Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Суданський збройний скандал: об’єктивні звинувачення чи інформаційна атака

Суданський збройний скандал: об’єктивні звинувачення чи інформаційна атака

Блоги
Укрінформ
Були чи не були: про українські поставки зброї до Південного Судану

Новини про те, що Україна експортує зброю в гарячі точки, уже давно зрідка з’являються в ЗМІ. За останні 10 років фейки повідомляли про українські поставки озброєння до Грузії, Судану, Нігерії, Тайланду, Ірану та навіть ІДІЛ.

Причин актуалізації таких звинувачень кілька. По-перше, у зв’язку з конфліктною ситуацією на Сході, світова спільнота звертає на Україну більше уваги. По-друге, відкриті дані демонструють, що як виробник й експортер, ми дійсно досягаємо дедалі більших успіхів у військово-технічній сфері.

Коли питання стосується таких болючих і ганебних для всього людства тем, як наприклад події в Південному Судані, важко сказати, чи є звинувачення ворожою інформаційною атакою або ж об’єктивною підставою говорити про правопорушення, вчинені Україною як суб’єктом міжнародних відносин, державними підприємствами, або ж приватними установами, які співпрацюють з нами у цій галузі. Очевидно, що українська сфера військово-технічного співробітництва потребує ще більш жорсткого контролю та регулювання, ніж зараз існує. Проте поглянемо на останню доповідь Amnesty International про незаконні поставки українського озброєння до Південного Судану з іншого боку.

Поставки зброї до країни здійснюють більше 12 держав світу. Частина із цієї бойової техніки дійсно йде через Уганду. Зокрема, Уганді на покупку зброї російського виробництва через банк ВТБ та Рособоронекспорт Росією був виданий кредит на 170 млн доларів. Про знайдені в Південному Судані російські Мі-24 у своїй доповіді повідомила спеціальна розслідувальна комісія ООН. Британське онлайн видання «The Independent» також випустило власне розслідування поставок зброї до Південного Судану через Уганду, яке зараз можна знайти лише в архівах Інтернету. Передрук цієї статі був зроблений Інститутом постінформаційного суспільства. Хоча в матеріалі як одна з версій також згадується й Україна, розслідування висвітлює «російський слід» у цих поставках.

У той же час, дуже важко знайти бодай одне згадування про Росію у великих звітах Amnesty International за 2016 рік, поки Україна у багатьох матеріалах безпосередньо звинувачується в постачанні зброї. Спершу була фраза в окремому звіті Amnesty, що нібито, Україна могла постачати гелікоптери до країн Африки. Потім з’явилися вже конкретні обвинувачення, що Україна, начебто, постачала бойові вертольоти МІ-24 до Південного Судану. Чи виглядає зацикленість міжнародної організації на Україні дивною? Можливо, особливо зважаючи на факт, що такі звинувачення з’являються в інфопросторі щораз, як наша держава досягає певних успіхів на міжнародній арені.

І поки AI звинувачує Україну в порушенні Договору про торгівлю зброєю, ніхто чомусь не говорить про те, що Росія навіть ніколи не підписувала домовленості, що обмежують продаж озброєнь. Та й коли і від кого зможемо ми прочитати про постачання на схід України російськими «гумконвоями» зброї, від якої загинуло десять тисяч українців?

Коментарі з цієї теми: на «5 каналі», «Прямий», «Громадське радіо»

Дмитро Золотухін

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-