Вибори в Чехії: щось "новеньке" для чехів, нічого страшного для України

Цифри, що оприлюднило Державне управління статистики Чехії, що й веде підрахунок голосів на виборах у країні, справили ефект “холодного душу” навіть на самих виборців. Адже те, що час змін настав було всім зрозуміло, але щоб настільки радикально — здається, мало хто очікував...

Kdo je pan Babysh?

Власне, фаворит перегонів був відомий ще на початку кампанії — це була партія ANO2011, що розшифровується українською як “Акція невдоволених громадян”. Створена шість років тому, вона пройшла у парламент на виборах 2013 року та стала другою за впливовістю у правлячій коаліції, де першу роль грали соціал-демократи, а третіми були християнські демократи. Втім, спокійного життя в коаліції не було. Лідер ANO2011, мільярдер словацького походження, власник холдингу Agrofert Андрій Бабіш, що обійняв ключову у чеському уряді посаду міністра фінансів, став проводити достатньо самостійну політику у відомстві, в тому числі, як стверджують ЗМІ, на користь свого бізнесу. Це викликало роздратування прем'єра, соціал-демократа Богуслава Соботки та обурення громадян, що вийшли на протести. У підсумку — незабаром до оголошення дати нових виборів, у квітні цього року, Бабіш таки пішов з уряду, а коаліція зберіглася без любові та довіри до дня голосування.

Ім'я пана Бабіша оповите скандалами. Так, ще за часи його молодості в Словаччині йому закидали співпрацю в якості агента із комуністичними спецслужбами та нібито, цей факт довели. Але Бабіш у Верховному суді  Словаччини ці звинувачення відбив ще 2011 року, інша справа, що саме під вибори у Чехії, справу поновили, та десять днів тому відмінили вирок щодо невинуватості Бабіша. Збіг обставин? Цікаво... Як бізнесмен Бабіш має інтереси у сільськогосподарській, агропромисловій та хімічній сфері, власне, саме списання боргів державі “своїм підприємствам” і стало приводом до конфлікту із головою уряду. А взагалі: жорсткий та прямолінійний що в  бізнесі, що в політиці, отакий він, Андрій Бабіш.

Дуже невдоволені громадяни

І от підсумки вже політичні. Бабіш та ANO2011 “на коні” із 29,64% (78 мандатів), а ті самі соціал-демократи шості (!!!) з результатом 7 27% (15 місць). Компанію у парламенті названим партіям складуть також євроскептики-консерватори із Громадянської демократичної партії (11,32%, 25 місць), справді несподівана “Піратська партія” (10,79%, 22), відверто проросійські праворадикали із “Свободи та прямої демократії” (10,64%, 22), такі ж проросійські комуністи (7,76%, 15), християнські демократи (5,8%, 10), проєвропейські ліберали із TOP09 (5,31%, 7) та консерватори-традиціоналісти із партії STAN (5,18%, 6). Окрім “піратів” та STANу усі політсили вже були в парламенті, хто одного разу, а хто майже всі тридцять років чеського посткомуністичного буття.

Що ж сталося? Якщо подивитися у ретроспективі, то виявиться, що чеська політична система була аж надто традиційною та “бездоганною” після 1992 року. Звичайно, еталон політичної моралі та етики, що був закладений Вацлавом Гавелом, вимагав дуже високої планки виконання політичних обіцянок, прозорості та ефективності влади реформ. Не секрет, що Чехія має усі підстави вважатися “вітринним” зразком успіху переходу від комунізму до демократії та за рівнем життя є лідером усього посткомуністичного табору. І це чималого варте само по собі. Чого, питається, чехам бракувало?

Закладена ще в 90-ті система влади та політична архітектура все ж таки дійшли до своєї логічної кризи. Судіть самі: президентами після Гавела ставали Вацлав Клаус та Мілош Земан, які послідовно посідали до цього посади і прем'єра, і спікера парламенту. Партійна боротьба зводилася до зміни соціал-демократів на консерваторів, а зоряний час обох партій припадав саме на лідерство Земана чи Клауса відповідно. З середини нульових років усе це ставало все дрібнішим, постаті голів уряду - все більш невиразними, альтернативні ж проекти — та сама TOP09 чомусь швидко “здулися”. І що у підсумку? І Клаус, і Земан зараз — чи не найголовніші адвокати путінської агресії проти України та європейського устрою, та почесні гості усіх «показушних» заходів у Москві чи Валдаї-у-Сочі, їхні колишні партії — дезорієнтовані та нецікаві. До речі, традиційною для Чехії, хоч як це дивно з огляду на 1968 рік і наступні 20 років несвободи, була увесь цей час і компартія, яка стабільно отримувала свої 12-15% кожні чотири роки (хоча це й дещо інша компартія, в якої замість серпа та молота вже давно за символ “апетитні” вишеньки). Але ж і вони взяли вдвічі менше!

І от вся ця закам’яніла і відверто сіра традиція виявилася безсилою перед напором мільярдера Бабіша, який звик ставитися до всього із прогнозованим цинізмом та завжди у кожному питанні шукати саме зиск — раніше для себе, тепер — для держави у своєму розумінні. На тлі останніх тенденцій у Європі: міграційної кризи, антиросійських санкцій, що є політично виправданими та вірними, але економічно є суперечливими для бізнесменів, загального диктату Брюсселю, - такий прагматичний підхід фактично витіснив набридлі політичні гасла соціал-демократів, консерваторів, лібералів та комуністів. До цього треба додати просто банальну втому чеського електорату від засмальцьованої колоди топ-політиків. Звідси й успіх не тільки проекту Бабіша, а тих самих “піратів” - це промовисте “проти всіх”, а коли нема такої графи — то от вам “пірати”.

Чи схожий Бабіш на “середньоєвропейського Трампа”?

Якщо порівнювати успіх Бабіша, то саме із американським прикладом. Перемога Дональда Трампа, звичайно, враховуючи масштаби США та Чехії, та різний історичний «анамнез» - того ж походження: виборцю захотілось «новенького». Але недооцінювати Бабіша не слід.

Головний лейтмотив усіх нинішніх новин із Праги — невизначеність. Як буде формуватися коаліція? Які пріоритети проголосить новий уряд, який скоріш за все очолить у недавньому минулому вигнанець з нього - Андрій Бабіш?

Принципові тези переможець вже озвучив: він не піде на коаліцію ані з комуністами, ані з пропутинськими праворадикалами з “Свободи та прямої демократії”. Також окремо зазначено, що партія-переможець є проєвропейською, але хоче посилення політики  Євросоюзу у питаннях міграції та економічних відносинах між його членами, для чого потрібний діалог країн-членів із Брюсселем. Називає Бабіш і своїх вірогідних партнерів в цьому діалозі — майбутнього канцлера Австрії Себастьяна Курца, який також нещодавно прийшов до влади у Відні, польського очільника Анджея Дуду.

І це виглядає якісно по-іншому, адже це заявка на формування певного нового “центру сили” у ЄС, який проти навали мігрантів та хоче запитати у Брюсселя — як тепер усім далі жити в загальному “європейському домі”? А це, якщо розібратися, питання хоч й принципове, але не загрозливе для об’єднаної Європи, яка сама шукає для себе нову модель,  та нічим не корисне Путіну — просто на нього треба знайти правильну та адекватну відповідь.

Окремо про Україну, що до речі, посідає цікаве місце у поглядах Бабіша. Якщо мусульманська міграція переможця чеських виборів відверто засмучує, то українську трудову він вітає достатньо послідовно. І в цьому якраз і проявляється його бізнесовий підхід: українці допомогли нам створити 200 тисяч робочих місць — що тут поганого? - наголошує майбутній голова уряду Чехії — вони добре працюють, ми зацікавлені в цьому. Звичайно, на питання щодо санкцій проти Росії він відповідає достатньо загально, киваючи на Брюссель, але анексію Криму визначає правильно та події на Донбасі кваліфікує як агресію.

А тому зафіксуємо: чергова європейська країна подолала свою внутрішню політичну кризу успішно, змінивши постаті при владі, але не змінивши принципи. Десь це політичне оновлення залишається в рамках тренду щодо елітарності (Макрон у Франції, Курц в Австрії), в Чехії — у прямому сенсі влада стала ближчою до народу. Здається, нічого поганого в цьому нема.  

Віктор Чопа, Київ