Події у М’янмі - в призмі тайсько-китайських енергетичних  інтересів

Події у М’янмі - в призмі тайсько-китайських енергетичних інтересів

Блоги
990
Ukrinform
За нової політичної кон’юнктури більшу підтримку почали отримувати інфраструктурні проекти, пропоновані Китаєм

Версії подій у М’янмі, що змальовуються певними ЗМІ у форматі «етнічному конфлікту» до цього десятиліттями мирно співіснуючих мусульманських та буддійських спільнот, присутні сьогодні майже на всіх провідних інформаційних ресурсах. У якості головного триггерного фактора часто називається бажання уряду М’янми витиснути за її межі імпортовану британцями з Бангладеш мусульманську спільноту «рохінджа», щоб залишити більше місця для корінного населення. Відчутного резонансу майстерно зоркестрованому сценарію подій в окремо взятій країні надають гарно синхронізовані релігійні флешмоби.

Однак наскільки такі медіа-нарративи є органічними для цієї країни? Чи існують певні об’єктивні нетиражовані драйвери подій? І якщо так, то якими є перспективи втолерування ситуації у М’янмі?

Логістичний кластер Давей

З 2000 року М'янма, є найбільшою країною-експортером природного газу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Для отримання більшого доступу до ресурсів цієї країни, у 2008 році  італо-тайська компанія (ITD) запропонувала багатокомпонентний логістичний проект у рамках якого планувалося переобладнати порт Давей, збудувати для його обслуговування електростанцію потужністю у 4000 MW та запровадити у районі порту ВЕЗ.

Згідно з задумом тайських урядовців, такий логістичний кластер сформував би для регіону транспортну схему, яка б залізничними маршрутами та автотрасою з'єднувала б м’янмарський Давей із тайським  тихоокеанським портом Лемчабанг.

Реалізація такого проекту із наступною побудовою необхідної трубопровідної інфраструктури означало б для уряду Тайланду, який із 2003 р. має статус  союзника США поза НАТО,  посилення економічної присутності в Індійському океані.

Однак у 2012 році, уряд М’янми  відмовився схвалити будівництво електростанції, яка за місцем розташування була ближчою на 300 км до Бангкоку ніж Рангуну, що  означало призупинення будівництва пропонованого  тайським урядом проекту. За нової політичної кон’юнктури більшу підтримку почали отримувати інфраструктурні проекти, пропоновані Китаєм.

Китайсько-м’янмські енергомаршрути

Китай, на відміну від Тайладу, не є союзником США і є високозалежним від постачань нафти та газу із Перської Затоки. Близько 80% нафти, що надходить із цього регіону до Китаю курсує через Малаккську протоку. Стратегічні планувальники КНР сьогодні вимушено визнають, – ВМС США охороняє всі основні морські судноплавні маршрути (Аденська затока, Ормузська  та Малаккська протоки), через які танкери курсують у Китай і може легко контролювати поставку нафти, якщо ситуація погіршиться.

Уникаючи таких логістичних ризиків, КНР, починаючи із липня 2013 року розпочав транспортування газу  по визначеному китайськими планувальниками четвертим за величиною (після маршрутів Іран-Китай, ЦА-Китай та РФ-Китай) стратегічним  каналом імпорту нафти і газу. Газопровід М’янма-Китай довжиною у  1700 миль та орієнтовною вартістю у 1 млрд. долл. вже доставляє приблизно 12 млрд.куб.м. природного газу із м’янмського родовища Шве у материкові китайські провінції Юньнань і Гуансі, що за найбільш загальними обчисленнями становить 6% потреб Китаю в природному газі.

У квітні 2017 КНР  почав транспортування нафти із родовища Шве та нафтового терміналу на острові Мейд до китайської провінції Юньнань, де вже збудована НПЗ із потужністю 13 млн. тон у рік. За найбільш загальними обчисленнями цей маршрут скорочує транспортування сирої нафти з Близького Сходу та Африки до КНР до 1200 кілометрів.

Маршрут також взаємопов'язаний з рядом інших інфраструктурних проектів. Китайська CNPC також має намір збудувати резервуари здатні зберігати обсяги, що дорівнюють 17 дням роботи  нафтопроводу. Крім того, планується будівництво нової залізниці Юньнань-Аракан, що сприятиме транспортуванню товарів і людей із м’янмського узбережжя в південно-західні провінції Китаю.

Перспективи:

Повна реалізація окреслених вище маршрутів забезпечить Китай ще одним потужним каналом імпорту енергоносіїв, що дозволить певною мірою знизити залежність від  поточних доставок через Малакцьку протоку. У більш широкому плані завершення такого енергетичного проекту означає для КНР ще один крок для розширення його геополітичного впливу у Південно-Східній Азії.

У той же час такі ініціативи КНР створють певні перепони для реалізації мети Таїланду, який із 2003 року  є союзником США поза НАТО, із придбання торгівельних воріт до Індійського океану  через порт Давей (Тавой). Не виключено, що, можливо саме із цієї причини  найбільшим осередком неспокою у М’янмі є штат Ракхін - місце насильства між мусульманами та буддистами та локацією де починається трубопровід М’янма-Китай.

Для КНР, політична нестабільність в М'янмі  є ризиком який, до певної міри робить трубопровідні маршрути, за всієї перенасиченості  Малаккської протоки та Жовтого моря, менш ефективними  ніж танкерні доставки морем. Такі міркування, вірогідно, можуть спонукати схильну уникати конфронтації із глобальними гравцями КНР, дотримуватись більш поміркованої позиції в регіоні.  

За такої політичної кон’юнктури заслуговують на увагу такі недавні факти:

а). Інформація про здійснення міністерством транспорту Тайланду вивчення ТЕО для будівництва глибоководного порту Пакбара в Андаманському морі, який  за твердженнями тайських планувальників,  не є таким зручним для Бангкоку, як порт Давей, однак враховуючи відстань у 100 км до Тайландської затоки в районі Муанг Сонгкхла, є прийнятним для  побудови  мережі нафтопроводів, та  

б).  Підписання Міністерством енергетики М'янми 30-річного договору  з тайською компанією United Power Of Asia PCL про будівництво електростанції потужністю у 200 MW на территорії ВЕЗ Давей. Відповідно до угоди, електроенергія продукуватимться із природнього газу, що постачатиметься м'янмською стороною.

Прогрес у вищенаведених тайсько-м’янмських проектах може стати тим інструментом, який дозволить говорити про ступінь досягнення компромісу між інтересами Китаю та Тайланду, що матиме позитивні політико-економічні результати як для правлячої групи, так і для ординарних жителів М’янми.

Олександр Шаян, політичний аналітик

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-