ОБСЄ: труднощі з консенсусом
У перші дні липня Організація з безпеки і співробітництва в Європі, найбільша в світі регіональна організація, що займається питаннями безпеки, виявилася заручницею принципу, на якому базується - необхідності приймати всі рішення консенсусом. До нього ніяк не могли прийти всі 57 членів - країн Європи, Центральної Азії та Північної Америки. На цей раз у питанні кадрових призначень.
Навряд чи когось здивує, що основна проблема виникла в розбіжності позицій Росії та інших членів. Хоча були в безпрецедентній для ОБСЄ ситуації - майже 2 тижні, з 1 липня, залишалися вакантними кілька керівних посад - й інші підводні камені.
На початку цього тижня в ході неформальної зустрічі глав зовнішньополітичних відомств (на якій, до речі, російський міністр Сергій Лавров був присутній, а міністри США, Великої Британії, Німеччини та Франції - ні) нарешті вдалося узгодити кандидатури. «Не дивлячись на масовану втрату політичної довіри, нам все ж вдалося досягти згоди щодо заповнення керівних позицій в організації», - видихнув з полегшенням діючий голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц.
Втім, чи відбудуться призначення, ми дізнаємося лише 18 липня.
ПРОЦЕДУРА МОВЧАННЯ
На своєму засіданні у Відні в середу Підготовчий комітет і Постійна рада ОБСЄ офіційно подали главам МЗС 57-ми країн-членів кандидатури на заповнення 4 керівних посад в Організації.
На пост генерального секретаря висунули колишнього постійного представника Швейцарії при ОБСЄ Томаса Гремінгера, на главу Бюро з питань демократії та прав людини - екс-міністра закордонних справ Ісландії Сольрун Гісладоттір, на верховного комісара у справах національних меншин - екс-генсекретаря ОБСЄ італійця Ламберто Заньєра, на представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ - колишнього лідера французької Соціалістичної партії, екс-держсекретаря з європейських питань МЗС Франції Арлема Дезіра.
До полудня 18 липня в ОБСЄ дотримуватиметься «процедура мовчання». Це означає, що якщо до цього часу уряди всіх 57-ми країн «промовчать», не висунуть своїх заперечень, призначення відбудуться. До цього часу коментарів на офіційному рівні від чиновників, пов'язаних з ОБСЄ, годі й чекати. Як сказали в бесіді з кореспондентом кілька членів різних національних делегацій, всі країни уважно відстежують реакцію інших і не хочуть «зриву процесу». Тим більше, що консенсус був досягнутий після довгих суперечок.
Кандидатура Гремінгера, наприклад, «підвисла», оскільки інші країни, в обмін на згоду затвердити політика, який усіх влаштовував, вимагали поступок по «своїм» кандидатурам. Зокрема, за даними швейцарської преси, французи хотіли неодмінно бачити представником з питань свободи ЗМІ Дезіре, але проти виступили ряд країн, передусім - Росія. У відповідь французи пригрозили заблокувати кандидатуру Гремінгера та заодно Гісладоттір.
У результаті виникла ідея «пакетного» голосування, яку особливо відстоювали США. Тимчасовий повірений у справах Кейт Бірнс сказала в розпал дебатів: «Існує реальний ризик того, що ОБСЄ підриватиметься і нівелюватиметься зсередини шляхом спроб послабити її інституційну цілісність за допомогою викликів встановленим правилам і процедурам або позбавленням її необхідних ресурсів і персоналу».
Проти ідеї США виступала Москва, яка вимагала розглядати кожну кандидатуру окремо.
Перелом стався після візиту Лаврова до Парижа 6 липня. Подейкують, що глава МЗС Франції Жан-Ів Ле Дріан зміг переконати російського колегу погодитися з кандидатурою Дезіре і схвалити інших за компанію.
Очевидно, Курц мав на увазі цю позицію Москви, яка змінилася, коли хвалив Лаврова. «Цю пропозицію ми могли політично узгодити ... (Російський) міністр закордонних справ (Сергій) Лавров зіграв дуже конструктивну роль», - сказав тоді Курц.
НОВИЙ ГЕНЕРАЛЬНИЙ
Отже, новим, 6-м за рахунком генеральним секретарем очевидно стане швейцарський дипломат Томас Гремінгер.
У його біографії в інтернеті значиться, що народився він у 1961 році. В університеті Цюриха вивчав історію і політологію. Під час проходження служби в армії дослужився до звання старшого лейтенанта в генштабі швейцарських збройних сил. Дипломатичну кар'єру розпочав у 1990 році і посідав різні керівні посади в МЗС Швейцарії, в тому числі працював заступником начальника відділу з політичних питань і керівником Центру компетенції з питань миру, прав людини, гуманітарної та міграційної політики. В останні роки був постійним представником Швейцарії при ОБСЄ.
Кандидат історичних наук Томас Гремінгер живе в Берні та має чотирьох дочок. Захоплюється гірським велосипедом, сучасною і класичною музикою і фотографією.
Для України становить інтерес те, що Швейцарія головувала в ОБСЄ, а Гремінгер керував Постійною Радою Організації в 2014 році, коли Росія анексувала Крим і почала агресію на Донбасі. І саме він на переговорах у Відні переконав Київ і Москву допустити в зону бойових дій спостережну місію ОБСЄ, щоб запобігти неконтрольованій ескалації насильства.
«Це було одно з найскладніших завдань з усіх, з якими мені доводилося стикатися в моїй кар'єрі», - згадував згодом дипломат. Сьогодні місія налічує 700 осіб. Чи буде вона збільшена і наділена додатковими повноваженнями, від генерального секретаря прямо не залежить (згадаймо про принцип консенсусу), але посприяти цьому він буде в змозі.
«Томас Гремінгер - досвідчений і здібний дипломат, який відмінно впорався зі швейцарським головуванням в ОБСЄ в 2014 році. Він, безумовно, прихильний принципам і цілям ОБСЄ і мандатам, наданим їй для підтримки і здійснення таких місій як Спеціальна моніторингова місія в Україні. Грунтуючись на своєму багаторічному досвіді в питаннях деескалації, створення мостів довіри, як представник нейтральної країни, він служитиме ОБСЄ в рамках узгоджених зобов'язань і норм, а не віддаватиме особливі переваги окремим державам-учасницям ОБСЄ», - висловив свою думку в коментарі УКРІНФОРМу експерт берлінського фонду «Наука і політика», фахівець у галузі міжнародної безпеки Вольфганг Ріхтер, який в 2005-2009 рр. очолював військову секцію Постійного представництва ФРН при ОБСЄ у Відні.
Сам Гремінгер свято вірить у «потенціал інструментів і платформ ОБСЄ» в подоланні криз, протидії тероризму та екстремізму, закликає всіх усвідомити це. І вважає, що «ОБСЄ потребує політичних імпульсів».
КРИЗОВА ОРГАНІЗАЦІЯ АБО ОРГАНІЗАЦІЯ В КРИЗІ
Організація з безпеки і співробітництва в Європі переживає, прямо скажемо, не найкращі свої часи. Хтось бажає звинувачувати в цьому переважно українську кризу.
Ось і діючий голова ОБСЄ, глава МЗС Австрії Себастьян Курц заявив минулого вівторка в Мауербасі, що поруч із Віднем: «Криза в Україні і навколо неї розколола наш континент. У нас утворилася криза довіри між державами-учасницями ОБСЄ. Ми поділяємо одні й ті ж цілі і цінності, ми повинні говорити про них, щоб ми могли подолати наші розбіжності ».
Наприкінці минулого року в тому ж дусі висловлювався колишній вже генсек організації Ламберто Заньєр. Він говорив про «розкол в ОБСЄ» у зв'язку з українським конфліктом.
«Ми повинні боротися з масивною втратою довіри в ОБСЄ. Передусім, нам потрібно керівництво ... Це було великою проблемою упродовж останніх кількох місяців, я міг би навіть сказати, років», - зазначив Курц.
Але, насправді, криза спостерігалася зовсім не останні 2 тижні і не кілька місяців і навіть років, а вже з початку 2000-х, як мінімум.
Якщо подивитися протоколи у відкритих джерелах, то з'ясовується, що позиції Москви та інших членів (переважної більшості, принаймні) розходилися вже давно. Так, починаючи з 2003 року, в зв'язку з конфліктом між Росією і рядом країн-членів ОБСЄ (в тому числі з питання присутності російських військ у Придністров'ї), наприклад, не приймалися політичні декларації. Москва їх блокувала. У 2004 році російська сторона запропонувала змінити існуючий погляд на ОБСЄ як на «інструмент обслуговування інтересів окремих держав і угруповань» і докласти зусиль для здійснення головної мети ОБСЄ - створення неподільного загальноєвропейського простору безпеки з єдиними для всіх принципами і правилами. А потім Росія на саміті СНД ще й звинуватила ОБСЄ за її спиною в «практиці подвійних стандартів» і «небажанні враховувати реалії та особливості окремих держав». Кілька місяців після цього РФ блокувала прийняття бюджету ОБСЄ на 2005 рік, зажадавши скоротити свою частку в ньому, і заявивши про небажання фінансувати проекти, що суперечать російським інтересам. У 2006 році російський міністр закордонних справ Сергій Лавров вперше заявив про можливість виходу Росії з ОБСЄ, «якщо вона не перенесе акцент своєї діяльності з моніторингу дотримання прав людини на військово-політичне співробітництво та економіку». Перелік можна продовжити ...
Таким чином, події, що почалися в 2014 році, аж ніяк не основна причина кризи, яку переживає ОБСЄ. А війна на Донбасі, навпаки, навіть надала їй нового імпульсу, підбадьорила і вивела структуру, що вже припадала пилом, до перших рядів активних учасників процесів на континенті. І зараз, говорячи про урегулювання, виконання Мінських домовленостей, всі (принаймні, на Заході) неодмінно дякують Спеціальній моніторинговій місії за її роль із контролю над ситуацією і відзначають, в яких небезпечних умовах змушені працювати її відважні 700 спостерігачів.
Ольга Танасійчук, Берлін
