Пхеньян потрібний Пекіну лише злий і з бомбою

Пхеньян потрібний Пекіну лише злий і з бомбою

Аналітика
1694
Ukrinform
Тому, хоча військовий удар США по КНДР відкладається, однак його ймовірність не зменшується

З останніх повідомлень на цю тему відзначимо учорашній збір усіх ста сенаторів США у Білому домі на розмову з найвищими посадовцями президентської адміністрації та Пентагону - державним секретарем, міністром оборони, главами розвідувальних відомств та військовими генералами. Інформації про цю подію, точніше – про результати розмови, практично ніякої, бо, виявляється, це був секретний брифінг. Відома лише його тема (щодо ситуації з ядерною програмою КНДР), а також те, що запрошення Сенату до Білого дому – неординарна подія, зазвичай адміністрація ходить до сенаторів в гості, а не навпаки.

Про підсумки цього секретного брифінгу можна щось гадати зі спільної заяви держсекретаря США Рекса Тіллерсона, міністра оборони Джеймса Меттіса і директора національної розвідки Дена Коутса, опублікованій того ж дня на сайті Держдепартаменту США. Виділимо з неї ключові фрази: «Минулі зусилля не змогли зупинити програму Північної Кореї з випробування ядерних балістичних ракет. З кожною такою провокацією КНДР ставить під загрозу стабільність в північно-східній Азії і становить зростаючу загрозу для наших союзників і для США… Дональд Трамп розпорядився здійснити детальний аналіз політики США відносно Північної Кореї. Сьогодні разом з головою Об'єднаного комітету начальників штабів генералом Джо Данфордом, ми проінформували членів Конгресу про цей аналіз. Підхід президента США Дональда Трампа спрямований на тиск на КНДР для згортання її ядерної та ракетної програм, шляхом посилення економічних санкцій і проведення дипломатичних заходів з союзниками і регіональними партнерами… США прагнуть до стабільності і хочуть домогтися ядерного роззброєння КНДР мирним шляхом».

У сучасних реаліях Заходу наважитися на війну важко навіть надпотужним США. Всі – і політики, і обивателі - хочуть миру, всі переконані, що діалог – це добре, а війна – погано. Сперечатися з такою аксіомою безглуздо, навіть попри те, що вона явно спрощено вирішує вічне питання війни і миру. Але досить загальної філософії, вона не допоможе відповісти на конкретне питання: що мають зробити США, аби виконати привселюдну обіцянку Трампа вирішити проблему з КНДР?

Безумовно, США стримують не погрози Ким Чен Ина на кшталт «потопити американський авіаносець одним ударом». Їх стримує Китай. Пекін, не захищаючи відкрито ядерних амбіцій Пхеньяна, прагне повністю виключити силовий варіант вирішення проблеми. Мовляв, діалог і тільки діалог. І посилено шукає на Заході союзників такого підходу, використовуючи, до речі, і згадану загальну філософію неприйнятності війни. І, здається, небезуспішно. 26 квітня у Берліні побував міністр закордонних справ Китаю Ван І, і за підсумками переговорів з німецьким колегою Зігмаром Габріелем з’явилися такі їхні заяви: «ФРН і КНР виступають за мирне вирішення конфлікту на Корейському півострові і вітають ті кроки США, які не ведуть до ескалації». Тобто, виходить, є якісь кроки США, які ведуть до ескалації. А ескалація, і про це знає кожен обиватель на Заході – це завжди погано.

А ще в інтересах Китаю «розширити» проблему, щоб усі говорили не лише про ядерну небезпеку від КНДР, а й про небезпеку посилення напруги в регіоні від того, що США розгортають у Південній Кореї протиракетну систему THAAD. У цій справі Пекіну активно допомагає Москва, яка не стомлюється заявляти про загрози для себе від THAAD. Фактично Пекін намагається зробити порядок денний майбутніх перемовин максимально широким, включивши до них питання, де вже США мають виправдовуватися. Бо якщо обговорювати лише наявність ядерної зброї у північнокорейського диктатора, то тут всі козирі на руках в американців.

Трамп зовсім не проти позбавити КНДР ядерної та ракетної зброї без застосування своєї. Зрештою, саме це його головна мета, а не ліквідація режиму Кімів у Північній Кореї. Та й у згаданій спільній заяві високопосадовців США - держсекретаря, міністра оборони та директора національної розвідки – теж сказано про мирний шлях і дипломатичні заходи. Здавалося б, це нормальна основа для компромісу між США та Китаєм: перші забезпечують безпеку свою та союзників, другі зберігають режим Кім Чен Ина, якщо він так їм потрібен чи подобається. Китаю треба лише змусити Пхеньян забути про ядерну програму (у Пекіна є для цього вагомі аргументи). І ще й отримати від США за цю послугу якісь преференції, приміром у взаємній торгівлі. Іншими словами, що заважає швидким і результативним перемовинам Пекіна і Вашингтона на взаємну вигоду?

Заважають два питання: 1) навіщо Китаю Північна Корея без ядерної зброї? 2) як режиму Кім Чен Ина вижити без ядерної зброї?

Пекін десятиліттями захищав і підгодовував режим Кімів, який давним-давно перестав бути самодостатнім в економічному плані, зовсім не з благодійних міркувань. Цей режим – козир Пекіна у змаганні за вплив у регіоні, яке триває після Другої світової війни. Головні гравці – США із союзниками (Південна Корея і Японія) та Китай (Росія, тобто СРСР, була таким до кінця 50-х років, коли розсварилася з Китаєм). Образно кажучи, Пхеньян для Пекіна – такий собі лютий і скажений собацюра на ланцюгу, який кожної миті може з нього зірватися і кинутися на сусідів (Корейська війна – такий випадок), а тримає цей ланцюг Пекін. Якщо у собацюри вирвати ікла (позбавити сучасної зброї – ядерної та ракетної), то сусіди його не боятимуться. Тоді, скажіть, навіщо годувати собацюру?

«Команда» Кім Чен Ина чудово усвідомлює, за що саме її годують. Вона чудово усвідомлює, що без «іклів» непотрібна нікому, і їхня влада вмить впаде без китайського «підгодовування». Якщо Пхеньян нікому не загрожуватиме, тоді Пекіну, логічно міркуючи, треба чимшвидше змінити північнокорейський режим на подібний до китайського, щоб він міг хоча б сам себе годувати. Тобто, в такому разі найкраща перспектива для Кім Чен Ина та його найближчого оточення – закінчити життя в повній ізоляції та за нормами «економ класу» десь на державних дачах під китайською столицею. А найгірша – самі розумієте. Тому Пхеньян опиратиметься своєму без’ядерному та безракетному статусу до останнього навіть перед покровителями з Пекіна.

Як без війни розв’язати весь цей клубок суперечливих інтересів – незрозуміло нікому. Очевидно, що і Пекін, і Пхеньян хочуть перемовин зі США, але також хочуть, і робитимуть для цього все можливе, щоб ці перемовини тривали вічно. А Трамп не може чекати вічно, він пообіцяв вирішити проблему і мусить вирішити. Зрештою, йдеться не тільки про його особистий престиж. Тут є надважливий стратегічний інтерес США, задля якого і враховуючи тупикову заплутаність ситуації можна наважитися і на війну. Тому й говоримо сьогодні: військовий удар США по КНДР відкладається, однак його ймовірність як мінімум не зменшується. Неможливо припустити, щоб про нього не говорили в Білому домі з сенаторами США.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>