її однодумців. А хто ж ще значиться серед покровителів сектантів?

Ну, наприклад, колишній директор ФСБ, прем'єр-міністр РФ, голова рахункової палати, а тепер всього лиш голова Імператорського (!) православного Палестинського товариства Сергій Степашин; перший віце-президент ВАТ «Російські залізниці» єкатеринбуржець Олександр Мішарін; а також безліч неназваних осіб – генерали спецслужб, бізнесмени, президенти банків, злодії в законі. Важливі і медійні персони – крім співачки Бічевської це знаменитий хокеїст Павло Дацюк. В наявності і маргінали – доріс до Держдуми одіозний Віталій Мілонов, терорист Ігор Гіркін-Стрєлков.

У царебожників неоднозначні відносини з патріархами, як з покійним Алексієм II, так і з Кирилом. Багато хто (в тому числі, з тих, хто залишається у канонічній церкві) нинішнього патріарха сильно критикує. При цьому тривале мовчання останнього з приводу «Матильди» сприймалося, як його незгода з ними. Однак два тижні тому патріарх зробив заяву. Вона була акуратною за формою, але в той же час, чітко показала, на чиїй він стороні.

«Для чесної людини брехня та лукавство немислимі. Як же бути? Прагнути бути сумлінним при роботі з фактами. Уникати домислів. Особливо домислів, які не просто є фальшивкою, але ще й здатні зранити величезну кількість людей, як це сталося із сумнозвісним фільмом, який ще не вийшов на екрани».

Звернемо увагу, що тут Кирило не став на бік царебожництва як доктрини (очевидно, це було б уже занадто), однак висловив повне розуміння і співчуття обуренню царебожників. І це вже великий прогрес для патріархів, які висловлювалися раніше значно більш критично. А там, дивись, - і ще кроки назустріч підуть.

З іншого боку, розвернутися в погромній стихії бойовим групам царебожників не дали. 20 вересня лідери «Християнської держави – Свята Русь» на чолі з Олександром Калініним (теж, до речі, в минулому судимим) були затримані за «заклики здійснювати підпали кінотеатрів, де заявлений до перегляду фільм Олексія Учителя «Матильда». Все логічно, держава вклалася в кіношку (загальний бюджет $25 млн). Треба відбивати "бабки", хоча б частково. За перші дні прокату в Росії зняли касу в $1,18 млн, для початку непогано...

Виникає природне запитання – а як із царебожництвом в Україні? Звичайно, воно є. Можна згадати, як до війни у містах «Південного Сходу» розміщувалися величезні банери з портретом Миколи ІІ і словами «Прости, государь». В українському Севастополі з 2009 року безперешкодно працював відомий царебожницький сайт «Москва Третій Рим». Його бос Олексій Добичін регулярно викладав агресивні матеріали. А в 2014 рік, за його словами, вирушив разом із терористичною групою Гіркіна у Слов'янськ на боротьбу з, вибачте, цитую, «жидобандеровской, фашистской хунтой».

З початком війни, подібні настрої, природно, висловлюються більш акуратно. Але висловлюються, все ж такі мотиви прориваються, за звичкою. Наприклад, на сайті Почаївської лаври царебожницькі настрої в молитвах від 17 липня явно видно (зараз на сайті немає, але ось тут збереглися скріншоти).

Чи треба нагадувати, що для України ідеологія царебожництва ворожа апріорі, оскільки заперечує наявність українців як народу, і України як держави, суб'єкта міжнародного права. Тому до проявів цієї секти потрібно ставитися з підвищеною увагою.

РИГА: «МАТИЛЬДА» ПЛЮС «ВОЛИНЬ»

У латвійській столиці «Матильда» вийшла на великому екрані 27 жовтня. На першому (і єдиному) сеансі першого дня прокату Малий зал був заповнений. Дивилися, в принципі, з інтересом. Але періодично лунали смішки в місцях, не завжди передбачуваних режисером. Що поробиш, авантюрна лінія багато знятого фільму часом виглядає надто вже карикатурно.

Загроз підпалів не було. Але цікаво, що свої протестувальники проти показу знайшлися і тут. На Ризькму книжковому ярмарку, що проходив напередодні, місцеве видавництво Sol Vita представило книги царебожницького змісту.

По-перше, твори досить відомого російського езотерика Тетяни Микушиної, яка стверджує, що вона виходить на зв'язок із «Божественними правителями», щоб відродити в суспільстві моральні принципи. Це, по суті, новий варіант теософії. Але кумедно, що у Микушиної серед мудреців вже не тільки тибетські, гімалайські мудреці, як у Блаватської, але і... Микола II.

А це вже дуже цікавий поворот сюжету. Імперське царебожництво поза рамками не тільки РПЦ, поза рамками не тільки російського «неканонічного православ'я», але і поза рамками християнства! Теософське царебожництво. Випадковість? Не думаю...

На користь цього свідчить і те, що книга Микушиної на прилавку Sol Vita була підкріплена анонімною (!) брошюркою «Імператор Микола II. Хресний шлях». І ця книжечка напередодні виходу «Матильди» роздавалася латвійцям безкоштовно (!), при тому, що в інтернет-магазинах її ціна була 3-4 євро. Представники видавництва пояснювали таку щедрість тим, що на акцію пожертвували «люди добрі». Показово, що все це докладно описувалося пропагандистами латвійського варіанта Sputnik'а.

І ще про «людей добрих» і їх пожертви. В той же день, що і «Матильда» (за гроші) у Ризі пройшов показ (безкоштовний!) сумнозвісного польського фільму «Волинь». Чи треба говорити, що в анонсах до нього висловлювалося обурення країнами Євросоюзу, які не побажали насолодитися цим «шедевром» в широкому прокаті – через союзницьке ставлення до Україні. Чи варто говорити, що все показане у «Волині» оголошувалося безумовною «історичною правдою про УПА».

А хто ж організував показ «Волині»? Ну, зрозуміло, відомий місцевий прокремлівський і відповідно, антиукраїнський, політик Руслан Панкратов. Що характерно, його недавно вигнали з Ризької міської думи за зйомки в рекламному ролику місцевої фінансової піраміди. Але от для оргробіт для показу «Волині», теж знайшлися «люди добрі».

Тобто все настільки зрозуміло і передбачувано, що навіть нецікаво.

Олег Кудрін. Рига


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-