Нерівна німецька єдність
У ці дні 27 років тому в Німеччині відбувалися справді історичні події: 31 серпня 1990 року Федеративна Республіка Німеччина та Німецька Демократична Республіка підписали державний Договір про об'єднання країни, який набрав чинності 29 вересня. А саме національне свято – День німецького возз'єднання – відзначається 3 жовтня. Святкуватимуть його цілих 2 дні – 2 та 3 жовтня. В основних заходах, які пройдуть у Майнці під гаслом «Разом ми – Німеччина», візьме участь канцлер Ангела Меркель.
ЛЮДИ ВІРИЛИ І НЕ ЗМИРИЛИСЯ З ІСТОРИЧНОЮ НЕСПРАВЕДЛИВІСТЮ
За кілька днів до цього глава уряду, до слова – перша на цій посаді жінка взагалі за всю історію країни, заявила, що об'єднання стало можливим тому, що люди вірили і не змирилися з історичною несправедливістю. Причому сказала вона це в контексті Криму. «Коли я зараз, наприклад, чую, що російську анексію Криму треба просто визнати, я думаю: що сталося б, якби тоді з нами в НДР обійшлися за принципом – «зрозуміло, що Німеччина залишиться розділеною, нічого вже не зміниш».
Сказала вона це, полемізуючи заочно з лідером Вільної демократичної партії Німеччини Крістіаном Лінднером, який запропонував заморозити питання Криму. Меркель видніше, вона, на відміну від Лінднера, виросла в НДР.
У будь-якому випадку, названі дати є приводом для того, щоб коротко пригадати деякі факти, що передували возз'єднанню Німеччини і після нього.
ДОВГООЧІКУВАНЕ ОБ'ЄДНАННЯ
Об'єднання двох частин німецької держави сталося дуже швидко, фактично весь процес зайняв рік – з жовтня 1989-го по жовтень 1990-го, хоча передумови до цього, звичайно, були.
Акції протесту незадоволених стагнуючим режимом, що почалися восени 1989 року, підхльоснуті радянською «перебудовою» і демократичними рухами в Угорщині, Польщі та Чехословаччині, земли 9 листопада Берлінську стіну. Це стало вважатися символом завершення «холодної війни». (Хто міг тоді припустити, що через 28 років світ опиниться на межі нової?)
...Далі пішло по наростаючій: вихід у відставку керівництва Східної Німеччини, введення спільної валюти (дойче марки, ходила до того у ФРН); уніфікація виборчого права і так далі, крок за кроком.
Кульмінацією стали події серпня-вересня: 23 серпня 1990 року Народна палата (парламент) НДР приймає рішення про приєднання до ФРН; 31 серпня договір про об'єднання був підписаний обома сторонами; 13 вересня він був ратифікований Народною палатою НДР, а потім Бундестагом і Бундесратом ФРН.
Об'єднання відбулося швидше, ніж могли це передбачити ті, хто взагалі вірив у те, що таке може статися. Втім, у колишній ФРН, очевидно, в цьому не сумнівалися. А як по-іншому можна трактувати те, що в Конституції ФРН від 1949 року була чітко прописана така можливість шляхом прийняття нових земель до складу ФРН. Так воно, зрештою, і сталося. Нової держави створено, по суті, не було, фактично федеративна республіка поглинула своїх східних співвітчизників. З їхньої повної згоди.
Проте однієї згоди НДР було недостатньо, ще було потрібно добро чотирьох держав-переможниць. І його отримали, причому багато в чому завдяки позиції тоді ще СРСР (який сам незабаром розпався). Примітно, що радянському лідерові Михайлу Горбачову довелося вмовляти прем'єра Британії Маргарет Тетчер, яка зовсім не хотіла об'єднання Німеччини, вважаючи, що об'єднана вона стане занадто могутньою як в економічному, так і політичному плані (ну, загалом, Тетчер не такою вже була неправою). Не надто радувала перспектива і Францію.
Врешті-решт, домовитися все ж вдалося, і 12 вересня 1990 року в Москві був підписаний Договір, що отримав назву «4+2» (Східна і Західна Німеччини та 4 великі держави). У документі декларувалася непорушність кордонів Німеччини; країні заборонялося виробництво, володіння та розпорядження зброєю масового знищення; вона повинна була скоротити свої збройні сили та зобов'язатися на розв'язувати агресію.
Також обговорювалися умови перебування аж до 1994 року радянських військ на території НДР. Треба зауважити, що при 175 тисячах військових власне східно-німецької армії, Група радянських військ у Німеччині (ГРВН) налічувала до кінця 1980-х 380 тисяч офіцерів і солдатів (без урахування членів сімей і цивільного персоналу), що було найбільшим в світі оперативно-стратегічним об'єднанням ВС за кордоном. За 40 років окупації радянські і пізніше російські військові залишили після себе величезні території військових містечок і полігонів. Ця земля, за рідкісним винятком, ніяк не використовується і являє собою досить сумне видовище: огороджені колючим дротом містечка-примари. Не кажучи вже про те, що досі не подолані екологічні проблеми, пов'язані зі зберіганням раніше величезної кількості озброєнь, хімічних речовин і техніки.
ТЯГОТИ ЗМІНИ ЛАДУ
Труднощі процесу об'єднання проявилися практично відразу, і об'єднання далося недешево. Політичні, економічні, а також психологічні відмінності між Заходом і Сходом, який прожив більше чотирьох десятиліть при соціалізмі та диктатурі, виявилися сильнішими, ніж думалося раніше.
«Вирівнювання» лягло важким тягарем на плечі як «вессі» (західних німців), так і «оссі» (східних). Першим довелося відразу пережити підвищення на 5% прибуткового податку, а також зростання цін на низку продуктів, а також відчути на своєму гаманці інші наслідки допомоги «бідним родичам».
Багатьом з других – втратити роботу. У 1992 році таку втратили 45% східних німців. Це при тому, що в НДР безробіття не було. Для послаблення негативних наслідків цього феномену з державного бюджету в східні землі було спрямовано 300 млрд марок. Буквально до кінця 1991 року квартплата у колишній НДР підскочила в цілих 4 рази.
Можна чути звинувачення в тому, що економіка ФРН просто підім'яла під себе і задавила східнонімецьку. Частково це правда, деяких конкурентів «нейтралізували». Однак у своїй переважній більшості економіка НДР настільки програвала за своїм рівнем та витратністю (продуктивність праці становила лише 40% від західного рівня), що просто не було сенсу зберігати підприємства у старому вигляді. Було прийнято рішення про приватизацію та реорганізацію «народних підприємств». Але покупців було знайти вкрай складно, а економічну санацію доцільно було провести лише на 10% промислових об'єктів НДР. Інші підлягали ліквідації.
І це лише деякі з ударів по об'єднавчій ейфорії.
Напередодні національного свята федеральний уряд оприлюднив традиційну «Щорічну доповідь про німецьку єдність». З неї випливає, що і через 27 років так і не вдалося до кінця вирівняти ситуацію, і «нові землі» (колишня територія НДР) практично за всіма показниками продовжують відставати від заходу країни.
Взяти хоча б деякі. Так, частка експорту в загальному обсязі продукції колишньої НДР становить 24,8%, в колишній ФРН – 32,4%. ВВП на душу населення в колишній НДР сьогодні ледь перевищує 73% від західнонімецького рівня. Середні зарплати на сході становлять лише 82% від таких на заході (2640 євро до вирахувань проти 3230 євро), хоча розміри пенсій у перших вже досягли 95,7% рівня західних земель. Що стосується безробіття, то воно оцінюється в 8,5% у нових федеральних землях, тоді як в старих – 5,6%.
Загалом, усі показники зростають, але насторожує те, що темпи зростання сходу почали знижуватися в останні півтора десятиліття. Тобто вирівнювання відкладається. Більш того, експерти не виключають можливості збільшення розриву в майбутньому.
Не дивно, що на цьому тлі у деяких «оссі» є почуття незадоволеності, часом озлобленості (прояви радикалізму, ксенофобії, до речі, є найбільш частими саме в цій частині країни). І ностальгії за більш простим і зрозумілим – неринковими часами. У Німеччині навіть є такий термін як «остальгія» (від слова Ost – Схід).
Це, мабуть, пояснює те, що ще у 2014 році (новіших даних немає) 56% німців не вважали себе дійсно єдиним народом... Причому на сході таких трохи більше, як показали дані соціологічного дослідження.
...Двадцять сім років – термін в історії не надто великий, але такий, за який, як здавалося, одному народу можна стати єдиним. Але не все просто, і соціалістична ідеологія насправді більш стійка, ніж можна було припустити, незважаючи на те, що переважна більшість східних німців дійсно почала жити краще, ніж раніше (хоча нам, що виросли в СРСР, НДР тоді здавалася мало не раєм земним).
При всіх розчаруваннях і, можливо, несправджених надіях, назад у минуле німці не хочуть. Ну, хіба що одиниці. Громадяни Федеративної Республіки Німеччина цінують те, до чого мужньо прагнули багато років – об'єднання.
Про цю мужність і говорила Ангела Меркель. «Я маю на увазі мужність людини, яка заздалегідь обдумала речі до кінця і трималася цього шляху. Мужність сказати комусь щось прямо. Мужність довго за щось боротися».
Що ж, слова надихаючі.
Борітеся – поборете!
Ольга Танасійчук, Берлін.
