Брюссельський демарш Польщі, або Ультиматум Качинського

Брюссельський демарш Польщі, або Ультиматум Качинського

Аналітика
2980
Ukrinform
Останні дні інформаційний простір Польщі був переповнений перипетіями довкола обрання нового президента Євроради

Процедура обрання президента Євроради на наступні 2,5 року на саміті ЄС у Брюсселі, яка мала стати простою формальністю перезатвердження чинного голови Дональда Туска, несподівано вибухнула інтригою. Щоправда, вона була нетривалою і швидко згасла. Утім ця інтрига є знаковою, оскільки дає змогу зрозуміти, що після Великої Британії, яка вже стала на стежку виходу з ЄС, Польща поступово починає займати звільнене місце основного євроскептика всередині Євросоюзу, не виключено, що з тією ж перспективою, що й у Лондона.

БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНИЙ ТУСК І ПЛАН НА ПОРАЗКУ

Останні дні інформаційний простір Польщі був переповнений однією темою - перипетіями довкола обрання нового президента Євроради. Ще задовго до саміту було відомо, що Туск має всі шанси бути переобраним на другу каденцію. Не було таємницею також і те, що правляча у Польщі партія "Право і Справедливість" (PiS) Ярослава Качинського не у захваті від цього варіанту і спробує якимось чином завадити. Утім, напевно ніхто не сподівався, що ситуація настільки загостриться і задавнені внутрішньополітичні суперечки Польщі опиняться у центрі уваги 28-и країн ЄС.

Польське експертне середовище до кінця сподівалося, що уряд Беати Шидло, попри войовничу риторику і загальне несприйняття Туска, усе ж в останній момент відступить і підтримає кандидатуру свого земляка. Але Шидло і її команда остаточно обрали варіант "війни", виклавши всі карти на стіл і, в результаті, програвши з розгромним рахунком 27:1. Парадокс, але всі номінально чужі Туску країни ЄС підтримали його кандидатуру, окрім рідної.

Варшава пробувала різні варіанти, щоб заблокувати переобрання Туска. Основний полягав у подачі іншої кандидатури на цю посаду від Польщі. Розрахунок був на те, що від країни офіційно на цю посаду може претендувати лише один кандидат, і ним буде аж ніяк не Туск.

Кандидатуру депутата Європарламенту Яцека Саріуш-Вольського Варшава подала за кілька днів до саміту і навіть провела широку дипломатичну кампанію, аби перетягнути на свою сторону ряд країн ЄС. Ставка, передусім, робилася на близьких Польщі партнерів по  "Вишеградській групі" та Велику Британію.

Іншим варіантом було сподівання у Варшаві, що демарш Польщі проти Туска спонукає деякі інші країни спокуситися на висунення своїх кандидатур на цю посаду. Можна не сумніватися, що у такому випадку Варшава однозначно підтримала б будь-яку іншу кандидатуру.

Якщо б жодний з цих варіантів не "пройшов", то Польща планувала ініціювати перенесення терміну обрання президента Євроради. Таким чином, Варшава могла б отримати додатково кілька тижнів на закулісні переговори в європейських столицях, щоб відмовити європейських лідерів від кандидатури Туска.

На крайній випадок Польщею розглядалося бойкотування результатів саміту, що мало поставити під сумнів також і голосування за Туска.

Проте, усі плани, тактика і стратегія (якщо така була) польського уряду не виправдалися. Мальтійське головування в ЄС відразу відкинуло кандидатуру Саріуш-Вольського як таку, щодо якої немає консенсусу інших країн ЄС. Відтак, було відхилено пропозицію запросити польського кандидата на засідання Євроради. Жодна інша країна не запропонувала свого кандидата. Більше того, на велике розчарування Варшави, жодна з них, навіть найближчий союзник Польщі Качинського - Угорщина Віктора Орбана, також не наважилася проголосувати проти кандидатури Туска. Варшава залишилася наодинці зі своїм викликом, і після невдалої спроби вирішити питання щодо перенесення голосування фактично вдалася до акту відчаю, заблокувавши прийняття кінцевої декларації саміту, що автоматично робить його недійсним. Але такий екстраординарний крок члена ЄС радше був "криком волаючого у пустелі", ніж дією з очікуванням на позитивний результат. Адже це не заблокує обрання Туска, оскільки цей пункт був поза основною програмою саміту і, за потреби, його можна було б оформити іншим документом. Таким чином, крім гучної демонстрації власної незгоди Варшава нічого не добилася, викликавши лише роздратування від цього демаршу з боку частини інших країн ЄС.

КАЧИНЬСКИЙ-ТУСК: ВОРОГИ НАВІКИ

Офіційно Варшава мотивувала свою незгоду на обрання Туска президентом Євроради його втручанням як голови європейської інституції у внутрішньополітичні суперечки в Польщі на боці опозиції. Напевно, мається на увазі виступ Туска на церемонії закриття року Європейської культурної столиці 17 грудня у Вроцлаві , якраз у розпал політичної кризи в РП, пов'язаної з блокуванням опозицією трибуни і президії Сейму. Тоді Туск визнав, що не читатиме заздалегідь підготовлену промову, і звернувся до польської влади із закликом шанувати людей та європейські цінності і не провокувати ситуацію, наслідком якої буде ізоляція Польщі у світі.

Проте, усім, хто хоч побіжно цікавиться політичним життям у Польщі, від самого початку було зрозуміло, що це лише привід заблокувати кандидатуру Туска. Справжня причина є іншою: Качинський просто на рівні рефлексів ненавидить Туска. Ця нелюбов є взаємною. Вона тягнеться вже дуже багато років, обидва політичні лідери віддавна були непримиренними політичними опонентами в Польщі.

Напевно, Качинський міг би багато чого пробачити Туску, але, очевидно, що він не може йому пробачити смерть брата, екс-президента Лєха Качинського. Лідер PiS переконаний, що Туск якщо не безпосередньо, то, принаймні, у моральному плані несе відповідальність за авіакатастрофу 10 квітня 2010 року під Смоленськом, в якій загинув екс-президент та інші 95 учасників трагічного авіарейсу до Росії. Качинський вважає, що тоді Туск зробив усе можливе, щоб знизити рівень візиту, а також максимально його ускладнити. Натомість, вже після катастрофи уряд Туска, на переконання лідера PiS, безпідставно віддав слідство в руки росіян, а чиновники його канцелярії припустилися безлічі помилок як на етапі підготовки візиту Качинського до Смоленська, так і вже після катастрофи.

Після приходу до влади партія Качинського ініціювала відновлення Смоленського слідства, і вже висунула звинувачення кільком посадовим особам епохи Туска. Не виключено, що наступним може стати і сам Туск. Поки він перебуває у Брюсселі, йому нічого не загрожує, однак після завершення каденції не виключено, що екс-прем'єру Польщі також може бути висунуто звинувачення у Смоленській справі. Відтак, це також може ускладнити чинному президенту Євроради можливе повернення до польської політики, скажімо під час президентських виборів у Польщі в 2020 році.

ШЛЯХОМ ЛОНДОНА?

Усі в Польщі, навіть прихильники PiS і сам глава МЗС Вітольд Ващиковський визнають, що брюссельський демарш - це очевидна поразка Варшави на зовнішньополітичній арені. Причому, очевидно, що дії польського уряду заздалегідь були приречені на поразку, адже давно було відомо, що великі країни ЄС, такі як Німеччина чи Франція, безперечно підтримують кандидатуру Туска. Цього було цілком достатньо, щоб навіть простою більшістю голосів його переобрати. То чи вартувала "гра свічок"? Не факт, а скоріше всього, що й ні. Багато польських публіцистів однозначні у своїх оцінках: Качинський поставив особисту неприязнь до Туска вище за інтереси Польщі, що небезпечно для країни. А в польських інтересах - не сваритися з іншими країнами ЄС. Фактична ізоляція Польщі при голосуванні за Туска небезпечно штовхає Варшаву до ще більшої радикалізації її поглядів на функціонування ЄС.

Євроскептичний польський уряд віддавна наполягає на необхідності реформування Євросоюзу, зростанні ролі національних країн у Спільноті коштом зменшення впливу брюссельської бюрократії. Уряду Польщі не подобаються також звинувачення Брюсселя у погіршенні демократичних стандартів. Торік у січні Єврокомісія ввела в дію щодо Польщі механізм оцінки стану демократії, що у найгіршому варіанті загрожує навіть позбавленням країни права голосу на засіданнях ЄС. У Варшаві вважають це втручанням Єврокомісії у внутрішні справи Польщі, до якого доклав руку особисто Туск.

Офіційна Варшава поки що не декларувала можливість свого виходу з ЄС, але польські експерти вже серйозно починають натякати, що цей сценарій у світлі останніх подій не є таким вже й фантастичним. Оливи до вогню у цьому контексті підлив напередодні Качинський, підкресливши: якщо ЄС не зміниться, то він прямуватиме дорогою до розпаду. Звичайно, Польща не Велика Британія у питаннях як економічних можливостей, так і підтримки ідеї євроінтеграції. Більшість польських громадян (за різними соцопитуваннями близько 80%) підтримують членство країни в ЄС. Тому, уряд, принаймні, зараз не мав би підтримки населення у цій справі. Крім того, Польща є значним бенефіціаром структурних фондів ЄС, і їй не вигідно було б зараз виходити з Євросоюзу. І на це, до речі, під час обговорення на засіданні Євроради демаршу Варшави у справі Туска, натякнув Шидло президент Франції Франсуа Олланд. Однак, події у світі розвиваються дуже динамічно, і те, що здається очевидним сьогодні, вже не може бути таким певним завтра.

Зовнішньополітичну поразку Варшава звичайно ж спробує викувати у перемогу всередині країни і послабити тим самим опозицію. У середовищі правлячої партії почали звучати думки, що, мовляв, програли, але з піднятою головою, до кінця відстоювали національну позицію. Однопартійці Качинського, а також право-консервативні ЗМІ проштовхують тезу, що Туск став президентом Євроради як представник не Польщі, а...Німеччини. Відтак, і партія, з якої він походить і від якої він був прем'єром польського уряду - "Громадянська платформа", за визначенням Качинського, є "зовнішньою партією", яка діє у своїх вузькопартійних, а не національних інтересах країни.

Від останніх подій навколо Польщі руки від задоволення може потирати Росія. Погіршення відносин між Варшавою і Брюсселем навряд чи штовхне Польщу в обійми РФ, але будь-які конфлікти всередині ЄС є цеглинкою до стратегії Кремля щодо поступового послаблення Євросоюзу і його подальшого розпаду. Водночас, подальше послаблення позицій Варшави як у Брюсселі, так й інших європейських столицях не може викликати задоволення у Києві, особливо у контексті, коли Варшава вважає себе одним з основних адвокатів України на Заході.

Юрій Банахевич, Варшава.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-