Сутички у США: Генерал Роберт Лі - це не більшовик №1 Ленін - 14.08.2017 15:44 — Новини Укрінформ
Сутички у США: Генерал Роберт Лі - це не більшовик №1 Ленін

Сутички у США: Генерал Роберт Лі - це не більшовик №1 Ленін

Аналітика
1920
Ukrinform
В українців є нагода подивитися, як американці уміють і відстоювати свої права, і домовлятися між собою

Білий 20-ти річний расист, явно «навчившись» у ісламських терористів, в’їхав на автомобілі в натовп протестуючих. Одна людина загинула на місці, 34 поранено. Поліцейський гелікоптер зазнав катастрофи, патрулюючи вуличний безлад, - загинуло дві людини. Зіткнення тривали кілька днів поспіль. Повідомлення і відеоряд не залишає сумнівів: Америка зіткнулася з дуже серйозною внутрішньою проблемою. Мер Шарлотсвілля поклав відповідальність за неї на президента Дональда Трампа, а той у свою чергу заявив журналістам: «Як американці, ми маємо об’єднатися з любов’ю до нашої нації».

Хіба не правда, що новини із заштатного американського містечка Шарлотсвілля, штат Вірджинія, були для нас дещо несподіваними? Виявляється, ми вже й забули, що і в Сполучених Штатах є нацисти… А як же? – хочеться сказати всім зненацька заскоченим. – А ви як думали? Праві радикали є всюди, певна частка від населення – 10-15 відсотків - в будь якій країні, нехай вона і вважається флагманом демократії у світі. Але в Шарлотсвіллі на протести вийшли не лише ультраправі. Вийшли і ті, хто не згоден з курсом на «уніфікацію американської історії», позбавлення Півдня США права на свою власну історичну пам’ять, дещо відмінну від пам’яті Півночі. Заплутаний клубок…

Чому вибухнуло саме зараз? Тут є кілька причин. Після минулорічних президентських виборів американське суспільство залишається розділеним. А тут ще трампістів відверто притиснули – і через Конгрес, і в суспільному дискурсі, і в ЗМІ. Кількість прибічників президента Трампа почала швидко скорочуватись за рахунок тих американських виборців, які потрапили в табір минулорічних переможців випадково, на хвилі невдоволенням неефективним і нещирим менеджментом демократів і їхньої представниці Хіларі Клінтон. Як тільки ці люди побачили свого обранця в ролі президента, багато з них, скажемо так, не зраділи: надто вже очевидно, навіть на рівні психоемоційних характеристик, не відповідає Дональд Трамп ролі очільника найпотужнішої держави світу.

Втім, це лише підвищило рівень мобілізації тих, хто залишився у таборі трампістів. Зверніть увагу: бунтує Вірджинія – південь США, один з ядерних штатів трампового електорату. І це все ще наклалося на особливості нинішньої американської методи встановлювати правила і норми в соціально-громадській сфері. Прибічники толерантності і політкоректності самі не помітили, як давно уже перегнули палицю в намаганні примусити все, що ходить на двох нижніх кінцівках і розмовляє людською мовою - щиро шанувати ЛГБТ і визнавати їх право на освячені церквою шлюби і військову службу у ВМС, а також з радістю приймати те, що, починаючи від влаштування на роботу і закінчуючи соціальною допомогою, білий гетеросексуальний чоловік відтепер автоматично має бути останнім в черзі, тобто платити за все те, що заборгували його попередники по статі, расі і сексуальній орієнтації.

А тут і «сірник» не забарився: рішення про знос пам’ятника генералу Роберту Едварду Лі, командувачу армії Конфедерації, встановленого років сто тому у Шарлоттсвіллі. Тому, хто хоча б поверхово знає щось про Громадянську війну у США 1861-1865 рр., добре зрозуміло: Лі не Ленін, пам’ятник йому не знесеш у порядку декомунізації. Так, Південь програв війну Півночі, але серйозних репресій (у російсько-радянському розумінні цього слова) щодо переможених з боку переможців не було. Хоча їх і позбавили громадянства (через сто років його було повернуто), практично всі генерали Конфедерації померли в своєму ліжку і багато з них дожили до глибокої старості. А Роберт Лі користувався серед них особливою повагою не лише за військовий талант та особисту хоробрість , а ще й тому, що зберіг своїх солдатів, з достоїнством і у безвихідній ситуації, наказавши скласти зброю.

Тепер генералу Лі закидають, що він був прибічником збереження рабства. Спрощують, як часто буває в таких випадках. Є, звісно, Гітлер-Сталін-Путін тощо - випадки абсолютного зла, але не варто підходити до тих же подій півторастолітньої давності з мірками лише сьогоднішніх уявлень. Це вже не кажучи про те, що давати чи не давати свободу чорним рабам – було далеко не єдиною і не основною причиною того, що Конфедерація штатів Америки (КША) зробила спробу відділитися від США. Передусім, йшлося про податки, про формування бюджету, про вплив, повноваження і рівень самостійності штатів...

Українцям тут треба було б звернути увагу ще й на інше. Як би там не було, але американці знайдуть вихід з цієї кризи – вони це робили уже неодноразово і в 60-70 роки минулого сторіччя, у розпал боротьби за рівні права, і пізніше. Можна не сумніватися, що цей вихід задовольнить не всіх. Але от побачите, основна маса, переважна більшість - визнає, що саме так буде найкраще. Національний консенсунс – це не 100% «за». Це здатність не поступаючись принципово важливим, не розмазувати по стіні тих хто має дещо іншу думку. Саме так, до речі, американці вирішили вчинити і півтора століття тому, завершуючи останню війну, яка велася на території Сполучених Штатів.

Сергій Тихий, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>