Треба виходити з того, що біля нас – страшний, потужний, безпринципний і сильний сусід, який готовий стріляти і стріляє
- Ромо, Китай нам не допоможе? Там 4 мільйони китайців вже.
- Може і допоможе, але до моменту встановлення українсько-китайського кордону, якщо він буде, пройде багато часу. І треба виходити з того, що біля нас –страшний, потужний, безпринципний і сильний сусід, який готовий стріляти і стріляє. Нам не варто чекати, що Китай нам поможе, марсіани, пінгвіни з Антарктиди чи хтось інший. Бо тільки готовність протистояти сильному противнику може врятувати Україну.
- Ти в Москві майже десять років. Ти відчуваєш зміни політичні та атмосферні, чи змінилася взагалі ситуація в Москві?
- За останні три роки Росія стала вже зовсім іншою країною. Якщо ми говоримо про протестні рухи, то опозиції в Російській Федерації не залишилось. На мене ображаються деякі представники прогресивної громадськості, але за останній рік була проведена єдина акція, більш-менш велика, з приводу незадоволення політикою Росії по відношенню до України і хода з нагоди річниці загибелі Нємцова. Все, більше вони нічого не роблять, вони кажуть, що тут не всі підтримують Путіна, не всі підтримують війну з Україною, але по факту ніхто нічого не робить. Щодо так званих лібералів, ці люди роблять колосальну помилку, коли намагаються влізти в політичний дискурс Росії з тезою, що може Крим і не повністю наш, але він наш, і якимось чином прилаштовуються до такої-от ситуації. І тому представникам партій типу «Яблоко», іншим, хто кричить «Крым – исконно русская земля», їх дуже багато, хочеться сказати: «Господа, ця поляна вже зайнята Путіним». Якщо ж говорити про зміни в суспільстві по відношенню до України, є два варіанти: або ти українець, який підтримує Путіна, Донбас, Крим-наш, єдиний народ - єдина страна.
- Тобто, або ти неукраїнець, або?
- Або ти фашист, ти бандера, ти нацист, зрадник руського міра – все, що завгодно. І цей розподіл, він зараз дуже чіткий. У мене питають: є ще хоч хтось у Москві, хто може сказати про українську позицію, я кажу – по-моєму, немає. Частина про це не говорить, тому що громадянин Росії, це просто фактично для них тема, яка призводить до проблем на роботі, а решта були вимушені поїхати, або втекли. Найкращий варіант – це бібліотека української літератури в Москві, вона тут не так далеко від місця, де я знаходжусь, вже більше року, вже півтора року під домашнім арештом сидить директор, жінка, Наталія Григорівна Шаріна, громадянка Росії, я її особисто знаю, вона, здається, більше не бібліотекар, а юрист по своєму складу, просто педант – зрозуміло, що вона з цими книжками діє чітко відповідно до російського законодавства. У неї кейс із сайту Мінюсту РФ, вони постійно оновлювали: якщо суд якийсь визнав книжку екстремістською, вони одразу подивилися, і якщо вона раптом там була в базі, цю книжку з поличок забирають. Вона громадянка Росії, не займає проукраїнську позицію, і люди, з якими я спілкуюсь серед громадян Росії, вони займають таку позицію, що «не может же она сидеть просто так». Тобто за їхньої логікою: раз вона була пов'язана з Україною, значить вона ворог.
- Ромо, слухай – як там наш Роман Сущенко? Я завжди рада бачити тебе біля нього. Як тобі здається – він у формі?
- Мені здається, що так. Я ж Рому знаю давно, ми багато разів зустрічалися, і я пам'ятаю – він приїжджав до Ігоря Солов'я ще років з 5 тому. Ми разом випивали на квартирі тоді укрінформівського кореспондента в Москві. Причому, я так розумію, що він приїжджав до тих самих родичів, до яких він приїхав й останнього разу. Роман по складу характеру флегмат, і таке враження, коли його бачиш в цій клітці в судовій залі, здається, що він абсолютно нормальний. Що у нього на серці, на душі – можна тільки зрозуміти. Здається, що він дуже спокійний і все розуміє, ні на що не реагує, чекає обміну. І от ми, коли знімали його, коли було продовження арешту: камера якраз знімала обличчя, і коли суддя сказав, що він залишає його під вартою, то я помітив, як у нього ледь здригнулися губи. Зрозуміло було, що людина завжди до останнього моменту сподівається на чудо.
- Дякую. Останнє. Ти ходиш там до церкви, ти віриш місцевим священикам?
- Ні, я не ходжу тут до церкви. Я малого хрестив у Києві. Спеціально віз маленьку дитину в Київ, хрестив у Михайлівському соборі. Я не вірю попам, які благословляють своїх громадян на вбивство громадян України. Ти мені вибач, я вважаю, що це не церква.
Лана Самохвалова, Київ
Фото: hyser