Курди як ніколи близькі до незалежності, якої прагнули сотні років
Іракський Курдистан – курдська автономія у складі Іраку – 25 вересня провів референдум з єдиним запитанням: «Чи хочете ви, щоб Курдський регіон та курдські райони за межами регіону стали незалежною державою?». Офіційні підсумки будуть у четвер, але вони ні в кого не викликають сумнівів: «за» буде 90 і більше відсотків. Неможливо собі уявити, щоб курди проголосували інакше, коли йдеться про незалежність.
За великим рахунком, і референдум, і очікувані 90% «за» - це аж ніяк не сенсаційна новина. Курди – народ у кілька десятків мільйонів (за різними підрахунками – від 35 до 50 мільйонів по всьому світу), що досі не має власної державності. У світі, здається, нема іншого такого чисельного народу-нації, який не мав би власної держави.
За більш ніж столітню історію активної боротьби, у тому числі збройної, за незалежність у курдів ще не було сприятливіших умов для досягнення мети. Раніше ті держави в регіоні, до складу яких сьогодні входять курдські етнічні території, завжди виявлялися сильнішими і завдавали партизанським, по суті, загонам курдів військових поразок. Але в останні роки ситуація кардинально змінилася. З чотирьох країн регіону, на території яких живуть курди – Іран,Туреччина, Сирія та Ірак, - у двох останніх з відомих причин різко ослаб центральний уряд. Курди, звісно, цим скористалися, встановивши самостійний контроль над частиною Сирії та Іраку. Війна з ІДІЛ зробила курдів потрібними США та очолюваній ними коаліції. Відповідно, курди отримали певну дипломатичну та матеріальну підтримку від американців. Тепер курди мають офіційну (в Іраку) та неофіційну (в Сирії) автономію, і вже готуються зробити наступний крок – проголосити державну незалежність. Для цього й потрібен референдум. Формально він не зобов’язує до негайного проголошення незалежності, але має на меті дати лідеру іракських курдів Масуду Барзані мандат на ведення відповідних переговорів з Багдадом та сусідніми державами.
Але що далі? Як і слід було чекати, Іран, Туреччина та Ірак рішуче запротестували проти референдуму, погрожуючи курдам усіма бідами – від економічної блокади до військового удару. Іракський Курдистан з усіх боків оточений саме тими, хто рішуче проти незалежності курдів. Здавалося б, ну які тут у курдів шанси! Достатньо Туреччині перекрити їм можливість продавати (транспортувати) свою нафту через єдиний (турецький) нафтопровід, і все – економіка Курдистану впаде до нуля, бо доходи від продажу нафти – єдине джерело доходів автономії.
Однак, насправді, не все так погано для курдів. Не будемо окремо наголошувати на елементарній справедливості – на праві багатомільйонного народу на власну державу, тим більше, що курди вже заплатили за неї ріками своєї крові. Цю справедливість чудово усвідомлюють у світі. Скажемо не про моральну, а про іншу можливу підтримку курдам.
Першою країною, яка однозначно підтримала референдум курдів і, відповідно, їх прагнення до створення незалежної держави, став Ізраїль. Мотиви зрозумілі. Ізраїлю вигідно, щоб на Близькому Сході з’явилася держава, яка ворогуватиме з ізраїльськими ворогами – насамперед Іраном. Не так вже й багато у ізраїльтян союзників у регіоні, точніше – надійних нема зовсім. Тож курди можуть розраховувати на підтримку Ізраїлю, на яку саме – життя покаже.
Цікаво і несподівано прореагував на референдум уряд сирійського диктатора Асада. Міністр закордонних справ Сирії Валід аль-Муалем заявив, що уряд Сирії готовий до переговорів із курдами щодо створення автономії одразу після «ліквідації Ісламської держави». Звісно, це не є прямою підтримкою курдської незалежності, швидше сирійський диктатор хоче утримати своїх, сирійських, курдів, надавши їм автономію, котру, до речі, реально вони вже здобули силою зброї. Але й така «нейтральна» позиція офіційного Дамаску зараз курдам вигідна.
Далі. Курди вже мають неофіційну підтримку Росії. Росіяни, схоже, добре прорахували ситуацію, бо вже мінімум два – три роки активно вкладають гроші в іракський Курдистан у вигляді домовленостей «Роснефти» щодо видобутку і транспортування нафти з Курдистану. Йдеться вже про інвестиції в кілька мільярдів доларів. Загалом, варто відзначити, що Кремль дуже давно, ще з кінця сорокових років минулого століття, активно веде з курдами свою політику. Курди, у прагненні здобути незалежність, готові співпрацювати хоч з дияволом, і хто може їх за це засуджувати? Інша справа, що для Кремля курди завжди були лише розмінною монетою, інструментом його політики в регіоні, і незалежність курдів ніколи не була для Росії метою, лише корисливе використання прагнення до цієї незалежності. Щоправда, задля справедливості, так поводили себе з курдами не тільки росіяни. На жаль, й інші великі держави у своїй близькосхідній політиці теж ніколи не ставили перед собою благородну мету – добитися незалежності для багатомільйонного і багатостраждального курдського народу. Але якби там не було в минулому, на даний момент Кремль може неофіційно підтримати курдів хоча б задля збереження своїх мільярдів.
Нарешті, як відреагували США на референдум? Повідомлення DW: «США заявили, що референдум про незалежність курдської автономії в Іраку, який відбувся в понеділок, «посилить нестабільність». «Сполучені Штати глибоко розчаровані, що уряд курдської автономії вирішив провести односторонній референдум про незалежність у тому числі на територіях, що перебувають за межами автономії», - зазначила офіційний представник Держдепартаменту США Хізер Науерт». Здавалося б, нічого обнадійливого для курдів. Але ось закінчення новини DW: «У Вашингтоні також підкреслили, що «історичні зв'язки» між США і курдами залишаться незмінними попри «неформальний» референдум». Тобто, жодних надто різких кроків, особливо військових, проти курдів США не робитимуть та іншим не дозволять. Це зрозуміло: американцям ні до чого виникнення нового вогнища збройного протистояння в регіоні, тим більше, коли ще не до кінця розгромлена ІДІЛ.
Утім, зрозуміло також, що омріяної незалежності курдам ще довго чекати. Не буде її ні завтра, ні післязавтра. Але процес, як-то кажуть, вже зрушив з місця і відкинути його назад навряд чи кому вдасться.
Юрій Сандул. Київ
