Макрон, звичайно, красень, АЛЕ...

Макрон, звичайно, красень, АЛЕ...

Аналітика
6077
Ukrinform
Президентські вибори у Франції не тільки підвели певну риску у європейській політиці, а й відкрили нові лінії нового протистояння

Отже, що маємо констатувати з величезним задоволенням: Еммануель Макрон, якому 39 років і якого в якості президента Франції ще рік тому ніхто (насмілимося стверджувати і він сам - теж) не уявляв, отримав блискучу перемогу у другому турі голосування із 66,06% голосів виборців, що дорівнює 20,7 мільйона голосів громадян Франції. Його суперниця у другому турі Марін Ле Пен отримала 34,94%, та більше 10 мільйонів бюлетенів.

Аксіоматична перемога

Що важливо у цих цифрах? По-перше, Макрон згуртував французьке суспільство та зміг отримати 2/3 голосів виборців,тобто всі розмови про страшний розкол виявилися перебільшенням. Ба більше, результат Макрона значно переконливіший, ніж йому обіцяли соціологічні дослідження перед 7 травня. І цей факт - свідчення початку нового важливого етапу не тільки у французькій, а й у європейській політиці. Обережно його можна охарактеризувати як одужання Євросоюзу та появу нових сил для розвитку цієї міждержавної інституції. Адже зайвим буде говорити, що саме Франція як один із локомотивів ЄС пережила справжню кризу - як з мігрантами, так і з тероризом. Вибір Макрона - це теж реакція, але це реакція тієї Франції, що має сили не тільки для спротиву, але й для розвитку, для встановлення нових стандартів та вирішення нових завдань. Тобто, це - перемога оптимістів, тих, хто дивиться у майбутнє. Звичайно, відсоток Ле Пен – більше третини виборців - не дрібничка, але те, що вона залишилася далеко від важливої психологичної планки у 40%, доводить, що побоювання реальної загрози націоналістичного реваншу виявилися значно перебільшеними. Все ж таки ця частина виборців, хоч і структурована, але надто вже ідеологічно обмежена. До того ж, певну частку (десь 5-7%), Ле Пен додали деякі з прибічників Фійона та Меланшона, що вирішили у другому турі голосувати проти системи взагалі. Таких важко віднести до прибічників Ле Пен. Відтак, маємо навіть трохи менше 30 відсотків.

Друга важлива річ. Перемога Макрона здобута виключно політичними методами. Вже говорилося про стратегічний геній Франсуа Олланда, який філігранно прорахував ситуацію та зробив усе для того, щоб п’ять років його правління не були перекреслені наступником. Виборча кампанія Макрона не будувалася на чорному піарі, нереальних обіцянках або залякуванні. Обраний президент Франції достатньо чітко сказав співгромадянам: для кращого життя нам потрібно працювати разом, не дивлячись на колір шкіри чи релігію, адже це наш дім, де є місце всім. Це на противагу "а ну пішли усі геть, ми тут люди першого гатунку" - від Ле Пен.

Ну і третє, власне, дуже важливе для України. Макрон навряд чи буде змінювати політику Парижа по відношенню до Москви, тому нормандській формат залишиться тим же, в якому Путіну дуже некомфортно, де він у меншості. Тобто, Україна може розраховувати на підтримку. Навіть той факт, що Макрон має у минулому досвід роботи в банківській імперії Ротшильдів грає на нас: все ж таки президент Порошенко управління своїми активами передав саме цій банківській групі. А такі зв'язки можуть зробити набагато більше, ніж спільні політичні заяви.

Так, дуже хочеться передати на московські радіостанції відому пісеньку про "лалала" та замовити ії для конкретних жителів Кремля та Смоленської площі. Адже усі розрахунки, масштабне фінансування Ле Пен та підтримка Франсуа Фійона, розкачування ситуації ззовні дали протилежний результат. Ще взимку мав би бути другий тур Ле Пен - Фійон з перемогою останнього, готового визнати анексію Криму та скасувати санкції. А вийшов отакий показовий програш Росії. А чому? А тому, що із своїм статутом, як звісно... Ну, не працюють російські технології у демократичних країнах, це якщо коротко. Але це - вже тема для окремого аналізу.

Диявол у системі

Проте, у певному дисонансі з переможними реляціями, після 7 травня приходить 8-ме та 9-те... У Макрона є серйозні проблеми. Саме те диво, що Макрон з'явився нібито з порожнечі – це фактор, що у підсумку, грає не на його користь. Де його команда, хто має реалізувати все те, що він проголосив? Це в Україні до переможця президентських виборів біжать суцільним потоком, незважаючи на партійну приналежність і попередні клятви. А у Франції поки що поряд з Макроном - декілька відомих соціалістів на кшталт Мануеля Вальса чи Сеголен Руаяль, але - це команда іншої партії, хай для Макрона і рідної у минулому.

Уже у червні у Франції знову будуть вибори - парламентські. І саме нова більшість у парламенті буде формувати уряд. Частіше за все, після перемоги певного кандидата в президенти його партія теж перемагає на виборах, тобто французи дають шанс главі держави та виконавчий владі проводити єдину політику. Але рух Макрона "Вперед!", створений лише рік тому, це поки що, скоріше, утворення для досягнення конкретної мети, якої вже досягнуто. А далі?

Французька система виборів у Національні збори - виключно мажоритарна та двотурова. Власне, саме тому вже багато років там ніяк не з’явиться фракція партії Ле Пен: ії кандидати програють чи то соціалістам, чи то республіканцям у другому турі (навіть, якщо вони до нього проходять) приблизно із такою ж пропорцією як зараз Ле Пен - Макрону. Тобто, система просіювання кандидатів у Франції розрахована дуже ретельно. Що ж буде зараз?

Якщо оцінювати тверезо, то рух "Вперед!" реально зможе отримати десь близько сотні мандатів. І постає питання - хто додасть голоси для утворення більшості? Питання не просте. Адже є соціалісти, що мають сильних мажоритарників (ті ж Вальс, Руаяль та чимало інших), хай в них і криза, але свої сто, а може й більше мандатів вони також мають отримати. І все вирішать, насправді, результати малих центристських та правоцентристських проектів, де кожен може взяти свої 10-15 місць. Може, нарешті, настане зірковий час вічного центриста Франсуа Байра, який зараз також із Макроном, але має власну партію. А інший варіант - це коаліція із правими республіканцями, що може звести нанівець перемогу Макрона та перетворити майбутнє політичне життя у Франції, звісно, не на щось схоже на Україну періоду свари Ющенка-Тимошенко, але у Польщу протистояння Качинського-Туска – цілком реально.

У Макрона багато роботи для забезпечення стабільності своєї влади, тим більше, що на кін поставлено дуже велику ціну. Окрім близьких парламентських виборів (до речі, скоріш за все, помітні фракції тепер отримають і ультраправа партія Ле Пен, і ультраліва - Меланшона), перед молодим керманичем стоять дві проблеми суто особистого плану. Це комплекси Наполеона та Обами. Перший - суто французьке явище, коли керівник воліє бути національним героєм та особисто організатором усіх перемог. На це перехворіли ледве не всі президенти Франції за останні півстоліття - і де Голль, і Міттеран, і Ширак, і Саркозі - кожен, звісно, зі своїм результатом та відповідно здібностям і ситуації. Але це, повторюємо, для Франції - традиція. Другий комплекс - Обами – небезпечніший: це комплекс політика, що прийшов до влади молодим та на хвилі чималих сподівань і не виправдав їх. Чи то забагато від нього хотіли, чи то - не треба багато обіцяти… Результат один, точніше, два – суспільне розчарування і який-небудь «Ковбой Трамп» у якості наступника.

Відтак, Еммануелю Макрону буде не просто в Єлисейському палаці. Треба не лише побажати йому успіху, а передусім – сил. Тому що високі ідеї та вишукані манери у сучасному світі політики, нажаль, сприймаються як слабкість. А перемогу беруть – не тим…

Віктор Чопа, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-