Це Путін розмахує Бомбою, а Ин – лише його маріонетка

Це Путін розмахує Бомбою, а Ин – лише його маріонетка

Аналітика
1019
Ukrinform
США нині розплачуються за всю свою короткозору політику щодо Росії після серпня 1991 року

Сполучені Штати підготували проект резолюції Ради безпеки ООН про нові санкції проти КНДР. Найсуттєвіші моменти – пропозиція ембарго на поставки нафти в Північну Корею, заборона експорту текстильних виробів з Північної Кореї (а це друга стаття доходів КНДР після продажу вугілля), а також блокування виплат коштів десяткам тисяч північнокорейців, які працюють за межами країни, і чию платню забирає уряд КНДР. Безумовно, це дуже жорсткі санкції, утім, обговорювати їх зараз нема сенсу, оскільки шанси на те, що такий проект резолюції підтримають Китай та Росія, практично нульові.

Але варто подивитися на ситуацію трохи інакше, маючи на увазі, що швидкість, нахабність і впертість, з якою режим Кім Чен Ина прямує до оволодіння зброєю масового знищення, причому такої, яка потенційно може вражати територію США, пояснюється негласною підтримкою цих дій з боку інших держав (зрозуміло, яких). Північно-корейський режим – маріонетка, самостійно зважитися на такий високий градус протистояння зі США, тобто – на такий надвеликий ризик цілковитого краху, він не може.

У США було достатньо часу і фактів, аби зрозуміти усю зовнішню залежність Пхеньяна, коли він всупереч погрозам США продовжує розробляти ядерну та ракетну зброю. Нема підстав підозрювати американський істеблішмент у аж такій політичній наївності. Власне, з самого початку кризи, ще навесні, у Вашингтоні наголошували, що саме Китай, як найбільший політичний та торговельний партнер КНДР, має зробити найбільше, щоб зупинити Кім Чен Ина. Інша справа, що тоді у США, можливо, переоцінювали можливості свого впливу на політику Китаю, недооцінювали ступінь зацікавленості Росії в розпалюванні кризи, не передбачали, що справа дійде до підриву водневої бомби, і взагалі, що безпосередня загроза самим США настане так швидко. Але всі ці можливі помилки вже в минулому, хоча розплачуватися за них доведеться ще довго.

Сьогодні США вже розуміють, що головним супротивником у цій кризі для них є не «божевільний» лідер КНДР, а цинічні й тверезі політики в інших столицях. Відповідно, варто дивитися на ці санкції проти КНДР – діючі й пропоновані – як на дії, які можуть чи не можуть вплинути в бажаному для США напрямі на Китай та Росію. Причому, оцінювати їх в якомусь матеріальному (грошовому) плані нема жодного сенсу. Зрозуміло, що заборона експорту північно-корейського текстилю не позначиться суттєво на державному бюджеті згаданих країн. Хіба що змусить Пекін негласно збільшити «підгодовування» КНДР, як нині Росія змушена витрачатися на утримання ДНР/ЛНР. Але справа ще не дійшла до того, аби США (і Захід) вводили санкції проти Китаю та Росії саме через їхню підтримку КНДР, як, приміром, санкції проти Росії за їхню підтримку сирійського диктатора. Утім, «перша ластівка» вже є: нагадаємо, що США кілька місяців тому ввели обмеження проти кількох китайських банків і фірм, які тісно працюють з КНДР.

Мабуть, це найсуттєвіша характеристика нинішньої ситуації навколо корейської кризи – США знаходяться на переході від санкцій щодо Пхеньяна до санкцій щодо Москви та Пекіна. Ось Путін каже, що, мовляв, не варто заганяти КНДР у глухий кут, а тим часом у такий кут фактично заганяють США. У американців невеселий вибір: або змиритися з тим, що ядерна та ракетна зброя з’явиться ще в однієї країни світу (привіт Міжнародному договору про нерозповсюдження ядерної зброї, гарантом якого є США!), або мовчки відступити на свій континент, покинувши Японію та Південну Корею на поталу іншим наддержавам. Путін, можливо, не вважає, що такий відступ, який правильніше буде назвати панічною втечею чи повною капітуляцією, є неприйнятним для США, але навряд чи самі США так думають. Оце і є глухий кут американців. Вони пропустили той момент, коли по КНДР можна було вдарити несподівано для Китаю і Росії (щоправда, схоже, що американська система ухвалення рішень у принципі не дозволяє робити такі речі несподівано; це тільки у Кремлі така «технологія» відпрацьована ідеально), тепер вже пізно, тепер Китай вже готовий вступитися, якщо хтось нападе на КНДР першим, про що й заявив публічно. Та й для Росії – це з особливим цинізмом розрахований «мед на рани».

Американська система протиповітряної оборони
Американська система протиповітряної оборони "ТHAAD" // Фото: CNN

Отже, якщо США не можуть відступити і не можуть змиритися, їм залишається третій шлях – воювати. Тільки йдеться вже не про блискавичний і потужний військовий удар по ядерних об’єктах КНДР, а про затяжне і виснажливе протистояння з Китаєм та Росією. Причому, США буде важче вести цю нову «холодну» війну порівняно з попередньою, адже тоді у них був один головний противник, а Китай, за великим рахунком був і нейтральним, і ще не настільки потужним. Що ж, це і є для американців розплатою за те, що вчасно не розгледіли відсутність суттєвих відмінностей між СРСР і новою, «некомуністичною» Росією. Розплатою за всю короткозору політику США щодо Росії після серпня 1991 року, і навіть трохи раніше, коли робили «кумира» з Михайла Горбачова та його «перестройки».

Американський проект нових санкцій Рада Безпеки ООН відхилить, і США, хоч-не-хоч, шукатимуть варіант дієвих, а не символічних, санкцій (тих, які не потребують формального ухвалення ООН) вже не проти КНДР, а проти його «спонсорів», які і є, наразі це очевидно, головними супротивниками США і головною загрозою миру і міжнародному праву. Чи «витягнуть» таке США? Невідомо, але, з іншого боку, більше нікому.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-