КНДР випробовує Трампа на готовність воювати

КНДР випробовує Трампа на готовність воювати

Аналітика
1705
Ukrinform
Війни не хоче ніхто, але вона, схоже, вже є єдиним виходом з глухого кута

4 липня, на День незалежності США, Північна Корея провела черговий випробувальний запуск ракети, яку сама назвала міжконтинентальною балістичною. Тобто, мовляв, тепер її ракети здатні вражати будь-які цілі у світі. За 38 хвилин ракета пролетіла більше 900 кілометрів і впала в море у виключній економічній зоні Японії.

З цієї нагоди президент США Дональд Трамп через Twitter повідомив світові, що Китай може посилити заходи проти Пхеньяну, щоб «покінчити з цим безглуздям раз і назавжди». Тобто, Трамп все ще сподівається, що Пекін зробить за нього його роботу.

Однак, без іронії, питання: що робити США? Чи справді ракета, випущена 4 липня, є міжконтинентальною, тобто може досягти території США, чи це тільки блеф Кім Чен Ина - наразі річ другорядна. Безсумнівно, що КНДР продовжує свою ядерну та ракетну програми, знехтувавши, причому демонстративно, попередженнями США. Проблема для Трампа надважлива і надскладна. Йдеться про, по-перше, дотримання договору нерозповсюдження ядерної зброї, головним гарантом якого є США. По-друге, ракетне і ядерне озброєння Північної Кореї – пряма, пряміше не буває, загроза головним союзникам на Далекому Сході – Японії та Південній Кореї, які США зобов’язалися захищати, в тому числі збройно. По-третє, Трамп вже стільки разів рішуче попереджав північнокорейський режим, що в жодному разі не допустить появи у нього такої зброї, що треба вже, нарешті, щось і зробити; як бачимо, відправка до берегів КНДР авіаносців та умовляння Пекіна вгамувати ядерні амбіції Пхеньяна не допомагають.

Відповідь, щоб там не казали політики про санкції, перемовини, посилення тиску, тощо, гранично проста: треба воювати! У тому сенсі, що треба застосовувати – у тій чи тій формі – військову силу. І то швидше, поки в Ина і справді не завелася повноцінна ядерна зброя з повноцінними засобами її доставки. Теоретично, тільки Китай, як головний зовнішній «спонсор» режиму Кім Чен Ина, може вирішити проблему без кровопролиття. Однак що може змусити Пекін відмовитися від такого «кийка» в своїй регіональній політиці, як наявність божевільного (з точки зору США та їхніх союзників) режиму у Північній Кореї? Крім того, а чи справді Пекін має такий визначальний вплив на Пхеньян, щоб той негайно виконав усі китайські накази-побажання?

Війна видається єдиним виходом, тобто – неминучою, бо маємо ситуацію, в якій сторонам нема куди відступати. Тут і справді наскочила коса на камінь. Про США ми вже говорили, а Пхеньян, треба визнати, не може відступити не через якусь там втрату престижу, особливий гонор чи неможливість пояснити власному населенню, чому піддалися імперіалістам. Для північнокорейського режиму це питання безпеки, питання виживання.

Режим чудово розуміє: якщо він припинить розробляти ракети і ядерну зброю, йому, образно кажучи, гаплик. Він довів власну країну до таких жахливих злиднів, що без зовнішньої підтримки не може прожити і дня. Цей режим живе, поки його бояться, поки він створює загрози для сусідів (в даному випадку – для Південної Кореї та Японії). Страх – це єдиний значимий продукт, який «експортує» Пхеньян на міжнародний ринок, єдиний товар, який він може вигідно продати (обміняти). Китай та Росія згодні платити, бо Пхеньян створює проблеми для їхнього геополітичного суперника – США (а також, звісно, для його союзників Японії та Південної Кореї), а інші сусіди згодні надавати різну там «гуманітарну допомогу», щоб убезпечити себе від навали голодної кількамільйонної армії КНДР. Наявність у Пхеньяна ядерної та ракетної зброї різко збільшує плату за те, щоб загроза цієї навали не перетворилася на реальність, а отже подовжує життя політичного режиму КНДР.

А тепер уявімо, що Пхеньян відмовляється від зброї масового знищення. Кому він після цього потрібен і кому цікавий? Росія чи Китай не годуватимуть Північну Корею лише для того, щоб Кім Чен Ин та кілька тисяч найвищих функціонерів режиму марнували життя у розкоші (припустимо, що до північнокорейського народу їм байдуже). А США з союзниками, коли зникне загроза військової агресії проти Південної Кореї (без зброї масового знищення така агресія приречена на швидкий і безумовний провал – армії США, Японії та Південної Кореї з нею гарантовано справляться, причому без великих жертв зі свого боку), зроблять все, щоб повністю заблокувати Північну Корею і повалити її політичний режим. І зроблять це з великим задоволенням та енергією, аби якнайшвидше реалізувати ідею Трампа про те, що треба «покінчити з цим безглуздям раз і назавжди».

Усвідомлення своєї приреченості у разі відмови від ядерної зброї змушує режим Кім Чен Ина демонструвати непоступливість і перед США, і перед Китаєм, якщо той і справді всерйоз умовляє КНДР припинити розробку ракет і ядерної зброї. Навіть при тому, що він чудово усвідомлює й те, що вона, непоступливість, теж може привести до краху, якщо США наважаться на військовий удар, а Росія та Китай не захочуть чи побояться вступитися. Оце справжній глухий кут! Війни не хочуть ні США, ні Китай, ні Росія, ні Японія, ні Республіка Корея, ні КНДР. Зараз йде змагання нервів і терпіння, супротивники лякають один одного війною і всі блефують у тому сенсі, що самі не знають, чи наважаться зробити останній крок до війни. Пхеньян явно сподівається на те, що Захід, в силу свого гуманістичного виховання, не почне воювати першим, тому нахабно блефує. Що ж, тепер слово за Трампом. Скільки ще йому треба часу, щоб остаточно розвіялися його надії на Китай?

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>